ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2023 року справа №200/6341/21
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 р. у справі № 200/6341/21 (головуючий І інстанції Кониченко О.М.) за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вичинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
В травні 2021 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просила суд: рішення Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 13.11.2020 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 1 відповідно до п. 1 ч. 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування визнати незаконним та скасувати; зобов'язати Костянтинівсько-Дружківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області призначити пенсію на пільгових умовах за Списком № 1 з 21 лютого 2020 року на підставі пункту “а” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення”, зарахувавши до пільгового стажу роботи за Списком 1 період роботи у Костянтинівському державному хімічному заводі з 02.08.2015 по 28.02.2017.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 р. у справі № 200/6341/21 позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправним та скасовано рішення Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 13.11.2020 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 1 відповідно до п.1 ч.2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Зобов'язано Костянтинівсько-Дружківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 1 з 21 лютого 2020 року на підставі пункту “а” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення”, зарахувавши до пільгового стажу роботи за Списком 1 період роботи у Костянтинівському державному хімічному заводі з 02.08.2015 по 28.02.2017.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідно до наданих документів страховий стаж ОСОБА_1 склав 33 роки 7 місяців 9 днів, пільговий стаж за Списком № 1 - 7 років 10 місяців 09 днів. На момент звернення вік позивача становить 45 років.
За таких обставин управлінням було відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно п. 1 частини 2 статті 114 Закону України № 1058 у зв'язку з відсутністю на дату звернення необхідного віку.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .
Відповідач - Костянтинівсько-Дружківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 42171400, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 85113, Донецька обл., м. Костянтинівка, вул. Ціолковського, буд. 25, організаційно-правова форма - орган державної влади.
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначила, що 21 лютого 2020 року у зв'язку з досягненням пенсійного віку звернулась до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та пункту “а” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції Рішення Конституційного суду від 23 січня 2020 року №1- р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) (Список №1).
28.02.2020 року Костянтинівсько-Дружківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області було винесено рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та пункту “а” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції Рішення Конституційного суду від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) за Списком №1, яке мотивоване тим, що позивач не досягла пенсійного віку та набуде права виходу на пенсію в 50 років.
Крім того, оскаржуваним рішенням відповідача позивачу було відмовлено в зарахуванні до пільгового стажу позивача за Списком № 1 періоду роботи у Костянтинівському державному хімічному заводі з 02 серпня 2015 року по 28 лютого 2017 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року по справі №200/7497/20-а позовні вимоги позивача до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії та зобов'язання вчинити певні дії було задоволено у повному обсязі: визнано протиправним та скасовано рішення Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 28 лютого 2020 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах; зобов'язано Костянтинівсько-Дружківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з урахуванням встановлених судом обставин у справі та висновків суду.
В мотивувальній частині рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/7497/20-а суд дійшов висновку, що “обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату єдиного внеску законом покладено на страхувальника, а тому наявність заборгованості по її сплаті не може бути підставою обмеження реалізації позивача права на призначення пенсії”.
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/7497/20-а від 16.09.2020 року відповідачем прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком від 13.11.2020 року №208, яким в призначенні пенсії відмовлено у зв'язку з відсутністю на дату звернення у позивача необхідного віку, щодо періоду роботи позивача на Костянтинівському державному хімічному заводі з 02 серпня 2015 року по 28 лютого 2017 року відповідач зазначив, що період роботи з 02.08.2015 року 28.02.2017 року не зарахований до страхового стажу, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу на ОСОБА_1 відсутня інформація про сплату внесків за зазначений період.
Враховуючи викладене, спірним питанням з позиції позивача є визначення віку виходу на пенсію на підставі пункту “а” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції Рішення Конституційного суду від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15), згідно якої пенсія призначається жінкам при досягненні 45 років, та не зарахування до пільгового стажу періоду роботи на Костянтинівському державному хімічному заводі з 02.08.2015 по 28.02.2017, оскільки наявність у позивача необхідного страхового та пільгового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах визнається відповідачем та становить страхового стажу 33 роки 7 місяців 9 днів, а пільгового стажу за Списком №1 - 07 років 10 місяць 09 днів.
З огляду на означене, позивач вважає рішення Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 13 листопада 2020 року щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах протиправним та просив скасувати його з зобов'язанням призначити пенсію за віком на пільгових умовах та зарахуванням до пільгового стажу спірного періоду роботи.
Для повного та всебічного з'ясування обставин справи суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність дослідити зміст наданого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області відзиву та доданих до нього документів, з якого встановив наступне.
З позиції Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, відповідно до пункту першого частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць. - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
Жінки, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.
Відповідно до статті 26 Закону України № 1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року;
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 3 1 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Щодо зобов'язання зарахувати до страхового стажу період роботи на Костянтинівському державному хімічному заводі з 02.08.2015 року по 28.02.2017 року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зазначило, що його не зараховано до страхового стажу, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу на ОСОБА_1 відсутня інформація про сплату внесків за зазначений період.
