ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 755/12415/22
провадження № 51-3928км23
Верховний Судколегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
виправданого ОСОБА_6 ,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022100040003627, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня 2022 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 185 КК та виправдано у зв'язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
Орган досудового розслідування обвинувачує ОСОБА_6 у тому, що він 10 листопада 2022 року о 14:15 розраховуючись на касі у магазині «АТБ», за адресою: бул. Перова, 8, м. Київ, на місці пакування товарів біля касового апарату помітив гаманець коричневого кольору у вигляді портмоне. З метою реалізації свого злочинного умислу, направленого на таємне викрадення чужого майна, впевнившись в тому, що за його діями ніхто зі сторонніх осіб не спостерігає і не усвідомлює його злочинних намірів, шляхом вільного доступу, ОСОБА_6 взяв зазначений гаманець та поклав до свого пакету. Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел до кінця, керуючись корисливим мотивом, ОСОБА_6 , зберігаючи при собі в пакеті гаманець, направився до виходу магазину, після чого з місця вчинення кримінального правопорушення зник, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд. Вказаними діями ОСОБА_6 завдав потерпілій ОСОБА_7 , якій належав вказаний гаманець, матеріальної шкоди на суму 1700 грн.
Київський апеляційний суд ухвалою від 22 березня 2023 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
Прокурор у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вказує, що оскаржене рішення не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки суд безпідставно погодився з висновком місцевого суду про відсутність в діянні ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК.
Прокурор не погоджується з висновками судів про те, що, оскільки не було проведено експертизу щодо вартості викраденого гаманця, розміру заподіяних ОСОБА_7 збитків не встановлено відповідно до вимог КПК. Наполягає, що в даному провадженні розмір заподіяної шкоди встановлено без спеціальних знань та проведення експертизи, оскільки предметом крадіжки були грошові кошти. Вважає, що висновки судів попередніх інстанцій спростовуються показаннями ОСОБА_6 та протоколом огляду від 14 листопада 2022 року, згідно якого в гаманці виявлено 1700 грн.
Прокурор стверджує, апеляційний суд не вирішив клопотання про дослідження доказів та допит потерпілої, яке сторона обвинувачення фактично заявила під час апеляційного розгляду. Також вказує, що суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки всім доводам скарги прокурора, поданої на вирок місцевого суду.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Виправданий заперечив проти задоволення вимог касаційної скарги, викладені в скарзі доводи вважав необґрунтованими.
Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Як встановлено приписами ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Згідно з приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, визначені статтями 412-414 КПК.
За вимогами, встановленими в ст. 370 цього Кодексу, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК.
Завданням суду першої інстанції є оцінка доказів, зібраних органом досудового розслідування, на підставі якої суд вирішує питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений та чи винен обвинувачений у вчиненні цього правопорушення (пункти 1-3 ч. 1 ст. 368 КПК).
За приписами п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Мотивувальна частина виправдувального вироку за п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі поданих у судовому засіданні.
Наведені приписи вказують на те, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (не підтвердження) доказами обставин, які за вимогами ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує припущення (твердження) слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті, зокрема, щодо юридичної оцінки кримінального правопорушення.
За вимогами, встановленими в ч. 1 ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Вказаних вище вимог до ухвалення виправдувального вироку суд дотримався.
Суд першої інстанції дійшов висновку про невинуватість ОСОБА_6 у пред'явленому за ч. 4 ст. 185 КК обвинуваченні та виправдав його у зв'язку з відсутністю в його діянні складу вказаного кримінального правопорушення. Таке рішення суд ухвалив здійснивши розгляд відповідно до вимог ч. 1 ст. 337 КПК.
