Справа № 646/6153/20
№ провадження 2/646/1344/2023
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.12.23 м.Харків
Червонозаводський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Янцовської Т.М.,
за участю секретаря Григоренко І.Б.,
представника позивачки - ОСОБА_1 ,
представника відповідачки - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 646/6153/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визначення порядку користування нерухомим майном, усунення перешкод у користуванні власністю, розподіл особових рахунків, зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку, визнання права власності,
ВСТАНОВИВ:
Позивачка ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом виділення їй в користування на її 1/6 частку у спільній частковій власності кімнату площею 10,6 кв.м, кухню, ванну площею 3,3 кв.м, вбиральню площею 0,9 кв.м, коридор площею 10,3 кв.м, передпокій, комору залишити у спільному користуванні, зобов'язати відповідачку ОСОБА_4 усунути перешкоди в користуванні власністю 1/6 частки квартири за зазначеною адресою шляхом її вселення, розділити особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до встановленого порядку користування. В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилася спадщина на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 45,4 кв.м., загальною площею 68,7 кв.м. Спадкоємцями після померлого є позивачка та відповідачка - дружина батька ОСОБА_4 . Донька спадкодавця ОСОБА_6 від спадщини відмовилась. Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Товстолужською О.В. після смерті ОСОБА_5 заведено спадкову справу №23/2017, видані свідоцтва про право на спадщину за законом позивачці на 1/6 частку майна та відповідачці на 2/6 частки спадкового майна. Відповідно до технічного паспорту на зазначену квартиру, виготовленого 06.09.2017 р. КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради, квартира складається з 4-х кімнат: 1а кімната 10,6 кв.м, 2-а кімната - 7,3 кв.м, 3-тя кімната - 7,1 кв.м, 4а кімната- 9,2 кв.м., кухня, ванна площею 3,3 кв.м, вбиральна площею 0,9 кв.м, коридор площею 10,3 кв.м, передпокою, комори, веранди. Оскільки відповідачка ОСОБА_4 в добровільному порядку не бажає пускати її в квартиру, змінила замки на дверях, чинить перешкоди для проживання в належній позивачці частині квартири, тому вона і звернулась до суду з дійсним позовом.
Позивачка ОСОБА_4 звернулась до суду з зустрічним позовом про припинення права відповідачки ОСОБА_3 на частку, яка складає 1/6 частини у квартирі АДРЕСА_1 , що перебуває у спільній частковій власності, визнання за нею права власності на 1/6 частину зазначеної квартири. В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилася спадщина на 1/2 частину квартири. Спадкоємцями на вищевказане спадкове майно є позивачка - на 2/3 частки спадкового майна; відповідачка ОСОБА_3 - на 1/3 частки спадкового майна. Як у позивачки, так і у відповідачки виникло право власності на квартиру за вищезазначеною адресою. Відповідно до даних копії технічного паспорту загальна площа зазначеної квартири складає 68,7 м2, житлова площа квартири - 45,4 м2. Отже, на 1/6 частини спірної квартири ОСОБА_3 припадає 11,45 м2(68,7*1/6) квартири, утому числі житлова площа - 7,6 м2 (45,4* 1/6). Відповідно до ст. 47 Житлового кодексу України норма жилої площі встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу, а тому 1/6 частка ОСОБА_3 у спірній квартирі є незначною. Відповідно до висновку експертного будівельно-технічного та оціночно-будівельного дослідження №17937/20121 від 16.12.2020 р. про дослідження приміщень даної квартири об'ємно-планувальне рішення квартири і будинку не дозволяють виділити сторонам ізольовані приміщення із самостійними виходами, не можуть використовуватись як окремі квартири, або які можна переобладнати в такі квартири. Цим же висновком встановлено, що об'ємно-планувальне рішення квартири і розмір частки співвласника ОСОБА_3 не дозволяє встановити порядок користування квартирою у відповідності до ідеальної частки співвласника, що відповідають існуючим будівельним нормам. Згідно даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 05.01.2021 р. відповідачці ОСОБА_3 на праві приватної власності належить двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 , а також 1/3 частка двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Крім того, до цього часу відповідачка ОСОБА_3 не користувалася і не користується своєю часткою у спірній квартирі, фактично мешкала і мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , про що свідчить первісна позовна заява, в якій адресою реєстрації та фактичного проживання відповідачка ОСОБА_3 вказала саме квартиру АДРЕСА_4 . Протягом всього часу ОСОБА_3 витрати по утриманню спірної квартири не несла, внаслідок чого ОСОБА_4 була змушена звернутися до суду з вимогою стягнути з ОСОБА_3 витрати по оплаті за житлово-комунальні послуги. Таким чином, частка ОСОБА_3 у спільній квартирі є незначною, квартира є неподільною річчю та не може використовуватись сторонами спільно, істотного порушення прав ОСОБА_3 у разі припинення права власності на її частку не вбачається. Позивачкою ОСОБА_4 з урахуванням вимог ч.2 ст. 365 ЦК України внесено на депозитний рахунок суду суму в розмірі 184635,00 гривень.
В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_1 вимоги, викладені в позові, підтримав у повному обсязі і просив задовольнити позов, посилаючись на обставини, викладені в ньому. Позов ОСОБА_4 не визнав, пояснивши, що відповідачка за зустрічним позовом іншого житла на праві власності не має, спірною квартирою не користується в зв'язку з тим, що позивачка змінила замки на дверях квартири, між сторонами існують конфліктні стосунки. За адресою АДРЕСА_2 відповідачка ОСОБА_3 дійсно зареєстрована, але права власності на зазначену квартиру не має, оскільки подарувала квартиру своїй доньці.
У судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_4 - ОСОБА_2 за первісним позовом позовні вимоги ОСОБА_3 не визнала, пояснивши, що оскільки квартира АДРЕСА_1 є неподільною річчю та не може використовуватись сторонами спільно, відсутні підстави для визначення порядку користування квартирою та вселення позивачки ОСОБА_3 . Представник позивачки доводи за зустрічним позовом підтримала у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в ньому.
Ухвалою суду від 20.10.2020 р. провадження по вищевказаній цивільній справі відкрито в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 13.09.2021 р. призначено судову будівельно-технічну експертизу.
Розпорядженням Голови Верховного Суду № 4/0/9-22 від 10 березня 2022 року «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» у зв'язку із неможливістю Червонозаводським районним судом м. Харкова здійснювати правосуддя під час воєнного стану визначено територіальну підсудність судових справ цього суду за Ленінським районним судом м. Полтави.
Надалі розпорядженням Голови Верховного Суду № 65 від 17 листопада 2022 року «Про відновлення територіальної підсудності судових справ окремих судів м. Харкова та Харківської області» з 23 листопада 2022 року відновлено територіальну підсудність судових справ Червонозаводського районного суду м. Харкова, змінену розпорядженням Голови Верховного Суду № 4/0/9-22 від 10 березня 2022 року.
Ухвалою суду від 28.09.2023 р. прийнято відмову представника позивачки за первісним позовом ОСОБА_3 - ОСОБА_1 від позовних вимог про зміну правового режиму майна зі спільної сумісної власності, припинивши його, на спільну часткову власність, провадження у справі в цій частині закрито, у справі закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, приходить до наступного.
Судом встановлено, що відповідачці ОСОБА_4 13.12.2019 р. видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 2/6 частки чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1 , з урахуванням 1/3 частки у спадщині, від якої відмовилась донька спадкодавця ОСОБА_6 .
Позивачці ОСОБА_3 12.02.2020 р. видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/6 частки чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 13.02.2020 р. частки квартири за адресою АДРЕСА_5 розподілені наступним чином: 1/6 квартири належать на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 12.02.2020 р., 2/6 квартири знаходиться в приватній спільній частковій власності ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 13.12.2019 р.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 05.01.2021 р. убачається, що позивачці ОСОБА_3 належить на праві власності квартира за адресою АДРЕСА_2 на підставі договору дарування, виданого 28.12.2016 р. приватним нотаріусом ХМНО Пейчевою В.В., 1/3 частини квартири за адресою АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 25.06.2007 р.
Відповідно до договору дарування квартири від 23.06.2021 р., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Пейчевою В.В., зареєстрованого в реєстрі № 844, позивачка ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_7 двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 .
Згідно з технічним паспортом від 06.09.2017 р. квартира АДРЕСА_6 знаходиться на 6 поверсі дев'ятиповерхового будинку, складається з чотирьох кімнат площею 10,6 кв.м, 18,5 кв.м, 7,1 кв.м та 9,2 кв. м, кухні площею 7,8 кв. м, вбиральні площею 0,9 кв.м, ванної кімнати площею 3,3 кв.м, коридору площею 10,3 кв.м, передпокою, комори, веранди.
З висновку експерта № 25783 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 17.05.2023 р. убачається, що надати варіанти користування квартирою, що розташована за адресою АДРЕСА_5 відповідно до часток співвласників у праві власності на квартиру не уявляється можливим. Виділити у користування позивачці ОСОБА_3 на її 1/6 частку у спільній частковій власності кімнату площею 10,6 кв. м. в квартирі за вищезазначеною адресою можливо з відступом від ідеальних часток співвласників.
З висновку експертного будівельно-технічного та оціночно-будівельного дослідження №17937/20121 від 16.12.2020 р. за заявою ОСОБА_8 убачається, що виділити в натурі 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 не уявляється можливим. Розмір компенсації за 1/6 частку квартири складає 184 635 гривень. Встановити користування квартирою у відповідності до ідеальних часток дослідження співвласників не уявляється можливим.
