ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Постанова
Іменем України
29 листопада 2023 року
м. Харків
Справа № 646/3885/21
Провадження № 22-ц/818/1952/23
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Пилипчук Н.П. ,
суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання : Носової К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання припиненими договору позики та іпотечного договору, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , на рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 липня 2023 року, ухвалене суддею Єфіменко Н.В., -
ВСТАНОВИВ:
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання припиненими договору позики та іпотечного договору.
В обгрунтування позову зазначає, що 17 травня 2019 року між ним та відповідачем було укладено договір позики у простій письмовій формі, згідно умов якого він отримав у борг 20 000доларів США строком до 17 червня 2020 року. З метою забезпечення виконання взятих на себе зобов'язань за договором позики, 17 травня 2019 року між ним та відповідачем було укладено іпотечний договір, посвідчений ПН ХМНО Малаховою Г.І. зареєстрований в реєстрі за №1439, згідно умов якого він передав в іпотеку відповідачу квартиру АДРЕСА_1 , яка йому належала на праві власності. З метою подальшого виконання договору позики та збереження свого права власності на об'єкт іпотеки, у травні 2020 р. він отримав на підставі відповідних розписок грошові кошти у борг в сумі 20 000 доларів США та 03 червня 2020 року передав їх відповідачу в рахунок виконання договору позики. При цьому, відповідач відмовилась оформити розписку про одержання виконання у повному обсязі, посилаюсь на зайнятість, однак на підтвердження факту виконання зобов'язання повернула йому свій екземпляр Договору позики, запевнивши, що найближчим часом здійснить усі необхідні дії з припинення обтяження та вилучення відповідного запису з Державного реєстрів іпотек і заборон стосовних предмету іпотеки.
З урахуванням викладеного просить суд визнати припиненими договір позики укладений у простій письмовій формі 17 травня 2019 року між ним та відповідачем (далі: Договір позики) та іпотечний договір від 17 травня 2019 року, зареєстрований в реєстрі за №1439, укладений в забезпечення вищевказаного договору позики, посвідчених приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 липня 2023 року позов ОСОБА_1 - залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , просить суд рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що у нього наявні два з трьох примірників договору позики, а саме його примірник та примірник відповідача. При цьому третій примірник залишився у нотаріуса. Вважає, що наявність у нього боргового документу ОСОБА_2 підтверджує факт виконання ним свого обов'язку за договором позики. Крім того, судом безпідставно було відмовлено в задоволенні його клопотання про витребування у нотаріуса документів.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд спершої інстанції виходив з того, що матеріали справи достовірних, достатніх доказів виконання позивачем належним чином зобов'язання щодо повернення позики у спосіб, передбачений Договором позики від 17.05.2019р., не містять, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Крім того, позовні вимоги про визнання припиненим іпотечного договору від 17.05.2023р., реєстраційний № 1439, який є забезпечувальним, тобто похідним від Договору позики, тому також задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено, що Позивачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується Договором купівлі-продажу від 17.05.2019 р., Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
17.05.2019 р. між відповідачем та позивачем укладено Договір позики, за умовами якого останній прийняв валютні цінності у вигляді та в натурі на суму 20 000 доларів США зі строком повернення не пізніше 17.06.2020 р.
Пунктом 6 Договору позики передбачено, що сторони домовились, що виконання позичальником зобов'язань по поверненню позики буде підтверджуватися розпискою про отримання повернення від позикодавця або від його представника, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності. Повне виконання усіх зобов'язань за цим договором підтверджується наданням від позикодавця (від його представника, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності) нотаріально посвідченої заяви про отримання всієї суми позики.
Як вбачається з пункту 7 Договору позики, позичальник ознайомлений зі змістом ст. 537 ЦК України, що дозволяє йому виконати свої зобов'язання внесенням боргу на депозит нотаріуса, у зв'язку чим сторони домовилися, що прострочення позикодавця як кредитора за цим договором не можливе, і в разі виникнення спору щодо неналежного виконання позичальником його зобов'язань, позичальник не вправі посилатися на прострочення кредитора як на поважність причин не виконання (неповного чи несвоєчасного виконання) ним зобов'язань з повернення позикодавцю позичених у нього коштів.
