УХВАЛА
12 грудня 2023 року
м. Київ
cправа № 911/80/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Пєскова В. Г. - головуючого, Картере В. І., Огородніка К. М.
перевіривши матеріали касаційної скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури за вх. № 4570/2023
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023
у складі колегії суддів: Гаврилюка О.М. (головуючий), Ткаченка Б.О., Буравльова С.І.
у справі № 911/80/22
за позовом Бориспільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вороньківської сільської ради та Державної екологічної інспекції Столичного округу
до Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів Київська обласна рада
про стягнення 357 109,48 грн,
ВСТАНОВИВ:
Бориспільська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Вороньківської сільської ради та Державної екологічної інспекції Столичного округу звернулася до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" 357 109,48 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, шляхом їх перерахування одержувачам:
- 107 132,84 грн (30%) -до спеціального фонду Державного бюджету України;
- 71 421,90 грн (20%) - до спеціального фонду Київського обласного бюджету;
- 178 554,74 грн (50%) на користь фонду охорони навколишнього природного середовища.
22.09.2022 рішенням Господарського суду Київської області у справі № 911/80/22 позов задоволено. Стягнуто з Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" 357 109,48 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, шляхом перерахування: 107 132,84 грн (30%) до спеціального фонду Державного бюджету України; 71 421,90 грн (20%) до спеціального фонду Київського обласного бюджету; 178 554,74 грн (50%) на користь фонду охорони навколишнього природного середовища. Стягнуто з Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" на користь прокуратури Київської області судовий збір в сумі 5 356,64 грн.
31.10.2023 постановою Північного апеляційного господарського суду у справі №911/78/22 апеляційну скаргу Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" на рішення Господарського суду Київської області від 22.09.2022 у справі № 911/80/22 задоволено частково. Рішення Господарського суду Київської області від 22.09.2022 у справі № 911/80/22 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнути з Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" 107 132,84 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу до спеціального фонду Державного бюджету України. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" на користь прокуратури Київської області судовий збір в сумі 1 606,99 грн. Стягнуто з прокуратури Київської області на користь Державного підприємства "Бориспільське лісове господарство" 2 410,49 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
27.11.2023 (згідно з відміткою на поштовому конверті) заступником керівника Київської обласної прокуратури подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського від 31.10.2023 та залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 22.09.2022 у справі № 911/80/22.
05.12.2023 зазначену касаційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючого - Пєскова В. Г. (суддя-доповідач), суддів: Картере В. І., Огородніка К. М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 911/80/22 з огляду на таке.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Частиною п'ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
У пункті 1 частини першої статті 163 ГПК України зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 установлено у розмірі 2 481 грн.
Предметом позову у даній справі є стягнення шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, у розмірі 357 109,48 грн, що загалом менше ніж п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на час подання позову у 2022 році (2 481 грн х 500 = 1 240 500 грн).
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Аналіз наведених вище норм дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Як вбачається із матеріалів касаційної скарги, заступник керівника Київської обласної прокуратури в якості підстави касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського від 31.10.2023 у справі № 911/80/22 зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права (статті 66 Конституції України, пункту 1 частини другої статті 19, пункту 5 статті 64, статтей 86, 89, 90, пункту 5 частини другої статті 105, статті 107 Лісового кодексу України, статтей 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статті 1166 ЦК України, статті 11 Закону України "Про Державний бюджет на 2023 рік", пункту 7 частини третьої статті 29, пункту 4 частини першої статті 69-1 Бюджетного кодексу України, статті 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», глави 4 Порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.01.2013 № 43), порушення норм процесуального права та принципів здійснення правосудця (статтей 2, 11, 13, 73-74, 76-80, 86, 91, 236, 238 ГПК України) без урахування висновків, викладених у постановах: Верховного Суду від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 23.08.2018 у справі № 917/1261/17, 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 09.12.2019 у справі № 906/133/18, від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, від 09.11.2018 у справі № 909/912/17, від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 18.02.2019 у справі № 926/869/18, об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 9901/93/19.
При цьому заявник касаційної скарги посилається на наявність підстав, передбачених підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Заступник керівника Київської обласної прокуратури зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики у сфері правовідносин щодо відшкодування шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, зокрема, лісів, в результаті незаконних порубок дерев на землях лісогосподарського призначення, а справа становить значний суспільний інтерес, який полягає у захисті прав всіх громадян на безпечне довкілля, набуває важливого значення, зважаючи на сучасні умови існування країни в особливий період (воєнний стан) в цілому, триваючу боротьбу із зовнішнім ворогом та цінність кожного внутрішнього ресурсу, оскільки істотне порушення лісового, природоохоронного та бюджетного законодавства безумовно завдає значної шкоди інтересам держави.
Скаржник вказує, що несплата визначеного в установленому законом порядку розміру шкоди, заподіяної внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, не лише безпосередньо зачіпає майнові та економічні інтереси держави, а й впливає на недофінансування державою природоохоронних заходів, спрямованих на забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, яка є невід'ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку України.
Разом з цим заступник керівника Київської міської прокуратури наголошує, що звернення прокурора до суду у цій справі спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо надходження коштів до спеціальних фондів охорони навколишнього природного середовища Державного, обласних та місцевих бюджетів за шкоду, заподіяну внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів.
Заявник касаційної скарги вважає, що перегляд незаконного, на його думку, судового рішення у цій справі сприятиме подальшому припиненню, запобіганню порушенням і дотриманню в майбутньому прав та інтересів держави у сфері охорони навколишнього природного середовища, а результати її розгляду дозволять надалі ефективно захищати порушені інтереси держави в інших численних справах вказаної категорії, порушених за позовами прокурорів не лише Київської області в подібних правовідносинах.
Наведені вище доводи скаржника відхиляються колегією суддів з огляду на таке.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми (аналогічний правовий висновок викладений в ухвалах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №922/1990/20, від 10.03.2021 у справі № 904/3935/20, від 10.03.2021 у справі №911/239/20 та ін.).
Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Такі критерії, серед іншого, можливого використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №725/3690/17, від 17.01.2019 у справі № 17/5009/5413/11, від 19.09.2019 у справі N№1/106/52-Б, від 10.04.2019 у справі № 456/647/18.
Водночас наведені скаржником у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; у поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.
При цьому під час аналізу доводів та аргументів заступника керівника Київської міської прокуратури Верховним Судом взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство та враховано межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб.
Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Дослідивши зміст касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що заступником керівника Київської міської прокуратури не наведено аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
З огляду на викладене подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, тому суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури у справі № 910/12475/22.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
З огляду на викладене суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 у справі № 911/80/22, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Водночас, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.
Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, пунктом 2 частини 3 статті 287, пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 у справі № 911/80/22.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Пєсков
Судді В. Картере
К. Огороднік