ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 11-кп/821/445/23 Справа № 695/1329/23 Категорія: ч. 1 ст. 190 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2023 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю секретарки - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченої - ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
потерпілого - ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу перш. заст. керівника Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Золотоніського міськрайсуду Черкаської обл. від 21.04.2023 р. у кримінальному провадженні № 12023255320000138 від 4.03.2023 р.,
ВСТАНОВИВ:
Зазначеним вироком ОСОБА_8 , яка народилася
ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Підставки Золотоніського
р-ну Черкаської обл., громадянка України,
має середню освіту, одружена, на утриманні
має доньку ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина
ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_3 , доньку
ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , раніше не су-
дима, не працює, зареєстрована за адресом:
АДРЕСА_1 , проживає
за адресом:
АДРЕСА_2 ,
визнана винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України та призначено їй покарання у виді 1 року обмеження волі. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 1 рік.
На підставі п. п. 1 та 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_8 наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Запобіжний захід обвинуваченій ОСОБА_8 не обирався.
Процесуальні витрати у справі відсутні.
Питання про речові докази судом вирішені відповідно до вимог КПК України.
Вироком суду встановлено, що в період з 27.07.2022 р. по 28.08.2022 р. ОСОБА_8 , перебуваючи за місцем свого проживання за адресом: АДРЕСА_3 , умисно, з метою особистого збагачення, з корисливих мотивів, під приводом оформлення матеріальної допомоги, увійшла в довіру до потерпілого ОСОБА_9 , після чого зловживаючи довірою потерпілого, заволоділа його грошовими коштами в сумі 8200 грн., чим завдала останньому матеріальної шкоди на вказану суму.
Не заперечуючи доведеність вини обвинуваченої у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, перш. заст. керівника Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_14 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок скасувати в частині призначеного покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 засудити за ч. 1 ст. 190 КК України до 200 годин громадських робіт. У решті вказаний вирок суду першої інстанції просить залишити без змін. При постановленні нового вироку апелянт просить також дослідити дані, що характеризують особу обвинуваченої.
Апеляційні вимоги мотивує тим, що ч. 3 ст. 61 КК України передбачено, що покарання у виді обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 14 років, осіб, які досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої та другої групи.
Однак судом першої інстанції вказаних вимог закону про кримінальну відповідальність не дотримано.
Як вбачається зі змісту вироку та матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 має на утриманні трьох малолітніх дітей, а саме доньку ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_3 та доньку ОСОБА_15 ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Отже, обвинувачена входить до переліку осіб, яким відповідно до вимог ст. 61 КК України не може бути призначено такий вид покарання як обмеження волі.
Проте, суд першої інстанції зазначені вимоги закону не врахував і всупереч вимогам ч. 3 ст. 61 КК України призначив ОСОБА_8 покарання за ч. 1 ст. 190 КК України у виді обмеження волі, оскільки у даному випадку повинен був призначити інший вид покарання.
Суд першої інстанції при призначенні покарання застосував закон, який не підлягає застосуванню, а саме ст. 61 КК України, чим допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 413 КПК України.
Отже, оскільки призначене судом покарання у виді обмеження волі, передбачене санкцією ч. 1 ст. 190 КК України, з огляду на наявність в обвинуваченої малолітніх дітей, не може бути до неї застосовано, у тому числі із звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України, апелянт вважає за можливе призначити їй реальний вид покарання за вказаною статтею КК України у виді громадських робіт.
Крім того, сам процес відбуття громадських робіт, тобто робота на користь суспільства та держави, сприятимуть усвідомленню обвинуваченою невідворотності покарання за скоєне кримінальне правопорушення, а також запобіганню вчинення подібних правопорушень у майбутньому. Адже за тих обставин, що обвинувачена ніде не працює та виховує малолітніх дітей шкільного віку, саме реальне відбуття покарання стане позитивним фактором на шляху до її виправлення.
Під час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції обвинувачена ОСОБА_8 заявила клопотання про її звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 190 КК України у зв'язку з примиренням із потерпілим та закриття кримінального провадження на підставі ст. 46 КК України.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора ОСОБА_6 , яка частково підтримала апеляційну скаргу прокурора в частині неможливості призначення покарання обвинуваченій у виді обмеження волі, не заперечувала проти закриття провадження у зв'язку з примиренням, обвинувачену ОСОБА_8 , її захисника ОСОБА_7 та потерпілого ОСОБА_9 , які всі заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, просили задовольнити клопотання обвинуваченої та закрити провадження у зв'язку з примиренням, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги та заявленого клопотання про звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням із потерпілим, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Відповідно до п. 2 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Колегія суддів вбачає, що обвинувачена ОСОБА_8 у ході дізнання визнала свою винуватість у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, подала письмову заяву, згідно з якою беззаперечно визнала встановлені під час розслідування фактичні обставини і погодилася на розгляд кримінального провадження за її відсутності в спрощеному порядку без проведення судового розгляду, ознайомлена з обмеженням права на апеляційне оскарження, відповідно до ч. 2 ст. 302 КПК України, а добровільність беззаперечного визнання винуватості та згоду зі встановленими в результаті досудового розслідування обставинами і згоду на розгляд обвинувального акта за відсутності обвинуваченої підтвердив її захисник - адвокат ОСОБА_7 .
Відповідно до ч. 2 ст. 381 КПК України суд розглянув обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, тому що обвинувачена не оспорювала встановлені під час дізнання обставини і згідна з розглядом обвинувального акту без її участі.
Отже, висновок суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_8 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, за обставин, зазначених у вироку, відповідає фактичним обставинам справи і ніким не оспорюється. Дії обвинуваченої ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 190 КК України кваліфіковано вірно.
На думку апеляційного суду, при призначенні ОСОБА_8 покарання у виді обмеження волі, суд першої інстанції не дотримався вимог ч. 3 ст. 61 КК України.
Вироком суду ОСОБА_8 засуджена за ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк один рік. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнена від відбування покарання з випробуванням на один рік з покладенням обов'язків передбачених ст. 76 КК України.
Згідно матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 має на утриманні трьох неповнолітніх дітей - доньку ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_3 та доньку ОСОБА_15 ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Частиною 3 ст. 61 КК України визначено, що обмеження волі не може бути застосовано, зокрема, до жінок, що мають дітей віком до 14 років. Отже, обвинувачена ОСОБА_8 входить до переліку осіб, яким не може бути призначений такий вид покарання як обмеження волі, тобто доводи апеляції прокурора в цій частині є обґрунтованими.
Разом з тим, під час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції 21.11.2023 р. засобами електронного зв'язку, а згодом і в паперовому вигляді до апеляційного суду надійшла заява обвинуваченої ОСОБА_8 про скасування вироку щодо неї та закриття кримінального провадження у зв'язку з примиренням із потерпілим на підставі ст. 46 КК України.
У вказаній заяві потерпілий ОСОБА_9 підтвердив, що завдана йому майнова шкода повністю відшкодована, що він повністю примирився зі своєю донькою та що просить закрити кримінальне провадження щодо неї.
Відповідно до ст. 46 КК України особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
З матеріалів провадження вбачається, що обвинувачена ОСОБА_8 раніше не судима, вперше вчинила кримінальний проступок та примирилася з потерпілим, відшкодувала завдані нею збитки. Вказані обставини підтвердив в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_9 .
Згідно ст. 417 КПК України, суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 КПК України, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
З огляду на викладене, з урахуванням того, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, якої ОСОБА_8 не уникала, враховуючи другорядну роль кари як мети покарання, на переконання апеляційного суду, обвинувачена ОСОБА_8 на законних підставах підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 190 КК України у зв'язку з примиренням обвинуваченої із потерпілим, тому що в даному кримінальному провадженні наявні підстави, передбачені ст. 46 КК України.
Враховуючи, що прокурор в апеляції правильно вказав на порушення судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання обвинуваченій у виді обмеження волі, яке суд не мав права призначати в силу вимог ч. 3 ст. 61 КК України, та просив скасувати вирок, але під час апеляційного розгляду були встановлені підстави для скасування вироку та закриття провадження з інших підстав, а тому апеляція прокурора підлягає частковому задоволенню.
Запобіжний захід обвинуваченій ОСОБА_8 не обирався. Процесуальні витрати у справі відсутні. Речові докази - залишити в матеріалах справи.
Керуючись п. 1 ч. 2 ст. 284, ст. ст. 404, 405, 407, 417 та 419 КПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Клопотання обвинуваченої ОСОБА_8 про закриття кримінального провадження - задовольнити.
Вирок Золотоніського міськрайсуду Черкаської обл. від 21.04.2023 р. стосовно ОСОБА_8 - скасувати.
Звільнити ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 190 КК України у зв'язку з примиренням обвинуваченої із потерпілим.
Кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 190 КК України - закрити.
Апеляційну скаргу перш. заст. керівника Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_10 - задовольнити частково.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення апеляційної інстанції.
Головуючий
Судді