Відповідно до наданих документів відповідач встановив, що страховий стаж позивача склав 33 роки 7 місяців 9 днів, пільговий стаж за Списком № 1 - 7 років 10 місяців 09 днів, на момент звернення вік заявниці становить 45 років, у зв'язку з чим позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно п/п. 1 частини 2 статті 114 Закону України № 1058 у зв'язку з відсутністю на дату звернення необхідного віку.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, факт відмови в призначенні пенсії позивачу на пільгових умовах через недосягнення віку - 50 років та незарахування до пільгового стажу позивача періоду роботи
на Костянтинівському державному хімічному заводі з 02 серпня 2015 року по 28 лютого 2017 року підтверджуються відповідачем та відповідними доказами, тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність. недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Преамбулою Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення” (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Пунктом “а” статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” (далі - Закон № 213-VІІІ) встановлено, що На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 ( 36-2003-п ) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах
09 липня 2003 року було прийнято Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-ІV) та 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було прийнято Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” № 2148-VIII, яким Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” доповнено розділом XIV-І, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 1 частини другої статті 114 такого змісту:
1) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
У пункті 3.1 рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
В пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Згідно пункту 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення, тобто з 23 січня 2020 року.
Статтею 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Вирішуючи спір відносно визначення правових норм, які підлягають застосуванню при визначенні наявності у позивача права на призначення пенсії на пільгових умовах, суд керуючись приписами ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, викладені в рішенні Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду у зразковій справі №360/3611/20 від 21.04.2021 року, яке набрало законної сили за наслідками апеляційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду 03 листопада 2021 року.
В зазначеному рішенні колегія суддів дійшла висновку, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
Крім того, колегія суддів зазначила, що “частиною першою статті 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням.
Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через утворені в установленому порядку територіальні органи - Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління (далі - управління Фонду), на які відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2), покладається, зокрема: призначення (здійснення перерахунку) і виплата пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.
Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України та його територіальні органи є суб'єктами владних повноважень у сфері загальнообов'язкового пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 6 Основного закону державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
У контексті вимог статей 6, 8, 22, 46, 151-2 Конституції України, рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 щодо порушень частини першої статті 8 Конституції України внаслідок підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи мають враховуватись всіма суб'єктами владних повноважень”.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення № 208 від 13.11.2020 року протиправно та безпідставно не застосовано до спірних правовідносин приписи пункту “а” статті 13 Закону № 1788-XII до редакції Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Щодо незарахування до пільгового стажу позивача періоду роботи на Костянтинівському державному хімічному заводі з 02.08.2015 року по 28.02.2017 року через відсутність в індивідуальних відомостях про застраховану особу - ОСОБА_1 інформації про сплату страхових внесків за зазначений період, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 6 ст. 20 Закону № 1058-IV встановлено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 6 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно ст. 20 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст. 106 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Аналіз наведених приписів законодавства свідчить про те, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від його фінансового стану.
Несвоєчасне виконання роботодавцем обов'язку по своєчасній сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України фактично позбавило позивача соціальної захищеності, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування пенсійним органом до страхового стажу особи при призначенні пенсії періоду її роботи, відносно яких відсутні відомості про сплату страхових внесків.
Вказаний висновок суду узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 1 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а, від 30 липня 2019 року у справі № 373/2265/16-а.
Дослідивши зміст наданого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії позивачу від 28.02.2020 року, яке було предметом розгляду у справі №200/7497/20-а, та за наслідками судового розгляду визнане протиправним та скасовано, суд встановив, що відповідач керувався тими ж мотивами, що і при винесенні рішення про відмову в призначенні пенсії, яке є предметом розгляду в даній справі, тобто відповідачем не виконано приписи резолютивної частини рішення суду у справі №200/7497/20-а в частині врахування висновків рішення суду.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно дослідивши доводи відповідача, суд дійшов висновку про відсутність будь-яких слушних обґрунтувань його позиції щодо прийнятого ним оскаржуваного рішення.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Дослідивши доводи сторін, суд встановив, що рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, тобто без дотримання засад добросовісності та розсудливості та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність рішення відповідача від 13.11.2020 року №208 щодо відмови у призначені пенсії за вислугу років позивачу та його скасування.
Щодо позовних вимог відносно зобов'язання відповідача призначити пенсію позивачу суд зазначає наступне.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 по справі №580/1617/19 та від 02.04.2021 по справі №813/5074/17.
В постановах від 05.09.2018 року у справі № 826/9727/16 та від 04.08.2020 року у справі № 340/2074/19 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:
- судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;
- на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;
- виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;
- прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Дискреційні повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для виплати пенсії документами, - призначення пенсії, зарахування стажу тощо, що свідчить про те, що за законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Враховуючи фактичні обставини даної справи, суд вважає, що застосування положень пункту “а” статті 13 Закону № 1788-XII при вирішенні питання про призначення пенсії позивачу є варіантом правомірної поведінки, від якого відповідач безпідставно ухилився, що в контексті спірних правовідносин є зловживанням дискреційними повноваженнями.
Судом встановлено наявність у позивача необхідного пільгового стажу та досягнення 45-тирічного віку на момент звернення за призначенням пенсії.
Враховуючи викладене, призначення пенсії позивачу в даному адміністративному спорі, не може бути віднесене до дискреційних повноважень органу пенсійного фонду з огляду на приписи чинного пенсійного законодавства.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід враховувати приписи ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту).
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права є ефективним.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 р. у справі № 200/6341/21 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 р. у справі № 200/6341/21 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 07 грудня 2023 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В. Сіваченко