ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 537/532/21 Номер провадження 22-ц/814/4580/23Головуючий у 1-й інстанції Мурашова Н.В. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2023 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Чумак О.В.
суддів: Обідіної О.І., Пилипчук Л.І.
за участю секретаря Галушко А.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Миронова Олега Анатолійовича на рішення Крюківського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 20 липня 2023 року, ухвалене суддею Мурашовою Н.В., повне рішення складено 31.07.2023, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету позову, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача,
встановила:
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Крюківського районного суду м.Кременчука Полтавської області з позовом до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету позову, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про витребування майна із чужого незаконного володіння.
В обґрунтування позову вказує, що 30.01.1979 року він на підставі рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради отримав ордер на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 31,74 м2, житловою площею 17,12 м2. Через деякий час він одружився із ОСОБА_6 , до якої переїхав жити за адресою: АДРЕСА_2 . Проте ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач зазначає, що за час проживання з ОСОБА_6 він приватизував належну йому квартиру АДРЕСА_1 , проте свідоцтво про приватизацію зазначеної квартири разом з його паспортом і кодом викрав ОСОБА_7 , син ОСОБА_6 . Після смерті ОСОБА_6 йому стало відомо про наявність договору купівлі-продажу, укладеного 04.11.1999 року на Кременчуцькій товарній біржі за номером 3-104, згідно з яким ОСОБА_1 продав ОСОБА_4 (співмешканці ОСОБА_7 , синові ОСОБА_6 ) свою квартиру АДРЕСА_1 . Позивач категорично стверджує, що не вчиняв продажу належної йому квартири, а лише дозволив в усному порядку під час спільного проживання з дружиною ОСОБА_6 проживати у його квартирі її сину ОСОБА_7 . Вкрадені документи, а саме код і паспорт, ОСОБА_7 повернув йому через сусідку у серпні 2015 року.
ОСОБА_1 зазначає, що у 2016 році звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу належної йому квартири АДРЕСА_1 , укладеного 04.11.1999 року на Кременчуцькій товарній біржі за номером 3-104. При цьому ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до нього, Кременчуцької міської ради Полтавської області про визнання дійсним договору купівлі-продажу, укладеного на Кременчуцькій товарній біржі, а після зміни своїх зустрічних позовних вимог просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 31.08.2017 року у справі №537/2420/16-ц, яким скасовано рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23.06.2017 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу належної йому квартири з підстав пропуску строку позовної давності, відмовлено у задоволенні зустрічного позову (з внесеними змінами) ОСОБА_4 про визнання права власності на спірну квартиру за недоведеністю.
Зазначає, що відмовляючи ОСОБА_4 в задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд виходив з того, що її позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки вона не є особою, яка заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти майном протягом десяти років в розумінні приписів статті 344 ЦК України.
Рішенням Верховного Суду №537/2420/16-ц від 01.11.2018 року його касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 31.08.2017 року залишено без задоволення, рішення апеляційного суду залишено без змін.
Позивач вказує, що у січні 2019 року йому стали відомі обставини, які є істотними для справи і які не були і не могли бути відомі йому на час розгляду справи, а саме наявність висновку судово-почеркознавчої експертизи від 31.10.2018 року №20867/23983 у кримінальному провадженні №12016170090001586, в якому зазначено, що підпис від його імені у договорі від 04.11.1999 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , зареєстрованому на Кременчуцькій товарній біржі за номером 3-104, розташований у рядку між друкованими словами «продавець» та « ОСОБА_1 » виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ним, а іншою особою.
Таким чином, під час розгляду справи ОСОБА_4 достеменно знала про те, що він не підписував спірного договору, а вона незаконно заволоділа належною йому квартирою АДРЕСА_1 .
Тому після розгляду справи №537/2420/16-ц, 08.12.2017 року ОСОБА_4 звернулась до приватного нотаріуса Веселовського А.Г. та продала спірну квартиру ОСОБА_5 , яка є дочкою ОСОБА_7 , а та в свою чергу продала квартиру ОСОБА_2 .
Враховуючи наведене, позивач просить суд витребувати з чужого незаконного володіння, а саме у ОСОБА_2 , об'єкт належної йому житлової нерухомості - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 31,74 м2, житловою площею 17,12 м2, який повернути у його власність.
