ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.11.2023 Справа № 914/1905/23
За позовною заявою: Львівської міської ради, м.Львів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельний альянс-плюс”, м.Львів
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1: Приватне підприємство “Астері”, м.Львів
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2: Товариство з обмеженою відповідальністю “Колібрі-Х” ЛТД, м.Львів
про витребування земельної ділянки площею 0,4830га по вул.Пасічній у м.Львові
Суддя У.І. Ділай
Секретар Ю.І.Кохановська
За участі представників:
Від позивача: А.Г. Наумець - представник
Від відповідача: В.В. Горба- представник
Від третьої особи-1: не з'явився
Від третьої особи-2: не з'явився
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.06.2023 справу №914/1905/23 розподілено судді У.І.Ділай.
Ухвалою від 26.06.2023 позов залишено без руху.
05.07.2023 від позивача на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою від 10.07.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 25.07.2023.
Ухвалою від 25.07.2023 підготовче засідання відкладено на 26.09.2023.
Ухвалою від 26.09.2023 продовжено строк розгляду підготовчого провадження, підготовче засідання відкладено на 05.10.2023.
Ухвалою від 05.10.2023 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.10.2023.
Ухвалами від 31.10.2023 та від 21.11.2023 розгляд справи відкладено.
Представник позивача в судовому засіданні 27.11.2023 підтримав позов, з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи.
У судовому засіданні 27.11.2023 представник відповідача заперечив проти позову, просив відмовити в його задоволенні.
Треті особи в судове засідання 27.11.2023 явку повноважних представників не забезпечили, причин неявки не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
В процесі розгляду матеріалів справи суд
встановив:
На підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 05.06.2003 ПП «Астері» стало власником нежитлових будівель: будівлі літ Б-1 площею 12,4 кв. м. та будівлі літ. А-1 площею 25,5 кв. м., які розташовані на земельній ділянці по вул. Пасічній, 146 у м. Львові. Вказані будівлі знаходяться на земельній ділянці, яка, як стверджувало ТОВ «Колібрі-Х» ЛТД, перебувала в нього у власності відповідно до Державного акту на право власності на землю серія ЛВ № 052682, виданого 16.05.2000.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.04.2017 у справі № 914/401/17 задоволено повністю зустрічний позов ПП «Астері» до ТОВ «Колібрі- X» ЛТД про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,4830 га по вул. Пасічній у м. Львові, відомості про яку 19.05.2017 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 23.05.2017, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу О.П.Новосад, ПП «Астері» відчужило земельну ділянку по вул. Пасічній у м.Львові ТОВ «Колібрі- X» ЛТД.
25.05.2017 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу О.П.Новосад, ТОВ «Колібрі- X» ЛТД продало земельну ділянку ТОВ «Будівельний альянс-плюс», яке на даний час і є власником земельної по вул. Пасічній у м. Львові.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 25.04.2017 у справі в частині задоволення зустрічних позовних вимог. У вказаній частині судом апеляційної інстанції прийнято нове рішення, яким повністю відмовлено в задоволені зустрічних позовних вимог.
Враховуючи, що рішення Господарського суду Львівської області щодо визнання права власності ПП «Астері» на земельну ділянку по вул. Пасічній у м.Львові скасовано, позивач зазначив, що жодних рішень міською радою як власником щодо земельної ділянки не приймалися, а документації із землеустрою не затверджувалися, відсутні будь-які відомості щодо реєстрації державного акта на право приватної власності, спірна земельна ділянка вибула з володіння Львівської міської ради поза її волею та останньою в подальшому не вчинено жодних дій, спрямованих на схвалення такого вибуття, що є підставою, відповідно до вимог ч. 1 ст. 388 ЦК України, для витребування майна у набувача.
Крім цього, позивач звернув увагу, що в провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа № 914/381/18 за позовом Заступника керівника Львівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний альянс-плюс», треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю Колібрі-Х, приватне підприємство «Астері», третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Відділ Держгеокадастру у м. Львові про витребування земельної ділянки площею 0,4830 га на вул. Пасічній у м. Львові.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.06.2018 у справі № 914/381/18 у задоволенні позову було відмовлено. Постановою Львівського апеляційного Господарського суду від 26.09.2018 у справі № 914/381/18 рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2018 було залишено без змін, а апеляційну скаргу Заступника прокурора Львівської області без задоволення.