Надалі, з метою забезпечення виконання зобов'язання за Договором позики від 17.05.2019 р., між відповідачем та позивачем укладено Іпотечний договір, який зареєстровано в реєстрі за № 3098 та посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І., за умовами якого, позивач передає в іпотеку відповідачу квартиру АДРЕСА_2 .
Пунктом 13 Іпотечного договору передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту нотаріального посвідчення Договору і діє до повного виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем. Зобов'язання, забезпечене іпотекою, буде виконаним, якщо виконано в повному обсязі Договір позики.
19.09.2021р. відповідач звернулась до ВП № 1 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, у якій повідомляє, що за адресою свого місця проживання виявила зникнення золотих прикрас та оригіналів документів на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 .
Як вбачається з відповіді від 15.11.2021, наданої начальником ВП № 1 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області, відносно ОСОБА_1 відділом поліції № 1 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області за будь-якими заяви та зверненнями відомості до ЄРДР не внесені, оперативні та слідчі дії не проводяться.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.1, ч.2 п.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частинами 1, 2 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 цієї ж статті).
Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки.
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.
Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Статтею 537 ЦК України передбачено, що боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора.
Частиною першою статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Відповідно до частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Статтею 1 Закон України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном (неподільним об'єктом незавершеного будівництва, майбутнім об'єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обгрунтовуючи свої вимоги позивач зазначав, що зобов'язання, передбачене Договором позики від 17.05.2019, ним виконано у повному обсязі 03.06.2020 р., на підтвердження чого надав копії розписок про отримання ним у борг 23.05.2020 р. від ОСОБА_4 10 000 доларів США, 25.05.2020 р. від ОСОБА_5 - 5 000 доларів США та 27.05.2020 р. від ОСОБА_6 - 5 000 доларів США.
Вказував, що 03.06.2020 року передав грошові кошти у розмірі 20 000 доларів США позичальнику, між тим остання відмовилася оформити розписку про одержання боргу нотаріально, оскільки поспішала.
Крім того, зазначає, що оригінал іпотечного договору від 17.05.2021 року разом з примірником договору позики був повернутий ОСОБА_2 в день належного виконання грошового зобов'язання з повернення позики у сумі 20 000 доларів США.
Вважає, що наявність у боржника повернутого примірника боргового документа ОСОБА_2 підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Представник позивача звертає увагу на те, що ним пред'явлено два оригінали договору позики, що свідчить про належне виконання позивачем умов договору.
Посилання позивача на постанови Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 та від 05.07.2023 року у справі № 295/7309/21 судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги, оскільки висновки викладені у вказаних постановах не є релевантними у даній справі, оскільки п. 6 та п. 7 Договору позики передбачено порядок виконання позичальником зобов'язань по поверненню позики, а саме: повне виконання усіх зобов'язань за цим договором підтверджується наданням від позикодавця (від його представника, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності) нотаріально посвідченої заяви про отримання всієї суми позики або внесенням боргу на депозит нотаріуса.
Свобода договору закріплена у статтях 6 і 627 ЦК України, відповідно до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, оскільки сторони договору прямо визначили, що повне виконання усіх зобов'язань за цим договором підтверджується наданням від позикодавця (від його представника, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності) нотаріально посвідченої заяви про отримання всієї суми позики або внесенням боргу на депозит нотаріуса, а матеріали справи таких доказів не містять, тому немає підстав вважати, що договір позики виконаний у повному обсязі.
Посилання відповідача на те, що ОСОБА_2 відмовилася оформити розписку про одержання боргу нотаріально, оскільки поспішала не заслуговують на увагу, оскільки відповідач мав можливість внести борг на депозит нотаріуса відповідно до п. 7 договору позики, між тим таким правом не скористався.
Отже, матеріали справи не містять доказів повернення грошових коштів за договором позики від 17.05.2019 року.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З врахуванням того, що при апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення у справі не виявлено, тому, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375,381, 382, 383, 384ЦПК України, апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 липня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлено 08 грудня 2023 року.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова