ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" вересня 2023 р. м. Київ Справа № 911/1583/23
Розглянувши матеріали справи за позовом Томашівської сільської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан»
прo стягнення 242 178,00 грн.
Суддя А.Ю. Кошик
При секретарі судового засідання Фроль В.В.
За участю представників:
позивача: Панчоха О.О.
відповідача: Хаврошин М.С.
Обставини справи:
Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Томашівської сільської ради (надалі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан» (надалі - відповідач) прo стягнення 242 178,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.06.2023 року відкрито провадження у справі № 911/1583/23 за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 29.06.2023 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 19.06.2023 року від позивача надійшло клопотання б/н від 19.06.2023 року про відкладення розгляду справи.
До канцелярії Господарського суду Київської області 26.06.2023 року відповідачем подано відзив на позовну заяву б/н від 23.06.2023 року.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.06.2023 року розгляд справи відкладено на 24.08.2023 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 18.07.2023 року позивачем подано відповідь на відзив б/н від 17.07.2023 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 31.07.2023 року відповідачем подано заперечення б/н від 31.07.2023 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 24.08.2023 року позивачем подано клопотання б/н від 22.08.2023 року про долучення доказів та відповідачем подано пояснення б/н від 24.08.2023 року.
У судовому засіданні 24.08.2023 року оголошено перерву на 31.08.2023 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 30.08.2023 року відповідачем подано клопотання б/н від 30.08.2023 року про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 31.08.2023 року представник позивача позовні вимоги підтримав.
Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, у судове засідання 31.08.2023 року не з'явився. Розгляд справи відкладався на 21.09.2023 року.
В судовому засіданні 21.09.2023 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти позову заперечував.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.
У зв'язку з чим, в судовому засіданні 21.09.2023 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:
11.03.2009 року між Фастівською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СІПАН» (Орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки (далі - Договір).
Згідно п. 1 Договору Орендодавець на підставі розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 13.11.2008 року № 1433 «Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ «Сіпан» за рахунок земель державної власності надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, цільове призначення - землі добувної промисловості (для розробки Кощіївського родовища гранітів), яка знаходиться на території Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області. В оренду передається земельна ділянка площею 1,9897 гектарів, у тому числі: рілля - 1,9897 гектарів (п. 2 Договору).
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки затверджена рішенням сесії Фастівської районної ради від 27.02.2009 року № 10-23-V становить 457 233,06 грн. (п. 5 Договору).
Орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі в розмірі 45 723,31 грн. на рік, що становить 10 (десять) відсотків від нормативної грошової оцінки (п. 9). Орендар сплачує орендну плату щомісячно рівними частинами по 3 810,28 грн. на місяць шляхом перерахування на рахунок Дорогинської сільської ради (п. 9.1.).
Пунктом 10 Договору визначено, що обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.
Орендна плата вноситься до 30 числа кожного місяця, наступного за звітним (п. 11). Договір укладено на 10 (десять) років, починаючи з дати його державної реєстрації у відповідності до чинного законодавства (п. 8).
Договір було зареєстровано у Фастівському районному відділі № 32 Київської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» при Державному комітеті України по земельних ресурсах 18.03.2009 року № 04:09:032:00002.
Згідно із додатковою угодою № 1 до цього Договору від 30.05.2018 року сторонами змінено преамбулу договору та внесено зміни до п. 2 Договору оренди, виклавши його в наступній редакції: « 1.2. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,9897 га (кадастровий номер 3224983300:02:003:0030), цільове призначення землі добувної промисловості, для розробки Кощіївського родовища гранітів, яке знаходиться на території Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області».
В мотивувальній частині рішення Господарського суду м. Києва від 15.09.2020 року у справі № 910/8535/20, яке набрало законної сили, встановлено, що зазначений Договір продовжує свою дію на той же строк та на тих же умовах за взаємною мовчазною згодою сторін.
Згідно з розпорядження Кабінету міністрів України від 12.06.2020 року № 715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» Дорогинська сільська рада Фастівського району Київської області увійшла до складу Томашівської територіальної громади.
Підпунктом 9 пункту 6-1 Розділу V Закону України «Про органи місцевого самоврядування в Україні» передбачено, що юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі сформованої територіальної громади, є правонаступником прав та обов'язків усіх юридичних осіб сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами, з дня набуття повноважень новообраною радою.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктом 24 такого змісту: « 24. 3 дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, наведених у виключеннях, до яких орендована відповідачем земельна ділянка не відноситься».
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.
Також наведеним Законом від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України доповнено пунктом «в», який передбачає віднесення до земель комунальної власності земель та земельних ділянок за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону. Зазначені норми Закону набрали чинності 27.05.2021 року.
Як зазначає позивач, 20.08.2021 року за Томашівською сільською радою зареєстровано право власності на земельну ділянку 3224983300:02:003:0030, відповідно, Томашівська сільська рада є правонаступником Орендодавця за укладеним з відповідачем Договором оренди земельної ділянки.
Згідно з умовами Договору за період з 01.04.2020 року по 31.12.2022 року відповідачем підлягало сплаті позивачу за оренду вищезазначеної земельної ділянки 261 814,05 грн. орендної плати.
Однак, відповідачем задекларовано та сплачено позивачу за оренду земельної ділянки за вищенаведений період лише 19 636,05 грн. орендної плати.
З огляду на зазначене, позивач стверджує, що у відповідача перед позивачем наявна прострочена заборгованість зі сплати орендної плати за період з 01.04.2020 року по 31.12.2022 року у розмірі 242 178,00 грн., про стягнення якої позивачем подано даний позов.
В ході розгляду спору відповідачем подано відзив, в якому позовні вимоги заперечено в повному обсязі з посиланням на їх неправомірність та безпідставність.
Відповідач зауважує, що спірна земельна ділянка з дати укладання Договору оренди земельної ділянки від 11.03.2009 року і до 27.05.2021 року перебувала в державній власності, Орендодавцем була Київська обласна державна адміністрація, зобов'язання перед якою виконані у повному обсязі, як і зобов'язання перед новим Орендодавцем - позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства.
Відповідач у відзиві зазначає про подвійну правову природу орендної плати за землю державної та комунальної власності, сплата якої регулюється також Податковим кодексом України, відповідно, адмініструється податковими органами.
У зв'язку з чим, відповідач стверджує, що контролюючим органом та органом стягнення є відповідна податкова інспекція, а відповідні правовідносини є адміністративними і не підлягають розгляду в господарському суді.
З огляду на викладене, відповідач вважає, що спір належить до повноважень адміністративного суду і просив закрити провадження у справі на підставі ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Також відповідач в заперечення позовних вимог зауважує, що позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості за період з 01.04.2020 року по 31.12.2022 року, тоді як позивач набув право на зазначену в позові земельну ділянку лише у травні 2021 року. При цьому доданий позивачем до позовної заяви розрахунок розміру заявленого до стягнення боргу являє собою лише таблицю з арифметичними розрахунками, вихідні дані для яких не підтверджено жодними документами.
У відповіді на відзив позивач виклав обґрунтування наявності у нього повноважень на подання даного позову.
У запереченні на відповідь на відзив відповідач зазначив про недоведеність та безпідставність позиції позивача, в якій не враховано норми Податкового кодексу України та правової природи плати за землю. Наполягав на відсутності у сільської ради самостійних функцій з адміністрування податкових платежів.
В підтвердження відсутності заборгованості зі сплати орендної плати відповідач надав довідку про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, порядок видачі якої врегульовано «Порядком надання довідки про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи», затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2018 року № 733 (надалі - Порядок).
У додаткових поясненнях відповідач з урахуванням відмови суду у задоволенні клопотання відповідача закрити провадження у справі, надав пояснення по суті позовних вимог, в яких зазначив, що він дійсно на підставі Договору оренди земельної ділянки від 11.03.2009 року є Орендарем зазначеної в позовній заяві земельної ділянки площею 1,9897 га, кадастровий номер 3224983300:02:003:0030, яка на момент укладання Договору оренди була розташована в адміністративно-територіальних межах Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області, правонаступником якої є позивач - Томашівської сільська рада, за межами населеного пункту.
Вищевказана земельна ділянка належить до земель промисловості. Цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд, підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами (код згідно КВЦПЗД - 11.01)
Договір оренди було укладено строком на 10 років (п. 8 Договору), а в 2020 році поновлено на новий десятирічний строк, до 11.03.2029 року за взаємною згодою сторін згідно рішення Господарського суду м. Києва від 15.09.2020 року у справі №910/8535/20.
Вищезазначені факти підтверджуються Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 230241313 від 29.10.2020 року.
Відповідач зазначає, що він є гірничодобувним підприємством, яке на підставі Спеціального дозволу на користування надрами № 3635 від 31.12.2004 року та Акту про надання гірничого відводу № 3161 від 26.12.2016 року здійснює промислову розробку Кощіївського родовища гранітів на території Дорогинського старостинського округу (колишня Дорогинська сільська рада) Томашівської ОТГ Фастівського району Київської області.
Наявність у ТОВ «СІПАН» статусу гірничодобувного підприємства в зазначений в позовній заяві період (2020 рік) додатково підтверджується зокрема Випискою з єдиною державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідно до якої основним видом діяльності ТОВ «СІПАН» є діяльність згідно КВЕД 08.11 - добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю, Дозволом № 920.16.32 від 14.04.2016 року на виконання відкритих гірничих робіт на Кощіївському гранітному кар'єрі, Дозволом № 177.21.32 від 06.04.2021 року на виконання відкритих гірничих робіт на Кощіївському гранітному кар'єрі, Протоколом № 28 від 10.01.2020 року спільного розгляду плану розвитку гірничих робіт по Кощіївському гранітному кар'єру ТОВ «СІПАН» на 2020 рік, Протоколом № 35 від 24.12.2020 року спільного розгляду плану розвитку гірничих робіт по Кощіївському гранітному кар'єру ТОВ «СІПАН» на 2021 рік, Протоколом № 24 від 10.01.2022 року спільного розгляду плану розвитку гірничих робіт по Кощіївському гранітному кар'єру ТОВ «СІПАН» на 2022 рік.
Вищевказана земельна ділянка була надана в оренду ТОВ «СІПАН» як гірничодобувному підприємству для потреб розробки Кощіївського родовища гранітів, що зазначено у п.1 Договору оренди.
Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
В період дії Договору оренди, а саме з 01.01.2018 року мали місце зміни в правовому регулюванні сплати орендної плати за земельні ділянки, надані в оренду гірничодобувним підприємствам для видобування корисних розробки родовищ корисних копалин, а саме Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» ст. 284 Податкового кодексу України доповнено п. 284.4, яким встановлено, що плата за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу. Вказана норма п. 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України була чинною і в зазначений в позовній заяві період (з 01.04.2020 року по 31.12.2022 року) та є чинною і на даний час.
Зазначена норма має імперативний характер, тобто підлягає обов'язковому застосуванню з дати набуття нею чинності і має пріоритет над положеннями договорів оренди земельних ділянок при визначенні орендної плати. Імперативний характер вказаної норми п.284.4 ст. 284 Податкового кодексу України та її пріоритет над положеннями договорів оренди земельних ділянок, а також подвійна правова природа орендної плати за договорами оренди землі державної і комунальної власності підтверджується сформованою судовою практикою Верховного Суду з даного питання, зокрема постановами Верховного Суду (Касаційного господарського суду) у справі №904/1762/19 від 19.12.2019 року, у справі №904/5631/18 від 27.11.2019 року, у справі № 904/5637/18 від 24.10.2019 року, у справі № 904/5639/18 від 22.10.2019 року.
З урахуванням вищезазначеного відповідач при визначенні розміру орендної плати за 2020-2022 роки за орендовану земельну ділянку площею 1,9897 га, кадастровий номер 3224983300:02:003:0030 за Договором оренди земельної ділянки від 11.03.2009 року керувався нормами п.п. 14.1.147. п. 14.1. ст. 14, п.274.1 ст. 274 та п. 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України.
Плата за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу (п. 284.4 cт. 284 Податкового кодексу України).
Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки. (п. 274.1 ст. 274 Податкового кодексу України).
З урахуванням вищевказаних норм Податкового кодексу України, плата за землю за вищевказану земельну ділянку площею 1,9897 га, яка надана ТОВ «СІПАН» для розробки Кощіївського родовища гранітів, була розрахована виходячи з максимально можливої ставки земельного податку, передбаченої п. 274.1 ст. 274 Податкового кодексу України, саме виходячи із ставки 3 відсотки від їх нормативної грошової оцінки, з застосуванням п. 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України, а саме 25 відсотків від ставки податку в 3%, що становить 0,75% від нормативної грошової оцінки вказаної земельної ділянки, що підтверджується Податковою декларацією ТОВ «СІПАН» з плати за землю за 2020 рік, Податковою декларацією ТОВ «СІПАН» з плати за землю за 2021 рік, Податковою декларацією ТОВ «СІПАН» з плати за землю за 2022 рік.