Постановою Верховного суду у складі колегії Касаційного господарського суду суду від 26.09.2018 року по справі №914/381/18 касаційну скаргу Львівської міської ради було задоволено, а касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області задоволено частково, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2018 та рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2018 у справі №914/381/18 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами розгляду спору внаслідок повернення на новий розгляд рішенням Господарського суду Львівської області від 15.10.2019 у справі №914/381/18 позов було задоволено повністю. Витребувано у товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний альянс-плюс» на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради земельну ділянку площею 0,4830 га по вул. Пасічній у м. Львові (кадастровий номер 4610136800:02:005:0348).
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 року (повний текст складено 13.04.2022) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний альянс-плюс» задоволено частково. Рішення Господарського суду Львівської області від 15 жовтня 2019 року у справі № 914/381/18 скасовано. Позовну заяву прокурора в інтересах держави в особі Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний альянс-плюс» про витребування земельної ділянки залишено без розгляду.
Ухвалою Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 06.07.2022 касаційне провадження закрито.
Стосовно дотримання строку позовної давності позивач зазначив, що справа № 914/381/18 неодноразово переглядалася, знаходилася на розгляді судів усіх інстанцій з 2018 року по серпень 2022 року. Тобто поки розглядалася справа за позовом прокуратури в інтересах позивача - Львівської міської ради, остання була позбавлена можливості самостійно звернутися в суд до відповідача ТОВ «Будівельний Альянс-плюс» про витребування спірної земельної ділянки, оскільки таке звернення суперечило б господарському процесуальному законодавству (ст.ст. 43, 174, 226 господарського процесуального кодексу України).
Після закриття касаційного провадження по справі № 914/381/18 Львівська міська рада почала готувати позовну заяву про витребування земельної ділянки
Спір виник внаслідок виявлення порушення щодо права комунальної власності на земельну ділянку. Відтак, Львівська міська рада подала позов до відповідача, в якому просила витребувати у товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний альянс-плюс» земельну ділянку площею 0,4830 га по вул. Пасічній у м. Львові (кадастровий номер 4610136800:02:005:0348).
Відповідач заперечив проти позову з огляду на таке.
05.06.2003 між ТОВ «Колібрі-Х» ЛТД та ПП «Астері» було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно з умовами якого ТОВ «Колібрі-Х» ЛТД продало, а ПП «Астері» оплатно придбало у свою власність нежитлові будівлі в літері Б-1 площею 12,4 кв.м., в літері А-1 площею 24,5 кв.м., які розташовані на земельній ділянці за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 146. Вказані будівлі знаходяться на земельній ділянці, яка перебувала у власності ТОВ «Колібрі» ЛТД відповідно до Державного акту на право власності на землю серп ЛВ № 052682, виданого 16.05.2000.
Факт придбання спірної земельної ділянки ТОВ «Будівельний алянс-плюс» засвідчується на підставі оплатного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.05.2017, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області, зареєстрованого в реєстрі за № 2584. Відповідно до п. 1.1. договору ТОВ «Колібрі-Х» ЛТД передало у власність ТОВ «Будівельний альянс-плюс» земельну ділянку площею 0,4830 га, що розташована за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Пасічна, а ТОВ «Будівельний альянс-плюс» приймає у власність земельну ділянку і сплачує за неї обговорену грошову суму відповідно до п. 2.1. Цього Договору.
У витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4605113112017, виданим відділом у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області 25.05.2017, зазначено опис меж земельної ділянки: від А до Б - землі загального користування (вул. Пасічна), від Б до В - землі загального користування, прохід, від В до Г - землі загального користування, прохід, від Г до Д - землекористування Крупа І.M., від Д до А - землі ТзОВ «Вест Ойл Груп».
Відповідач звернув увагу, що станом на день придбавання спірної земельної ділянки ТОВ «Будівельний альянс-плюс» 25.05.2017 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстру Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо ТОВ «Колібрі-Х» ЛТД були відсутні відомості про будь-які обтяження прав, зокрема іпотекою, тобто були відсутні зареєстровані права інших осіб та обтяження.