Рішенням Крюківського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 20 липня 2023 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету позову, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про витребування майна із чужого незаконного володіння, у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та його представник адвокат Миронов О.А. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність рішення суду фактичним обставинам справи, нормам процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції належним чином не оцінив фактичні обставини справи, залишив поза увагою те, що позов про визнання правочину недійсним подано 26.04.2016 р. внаслідок того, що правоохоронними органами саботувалося розслідування кримінальної справи за заявою позивача про шахрайське заволодіння спірною квартирою.
Місцевим судом не досліджено та не встановлено дійсні обставини події щодо зняття позивача з реєстрації в спірній квартирі, зникнення паспорта позивача та повернення йому іншого паспорта.
Суд не врахував, що третіми особами не спростовані твердження позивача про те, що ОСОБА_4 була співмешканкою ОСОБА_7 , а ОСОБА_5 його дочкою.
Покупцям було відомо, що вказані особи пов'язані родинними стосунками, а вчинення повторного на протязі 2-х місяців правочину відразу після зняття арешту зі спірної квартири, має ознаки фіктивності; відчуження квартири відбувається під час перебування справи на розгляді в суді касаційної інстанції; при цьому в договорі сторони вказують, що квартира в спорі не знаходиться, а ОСОБА_2 приховала від суду договір, за яким придбала спірну квартиру та ціну її продажу. Зазначене свідчить про те, що ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем.
Зважаючи на фактичні обставини справи, не погоджується з висновками суду щодо пропуску позивачем строку позовної давності, оскільки дізнався про те, що квартира перебуває у володінні ОСОБА_2 на початку 2019 року, та звернувся з цим позовом до суду у 2021 р. Вважає безпідставним посилання суду на висновки Верховного Суду у справі №537/2420/16-ц у постанові від 01.11.2018 р. Будучи добросовісним власником, ОСОБА_1 як тільки дізнався про шахрайські дії ОСОБА_7 , негайно звернувся до правоохоронних органів, та в межах кримінального провадження мав можливість заявити цивільний позов, тому не мав необхідності подання окремого позову в порядку цивільного судочинства. Крім того у випадку належного які розслідування справи виключалась можливість подальшого незаконного відчуження квартири.
Вважає, що ОСОБА_1 вжив усіх своєчасних та адекватних заходів для захисту свого порушеного права власності відразу як дізнався про це порушення. При цьому саме держава несе відповідальність за нездійснений ефективний захист порушеного права власності позивача у кримінальному провадженні та за подальші незаконні дії ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5
01.11.2023 від представника відповідачки ОСОБА_2 адвоката Лобова М.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, та залишити без змін рішення місцевого суду, яке вважає законним і обґрунтованим.
02.11.2023 від третьої особи ОСОБА_3 надійшли письмові пояснення щодо апеляційної скарги, у яких він також просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення місцевого суду, яке на його думку відповідає вимогам закону.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_8 , представника відповідача ОСОБА_9 , дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах заявлених вимог, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції встановив, що 30 січня 1979 року ОСОБА_1 виданий ордер № 91 на підставі рішення Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради депутатів трудівників від 31 грудня 1978 року №1274 на зайняття квартири АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 12, 25-45).
Відповідно до розпорядження органу приватизації №3315/1 від 01 лютого 1994 року ОСОБА_1 передано у приватну власність квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно свідоцтва про шлюб від 09.10.1981 року, виданого Крюківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції у Полтавській області, ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_6 (т.1 а.с.14).
Із договору купівлі - продажу квартири від 04.11.1999 року вбачається, що брокер брокерської контори №2 ОСОБА_10 , яка діяла за згодою та дорученням ОСОБА_1 , та брокер брокерської контори №1 ОСОБА_11 , який діяв за згодою та дорученням ОСОБА_4 , склали на Кременчуцькій товарній біржі договір, відповідно до якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_4 купила квартиру АДРЕСА_1 .
Вказана квартира належала ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, вданого управлінням житлово-комунального господарства адміністрації Кременчуцької міської ради народних депутатів 01.02.1994 року, згідно з розпорядженням від 01.02.1994 року №3315/1, зареєстрованого в Кременчуцькому міжміському бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі №М - 1 за реєстровим №91, при цьому у договорі зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з договором ознайомлені, його суть роз'яснена, з умовами згодні, претензій до викладеного не мають, договір підписаний ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
Як убачається із листа КП «Кременчуцьке МБТІ Полтавської обласної ради» №2138 від 26.05.2017 року, квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за гр. ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Управлінням ЖКГ виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 01.02.1994 року, яке було погашено, та право власності зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого Кременчуцькою товарною біржою 04.11.1999 року за № 3-104.