З урахуванням передбаченого імперативною нормою п. 284.4. ст. 284 Податкового кодексу України особливого порядку визначення орендної плати за земельні ділянки державної власності, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, розміру орендної плати за Договором оренди земельної ділянки від 11.03.2009 року за наведений у позові період з 01.04.2020 року по 31.12.2022 року складає 19 636,05 грн. (5 167,38 грн. + 6 889,84 грн. + 7578,83 грн.).
Відповідач зазначає, що підтверджено наданими ним доказами та фактично визнається позивачем, що відповідна сума 19 636,05 грн. сплачена в повному обсязі.
Таким чином, відповідач вважає, що сплатою наведеної суми за період з 01.04.2020 року по 31.12.2022 року складає 19 636,05 грн. виконано податкові зобов'язання та зобов'язання з орендної плати за землю в повному обсязі. В свою чергу, позивач вважає, що відповідач за наведений період мав сплатити суму орендної плати в більшому розмірі. Тобто, спір виник не з самого факту несплати орендної плати, а з методики її нарахування та розміру сум, які підлягають сплаті.
Позивач у наданих поясненнях визнав факт надання земельної ділянки в оренду відповідачу як гірничодобувному підприємству для потреб розробки Кощіївського родовища гранітів та наявності підстав для застосування в даному випадку норми п. 284.4. ст. 284 Податкового кодексу України.
Однак, позивач стверджує, що відповідна норма п. 284.4. ст. 284 Податкового кодексу України, яка набрала чинності з 01.01.2018 року, була підставою і могла бути застосована до спірних правовідносин у разі внесення сторонами відповідних змін до Договору оренди земельної ділянки від 11.03.2009 року в добровільному або судовому порядку, чого відповідачем не ініційовано, доказів внесення змін до Договору оренди землі не надано.
За твердженням позивача без внесення змін до Договору оренди земельної ділянки застосування іншого розміру орендної плати, ніж передбачено умовами Договору, не допускається.
Дослідивши викладені у позові обставини з врахуванням заперечень відповідача та наявних у справі доказів, суд зазначає наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України передбачено, що землекористувачі зобов'язані, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Таким чином, як зауважено у відповідній ч. 2 ст. 21 Закону України «Про оренду землі», розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
З огляду на наведені норми законодавства, суд зазначає про земельні відносини щодо оренди земельних ділянок державної та комунальної форми власності не є суто цивільними і врегульовані крім загального законодавства про зобов'язальні правовідносини, також іншими спеціальними нормами земельного та податкового законодавства.
Пунктом 14.1.136 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Пунктом 14.1.147. ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Як визначено ст. 269 Податкового кодексу України, 269.1. Платниками плати за землю є:
269.1.1. платники земельного податку:
269.1.1.1. власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);
269.1.1.2. землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування;
269.1.2. платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.
Таким чином, відповідач є платником плати за землю в розумінні наведеної норми ст. 269 Податкового кодексу України.
Стаття 284 Податкового кодексу України визначає особливості оподаткування платою за землю. Статтю 284 доповнено пунктом 284.4 згідно із Законом № 2245-VIII від 07.12.2017 року із змінами, внесеними згідно із Законом № 2628-VIII від 23.11.2018 року, який передбачає, що плата за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу.
Тобто, згідно з наведеною нормою п. 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України визначено, що за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, плата за землю - земельний податок чи орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу.
Отже, у пункті 284.4 статті 284 Податкового кодексу визначено розмір плати за землю відповідної категорії у вигляді орендної плати, що має наслідком внесення змін у договірні відносини сторін щодо оренди земельних ділянок таких категорій.
При цьому імперативні положення Податкового Кодексу України мають пріоритет у частині визначення розміру орендної плати.
Так, з початку 2018 року для гірничодобувних підприємств установлено спеціальну ставку плати за землю, яка використовується ними для видобування корисних копалин і розробки родовищ корисних копалин.
Частинами першою та другою статті 66 Земельного кодексу України визначено, що до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд. Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Матеріалами справи підтверджується та визнається позивачем, що відповідач є гірничодобувним підприємством, земельна ділянка була надана в оренду ТОВ «СІПАН» як гірничодобувному підприємству для потреб розробки Кощіївського родовища гранітів, що зазначено у п.1 Договору оренди.