Згідно з квитанцією від 11.03.2021 року № ПН894 ОСОБА_4 відповідно до вимог частини другої статті 365 ЦК України внесла на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Харківській області грошову суму в розмірі 184635,00 гривень.
Статтею 41 Конституції України гарантується, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду (частина п'ята статті 11 ЦК України).
Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1) частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (стаття 358 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 зроблено висновок, що «первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим. Оскільки спірні правовідносини не стосуються поділу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників».
Статтею 365 ЦК України визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що:
припинення права на частку в одного співвласника одночасно виступає для інших співвласників підставою набуття права на частку;
рішення суду про припинення права на частку є підставою, з якою закон пов'язує набуття для іншого (інших) співвласника(-ів) права на частку;
визнання права є способом захисту, що використовується при порушенні. Необхідність у застосуванні цього способу захисту виникає у випадках, коли оспорюється або не визнається право, тобто певне суб'єктивне право;
у співвласника, який тільки пред'являє позов про припинення права на частку, відсутнє суб'єктивне право, яке не визнається або оспорюється. Рішення суду буде лише підставою для правонабуття. У випадку відсутності суб'єктивного права власності неможливо стверджувати й про його порушення, тобто невизнання чи оспорювання, що виступало б передумовою для визнання права;
недопустими є поєднання конструкції позову про припинення права на частку (стаття 365 ЦК України) та визнання права (пункт 1) частини другої статті 16 ЦК України) одночасно.
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб'єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21).
Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об'єкта, який є спільним майном.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16.
Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Тлумачення частини третьої статті 358 ЦК України свідчить, що право співвласника на компенсацію може виникати як в разі повної неможливості задоволення вимог співвласника на одержання у користування частини спільного майна, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (наприклад, частка співвласника в спільній частковій власності є незначною і надання йому її у володіння та користування неможливо), так і в тому випадку, якщо співвласнику надається у володіння і користування частина майна, яка є меншою за його частку в праві спільної часткової власності.
При зверненні до суду ні позивачка ОСОБА_3 за первісним позовом, ні позивачка ОСОБА_4 за зустрічним позовом не зазначили власника частини спірної квартири, оскільки згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 13.02.2020 р. частки квартири за адресою АДРЕСА_5 розподілені наступним чином: 1/6 квартири належать на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_3 2/6 квартири знаходиться в приватній спільній частковій власності ОСОБА_4 .
Не містять таких відомостей і висновок експерта № 25783 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 17.05.2023 р., та висновок експертного будівельно-технічного та оціночно-будівельного дослідження №17937/20121 від 16.12.2020 р.
При вирішенні питань за вимогами як про визначення порядку користування спірною квартирою шляхом виділення ОСОБА_3 в користування на 1/6 частку у спільній частковій власності кімнату площею 10,6 кв.м, так і за вимогою ОСОБА_4 про визнання її права власності на 1/6 частку, будуть порушені права власника частини у спірному майні, відомості про якого матеріали справи не містять.
Втручання у право власності може бути виправданим згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод й буде відповідати усталеній прецедентній практиці Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»), якщо воно здійснено: з метою врегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників сторін, та інших обставин, які мають значення для справи.
Частинами 6, 7 статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Аналізуючи надані сторонами докази, суд приходить до висновку про відсутність визначених у статті 358 ЦК України підстав для визначення порядку користування спірним майном з урахуванням часток кожного співвласника у праві власності.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивачки ОСОБА_3 про вселення її у спірну квартиру, оскільки останньою не надано доказів, що її право порушено, а саме, що відповідачка ОСОБА_4 у будь-який спосіб чинить перешкоди у її вселенні.
Згідно зі ст. ст. 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та пункту 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, які затверджені постановою КМУ від 08.10.1992 року N 572, встановлено, що власники та наймач (орендар) квартири зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору Згідно з пунктом 10 зазначених Правил у разі, коли між мешканцями квартири відсутня згода щодо оплати житлово-комунальних та інших послуг, плата розподіляється.
Враховуючи відсутність підстав для визначення порядку користування квартирою, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивачки ОСОБА_3 про розподіл особових рахунків по оплаті житлово-комунальних послуг по утриманню квартири АДРЕСА_1 .
В зв'язку з наведеним, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивачів за первісним позовом ОСОБА_3 та за зустрічним позовом ОСОБА_4 , оскільки ними не доведено обставин, на які вони посилались в обґрунтування позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 41 Конституції України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», ст. ст. 15, 16, 317, 319, 356, 364, 365 ЦК України, ст. ст. 66, 67, 162 ЖК України, ст. ст. 12, 13, 19, 82, 259, 263-265 ЦПК України,
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визначення порядку користування нерухомим майном, усунення перешкод у користуванні власністю, розподіл особових рахунків, зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку, визнання права власності відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду через Червонозаводський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 12.12.2023 р.
Відомості щодо учасників справи:
позивач - ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
відповідач - ОСОБА_4 , АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя: Т.М. Янцовська