ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" грудня 2023 р. м.Київ Справа№ 910/7794/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Тищенко О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державної інноваційної фінансово-кредитної установи
на рішення Господарського суду міста Києва
від 07.08.2023
у справі № 910/7794/23 (суддя О. Г. Удалова)
за позовом Київського міського центру зайнятості
до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_1
про стягнення 37 761,73 грн.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
Київський міський центр зайнятості (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 (далі - третя особа, ОСОБА_1 ) про стягнення 37 761,73 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем виплачено грошові кошти в заявленому до стягнення розмірі гр. ОСОБА_1 як допомога по безробіттю.
В подальшому рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 08.11.2021 у справі № 750/15139/21 скасовано наказ про припинення трудового договору з останнім та поновлено його на роботі, у звязку з чим у позивача виникло право на звернення до відповідача з позовом про стягнення суми виплаченої допомоги по безробіттю.
Короткий зміст заперечень на позов
Заперечуючи проти позову відповідач вказував, що у зв'язку з тим, що позивач не є Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, він не має права на звернення до суду з позовом про стягнення суми виплаченої допомоги по безробіттю в розумінні абзацу 7 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та вказував, що Київський міський центр зайнятості є неналежним позивачем.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 у справі № 910/7794/23 позов задоволено повністю, стягнуто з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на користь Київського міського центру зайнятості 35 761 (тридцять п'ять тисяч сімсот шістдесят один) грн 73 коп. та судовий збір у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обставина поновлення відповідачем ОСОБА_1 за рішенням суду на посаді, як і виплата по відшкодуванню суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, не звільняє відповідача від встановленого Законом обов'язку компенсувати виплачену позивачем суму допомоги по безробіттю, оскільки у даному випадку діє норма ст.35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", яка покладає такий обов'язок на відповідача.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач - Державна інноваційна фінансово-кредитна установа звернулася до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 в повному обсязі та залишити позовну заяву без розгляду повністю.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги щодо рішення суду першої інстанції зводяться до того, що судом не повністю досліджено обставини у справі та невірно застосовано норми матеріального та процесуального права та вказано, що Київський міський центр зайнятості не є належним позивачем, оскільки не є Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття і у відповідності до абзацу 7 частини першої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та в нього не виникає права на стягнення з роботодавця суми страхових коштів та вартості соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачених безробітному сум матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.
Короткий зміст заперечень проти апеляційної скарги
07.09.2023 від позивача (Київського міського центру зайнятості) надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду згідно з приписами ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказував на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для його скасування - відсутні.
Зокрема, позивач вказує, що згідно норм чинного законодавства, Київський міський центр зайнятості виконує завдання та функції у сфері зайнятості населення, трудової міграції та соціального захисту населення від безробіття, а також функції виконавчої дирекції Фонду загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, визначені Законом України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та Законом України «Про зайнятість населення», а отже є належним позивачем у даній справі.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2023, апеляційну скаргу Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 у справі № 910/7794/23, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станік С.Р., суддів: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/7794/23.
Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 у справі № 910/7794/23.
04.09.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріли справи № 910/7794/23.
При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в статтях 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно Конституції України реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження).
За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі: для працездатних осіб з 1 січня - 2684,00 гривень.
Отже, малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує: 268 400,00 грн. (2684,00 грн * 100 = 268 400,00 грн). - станом на момент звернення з відповідним позовом та апеляційною скаргою.
Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимога про стягнення коштів у розмірі 37 761,73 грн. вказана справа, у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України, відноситься до малозначних справ.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.
Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №910/7794/23 за апеляційною скаргою Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2023, розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 надіслана учасникам справи засобами як електронного, так і поштового зв'язку.
Отже, учасники справи належним чином повідомлені про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 , пояснень та відзиву на апеляційну скаргу в установлені судом строки - не подавав до суду.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, і воєнний стан неодноразово продовжувався в Україні відповідними Указами і триває на даний час.
Крім того, керуючись статтею 3 Конституції України, статтями 10, 122 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", статтями 2, 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішенням Ради суддів України від 24 лютого 2022 року №9, рекомендаціями Ради суддів України від 02.03.2022, враховуючи положення Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", розпоряджень Ради оборони міста Києва, прийнятих відповідно до статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", пунктом 1 Наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2022 №1 "Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану" наказано тимчасово до усунення обставин, які зумовили загрозу життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України зупинено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.
Пунктом 1 Наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2022 №11 "Про внесення змін до наказу від 03.03.2022 №10 "Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану" відновлено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга).
Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав в умовах існуючого воєнного стану, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3, 64 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно встановлено судом першої інстанції і підтверджується наявними матеріалами справи, 14.06.2021 до Святошинської районної філії Київського міського центру зайнятості звернувся гр. ОСОБА_1 з заявами про надання статусу безробітного та про призначення виплати допомоги по безробіттю.
З додатку № 2 до Персональної картки ОСОБА_1 № 027521061400033 «Рішення прийняті центром зайнятості/філією центру зайнятості щодо зареєстрованого безробітного» вбачається наступне:
- наказом Святошинської районної філії КМЦЗ № НТ210614 від 14.06.2021, відповідно до ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» ОСОБА_1 надано статус безробітного, призначено виплату допомоги по безробіттю та відкладено її виплату у зв'язку з отриманням компенсаційних виплат при звільненні з 14.06.2021 по 11.07.2021;
- наказом Святошинської районної філії КМЦЗ №НТ210712 від 12.07.2021 гр. ОСОБА_1 розпочато виплату допомоги по безробіттю з 12.07.2021;
- наказом Святошинської районної філії КМЦ3 № НТ210929 від 29.09.2021 гр. ОСОБА_1 скорочено виплату допомоги по безробіттю з 28.09.2021 по 12.10.2021;
- наказом Святошинської районної філії КМЦЗ № НТ211013 від 13.10.2021 гр. ОСОБА_1 розпочато виплату допомоги по безробіттю з 13.10.2021;
- наказом Святошинської районної філії КМЦЗ № НТ211119 від 19.11.2021, у зв'язку з самостійним працевлаштуванням, гр. ОСОБА_1 припинено виплату допомоги по безробіттю та припинено реєстрацію особи як безробітної з 19.11.2021.
Позивач зазначав, що відповідно до наданих під час реєстрації документів встановлено, що останнім місцем роботи гр. ОСОБА_1 є Державна інноваційна фінансово-кредитна установа (скорочено - ДІФКУ), де останній був звільнений з 11.06.2021 у зв'язку зі скороченням чисельності або штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням про звільнення, гр. ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з вимогою скасувати відповідний наказ про звільнення.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 08.11.2021 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/101195180) у справі № 759/15139/21, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 01.06.2022, скасовано наказ ДІФКУ № 167-к/тр від 11.06.2021 та поновлено гр. ОСОБА_1 на посаді з 12.06.2021.
Підпунктом 18 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про зайнятість населення» передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальні органи відповідно до покладених на них завдань проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та Пенсійним фондом України. Таке розслідування здійснюється шляхом звіряння даних, зазначених у документах страхувальника, з базою даних центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та Пенсійного фонду України, а у разі потреби - шляхом проведення виїзних планових та позапланових перевірок страхувальників.
Відповідно до п. 2, п. 3 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, який затверджено Наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Державної податкової адміністрації України 13.02.2009 № 60/62, Постановою правління Пенсійного фонду України 13.02.2009 № 7-1, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.03.2009 за № 232/16248, розслідування здійснюється шляхом проведення перевірки достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати ій матеріального забезпечення, що зазначені в документах, поданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної. Перевірка проводиться районними, міськрайонними, міськими та районними у містах центрами зайнятості, на які покладено виконання функцій робочих органів виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття за місцем реєстрації роботодавця як платника внесків на загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття. За результатами перевірки складається відповідний акт.
У подальшому, Київським міським центром зайнятості було складено Акт розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення № 131 від 12.04.2023, яким встановлено, що ОСОБА_1 поновлено на посаді інженера з комп'ютерних систем відділу господарського забезпечення з 12.06.2021. До Акту долучені надані під час розслідування відповідачем копії наказу про поновлення на роботі ОСОБА_1 № 50-к/тр від 17.06.2022 та наказу про припинення трудового договору № 64-к/тр від 24.06.2022.
Згідно з довідкою-розрахунком №07-609/10-21/23 від 13.04.2023 сума надлишково виплачених коштів матеріального забезпечення на випадок безробіття гр. ОСОБА_1 за період з 12.07.2021 по 18.11.2021 становить 35 761,73 грн.
3 метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача була направлена претензія № 19-1177/23 про необхідність повернення матеріальної допомоги у розмірі 35 761,73 грн. Докази направлення наявні у матеріалах справи.
У відповідь на вищевказану претензію, відповідач листом № 07-268/23 від 25.04.2023 повідомив позивача про відмову в її задоволенні.
Оскільки сплачена позивачем сума коштів у розмірі 35 761,73 грн. допомоги по безробіттю відповідачем у повному обсязі не відшкодована, дана підстава стала підставою для звернення позивача з позовом до суду першої інстанції.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 Господарського процесуального кодексу з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський суд з прав людини наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей".
Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" законодавство про страхування, на випадок безробіття, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Закону України "Про зайнятість населення" та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до п. 1 ст. 1 вищезазначеного Закону, система прав, обов'язків і гарантій, які передбачають матеріальне забезпечення на випадок безробіття, з незалежних від застрахованих осіб обставин, та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Згідно із п. 8 ст. 1 Закону України "Про Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", страховим випадком є подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи, внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу.
Згідно з абзацом 7 частини 1 статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття має право стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.
Із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду (абзац 2 ч.4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття"
Таким чином, у відповідності до вищевказаних статей Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття має право стягувати з роботодавця суму виплачених страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а роботодавець - зобов'язаний відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2018 у справі № 902/291/17).
