ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/201/20
провадження № 2/753/2184/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 рокуДарницький районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Лужецької О.Р.,
при секретарі - Григораш Н.М.,
за участю:
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя
ВСТАНОВИВ:
У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі по тексту - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 (далі - Відповідач, ОСОБА_4 ) про поділ майна подружжя.
Згідно заявлених позовних вимог позивач просить суд:
-стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію вартості частки квартири АДРЕСА_1 ;
-припинити право власності за позивачем, ОСОБА_1 на частину квартири АДРЕСА_1 ;
-визнати за відповідачем право власності на частину квартири АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 14.12.1991 року по 14.11.2018 роки позивач з відповідачем перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Дарницького районного суду м. Києва розірвано. За час шлюбу вони придбали квартиру АДРЕСА_1 . В спірній квартирі проживає відповідачка. Тривалий час не допускає позивача у квартиру, чинить супротив, ігнорує можливість мирного вирішення справи. Така поведінка ставить останнього в скрутне матеріальне становище, оскільки іншого житла він не має. Посилаючись на відповідні норми СК України, зазначив, що вказане майно набуте ними під час шлюбу й за спільні кошти є спільною сумісною власністю, тому підлягає поділу між ними шляхом присудження йому грошової компенсації замість його частки у справі спільної сумісної власності на квартиру та визнання за відповідачем права власності на частину спірної квартири. Уважав, що такий варіант поділу буде справедливим, забезпечить інтереси кожного з подружжя, унеможливить виникнення конфліктів щодо користування майном у майбутньому.
Згідно протоколу автоматичного розподілу справ між суддями від 10.01.2020 року визначено головуючого суддю Цимбал І.К.
Ухвалою суду від 12.02.2020 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 21.05.2020 року призначено по справі судову будівельно-оціночну експертизу.
05.06.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що присудження судом грошової компенсації одному з подружжя замість його частки у справі спільної сумісної власності на майно допускається лише за наявності згоди цієї особи на таке присудження, крім випадків, передбачених статтею 365 ЦК України. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них)до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
05.06.2020 року ОСОБА_4 звернулася з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, в якому просила відступити від засад рівності часток подружжя при поділі майна та визнати за нею право власності на частку в розмірі 9/10, а за ОСОБА_1 право власності на частку в розмірі 1/10 частини квартири АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що подружжям в дар від батьків відповідача отримано будинок, який знаходиться у АДРЕСА_2 . 30.05.2008 року позивач одноособово продав вказаний будинок за 195 000 доларів, з яких 95 000 доларів витратив на власні потреби, проте взяв на себе зобов'язання щодо повернення зазначених коштів про що наявна розписка.
Ухвалою суду від 10.06.2020 року зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна об'єднано з первісним позовом в одне провадження.
У відзиві на зустрічну позовну заяву відповідач просив відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність. Пояснив, що будинок АДРЕСА_2 та земельна ділянка не були отримані в дар від батьків ОСОБА_4 ОСОБА_1 набув право власності на це майно на підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаїв від 14.12.2007 року, відповідно до якого було визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки та будинку від 01.09.2007 року та визнано за ОСОБА_5 право власності на даний будинок та земельну ділянку.
07.09.2020 від ОСОБА_1 надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій він просив стягнути з позивача на користь відповідача грошову компенсацію вартості частки 1/20 квартири АДРЕСА_1 . Припинити право власності за відповідачем на 1/20 частину квартири та визнати за позивачем право власності на спірне майно.
Протокольною ухвалою суду від 21.09.2020 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог.
16.10.2020 року від ОСОБА_1 надійшла заява про відкликання заяви про збільшення позовних вимог. Позивач просив розглядати справу з урахуванням первісних позовних вимог.
16.11.2020 року справу № 753/201/20 передано для повторного авторозподілу справ між суддями.
27.11.2020 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу 753/201/20 передано в провадження судді Лужецької О.Р.
01.11.2020 року ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва Лужецької О.Р. справу №753/201/20 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
18.07.2022 року до суду з Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру надійшло повідомлення про неможливість проведення судової експертизи та повернуто матеріали цивільної справи.
Ухвалою суду від 17.11.2022 року за клопотанням представника відповідача у справі призначено судову будівельно-оціночну експертизу. Зупинено провадження у справі.
Ухвалою суду від 05.09.2023 року поновлено провадження у справі.
Ухвалою суду від 28.09.2023 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили задовольнити позов та стягнути з відповідача судові витрати у задоволенні зустрічного позову - відмовити.
В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на обставини, викладені у відзиві, просив задовольнити зустрічний позов. Додатково додав, що відповідач не має можливості компенсувати позивачу частку в праві власності на квартиру та покладення на неї такого обов'язку буде становити надмірний тягар. Однак, визнав, що в квартирі тривалий час проживає відповідач та не заперечує проти визнання за нею права власності на належну позивачу частку в праві власності на майно.
Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а зустрічні - ні за наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 14.12.1991 року по 14.11.2018 роки перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14.11.2018 року розірвано.
За час шлюбу сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 17.04.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коптєловою О.Р., зареєстровано в реєстрі за № 1248.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що в спірній квартирі проживає відповідачка.
Позивач зазначає, що відповідачка не допускає позивача у квартиру, чинить супротив, ігнорує можливість мирного вирішення справи. Така поведінка ставить останнього в скрутне матеріальне становище, оскільки іншого житла він не має.
Відповідно до частини 3 статті 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1статті 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Згідно з частини 1 статті 70 цього Кодексу встановлено, що в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Посилання позивача за зустрічним позовом, як на підставу збільшення її частки у спірній квартирі в рахунок грошових коштів, отриманих за будинок у АДРЕСА_2 не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи, а тому суд не приймає в якості належного доказу для збільшення частки позивача за зустрічним позовом при розподілі спірної квартири.
Таким чином, враховуючи, що спірна квартира набута сторонами за час шлюбу, то така є об'єктом спільної сумісної власності подружжя сторін, у зв'язку з чим суд приходить висновку про її поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні.
Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п'ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
Принцип обов'язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.
Такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності і добросовісності, оскільки відповідач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи, у свою чергу, гарантоване грошове відшкодування.
У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.
Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.
Заявляючи відповідні вимоги, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, у свою чергу, не завжди згоден її виплачувати. При цьому залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.
Оцінюючи положення частини п'ятої статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, Верховний Суд робить висновок, що ця норма не вимагає обов'язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.
Аналогічні висновки висловлені, зокрема у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц (провадження № 61-30421св18) та від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18).
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, зробленим у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) "[…] суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду".
Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Частиною першою та другою статті 364 ЦК України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Таким чином, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду із позовом на підставі статті 364 ЦК України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.
Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Примусове припинення права власності можливе лише згідно зі статтею 365 ЦК України.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 р. у справі № 464/7011/16-ц.
Аналізуючи наведені норми закону, суд дійшов висновку, що придбана сторонами під час шлюбу квартира АДРЕСА_1 є об'єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу шляхом визнання за відповідачем, як фактичним користувачем, права власності на зазначену квартиру та стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації вартості частини 1/2 частини цієї квартири, що становить суму в розмірі 1 269 406 гривень (2 538 812 грн. (вартість квартири визначається виходячи із Висновку експерта № СЕ-19/111-22/53489-ОБ від 25.08.2023 року, проведеного Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром).
Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги позивача за первісним ОСОБА_1 позовом є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 слід відмовити.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 5 763 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76 81, 89, 133, 137, 141, 10, 12, 81, 265, 268, 280-289 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна - задовольнити.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 в сумі 1 269 406 гривень.
Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 5 763 гривень.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення виготовлено 08.12.2023.
СУДДЯ О.Р.ЛУЖЕЦЬКА