Також відповідач повідомив, що право власності на земельну ділянку за ТОВ «Колібрі-Х» ЛТД первинно підтверджувалося Державним актом на право власності на землю серії ЛВ № 052682 від 16.05.2000, виданого на підставі договору купівлі-продажу від 15.02.2000. Цей правовстановлюючий документ видано виконавчим органом Львівської міської ради, а саме Департаментом землеустрою та планування забудови міста та скріплений гербовою печаткою й підписом керівника департаменту. Позивачем не долучено доказів того факту, що даний правовстановлюючий документ є підробленим, а тому Львівською міською радою не доведено належними та допустимими доказами, що спірна земельна ділянка вибула з її володіння поза її волею.
Крім того, відповідач зазначив, що Львівська міська рада отримала інформацію від керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 про вибуття спірної земельної ділянки з власності громади міста 09.08.2017, тому строк пред'явлення позову по захисту порушеного права власності збіг для Львівської міської ради 09.08.2020. Той факт, що позовну заяву прокурора було залишено без розгляду з підстав недоведеності виключних підстав для представництва держави в особі Львівської міської ради, не зупиняє перебігу позовної давності для Львівської міської рада, яка не позбавлена була можливості оцінити підставність представництва прокурором і самостійно пред'явити позов.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Стаття 2 ГПК України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ГПК України).
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа чи суб'єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного та господарського законодавства.
Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки від порушення його прав.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 923/364/19 та від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.
Звідси застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19). Тобто у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Регулювання, наведене у Главі 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такий спосіб захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.
При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
Державним актом на право власності на землю серія ЛВ №052682, виданим 16.05.2000, посвідчено право власності ТзОВ «Колібрі-Х» ЛТД на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 0,4830 га, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Пасічна. Цільове призначення земельної ділянки - для жилого будівництва.
05.06.2003 між ТзОВ «Колібрі-Х» ЛДТ (продавець) та ПП «Астері» (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов якого продавець за актом приймання-передачі передав у власність, а покупець оплатив та прийняв у власність нежитлові будівлі: літ. «А-1» загальною площею 25,5 кв. м та літ «Б-1» загальною площею 12,4 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 146.
В подальшому, ПП «Астері» в межах справи №914/401/17 звернулося до суду з зустрічною позовною заявою про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,4830 га по вул. Пасічній у м. Львові, з огляду на придбання нерухомого майна, що знаходиться на такій ділянці.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.04.2017 у справі №914/401/17 зустрічний позов ПП «Астері» задоволено, визнано за останнім право власності на земельну ділянку площею 0,4830 га на вул. Пасічній у м. Львові. Рішення суду мотивоване тим, що при переході права власності на об'єкти нерухомості до ПП «Астері» перейшло право на земельну ділянку в тих же обсягах і на тих же умовах, що існували в попереднього власника.
Спірна земельна ділянка в подальшому відчужувалась двічі.
Однак, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2018, яка набрала законної сили, задоволено апеляційну скаргу заступника керівника Львівської місцевої прокуратури №1 та скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 25.04.2017р. в частині задоволення зустрічних позовних вимог про визнання за ПП «Астері» права власності на спірну земельну ділянку, і в зустрічному позові відмовлено.
Станом на час подання позову в цій справі спірна земельна ділянка зареєстрована на праві власності за відповідачем, який придбав її за договором купівлі-продажу від 25.05.2017.
Як зазначено в позові Львівською міською радою рішення про передачу спірної земельної ділянки ТзОВ «Колібрі-Х» ЛТД не приймалось, а спірний договір не міг бути підставою вибуття земельної ділянки з власності територіальної громади м. Львова. Звертаючись до суду з позовом у цій справі Львівською міською радою було обрано спосіб захисту у вигляді вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння. Підставою для заявлення такої вимоги стали обставини незаконного користування ТзОВ “Будівельний альянс-плюс” земельною ділянкою площею 0,4830 га по вул. Пасічній у м. Львові (кадастровий номер 4610136800:02:005:0348), яку Львівська міська рада вважає власністю територіальної громади міста Львова.