Доводи апелянта, стосовно того, що суд першої інстанції вирішив справу за відсутності належного позивача, оскільки Київський міський центр зайнятості не є Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, суд апеляційної інстанції відхиляє з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду.
Відповідно до пункту 3 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" функції виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, які здійснювалися органами державної служби зайнятості відповідно до цього Закону, починаючи з 2013 року покладаються на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та його територіальні органи.
Згідно з п. 1 розділу ІІ Положення про державну службу зайнятості, затвердженого наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 16.12.2020 № 2663, завдання з реалізації державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, соціального захисту від безробіття покладено на Державну службу зайнятості (далі - Служба).
Служба складається з Державного центру зайнятості, міжрегіональних, регіональних центрів зайнятості та їх філій, Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, закладів професійної (професійно-технічної) освіти Державної служби зайнятості, інших закладів освіти Державної служби зайнятості, а також підприємств, установ, організацій, утворених Службою.
За змістом пунктів 1-3 розділу ІІІ цього Положення Державний центр зайнятості, який є головною державною установою у централізованій системі державних установ Служби, виконує повноваження безпосередньо та через регіональні центри зайнятості та їхні філії, базові центри зайнятості, забезпечуючи, зокрема, надання соціальних послуг та виплату матеріального забезпечення відповідно до законів України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та "Про зайнятість населення", а також стягнення відповідно до закону коштів Фонду, виплачених особам, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачених на надання соціальних послуг безробітним.
Відповідно до Положення про Київський міський центр зайнятості, затвердженого наказом Державної служби зайнятості № 140 від 29.09.2017 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин та копія якої міститься в матеріалах справи), Київський міський центр зайнятості є неприбутковою державною установою, підпорядкованою та підзвітною Державній службі зайнятості.
Отже, Київський міський центр зайнятості виконує завдання та функції у сфері зайнятості населення від безробіття, а також функції виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та Законом України "Про зайнятість населення", а тому є належним позивачем у даній справі.
Крім того, ключовою ознакою роботодавця в правовідносинах, що виникають у зв'язку із загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у т. ч. на випадок безробіття, зокрема для цілей відшкодування суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному в порядку статей 34, 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" є самостійне ведення таким суб'єктом розрахунків із застрахованими особами (подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 927/171/17).
При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції, Державна інноваційна фінансово-кредитна установа по відношенню до гр. ОСОБА_1 - є роботодавцем в розумінні частини 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що саме на відповідача покладено обов'язок по відшкодуванню суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі суду (що не є покладенням на відповідача подвійної компенсації, а є встановленим законом обов'язком компенсації здійсненої безробітному виплати). Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.
Як підтверджується наявними матеріалами справи, а саме довідкою-розрахунком № 07-609/10-21/23 від 13.04.2023, сума надлишково виплачених коштів матеріального забезпечення на випадок безробіття позивачем виплачена гр. ОСОБА_1 за період з 12.07.2021 по 18.11.2021 становить 35 761,73 грн.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 08.11.2021 у справі № 759/15139/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/101195180), залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01.06.2022, скасовано наказ ДІФКУ №167-к/тр від 11.06.2021 та поновлено гр. ОСОБА_1 на посаді з 12.06.2021. Судом у справі № 759/15139/21 допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі.
Ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вірно встановлено судом першої інстанції і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, незаконність звільнення з посади вищевказаної особи відповідачем, встановлена судовим рішенням, яке набрало законної сили і підлягає обов?язковом виконанню, яким, зокрема, і поновлено гр. ОСОБА_1 на службі на посаді інженера з комп'ютерних систем відділу господарського забезпечення з 12.06.2021 відповідно до копії наказу № 50-к/тр від 17.06.2022.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про зайнятість населення", реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється з дня поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" встановлено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється з дня поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.
З урахуванням наведеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з обгрунтованими висновками суду першої інстанції про те, що обставина поновлення відповідачем ОСОБА_1 за рішенням суду на посаді, як і виплата по відшкодуванню суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, не звільняє відповідача від встановленого Законом обов'язку компенсувати виплачену позивачем суму допомоги по безробіттю, оскільки у даному випадку такий обов?язок відповідача виникає в силу приписів ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
З огяду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 35 761 (тридцять п'ять тисяч сімсот шістдесят один) грн 73 коп. суми виплаченого забезпечення безробітному, які підлягають відшкодуванню роботодавцем у разі поновлення його на роботі за рішенням суду - є законними, обгрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Отже, вищенаведені та усі інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, доводи скаржника є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким задоволено позовні вимоги повністю.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі про задоволення позовних вимог.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 у справі № 910/7794/23, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 у справі № 910/7794/23 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 у справі № 910/7794/23 залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Державною інноваційною фінансово-кредитною установою.
4. Матеріали справи №910/7794/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді Є.Ю. Шаптала
О.В. Тищенко