Україна
Донецький окружний адміністративний суд
УХВАЛА
про поновлення строку звернення до суду
08 грудня 2023 року Справа №200/3975/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравченко Т.О.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганськ про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати,
встановив:
28 липня 2022 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганськ (далі - відповідач, КЕВ м. Луганськ), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 02 серпня 2023 року, позивач просив:
- стягнути з КЕВ м. Луганськ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 25 травня 2022 року по день фактичної виплати (13 червня 2022 року) в сумі 48 113,20 грн;
- зобов'язати КЕВ м. Луганськ нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення в розмірі 80 328,87 грн за весь час затримки виплати з 25 травня 2022 року по 13 червня 2022 року.
Ухвалою від 02 серпня 2022 року позовна заява була залишена без руху.
Позивач усунув недоліки позовної заяви.
26 серпня 2022 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановив строк для подання заяв по суті справи; витребував докази.
Питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, а в разі, якщо такий строк пропущено, - поважності причин його пропуску та наявності підстав для його поновлення, вирішив розглянути на стадії судового розгляду після встановлення відповідних фактичних обставин.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні визначає ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів ст. ст. 94, 116, 117 КЗпП і ст. ст. 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у ст. ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та процесу референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 дійшов таких висновків:
«[…]
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
Виходячи з цього, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
[…]».
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначає, що КЕВ м. Луганськ провело з ним остаточний розрахунок при звільненні 13 червня 2022 року, на підтвердження цього твердження позивач надає банківську виписку про зарахування коштів на його рахунок.
Таким чином, про порушення своїх прав внаслідок несвоєчасного розрахунку при звільненні позивач повинен був дізнатися 13 червня, а відповідно до ст. 120 КАС перебіг місячного строку на звернення до суду з цим позовом розпочався 14 червня 2022 року і сплинув 14 липня 2022 року.
До суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся 28 липня 2022 року через підсистему ЄСІТС «Електронний суд».
Отже, позов подано з пропуском строку, визначеного ч. 5 ст. 121 КАС.
Позивач звернувся до суду з заявою про поновлення строку звернення до суду, в якій, обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду, зазначив таке.
З 16 грудня 2021 року позивач був зареєстрований та проживав у м. Слов'янськ, що підтверджено довідкою від 16 грудня 2021 року № 21-15/3-703.
В травні 2022 року КЕВ м. Луганськ був передислокований до міста Дніпро.
До 13 липня 2022 року позивач перебував на території м. Слов'янськ.
У зв'язку зі збройною агресією російської федерації м. Слов'янськ впродовж тривалого часу зазнавало ракетних та артилерійських обстрілів; Інтернет та інші засоби зв'язку в місті були відсутні.
У зв'язку зі зміною фактичного місця розташування КЕВ м. Луганськ позивач не мав можливості вчасно ознайомитися з наказом начальника КЕВ м. Луганськ (по стройовій частині) від 25 травня 2022 року № 103, яким його виключено зі списків особового складу КЕВ м. Луганськ та всіх видів забезпечення. З цих же причин позивач не мав можливості вчасно дізнатися про надходження на його картковий рахунок грошових коштів, нарахованих відповідачем (заборгованість з виплати грошового забезпечення).
В липні 2022 року позивач ухвалив рішення евакуюватися з м. Слов'янськ.
Лише 13 липня 2022 року, прибувши до м. Дніпро, позивач отримав можливість ознайомитися з наказом начальника КЕВ м. Луганськ (по стройовій частині) від 25 травня 2022 року № 103 та дізнався, що його виключено зі списків особового складу КЕВ м. Луганськ та всіх видів забезпечення, і що відповідач невчасно провів виплату належних позивачу сум грошового забезпечення.
З огляду на викладені обставини, Позивач не мав змоги вчасно подати до суду позовну заяву про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Вирішуючи питання щодо можливості поновлення позивачу строку звернення до адміністративного суду, суд виходить з того, що сам по собі цей інститут має на меті полегшення надання учасниками процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин. Обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин.
Поряд із цим, право особи на судовий захист гарантується ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому має пріоритетне значення під час здійснення правосуддя, зокрема, при вирішенні судом питання щодо надання можливості його реалізації особою, якій воно надано.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема з п. п. 22-23 рішення від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги; однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність; ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями. Правила регулювання строків подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту.
В п. 30 рішення від 25 жовтня 2007 року у справі «Балацький проти України» йдеться, що неможливо припустити, щоб п. 1 ст. 6 Конвенції детально описував процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не гарантував сторонам, що спір щодо їх прав та обов'язків буде остаточно вирішено.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначає ст. 123 КАС.
Поновлення процесуальних строків регламентує ст. 121 КАС.
Так, згідно з ч. 1 ст. 121 КАС суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суд враховує, що перебіг та закінчення строку звернення до суду припали на широкомасштабну військову агресію російської федерації, яка слугувала підставою для введення в Україні з 24 лютого 2022 року 05 години 30 хвилин воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану».
У зв'язку з активізацією проведення бойових дій на території Донецької області, системними ракетними та артилерійськими обстрілами населених пунктів області, евакуацією населення тощо, своєчасна реалізація позивачем його права на звернення до суду була об'єктивно ускладнена.
Беручи до уваги повідомлені позивачем обставини, а також те, що пропущений строк не є значним, з метою забезпечення доступу позивача до правосуддя строк звернення до адміністративного суду підлягає поновленню, а заява позивача - задоволенню.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 241, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
1. Заяву позивача - ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду - задовольнити.
2. Визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Луганськ про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та поновити цей строк.
3. Ухвала постановлена і підписана суддею 08 грудня 2023 року.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і оскарженню не підлягає.
Суддя Т.О. Кравченко