Виправдавши обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, місцевий суд спирався на висновок Касаційного кримінального суду Верховного Суду, відображений в постанові об'єднаної палати цього суду від 25 листопада 2019 року у справі № 420/1667/18 (провадження № 51-10433кмо18), з огляду на який зазначив, що для доведення в діях обвинуваченого ОСОБА_6 складу інкримінованого кримінального правопорушення, окрім факту умисного таємного вилучення чужого майна, необхідно встановити ознаки предмету кримінального правопорушення та вартість викраденого майна, за якими законодавець відмежовує ознаки кримінально караного діяння від адміністративного правопорушення. Місцевий суд обґрунтовано виходив із того, що у цьому кримінальному провадженні обставиною, яка відповідно до вимог статей 91, 337 КПК підлягає доказуванню, є вартісна ознака предмету злочину, який орган досудового розслідування в обвинувальному акті визначив як «гаманець», при цьому, відповідний вартісний критерій, притаманний предмету кримінального правопорушення, не підтверджений аби-якими процесуальними джерелами доказів.
Суд дослідив показання ОСОБА_6 , допитаного в порядку ст. 351 КПК, який повідомив, що дійсно в наведені в обвинувальному акті дату та час таємно викрав гаманець, потім у гаманці виявив грошові кошти.
За протоколом огляду від 14 листопада 2022 року суд встановив, що у ході цієї слідчої дії було оглянуто гаманець коричневого кольору на застібці «кнопка» всередині якого наявна кишенька для монет з правого боку та відділення для карток з лівого боку в кількості 3 шт., наявне у ньому серед іншого і відділення для купюр. З додатків до цього протоколу йдеться про те, що на фото № 6 та № 7 зображені грошові кошти у сумі 1700 грн.
Інших доказів прокурор Дніпровської окружної прокуратури міста Києва не надавала, клопотання про допит певних осіб не заявляла та вважала за можливе на підставі наявної доказової бази завершувати судове слідство.
Місцевий суд обґрунтовано виходив із процесуальної позиції прокурора та небезпідставно спирався на те, що в ході судового розгляду справи на запитання суду прокурор групи прокурорів - прокурор Дніпровської окружної прокуратури міста Києва указала, що не вбачає підстав для зміни обвинувачення, чи висунення додаткового обвинувачення обвинуваченому.
Касаційний суд виходить з того, що за змістом п. 15 ч. 1 ст. 7, частин 1-3 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, встановленими цим Кодексом, і вони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав. Натомість суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків.
Суд за приписами ч. 2 ст. 26 КПКу кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень кримінальним процесуальним законом. Змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів, доведення перед судом переконливості й обґрунтованості власних тверджень і доводів щодо висунутого обвинувачення є однією із засад кримінального провадження згідно з п. 15 ч. 1 ст. 7 КПК.
Відповідно до положень ст. 332 КПКпід час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених ст. 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам. Виходячи із законодавчих приписів, сторони наділені правами та можливостями ефективно реалізувати свої права, в тому числі, за наявності обґрунтованих підстав, наполягати на проведенні експертизи і клопотати про забезпечення експертної установи відповідними матеріалами для проведення такої експертизи.
Стороною обвинувачення дієвості зазначених гарантій у цьому кримінальному провадженні під сумнів не поставлено. Водночас, як убачається з матеріалів справи, прокурор не порушувала перед судом питання про призначення експертизи для визначення вартості викраденого майна, як не вживала і інших процесуальних заходів щодо обґрунтування розміру заподіяної шкоди в межах висунутого обвинувачення.
В цій справі, суд розглядав лише ті питання, що були винесені сторонами провадження на його розгляд, серед яких і питання про предмет інкримінованого кримінального правопорушення в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Колегія суддів враховує, що в касаційній скарзі не йдеться про перешкоди чи об'єктивну неможливість виконати обов'язок, покладений на прокурора приписами ст. 338 КПК, як не йдеться і про завади до реалізації положень статей 22, 26 КПК.
Відповідно до ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. Суд має право, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження (ч. 3 ст. 337 КПК).
Апеляційний суд погодився з висновками і мотивами, які навів місцевий суд стосовно предметних аспектів застосування приписів ст. 337 КПК, та вважав, що, з огляду на приписи п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК, за визначеною стороною обвинувачення фабулою і формулюванням обвинувачення, в цьому провадженні вартісний критерій предмету злочину неможливо достовірно встановити без застосування спеціальних знань, натомість сторона обвинувачення ні під час досудового розслідування, ні під час судового розгляду не вчинила будь-яких процесуальних дій із залучення експерта для визначення вартісної ознаки інкримінованого кримінального правопорушення, яка могла бути встановлена лише на підставі висновку останнього.
Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій і мотивами, покладеними в їх обґрунтування, і звертає увагу на наступне.
За приписами ст. 2 КПК одним із завдань кримінальної процесуальної діяльності є правильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, норм як Особливої, так і Загальної частин КК. Правильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, в аспекті кваліфікації діяння обвинуваченого є імперативно встановленим обов'язком суду, а не реалізацією повноважень диспозитивного характеру.
Кваліфікацією кримінальних правопорушень судом є встановлення і юридичне закріплення у постановленому рішенні точної відповідності ознак вчиненого суспільно небезпечного діяння ознакам складу правопорушення, визначеному у нормі закону про кримінальну відповідальність, поєднане (у разі необхідності) з відмежуванням кримінальних правопорушень одне від одного та від діянь, що не є кримінальними правопорушеннями.
КПК не визначає окремих підстав правової кваліфікації кримінального правопорушення місцевим судом. Очевидно, що в аспекті застосування положень ст. 337 КПК, ними можуть бути лише загальні підстави, які зумовлені приписами ч. 1 ст. 2 КК, і за наявності таких підстав суд зобов'язаний здійснити правову кваліфікацію кримінального правопорушення за відповідними нормами КК. Водночас, за відсутності таких підстав, встановлених засобами доказування, суд має керуватися приписами ст. 373 КПК.
За приписами КПК щодо порядку здійснення судового розгляду, завданням суду першої інстанції є оцінка доказів, на підставі якої суд вирішує питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений, та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення (пункти 1-3 ч. 1 ст. 368 КПК).
Важливим для вирішення питання про дотримання судом вказаних вище приписів закону є виклад стороною обвинувачення фактичних обставин кримінального правопорушення, адже їх відображення має суттєве значення для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді, належної реалізації права на захист, а також правильної кваліфікації кримінального правопорушення. Фактичні обставини визначають своїм змістом фабулу обвинувачення, яка віддзеркалює фактичну модель вчиненого кримінального правопорушення, а формула кваліфікації і формулювання обвинувачення є правовою оцінкою кримінального правопорушення, фактичною вказівкою на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
У цьому провадженні викладена в обвинувальному акті фабула обвинувачення віддзеркалює обставини, які сторона обвинувачення вважала доведеними, і відповідне твердження про те, що ОСОБА_6 у магазині «АТБ» за адресою: бул. Перова, 8, м. Київ, умисно, таємно, шляхом вільного доступу, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає з каси викрав гаманець, належний ОСОБА_7 , внаслідок чого завдав останній матеріальної шкоди на суму 1700 грн.
Отже, твердження про вчинення таємного викрадення чужого майна в обвинувальному акті пов'язане із обвинуваченням у викраденні гаманця, при цьому у фабулі та у формулюванні обвинувачення не йдеться про те, що предметом злочину, крім гаманця, є ще й інше майно.
Прокурор не вбачала підстав для зміни обвинувачення чи висунення додаткового обвинувачення ОСОБА_6 під час судового розгляду, а тому цілком обґрунтовано суд розглянув висунуте ОСОБА_6 обвинувачення у тих межах, які окреслені в обвинувальному акті, зокрема, стосовно визначення предмету злочину.
Оцінюючи доводи касаційної скарги колегія суддів враховує, що встановлення вартісного критерію, який віддзеркалює у грошовому вимірі особливості фізичних, соціальних, економічних і юридичних ознак конкретного майна, закон в аспекті застосування приписів статей 185 КК, 242, 332 КПК не пов'язує із безумовною вимогою призначення експертизи. Водночас, об'єктивні обставини, які мають значення для цього кримінального провадження (вартісна ознака предмету злочину), неможливо достовірно встановити без залучення особи, яка володіє спеціальними знаннями, отже, сторона обвинувачення для доведення перед судом власного припущення про вчинення ОСОБА_6 злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, мала обов'язок залучити експерта для проведення відповідної експертизи.