Про імперативність та пріорітетність положень Податкового Кодексу України у частині визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності визначає Верховний Суд (Касаційний господарський суд) у справах № 904/1762/19 від 19.12.2019 року, № 904/5631/18 від 27.11.2019 року, № 904/5637/18 від 24.10.2019 року, № 904/5639/18 від 22.10.2019 року.
Орендна плата за земельну ділянку врегульована ст. 288 Податкового кодексу України.
288.1. Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.
Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.
Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
288.4. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім випадків консервації таких земельних ділянок або визнання земельних ділянок забрудненими (потенційно забрудненими) вибухонебезпечними предметами).
288.7. Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.
Дійсно, згідно з п. 288.4. ст. 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Однак, відповідна норма ст. 288 Податкового кодексу України в цілому не передбачає вільного волевиявлення сторін, а у взаємодії з іншими нормами земельного та податкового законодавства визначає необхідність відображення у договорі оренди встановленого у відповідності до чинного законодавства розміру та умов внесення орендної плати. Наприклад, якщо б у Договорі оренди був встановлений менший розмір орендної плати, ніж визначений законодавством, чи встановлено власний порядок сплати, який суперечить чинному законодавству, то спір вирішувався б на підставі норм законодавства, а не положень договору.
У зв'язку з чим, позиція позивача щодо безумовної необхідності внесення змін до Договору оренди землі для можливості застосування норми п. 284.4. ст. 284 Податкового кодексу України оцінюється судом критично і потребує більш детальної оцінки з врахуванням специфіки спірних правовідносин.
Зокрема, відповідна норма п. 284.4. ст. 284 Податкового кодексу України чітко і беззастережно визначає розмір орендної плати за оренду земель державної та комунальної власності для гірничодобувних підприємств.
Застосування наведеної норми п. 284.4. ст. 284 Податкового кодексу України не залежить від волевиявлення сторін і не вимагає внесення змін до Договору оренди. Навіть якщо припустити необхідність внесення змін до Договору оренди, в разі відмови від внесення таких змін поведінка сторін була б неправомірною, оскільки норма п. 284.4. ст. 284 Податкового кодексу України не передбачає її застосування на розсуд сторін.
Тому, відповідна позиція позивача щодо застосування наведеної норми п. 284.4. ст. 284 Податкового кодексу України є формалізованою та маніпулятивною, що не відміняє необхідності застосування врегульованого законодавчо розміру орендної плати за оренду земель державної та комунальної власності для гірничодобувних підприємств.
Орендна плата правомірно розрахована відповідачем у розмірі, встановленому п. 284.4. ст. 284 Податкового кодексу України і відповідні зобов'язання виконані в повному обсязі.
Також, з огляду на норму ст. 286 Податкового кодексу України (до якої відсилає п. 288.7. ст. 288 Податкового кодексу України), 286.2. Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю шляхом подання до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.
На відміну від юридичних осіб, фізичним особам аналогічні нарахування у відповідності до п. 286.5. Податкового кодексу України проводяться контролюючими органами, що додатково свідчить про податкову природу плати за оренду землі державної та комунальної власності.
Наведені норми свідчать, що адміністрування (облік та контроль) сплати орендної плати за користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності здійснюють податкові органи. Відповідно, належним доказом про наявність заборгованості з орендної плати (за оренду землі державної та комунальної власності) мають бути відомості відповідної державної податкової інспекції про наявність (або відсутність) заборгованості за земельним податком та орендною платою. При цьому, правильному формуванню таких відомостей мало передувати дотримання позивачем вимог п. 288.1. ст. 288 Податкового кодексу України щодо своєчасного та належного подання контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліку орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформації про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання.
Аналогічні положення наведені у абз. 2 п. 2.23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 року «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», що доводи про наявність заборгованості з орендної плати мають підтверджуватися належними доказами, наприклад, довідкою, виданою державною податковою інспекцією про наявність (або відсутність) заборгованості за земельним податком та орендною платою.
Також у п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» зроблено висновок, що системний аналіз норм законодавства України дає підстави для висновку про те, що орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (частина перша статті 21 Закону України «Про оренду землі», підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, з іншого - є однією з форм плати за землю як загальнодержавного податку нарівні із земельним податком (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Разом з тим підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є саме договір оренди такої земельної ділянки (частина друга статті 21 Закону України «Про оренду землі», пункт 288.1 статті 288 ПК України). У зв'язку з цим та оскільки орендну плату за землю орендар вносить орендодавцеві (стаття 21 Закону України «Про оренду землі», стаття 288 ПК України), то право на стягнення заборгованості з орендної плати має орендодавець шляхом звернення до відповідного господарського суду в установленому ГПК порядку.