Відповідач заперечив проти витребування спірного майна, оскільки вважає, що користування земельною ділянкою відбувається на законних підставах, а саме відповідно до договору купівлі-продажу від 25.05.2017, який є чинним, не розірваний та не припинений.
Розглянувши матеріали справи, суд відхиляє заперечення відповідача з огляду на таке.
Відповідно до ст.3 ЗК України (у редакції від 06.04.1999 чинній на період складення Державного акту на право власності на землю), розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх (ч.2). Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування (ч.3).
Згідно з ч.1 ст.17 ЗК України (у редакції від 06.04.1999 чинній на період складення Державного акту на право власності на землю), передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.
Передача земельної ділянки у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки на підставі клопотань зазначених підприємств, кооперативів та товариств.
Відповідно до ч.3 ст.18 ЗК України (у редакції від 06.04.1999 чинній на період складення Державного акту на право власності на землю), придбання земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, провадиться за договором купівлі-продажу, який посвідчується у нотаріальному порядку.
Також, згідно з п. 1.4. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №43 від 04.05.1999 (надалі по тексту - «Наказ №43»), в редакції від 21.03.2000, чинній на період складення Державного акту на право власності на землю, державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю або право постійного користування землею видається на підставі рішення Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, а на право власності на землю - на підставі рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, міської, селищної, сільської ради.
Отже, земельним законодавством передбачалося, що державні акти видаються на підставі рішень, зокрема, міських рад і лише в окремих випадках, визначених ст.18 ЗК України, а саме щодо земельних ділянок, що перебували у колективній або приватній власності, придбання провадилось за договором купівлі-продажу, який посвідчувався у нотаріальному порядку.
Водночас суд зазначає, що договір міг бути підставою до видачі державного акту на право власності на землю лише у випадку, коли така ділянка належала власнику на праві приватної або колективної власності.
Згідно з ч.2 ст.373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що єдиною належною підставою до вибуття земельної ділянки із власності територіальної громади м.Львова, повноваження якої, як власника, представляла Львівська міська рада, могло бути виключно рішення Львівської міської ради про таке вибуття, і лише в подальшому, така ділянка могла вибувати із приватної чи колективної власності осіб, яким вона була передана, на підставі договорів.
Проте, у матеріалах справи відсутні та учасниками справи не надано доказів прийняття відповідного рішення щодо вибуття спірної земельної ділянки із власності територіальної громади м. Львова. Доказів про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки щодо надання у власність або користування та для продажу на земельних торгах також суду не подано.
Отже, за відсутності рішення Львівської міської ради про вибуття з власності територіальної громади міста Львова спірної земельної ділянки, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею.
Виходячи із наведеного, а також, враховуючи те, що в матеріалах справи відсутній та учасниками справи не наданий для дослідження договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15.02.2000, зареєстрований в реєстрі за №4912, який слугував підставою видачі державного акта на право власності від 16.05.2000, а також з огляду на відсутність рішення Львівської міської ради про вибуття спірної земельної ділянки на користь ТзОВ «Колібрі-Х» ЛТД чи будь якої іншої особи, відсутні правові підстави вважати, що спірна земельна ділянка вибула із комунальної власності на відповідній правовій підставі.
У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.
У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності відповідача критеріям правомірного втручання у право на мирне володіння майном.
Витребування спірної земельної ділянки на користь територіальної громади м. Львова з володіння відповідача відповідає критерію законності: витребування із його власності спірного майна здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України, яка відповідає вимогам доступності, чіткості передбачуваності, офіційний текст якої є публічним та загальнодоступним.
У даній справі «суспільним», «публічним» інтересом позовних вимог з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача є задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права власності територіальної громади м. Львова на вказану земельну ділянку, захист такого права щодо користування, розпорядження та володіння спірною земельною ділянкою, яка була передана відповідачу із порушенням чинного законодавства.
Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності відповідача критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.
Одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні у право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації. Разом із тим, відповідач не позбавлений права в подальшому звернутись до суду із відповідним позовом про відшкодування йому компенсації вартості витребуваної земельної ділянки, збитків, що сприятиме дотриманню принципу пропорційності.