У кримінальному провадженні щодо корисливих злочинів проти власності, пов'язаних із протиправним оберненням чужого майна на власну користь або користь інших осіб, зокрема, злочинів, передбачених ст. 185 КК, під матеріальною шкодою (суспільно небезпечним наслідком як ознаки об'єктивної сторони таких правопорушень) у аспекті застосування положень п. 6 ч. 2 ст. 242 КПКслід розуміти грошову оцінку вартості предмета злочину (чужого майна).
Обов'язкове залучення експерта для проведення експертизи необхідне за наявності двох підстав: по-перше, коли характер об'єктивних обставин, що мають значення для кримінального провадження, неможливо достовірно встановити без залучення особи, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями (що є загальною підставою проведення експертизи в кримінальному провадженні, передбаченою ч.1 ст. 242 КПК); по-друге, коли мають місце обставини, передбачені ч. 2 цієї норми, що узгоджується з правовою позицією, висловленою об'єднаною палатою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 25 листопада 2019 року у справі № 420/1667/18 (провадження № 51-10433кмо18).
За відсутності в матеріалах провадження належних доказів щодо вартісного критерію кримінального правопорушення, враховуючи висновок, викладений у вказаній постанові об'єднаною палатою, суд першої інстанції обґрунтовано ухвалив рішення про необхідність виправдування ОСОБА_6 у зв'язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, яке апеляційний суд залишив без змін своєю ухвалою, де навів переконливі мотиви такого рішення.
В обвинувальному акті не відображено, серед обставин, які сторона обвинувачення вважає доведеними, даних про викрадення ОСОБА_6 грошей, отже, за фабулою і формулюванням обвинувачення, які визначають межі судового розгляду, суд не мав повноважень встановлювати будь-які обставини, що збільшують обсяг обвинувачення і змінюють його зміст, за відсутності в цьому провадженні випадків, передбачених ч. 3 ст. 337 КПК.
Колегія суддів вважає також безпідставними і доводи прокурора про порушення судом апеляційної інстанції вимог КПК з огляду на те, що він повторно не досліджував, як вказує прокурор, докази у провадженні.
Частиною ч. 3 ст. 404 КПК встановлено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов'язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
За позицією об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеною в постанові від 03 квітня 2023 року у справі № 537/984/20 (провадження № 51-1747кмо22), в основі апеляційного перегляду судового рішення лежить перевірка його обґрунтованості й законності, задля чого апеляційний суд наділений відповідними процесуальними можливостями, ключовою із яких є перевірка повноти і правильності встановлення судом першої інстанції обставин кримінального провадження за результатами дослідження та оцінки доказів. Водночас лише в тій ситуації, коли суд апеляційної інстанції вбачає, що доводи в апеляційній скарзі щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження виглядають обґрунтованими та потребують перевірки, він таку перевірку здійснює шляхом повторного дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, із дотриманням вимог ст. 404 КПК.
Під час апеляційного перегляду у суду не виникає обов'язку досліджувати докази з дотриманням засади безпосередності, якщо він по-іншому не тлумачить докази, досліджені в суді першої інстанції. Розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося в місцевому суді, оскільки це суперечить основним засадам кримінального процесуального законодавства України, повторне дослідження доказів є правом, а не обов'язком суду.
Сторона обвинувачення, усупереч доводів, викладених у касаційній скарзі, не заявляла клопотання про повторне дослідження доказів. Підстав для повторного дослідження обставин кримінального провадження суд апеляційної інстанції не встановив.
На переконання колегії суддів суду касаційної інстанції, зміст апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження не давали суду апеляційної інстанції підстав для повторного дослідження обставин кримінального провадження.
Апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на всі основні доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони захисту, навів аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував свою позицію. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність чи істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування судового рішення, та про які сторона обвинувачення вказує у касаційній скарзі, колегія суддів не встановила, а тому вважає, що в задоволенні касаційної скарги прокурора слід відмовити.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Ухвалу Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та скарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3