Справа № 590/1426/23 Провадження №2-о/590/101/23
УХВАЛА
іменем України
11 грудня 2023 року смт. Ямпіль
Суддя Ямпільського районного суду Сумської області Деркач І.М., отримавши заяву ОСОБА_1 (зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 ); подану представником заявниці - адвокатом Шокуровим Юрієм Леонідовичем (діє на підставі договору про надання правової допомоги №б/н від 28.11.2023, адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ); заінтересована особа: Шосткинський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) про встановлення юридичних фактів,
установив:
ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_2 звернулася до Ямпільського районного суду Сумської області із вищевказаною заявою, в якій просить встановити факт родинних відносин як мачухи та пасинка між нею та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зник безвісті 22.10.2023 року поблизу населеного пункту Авдіївка, Донецької області та факт перебування її на його утриманні.
Заявлені вимоги мотивовані тим, що вона з квітня 1988 року проживала з ОСОБА_4 та його сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рідна матір ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а батько ІНФОРМАЦІЯ_3 . За весь час спільного проживання заявниця та ОСОБА_4 не реєстрували шлюб, тому ОСОБА_5 не набув статусу - пасинок, а заявниця статусу мачуха. Після смерті батька, ОСОБА_5 залишився проживати разом із заявницею та вважав її за рідну матір. Починаючи з 13.11.2013 заявниці призначено пенсійне забезпечення і вона знаходилась на утриманні ОСОБА_3 . Проте 25.10.2023 року заявниці від Шосткинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки надійшло повідомлення що її син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був призваний 16.02.2023 року до Збройних Сил України на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 за призовом по мобілізації, зник безвісті 22.10.2023 року поблизу населеного пункту Авдіївка, Донецької області. На підставі наведеного, з метою звернення до військової частини із заявою про отримання грошового забезпечення, у заявниці виникла необхідність встановити вказані юридичні факти.
Ознайомившись із позовною заявою, суд дійшов такого висновку.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно з ч. 1, 2 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити зі змісту права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
У цій справі позивач звернулася до суду з метою встановлення факту родинних відносин як мачухи та пасинка, та перебування її на утриманні пасинка для отримання виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, в також інтегрованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх. Вимога позивача у цій справі пов'язана з доведенням наявності у неї підстав для призначення грошового забезпечення як члену сім'ї військовослужбовця, який зник безвісти.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України). Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).
Слід зазначити, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання справи про встановлення факту) не повинен використовуватися учасниками для оцінки обставин, які становлять предмет доказування у адміністративному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим. Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19 (провадження № 61-10777сво20) зробила схожий за змістом висновок та зазначила, що заява про встановлення факту, що має юридичне значення, щодо якого виник публічно-правовий спір, не може бути предметом розгляду у порядку цивільного судочинства.
За змістом пункту другого частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
З аналізу вказаних процесуальних норм слідує, що до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників суб'єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч. 1 ст.9 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (ч. 4 ст. 9 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").
Вимоги ОСОБА_1 пов'язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов'язаного з будь-якими цивільними права та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами заявниці з державою.
Окрім того, визначаючи, чи пов'язується з встановленням зазначеного факту виникнення у заявниці певних цивільних прав та обов'язків, суд застосовує положення статті 1 ЦК України. За змістом частини першої статті 1ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям. Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин. Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства. Вимоги заявниці ОСОБА_1 за своїм предметом та можливими правовими наслідками пов'язані з публічно-правовими відносинами заявниці з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
У спірних правовідносинах суд повинен врахувати правову мету звернення позивача до суду, яка полягає у підтвердженні її певного соціального статусу. Такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення.
З урахуванням наведеного, вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин та факту перебування її на утриманні пасинка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зник безвісті 22.10.2023 року поблизу населеного пункту Авдіївка, Донецької області, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.03.2023 року у справі № 290/289/22-ц.
У постанові від 22.03.2023 року у справі № 290/289/22-ц Верховним Судом здійснено аналіз застосування частини шостої статті 294ЦПК України та відповідні висновки, що залишити без розгляду заяву, подану в порядку окремого провадження, у зв'язку із встановленням існування спору про право можливо виключно у тому разі, якщо виявлений спір можливо вирішити саме в порядку цивільного судочинства. Якщо ж такий спір вирішити в порядку цивільного судочинства неможливо, суд повинен закрити провадження у справі (або відмовити у відкритті провадження на стадії прийняття поданої заяви) із зазначенням правильного для вирішення такого правового питання виду судочинства. Аналогічні по суті висновки викладені у постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що заявлено вимоги, які не підлягають розгляду в порядку ЦПК України, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, слід відмовити у відкритті провадження у вказаній цивільній справі.
Керуючись ст.186, 260, 353 ЦПК України, суд,
постановив:
Відмовити у відкритті провадження, у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Шосткинський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, про встановлення юридичних фактів.
Роз'яснити заявнику, що він має право звернутися до суду із позовною заявою в порядку адміністративного судочинства.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана ним протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Суддя: І.М. Деркач