Звідси, позовні вимоги не порушують §1 ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, через дотримання принципу законності втручання у право власності, відповідності такого втручання суспільному інтересу, його пропорційності.
Крім того, в обґрунтування права власності позивача щодо спірної земельної ділянки суд виходить з наступного:
Згідно з ст.3 ЗК України (чинній на період складення Державного акту на право власності на землю), у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб'єктами права державної власності на землю виступають:
-Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України;
-Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;
-обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.
Відповідно до ст.63 ЗК України до, земель міста належать усі землі в межах міста.
Землі міста перебувають у віданні міської Ради народних Депутатів. Межа міста - зовнішня межа земель міста, що відокремлює їх від земель іншого призначення і визначається проектом планування та забудови міста або техніко-економічним обґрунтуванням розвитку міста. Межа міста встановлюється і змінюється в порядку, що визначається Верховною Радою України.
Відповідно до ст.10 ЗК України, до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність.
Згідно з ст.374 ЦК України, суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Відповідно до ст.13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно з ст.14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
У відповідності до ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з ч.3 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відповідно до ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на, землю.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Виходячи із положень ст.9 та згідно ст.12 чинного ЗК України від 25.10.2001 №2768-III, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
З огляду на наведені законодавчі положення, а також зважаючи, що спірна земельна ділянка була у власності Львівської міської ради з врахуванням вищеописаних положень ЗК України, вибула із власності позивача всупереч волі останнього та з порушенням норм законодавства, Львівська міська рада є власником спірної земельної ділянки та від імені та в інтересах територіальної громади м. Львова здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження даним об'єктом права комунальної власності.
У відповідності до ч.1 ст.317 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд
Частиною 1 ст.321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
При цьому за змістом статті 388 названого Кодексу випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею іншим шляхом, ніж було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння або було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, що і має місце в спірних відносинах.
У ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 у справі №916/3727/15 зазначає, що зі змісту вказаних нормативних приписів вбачається, що лише і виключно власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Окрім того, витребування майна із чужого незаконного володіння передбачено ст.16, ст.387 ЦК України виключно як форма захисту права власності, а не як окреме оборотоздатне майнове право.
Як зазначає Верховний Суд у постанові від 21.08.2018 у справі №902/1722/14, виходячи з аналізу статей 387, 388 ЦК України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності в позивача суб'єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно.
Відповідно до ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У зв'язку із наведеним, суд вважає підставною позовну вимогу про витребування з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний альянс-плюс» спірної земельної ділянки та передання її територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради, а тому, позов підлягає задоволенню повністю.
Щодо заявленого строку позовної давності суд зазначає таке.
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто, можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).
Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття "позовна" вказує на форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).
Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.
Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права.
Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне.
Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.
Оскільки, метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто, тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто, після виникнення права на захист (охоронного).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 22.02.2017 у справі №6-17цс17.
Львівська міська рада отримала інформацію від керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 про вибуття спірної земельної ділянки з власності громади міста 09.08.2017.
Позовна заява в цій справі до суду подана 20 червня 2023 року.
Отже, позивачу відомо про обставини, які покладені в основу підстав позову щонайменше з серпня 2017 року.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
У відзиві відповідач просив застосувати позовну давність для вирішення цієї справи.
При цьому суд зазначає, що відповідно до п. 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19" з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, позов пред'явлений в період дії карантину та у суду відсутні правові підставі для застосування позовної давності в цьому спорі.
Оскільки спір виник з вини відповідача, судовий збір покладається на останнього.
Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 129, 231, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1.Позов задоволити.
2.Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний альянс-плюс» (79045, м.Львів, вул. Стрийська, 115; ідентифікаційний код: 34368355) на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради (79008, м.Львів, пл. Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код: 04055896) земельну ділянку площею 0,4830 га по вул. Пасічній у м. Львові (кадастровий номер 4610136800:02:005:0348).
3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний альянс-плюс» (79045, м.Львів, вул. Стрийська, 115; ідентифікаційний код: 34368355) на користь Львівської міської ради (79008, м.Львів, пл. Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код: 04055896) 76192,00грн судового збору.
4.Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 07.12.2023.
Суддя Ділай У.І.