ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа№380/14257/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 грудня 2023 року м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Гавдик З.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/14257/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Військовї частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 про відмову у звільненні ОСОБА_1 з військової служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 був мобілізований на військову службу та на даний час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . У позивача виникла необхідність у звільненні з військової служби для того, щоб надавати допомогу своєму батьку - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який потребує постійного догляду.
Позивач подав відповідний рапорт до відповідача, однак останнім було повідомлено, що «Надана військовослужбовцем ( ОСОБА_1 ) засвідчена адвокатом копія висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я - не підтверджує (не містить запису про) необхідність здійснення саме постійного догляду, як вимагається законом щодо підстави звільнення з військової служби на підставі, передбаченої п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Також рапорт подано без долучення оригіналів документів».
Позивач вважає дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні позивача з військової служби протиправними.
Наявність засвідченої адвокатом копії медичного висновку ЛКК про необхідність постійного догляду за батьком у якості підтвердження документа, який свідчить про необхідність здійснення постійного догляду, в силу аб. 7 п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» - є достатньою підставою для звільнення позивача з військової служби.
Згідно зі висновком № 68, виданого Лікарсько-консультативною комісією КНП «Городоцький центр первинної медико-санітарної допомоги» Городоцької міської ради Львівської області від 25.04.2023 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Не зважаючи на те, що у самому документі відсутнє формулювання «потребує постійного догляду», однак аналіз змісту документа, зокрема і його назви - «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пресуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі», свідчить про те, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду. Таким чином, можна зробити висновок, що у ОСОБА_1 наявна підстава для звільнення передбачена аб. 7. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
У відповідності до довідки, виданої виконкомом Городоцької міської радон Львівського району Львівської області від 27.04.2023 року за № 219, ОСОБА_2 зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним в житловому будинку зареєстрований тільки його син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на даний час проходить службу у Збройних силах України.
Сімейні відносини підтверджуються Свідоцтвом про народження ОСОБА_1 , яке видане Городоцьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, серія НОМЕР_2 від 01.02.2017.
На думку позивача, зазначені ним документи підтверджують факт того, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , який згідно висновку ЛКК потребує постійного догляду. Тобто, встановлені обставини повністю підпадають під критерій підстави для звільнення позивача з військової служби за аб. 7 пп. «г» а. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідач проти позову заперечив. У відзиві відповідача зазначив про те, що згідно із п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьками своїми, що підтверджується відповідним медичним висновком медико - соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
До рапорту серед інших документів додано копію Висновку про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма № 080-4/о). З висновку випливає, що ОСОБА_2 рекомендовано соціальну послугу з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Висновок наданий терміном на один рік.
У відповіді військовослужбовцю було звернуто увагу на те, що надана копія висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я - не підтверджує (не містить запису про) необхідність здійснення саме постійного догляду, як вимагається законом щодо підстави звільнення з військової служби. Відповідно в подальшому у військовій частині не проводилася оцінка необхідності здійснення такого догляду з боку саме позивача-військовослужбовця.
Проте з огляду на формулювання підпункту «г» частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» необхідність здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка) має підтверджуватися відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що 26.06.2023 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі.
Судом встановлені наступні обставини:
01.05.2023 позивачем подано рапорт відповідачу, який зареєстровано 18.05.2023 за №9290 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби під час мобілізації на підставі необхідності здійснення постійного догляду за батьком, який за медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
29.05.2023 відповідачем за вих. № 9740 надано позивачу правову оцінку обставин, наведених у рапорті механіка водія 1 танкового взводу, 1 танкової роти танкового батальйону старшого солдата ОСОБА_1 (вх. №9290 від 18.05.2023), яким по суті позивачу відмовлено у задоволені його рапорту з підстав, що надані позивачем документи не підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за батьком.
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає протиправним дії відповідача щодо відмови в задоволені його, що на його думку не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом не враховуються аргументи наведені позивачем з наступних підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства:
Згідно із наявного у справі Висновку № 68 від 25.04.2023 Лікарсько-консультативної комісії (40626575) ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, і такий висновок дійсний до 25.04.2024 та наданий для одержання компенсації фізичною особою, яка надає соціальну послугу з догляду на непрофесійній основі.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:
- під час дії воєнного стану у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Суд зазначає, що по суті вищевказаний Висновок № 68 від 25.04.2023, складений згідно із Порядком, подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 за № 859, який встановлює механізм призначення і виплати компенсації за догляд (далі - компенсація), що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг (далі - фізична особа, яка надає соціальні послуги) особам із числа членів своєї сім'ї, які спільно з нею проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (далі - соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі) тощо.
Таким чином, наданий позивачем документ (Висновок № 68 від 25.04.2023) по суті не направлений на встановлення необхідності здійснення постійного догляду, а відтак відповідачем правомірно відмовлено в задоволені вищевказаного рапорту позивача, оскільки позивачем не надано належного та допустимого доказу необхідності здійснення саме постійного догляду за ОСОБА_2 , який б підтверджувався відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
З огляду на наведене, суд вважає про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в частині визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 про відмову у звільненні ОСОБА_1 з військової служби.
Як наслідок вказані обставини не є підставою для зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби, тому в цій частині позовні вимоги також задоволенню не підлягають.
Також суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Лише з цих же по суті підстав, судом не враховуються аргументи позивача.
Відповідно позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України повернення судових витрат позивачу, якому відмовлено у задоволенні позову, не передбачено.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -
В И Р ІШ И В :
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) про визнання протиправними дії- відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення цього Кодексу.
Суддя Гавдик З.В.