ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2023 рокуСправа №160/22701/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу № 160/22701/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
06.09.2023 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23 травня 2023 року №056950001264; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в колгоспі «Дружба» згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 з 25.07.1990 року по 25.05.1991 року; період роботи в колгоспі «Победа» який перейменований в КСП «Победа» згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 з 03.06.1991 року по 02.03.2000 рік.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.05.2023 року позивач звернулась із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про призначення пенсії по інвалідності. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області від 23 травня 2023 року №056950001264 було відмовлено у призначенні пенсії через недостатність страхового стажу. Оскаржуваним рішенням про відмову у призначенні пенсії відповідач протиправно не врахував до страхового стажу періоди роботи в колгоспі з 25.07.1990 по 25.05.1991 та з 03.06.1991 по 17.08.1994, оскільки відсутні довідки про відпрацьовані трудодні, та період роботи з 18.08.1994 по 02.03.2000, оскільки запис в трудовій книжці колгоспника про перейменування колгоспу «Победа» в КСП «Победа» некоректний, а саме в частині посилання на документ про перейменування «від 23.02.1996», нижче дописано іншим записом та кольором посилання «від 18.08.1994». Позивач не погоджується із такою позицією відповідача та вказує, що такі виправлення за сталою позицією Верховного Суду є негативними для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника і не може впливати на її права чи створювати негативних наслідків щодо права на пенсійне забезпечення.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.09.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/22701/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
11.10.2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до Дніпропетровського окружного адміністративного суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню. Відповідачем зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховані періоди роботи в колгоспі «Дружба» згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 з 25.07.1990 по 25.05.1991, оскільки записи не містять відомостей про виконання позивачем встановленого колгоспом річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві та не зараховані періоди роботи в колгоспі «Победа» який перейменований в КСП «Победа» згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 з 03.06.1991 по 02.03.2000, оскільки запис про перейменування колгоспу «Победа» в КСП «Победа» некоректний, а саме в частині посилання на документ про перейменування «від 23.02.1996», нижче дописано іншим записом та кольором посилання «від 18.08.1994».
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив та зазначає наступне.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є внутрішньо переміщеною особою та згідно із довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №179747 має ІІІ групу інвалідності.
16.05.2023 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності.
До заяви про призначення пенсії від 16.05.2023 року було надано довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт, виписку з акту огляду МСЕК про встановлення, зняття або зміну групи інвалідності, диплом про навчання, заяву про спосіб виплати пенсії, свідоцтво про шлюб, трудові книжки.
Заяву позивача про призначення пенсії по інвалідності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та прийнято рішення від 23.05.2023 року № 056950001264, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії по інвалідності.
У рішенні зазначено, що необхідний страховий стаж для призначення пенсії по інвалідності (ІІІ групи) визначений пунктом 1 статті 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 14 років, страховий стаж особи становить 12 років 11 місяців 11 днів. За результатом розгляду документів до страхового стажу зараховано всі періоди, крім періодів роботи в колгоспі згідно трудових книжок серія НОМЕР_1 з 25.07.1990 по 25.05.1991 та серія НОМЕР_2 з 03.06.1991 по 17.08.1994, оскільки відсутні довідки про відпрацьовані трудодні, та період роботи з 18.08.1994 по 02.03.2000, оскільки запис про перейменування колгоспу «Побела» в КСП «Победа» некоректний, а саме в частині посилання на документ про перейменування «від 23.02.1996», нижче дописано іншим записом та кольором посилання «від 18.08.1994».
Позивач, вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.05.2023 року № 056950001264 про відмову у призначенні пенсії та незарахування певних періодів до страхового стажу, звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом врегульовано Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 1 статті 30 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 32 Закону №1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп: від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Частиною 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
При цьому, відповідно до частини 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На час первісного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 року №162.
Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні -у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Згідно пункту 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами необхідне лише у випадку її відсутності або відсутності в ній необхідних записів.
Суд також зазначає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи «Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників», затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310, які підлягають застосуванню на підставі постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 року N 1545-XII, як такі, що не суперечать Конституції та законом України.
Відповідно до пунктів 1, 2 Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Положень).
Згідно з пунктом 6 Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до вимог пункту 13 Положень відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідності до статуту та правилами трудового розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки, зокрема і трудової книжки колгоспника може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.
Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 , серії НОМЕР_3 від 30.08.1984 року вбачається наступна інформація про працю позивача у спірні періоди:
запис від 25.07.1990 року - прийнята до членів колгоспу «Дружба» Азовського району на посаду ветлікаря, на підставі наказу 7к від 30.07.90 року;
запис від 25.05.1991 року - вибула з членів колгоспу "Дружба" за власним бажанням, на підставі наказу 5-к від 25.05.91 року.
Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_2 від 03.06.1991 року наявна наступна інформація про спірні періоди:
Членство в колгоспі:
запис № 1 від 03.06.1991 року - прийнята до членів колгоспу «Победа» Ясинуватського району Донецької області, на підставі наказу зборів 04 від 27.07.91 року;
запис № 2 від 18.08.1994 року - колгосп «Победа» перейменовано в КСП «Победа», на підставі рішення райгосп. № 99 від 23.02.96 року;
запис № 3 від 02.03.2000 року звільнена у зв'язку з реформуванням КСП «Победа» та переведена до СООО «Перемога», на підставі ст. 36 ч. 5 КЗпП України (за власним бажанням), на підставі наказу зборів №01 від 18.02.2000 року.
В трудовій книжці колгоспника наявна інформація щодо виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві за спірні роки та наявність особових рахунків.
В свою чергу, за змістом наведених вище положень пункту 3 Порядку №637 надання вказаних документів з метою визначення права на пенсію необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній.
В даному випадку, трудовою книжкою серії НОМЕР_3 від 30.08.1984 року та трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_2 від 03.06.1991 року повністю підтверджується робота позивача у спірні періоди, записи про прийняття та звільнення за періоди з 25.07.1990 по 25.05.1991 та з 03.06.1991 по 02.03.2000 виконані відповідно вимог Інструкції та мають всі необхідні реквізити: дати записів, номери та дати наказів, печатки та підписи посадових осіб, а також містяться всі необхідні дані про відпрацьовані за спірні періоди трудодні та встановлений мінімум трудової діяльності у колгоспі «Победа».
Під час розгляду заяви позивача відповідачем не було встановлено будь-яких недоліків оформлення записів про роботу позивача, записи у трудовій книжці виконані належними посадовими особами, засвідчені підписом начальника відділу кадрів та скріплені печатками. При цьому, позивачу було відмовлено зараховувати до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки та трудової книжки колгоспника, оскільки відсутні довідки про відпрацьовані трудодні та запис про перейменування колгоспу дописано іншим записом та кольором.
З цього приводу, суд зазначає, що позивач не може нести негативні наслідки у зв'язку із неправильним заповненням роботодавцем трудової книжки, як-то відомості про перейменування підприємства, які дописані іншим кольором.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Вказана позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі №638/18467/15-а.
Окрім того, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідну постанову по справі № 638/18467/15-а Верховний Суд прийняв 30.09.2019 року.
Однак, як встановлено судом, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити спірний стаж позивача.
Таким чином, неврахування відповідачем під час вирішення питання про призначення позивачу пенсії відомостей про роботу носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства, відповідачем не було забезпечено розгляду наданої позивачем заяви про призначення пенсії по інвалідності шляхом всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
За таких обставин, суд дійшов висновку, щодо необхідності визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23 травня 2023 року №056950001264 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в колгоспі «Дружба» згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 з 25.07.1990 року по 25.05.1991 року; період роботи в колгоспі «Победа» який перейменований в КСП «Победа» згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 з 03.06.1991 року по 02.03.2000 рік.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Разом з цим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, вихід за межі позовних вимог можливий, але повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, на захист яких поданий позов.
При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями. Зокрема, частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача від 16.05.2023 року щодо призначення пенсії по інвалідності з урахуванням зарахованих до страхового стажу періодів роботи.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатила судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1073,60 грн., що документально підтверджується квитанцією від 05.09.2023 року.
Враховуючи задоволення позовної заяви, судовий збір у розмірі 1073,60 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Керуючись статтями 2, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23 травня 2023 року №056950001264.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 25.07.1990 року по 25.05.1991 року та з 03.06.1991 року по 02.03.2000 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розгляну заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності з урахуванням зарахованих до страхового стажу періодів роботи з 25.07.1990 року по 25.05.1991 року та з 03.06.1991 року по 02.03.2000 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська