УХВАЛА
06 грудня 2023 року
м. Київ
cправа № 911/1846/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Случа О.В.
за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,
за участю представників сторін:
позивача - Лисенко В.О. (адвокат),
відповідача - Гаврись Я.Б. (адвокат)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 (у складі колегії суддів: Мальченко А.О. (головуючий), Агрикова О.В., Козир Т.П.)
та рішення Господарського суду Київської області від 05.04.2023 (суддя Грабець С.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
до Публічного акціонерного товариства "Центренерго"
про стягнення заборгованості у розмірі 11 840 690,91 грн,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - Позивач, ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг") звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (далі - Відповідач, ПАТ "Центренерго") про стягнення 11 840 690,91 грн, з яких: 7 557 553,58 грн - інфляційні втрати, 4 283 137,33 грн - 3 % річних.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач послався на порушення Відповідачем умов рамкового договору №NGT-C27 постачання природного газу, а також індивідуального договору №2-02-ЦЕ до рамкового договору постачання природного газу №NGT-C27 від 26.06.2020, згідно з якими Позивач зобов'язався поставити Відповідачу природний газ, а Відповідач - прийняти і оплатити його.
Відповідач наданий Позивачем природний газ оплатив частково.
Вважаючи, що його права порушені, 05.07.2021 Позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з Відповідача 245 808 984,73 грн основного боргу, 1 338 939,79 грн 3 % річних та 3 598 601,66 грн інфляційні втрати.
Рішенням Господарського суду Київської області від 03.11.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 у справі №911/1929/21 позов задоволений у повному обсязі.
Оскільки рішення Господарського суду Київської області від 03.11.2021 у справі №911/1921/21 виконано у добровільному порядку лише 30.12.2021, Позивач звернувся до суду з даним позовом з вимогою достягнути з Відповідача 4 283 137,33 грн - 3 % річних, нарахованих за період з 01.06.2021 по 29.12.2021, та 7 557 553,58 грн - інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.06.2021 по 30.11.2021.
Рішенням Господарського суду Київської області від 05.04.2023, з урахуванням ухвали про внесення виправлень від 01.05.2023 у справі №911/1846/22, позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 4 283 137,38 грн - 3 % річних, 7 448 508,68 грн - інфляційних втрат та 175 974,69 грн - судового збору. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Місцевий господарський суд виходив з того, що правильним є розрахунок суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, згідно з яким залишок основного боргу у лютому - березні 2021 року та основний борг за кожним із місяців поставки природного газу (з червня 2021 року до листопада 2021 року) з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць розрахункового періоду, повинен бути перемножений послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалась оплата боргу, та поділений на 100%.
Судом також відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача про зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки це не передбачено нормами чинного законодавства і Відповідачем не доведено виключність обставин для зменшення зазначених компенсаційних виплат.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 рішення Господарського суду Київської області від 05.04.2023 у справі №911/1846/22 частково скасовано та викладено його резолютивну частину в наступній редакції:
"1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (08711, Київська область, Обухівський район, селище міського типу Козин, вулиця Рудиківська, будинок 49, ідентифікаційний код 22927045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1, ідентифікаційний код 42399676) 4 283 137 (чотири мільйони двісті вісімдесят три тисячі сто тридцять сім) грн 33 коп. трьох процентів річних, 7 557 553 (сім мільйонів п'ятсот п'ятдесят сім тисяч п'ятсот п'ятдесят три) грн 58 коп. інфляційних втрат та 177 610 (сто сімдесят сім тисяч шістсот десять) грн 36 коп. судового збору".
Суд апеляційної інстанції вказав на те, що при обчисленні інфляційних збитків за наступний період, до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період.
Також суд дійшов висновку, що стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення та 3 % річних від простроченої суми не є неустойкою (штрафною санкцією), а стаття 625 Цивільного кодексу України не передбачає можливості зменшення судом її розміру.
У касаційній скарзі ПАТ "Центренерго" просить скасувати судові рішення попередній інстанцій та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір інфляційних втрат та 3 % річних, які підлягають стягненню з Відповідача на 99 %.
Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та постановах Верховного Суду від 21.01.2021 у справі №927/704/19, від 23.03.2021 у справі №921/580/19 щодо застосування норм статті 233 Господарського кодексу України та статей 551, 625 Цивільного кодексу України.
Також обґрунтовуючи підстави для подання касаційної скарги, заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування частини першої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та можливості/неможливості зменшення нарахованих інфляційних втрат та 3 % річних за умови 1) погашення Відповідачем заборгованості в повному обсязі; 2) не понесення Позивачем жодних збитків; 3) перебування Відповідача у надзвичайно складних фінансово-економічних умовах; 4) існування інших виключних обставин (критична ситуація в об'єднаній енергетичній системі України через дефіцит запасів вугілля на складах ТЕС України, що становило загрозу енергетичній безпеці Держави).
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи доводи, а також матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, а тому касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою підлягає закриттю з огляду на таке.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц.
У постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору), а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.
При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
Разом з тим, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Проаналізувавши наведені скаржником підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія виходить з такого.
Так, у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, встановлені відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника, та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі №902/471/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині другій статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений покупцем, та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.
Отже, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/417/18, а саме - встановлення договором відсотків річних на рівні 40 % та 96 %, і їх явну невідповідність принципу справедливості, у той час як у справі №911/1846/22, яка переглядається, відсотки річних нараховані за встановленою у статті 625 Цивільного кодексу України ставкою у розмірі 3 %, і, в такий спосіб, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування Позивачем Відповідачу 3 % річних судами попередніх інстанцій не встановлено.
Отже, аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішеннях (в частині стягнення 3 % річних), не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду, на яку скаржник посилається у касаційній скарзі, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені за відмінних встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що зумовило прийняття відповідного рішення.
Посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 21.01.2021 у справі №927/704/19, від 23.03.2021 у справі №921/580/19 також є необґрунтованими, оскільки у вказаних справах, на відміну від справи, яка переглядається, вирішувалось питання зменшення пені та взагалі не досліджувались обставини можливості зменшення розміру інфляційних втрат та 3 % річних за клопотанням сторони, а відтак таке посилання не є релевантним, а правовідносини у справах не є подібними.
За наведених обставин, судова колегія дійшла висновку, що посилання скаржника про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах суду касаційної інстанції, не знайшли свого підтвердження.
Також як підставу для подання касаційної скарги Відповідачем визначено пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та можливості/неможливості зменшення нарахованих інфляційних втрат та 3 % річних.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Указана норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Верховний Суд звертає увагу, що частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).
Визначені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Як вже зазначалось вище, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зробила загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідне зменшення заявлених до стягнення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила саме з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, що склалися у справі №902/417/18, та, зокрема, з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності.
Крім того, Верховний Суд переглядаючи судові рішення у справі №904/4334/22 у касаційному порядку, погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що суд не може за клопотанням відповідача (боржника) зменшити розмір заявлених до стягнення інфляційних втрат.
Як вже зазначалось вище, у справі, яка переглядається відсотки річних нараховані за встановленою у статті 625 Цивільного кодексу України ставкою у розмірі 3 %, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування Позивачем Відповідачу 3 % річних судами попередніх інстанцій не встановлено.
Щодо зменшення розміру заявлених до стягнення інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у законодавстві відсутні підстави для їх зменшення.
З викладеного убачається, що Верховний Суд у своїх постановах викладав правовий висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суди попередніх інстанцій дійшли висновків, які не суперечать вказаним правовим позиціям.
За таких обставин доводи ПАТ "Центренерго" про наявність передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстави для подання касаційної скарги також є необґрунтованими.
Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками місцевого і апеляційного судів стосовно оцінки фактичних обставин у цій справі та спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки, що відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після його відкриття виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
Водночас, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження після його відкриття не отримали підтвердження, колегія суддів відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ "Центренерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 05.04.2023 у справі №911/1846/22.
У зв'язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягає.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 05.04.2023 у справі №911/1846/22 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
О. Случ