ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
22.11.2023Справа № 910/14593/23
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М, розглянувши матеріали справи
За позовом Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об'єднання «Київський завод автоматики»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерос 2023»
про стягнення 1045431,67 грн.
Представники справи:
від позивача: Абросімов С.С.;
від відповідача: не з'явився.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
15.09.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об'єднання «Київський завод автоматики» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерос 2023» про стягнення 1045431,67 грн, з яких 789407,05 грн основного боргу, 197892,45 грн пені, 21151,78 грн 3% річних та 36980,39 грн інфляційних втрат.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору оренди нерухомого майна №КЗА-2119 від 01.03.2021 не у повному обсязі сплатив позивачу орендну плату за користування орендованими приміщеннями, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 789407,05 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 197892,45 грн пені, 21151,78 грн 3% річних та 36980,39 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об'єднання «Київський завод автоматики» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 19.09.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 відкрито провадження у справі №910/14593/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.11.2023, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
У підготовчому засіданні 01.11.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 22.11.2023.
17.11.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 30000,00 грн.
Представник позивача у судовому засіданні 22.11.2023 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання 22.11.2023 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву у визначений судом у відповідності до господарського процесуального закону строк не скористався.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У судовому засіданні 22.11.2023 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
01.03.2021 між Приватним акціонерним товариством «Науково-виробниче об'єднання «Київський завод автоматики» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Аерас», яке змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Аерос 2023» (орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна №КЗА-2119, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення загальною площею 1019,50 кв.м., що розміщені за адресою: м. Київ, вул. Старокиївська, буд. 10 (літера VIII), 1-й поверх корпусу №3.
Відповідно до п. 2.1 Договору оренди нерухомого майна №КЗА-2119 від 01.03.2021 орендар вступає у строкове платне користування майном з лати підписання сторонами акту приймання-передавання майна, який підписується сторонами після отримання орендодавцем гарантійного платежу, сплаченого на підставі п. 3.9 цього договору.
Згідно з п. 3.1 Договору оренди нерухомого майна №КЗА-2119 від 01.03.2021 орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату за користування майном наперед щомісячно до 15 числа оплачуваного місяця згідно з рахунками, виставленими орендодавцем.
У п. 3.3 Договору оренди нерухомого майна №КЗА-2119 від 01.03.2021 сторонами погоджено, що вартість комунальних послуг, оплачених орендодавцем та отриманих орендарем, відшкодування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та плати за землю (земельного податку) в частині (пропорції) щодо майна, експлуатаційні витрати, інші витрати щодо утримання майна, здійснені орендодавцем, не включаються до складу орендної плати та відшкодовуються орендарем на підставі окремого договору, який має бути укладено не пізніше 10 календарних днів з дати підписання цього договору, за умови, що такий договір не був укладений сторонами раніше.
Відповідно до п. 3.4 Договору оренди нерухомого майна №КЗА-2119 від 01.03.2021 орендна плата за базовий місяць оренди становить 96000,00 грн.
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом автоматичного коригування орендної плати за попередній місяць на розрахований державними органами статистики індекс інфляції до попереднього місяця. В разі, якщо індекс інфляції становить менше 100%, розмір орендної плати коригуванню не підлягає (п. 3.5 Договору оренди нерухомого майна №КЗА-2119 від 01.03.2021).
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач не у повному обсязі сплатив позивачу орендну плату за користування орендованими приміщеннями, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 789407,05 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 197892,45 грн пені, 21151,78 грн 3% річних та 36980,39 грн інфляційних втрат.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму (ст. 765 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що за Актом приймання-передачі майна від 03.03.2021 позивач передав, а відповідач прийняв в орендне користування відповідно до умов Договору оренди нерухомого майна №КЗА-2119 від 01.03.2021 майно - нежитлові приміщення загальною площею 1019,50 кв.м., що розміщені за адресою: м. Київ, вул. Старокиївська, буд. 10 (літера VIII), 1-й поверх корпусу №3.
Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно з п. 10.3 Договору оренди нерухомого майна №КЗА-2119 від 01.03.2021 цей договір діє до 01.02.2024 в частині оренди, а в частині повернення майна, виконання грошових зобов'язань, відповідальності за порушення - до повного виконання.
Судом встановлено, що 13.07.2022 на адресу позивача від відповідача надійшов лист від 11.07.2022 №11/07-22-01, у якому зазначено про наступне: «З 01.05.2022 року компанія частково відновила свою діяльність. Військові дії на території України безпосередньо вплинули на її фінансово-господарську діяльність, зокрема відсутність замовлень та продажів. Вказані обставини об'єктивно позбавили можливості ТОВ «Компанія «Аерос» належним чином виконувати свої зобов'язання за договорами оренди. Наразі оборот компанії зменшився на 85% порівняно з довоєнним часом. У зв'язку з чим, сплачувати орендну плату у повному обсязі у компанії немає змоги.».
У вказаному листі відповідач просив позивача звільнити його від сплати орендної плати за період з 24.02.2022 по 01.05.2022; відстрочити виконання зобов'язань по сплаті орендної плати за період з 01.02.2022 по 24.02.2022 до скасування воєнного стану; на період з 01.02.2022 по 30.09.2022 зменшити на 85% розмір орендної плати.
08.11.2022 на адресу позивача від відповідача надійшов лист від 08.11.2022 №0811-02, у якому зазначено про наступне: «Повідомляємо Вас про розірвання Договору оренди № КЗА-2119 від 01.03.2021, так як сторонами не було досягнуто компромісу по сплаті за оренду. Керівництво ПАТ «НВО «Київський завод автоматики», не надав додаткових умов, щодо зменшення орендної плати. Графік погашення заборгованості буде надано окремо. Орендоване приміщення буде звільнено до 09.11.2022р.».
З матеріалів справи вбачається, що 13.12.2022 позивач підготував лист №517/924 на адресу відповідача, у якому зазначено про наступне: «Звертаємо вашу увагу, що враховуючи ваші звернення від 27.05.2022, від 08.11.2022 про припинення дії договорів оренди, нами були оформлені та підписані додаткові угоди про припинення дії договорів, акти приймання-передачі майна, акти звірки. Примірники додаткових угод та актів приймання-передачі майна, а також акти наданих послуг за період листопад 2021 року - листопад 2022 року на даний час Вами не повернуті. Враховуючи викладене, повторно надсилаємо наступні документи: (...) Додаткову угоду від 09.11.2022 №1 до Договору оренди нерухомого майна №КЗА-2119 від 01.03.2021 - 2 прим, на 2 арк.».
Таким чином, позивач фактично погодився із пропозицією відповідача про дострокове припинення Договору оренди нерухомого майна №КЗА-2119 від 01.03.2021.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач нараховує відповідачу орендну плату за період до 09.11.2022, що враховуючи вищенаведені обставини, визнається судом обґрунтованим.
Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до п. 3.4 Договору оренди нерухомого майна №КЗА-2119 від 01.03.2021 орендна плата за базовий місяць оренди становить 96000,00 грн.
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом автоматичного коригування орендної плати за попередній місяць на розрахований державними органами статистики індекс інфляції до попереднього місяця. В разі, якщо індекс інфляції становить менше 100%, розмір орендної плати коригуванню не підлягає (п. 3.5 Договору оренди нерухомого майна №КЗА-2119 від 01.03.2021).
Судом встановлено, що за період з 03.03.2021 по 09.11.2022 позивачем нараховано відповідачу орендну плату у загальному розмірі 1878034,24 грн, що відображено у виставлених позивачем рахунках на оплату та актах приймання-передачі послуг. При цьому, за погодженням сторін, орендна палат за липень-серпень 2022 відповідачу не нараховувалась.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 3.1 Договору оренди нерухомого майна №КЗА-2119 від 01.03.2021 орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату за користування майном наперед щомісячно до 15 числа оплачуваного місяця згідно з рахунками, виставленими орендодавцем.
Відповідачем не надано суду доказів сплати ним орендної плати за Договором оренди нерухомого майна №КЗА-2119 від 01.03.2021.
Однак, як пояснив позивач у позовній заяві, за відомостями бухгалтерії позивача у відповідача існує заборгованість перед позивачем за наступними рахунками: № СЧ-0002152 від 11.01.2022 року на суму 100150,96 грн. (по цьому рахунку відповідач сплатив: 20.01.2022 року - 40101,72 грн., 27.01.2022 року - 23585,00 грн., 03.02.2022 року - 26108,25 грн., таким чином борг за січень 2022 року становить - 10355,99 грн,); № СЧ-0002336 від 10.02.2022 року на суму 101452,92 грн.; № СЧ-0002413 від 10.03.2022 року на суму 103076,16 грн.; № СЧ-0002680 від 11.04.2022 року на суму 107714,59 грн.; №СЧ-0002736 від 11.05.2022 року на суму 111053,75 грн.; №СЧ-0002907 від 13.06.2022 року на суму 114052,19 грн.; №СЧ-0003289 від 26.09.2022 року на суму 119713,45 грн.; №СЧ-0003308 від 12.10.2022 року на суму 121988,00 грн.
Отже, загальний розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерос 2023» за Договором оренди нерухомого майна №КЗА-2119 від 01.03.2021 становить 789407,05 грн.
Відповідачем не було надано суду доказів сплати ним на користь Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об'єднання «Київський завод автоматики» орендної плати у розмірі 789407,05 грн.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерос 2023» за Договором оренди нерухомого майна №КЗА-2119 від 01.03.2021 у сумі 789407,05 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об'єднання «Київський завод автоматики» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерос 2023» суми основного боргу у розмірі 789407,05 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню у розмірі 197892,45 грн за період з 18.10.2022 по 18.04.2023.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 9.5 Договору оренди нерухомого майна №КЗА-2119 від 01.03.2021 за прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю неустойку - пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості за весь час прострочення.
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Однак пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року №540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , прийнятої відповідно до ст.29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611 неодноразово продовжено. Постановою Кабінету Міністрів України №611 від 16.06.2021 строк дії карантину встановлено до 31.08.2021.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 (зі змінами) встановлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. №641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).
За таких обставин, дія Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.
Отже, нарахування пені на суму 789407,05 грн за період з 18.10.2022 по 18.04.2023 є правомірним.
Перевіривши розрахунок пені, викладений позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку щодо його обгрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об'єднання «Київський завод автоматики» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерос 2023» пені у розмірі 197895,45 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 21151,78 грн за період з 18.10.2022 по 08.09.2023 та інфляційні втрати у розмірі 36980,39 грн за період з листопада 2022 року по квітень 2023 року.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо їх обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об'єднання «Київський завод автоматики» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерос 2023» 3% річних у розмірі 21151,78 грн та інфляційних втрат у розмірі 36980,39 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
До позовної заяви позивачем долучено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, де вказано, що витрати позивача на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції становлять 30000,00 грн.
21.08.2023 між позивачем та адвокатським об'єднанням «Когнітор» укладено Договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого клієнт доручає і оплачує, а виконавець бере на себе зобов'язання з надання клієнту правової допомоги у вигляді юридичних/адвокатських послуг в господарському спорі клієнта з Товариством з обмеженою відповідальністю «Аерос 2023» про стягнення заборгованості за Договором оренди нерухомого майна №КЗА-2119 від 01.03.2021.
У п. 4.3.1 Договору сторони погодили, що вартість послуг становить 30000,00 грн.
Згідно з п. 5.1 Договору після завершення розгляду по суті вказаної справи у відповідній інстанції або першого етапу в наданні послуг або після повного закінчення представництва інтересів клієнта в рамках договору, виконавець надає/направляє на адресу клієнта оформлений акт приймання-передачі наданих юридичних (адвокатських) послуг.
Судом встановлено, що 07.11.2023 між сторонами складено акт приймання-передачі послуг на суму 30000,00 грн у справі №910/14593/23.
Як вбачається з платіжної інструкції №29/08/202310065 від 29.08.2023, позивач сплатив на користь виконавця гонорар у розмірі 30000,00 грн.
Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується понесення позивачем витрат на правову допомогу адвоката у сумі 30000,00 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Зважаючи на викладене та беручи до уваги неподання відповідачем заяви про зменшення розміру адвокатських витрат, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача понесені останнім витрати на правову допомогу адвоката у сумі 30000,00 грн.
Судовий збір покладається на відповідача у зв'язку з задоволенням позову у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерос 2023» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 21; ідентифікаційний код:42621029) на користь Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об'єднання «Київський завод автоматики» (04116, м. Київ, вул. Старокиївська, буд. 10; ідентифікацій код: 14309356) суму основного боргу у розмірі 789407 (сімсот вісімдесят дев'ять тисяч чотириста сім) грн 05 коп., пеню у розмірі 197892 (сто дев'яносто сім тисяч вісімсот дев'яносто дві) грн 45 коп., 3% річних у розмірі 21151 (двадцять одна тисяча сто п'ятдесят одна) грн 78 коп., інфляційні втрати у розмірі 36980 (тридцять шість тисяч дев'ятсот вісімдесят) грн 39 коп, судовий збір у розмірі 15681 (п'ятнадцять тисяч шістсот вісімдесят одна) грн 48 коп. та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 30000 (тридцять тисяч) грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено та підписанo 07.12.2023.
Суддя О.М. Спичак