Таким чином, суд погоджується з твердженням відповідача про подвійну правову природу орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, яка адмініструється податковим органом, однак сплачується на користь Орендодавця.
У зв'язку з чим, право на стягнення заборгованості з орендної плати має Орендодавець шляхом звернення до відповідного господарського суду в установленому ГПК порядку, тому відсутні підстави вважати, що даний спір не підвідомчий господарському суду. З огляду на наведене, судом було відхилено клопотання відповідача про закриття провадження у справі.
Також, суд критично оцінює твердження позивача щодо правонаступництва Томашівською сільською радою правомочностей Орендодавця за укладеним з відповідачем Договором оренди земельної ділянки за весь наведений у позові період прострочення, зокрема, з 01.04.2020 року і до набуття чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ.
З огляду на відповідну норму п. 24 «Перехідні положення» Земельного кодексу України, передбачено, що перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.
Таким чином, наведена норма свідчить про збереження дії договорів оренди землі з заміною особи Орендодавця, тобто набуття прав, які існували на відповідний момент переходу. При цьому, будь-яких застережень щодо правонаступництва новим Орендодавцем всіх прав та Обов'язків попереднього Орендодавця, в тому числі які існували до моменту заміни сторони, ні наведена норма, ні інші норми законодавства не містять і для відповідного твердження відсутні підстави.
Відповідно, позивач набув прав сторони Договору оренди з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ у травні 2021 року, тому не має жодних правомочностей щодо стягнення заборгованості за період з 01.04.2020 року і до набуття чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ.
З урахуванням вищевказаних норм Податкового кодексу України, плата за землю за вищевказану земельну ділянку площею 1,9897 га, яка надана ТОВ «СІПАН» в оренду для розробки Кощіївського родовища гранітів, правомірно була розрахована з застосуванням п. 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України, виходячи з максимально можливої ставки земельного податку, передбаченої п. 274.1 ст. 274 Податкового кодексу України, що підтверджується Податковою декларацією ТОВ «СІПАН» з плати за землю за 2020 рік, Податковою декларацією ТОВ «СІПАН» з плати за землю за 2021 рік, Податковою декларацією ТОВ «СІПАН» з плати за землю за 2022 рік.
З урахуванням передбаченого імперативною нормою п. 284.4. ст. 284 Податкового кодексу України особливого порядку визначення орендної плати за земельні ділянки державної власності, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, розмір орендної плати за Договором оренди земельної ділянки від 11.03.2009 року за наведений у позові період з 01.04.2020 року по 31.12.2022 року складає 19 636,05 грн. (5 167,38 грн. + 6 889,84 грн. + 7578,83 грн.).
Відповідач зазначає, що підтверджено наданими ним доказами та фактично визнається позивачем, що відповідна сума 19 636,05 грн. сплачена в повному обсязі.
Таким чином, сплатою наведеної суми 19 636,05 грн. за період з 01.04.2020 року по 31.12.2022 року виконано податкові зобов'язання та зобов'язання з орендної плати за землю в повному обсязі. В підтвердження відсутності заборгованості зі сплати орендної плати відповідач надав довідку про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, порядок видачі якої врегульовано «Порядком надання довідки про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи», затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2018 року № 733.
При цьому, саме по собі невнесення змін до Договору оренди в частині приведення розміру орендної плати у відповідність до вимог законодавства, яке змінилось з початку 2018 року, однак за умови чіткого усвідомлення імперативних приписів відповідної норми п. 284.4. ст. 284 Податкового кодексу України, свідчить лише про бездіяльність сторін Договору, однак не може бути підставою для стягнення орендної плати в розмірі, який суперечить нормі п.284.4. ст. 284 Податкового кодексу України.
Таким чином, за наслідками розгляду спору судом не встановлено підстав для задоволення позовних вимог про стягнення орендної плати в розмірі, який суперечить імперативній нормі чинного законодавства.
Згідно з ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними у розумінні ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем не обґрунтовані та безпідставні, відповідачем заперечені та спростовані, тому задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. В задоволенні позовних вимог Томашівської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіпан» прo стягнення 242 178,00 грн. відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя А.Ю. Кошик
повний текст рішення складено 13.12.2023 року