Згідно копії технічного паспорту квартира АДРЕСА_1 перебувала у власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01.02.1994 року, а згідно договору купівлі продажу від 04.11.1999 року належить ОСОБА_4 .
Відповідно до листа КП «Кременчуцьке МБТІ Полтавської обласної ради» №1697 від 27.04.2017 року за даними архівного обліку КП «Кременчуцьке МБТІ» станом на 28.12.2012 року квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого Кременчуцькою товарно-сировинною біржою 04.11.1999 року р.№3 - 104 та інвентаризаційна/реєстраційна справа на квартиру АДРЕСА_1 не заводилась.
З копії картки прописки та поквартирної картки на квартиру АДРЕСА_1 вбачається, що за вказаною адресою з 12.02.1979 року був прописаний ОСОБА_1 та 02.11.1999 року останній був виписаний із цієї квартири на АДРЕСА_2 і з 25.07.2000 року у квартирі зареєстрована ОСОБА_4 .
Згідно довідки КП «Кременчуцьке МБТІ» від 14.08.2015 року вих. 61/3082 квартира АДРЕСА_3 , зареєстрована на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 02.02.1999 року за ОСОБА_6 .
Як убачається з копії паспорта ОСОБА_1 , він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла у віці 76 років, про що 26 травня 2015 року складено відповідний актовий запис № 614.
29 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Крюківського РВ УМВС України в Полтавській області із заявою, відповідно до якої просив провести перевірку з приводу шахрайських дій ОСОБА_7 , який викрав його документи та в результаті його дій він був позбавлений житлової площі для особистого проживання, а саме квартири АДРЕСА_1 .
04 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся до прокуратури м.Кременчука із заявою, відповідно до якої просив притягти ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності у відповідності до ст. 186 та 190 КК України, зокрема і по факту відчуження квартири АДРЕСА_1 .
13 квітня 2016 року старшим слідчим Кременчуцького ВП ГУНП у Полтавській області Грисюк С.П. на підставі зави ОСОБА_1 внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за ознаками злочину передбаченого ст.190 ч.1 КК України щодо заволодіння ОСОБА_7 шахрайським шляхом квартирою АДРЕСА_1 .
Як вбачається з протоколу допиту потерпілого ОСОБА_1 від 10.05.2016 року, останній на запитання слідчого, чи підписував він договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 04.11.1999 року відповів, що ніякого договору він не підписував.
Своїми листами за № 7/5650 від 10.08.2015 року та № 14/6-8039 від 09.09.2015 року Кременчуцький міський відділ УМВС України в Полтавській області повідомив ОСОБА_1 про відсутність ознак кримінального правопорушення в діях ОСОБА_7 .
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 31 серпня 2017 року у справі №537/2420/16-ц, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 01 листопада 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та визнання права власності відмовлено у зв'язку із пропуском строку позовної давності; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права власності за набувальною давністю відмовлено за недоведеністю.
Відповідно до ч.4,5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Також судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено, що згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи № 20867/23983 за кримінальним провадженням №12016170090001586, складеного 31 жовтня 2018 року судовими експертами Харківського НДІ СЕ ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса, та наданого позивачем до позовної заяви, підпис від імені ОСОБА_1 у договорі від 04 листопада 1999 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , зареєстрованому Кременчуцькою товарною біржею за номером 3-104, розташований у рядку між друкованими словами «продавець» та « ОСОБА_1 » виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1 , а іншою особою (том 1 а.с. 6-11).
Відповідно до пояснень представника позивача адвоката Миронова О.І., які надані ним при розгляді справи у суді першої інстанції, кримінальне провадження №12016170090001586 за заявою ОСОБА_1 про заволодіння його квартирою шахрайським способом не було передано до суду з обвинувальним актом.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за номером інформаційної довідки 129865148 від 05 липня 2018 року та за номером 130651295 від 12 липня 2018 року, 08 грудня 2017 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Веселовським А.Г. посвідчено договір купівлі-продажу за номером 4679, відповідно до якого право власності на квартиру АДРЕСА_1 , набула ОСОБА_5 , та 02 лютого 2018 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В. посвідчено договір купівлі-продажу за номером 185, відповідно до якого квартиру АДРЕСА_1 , придбала ОСОБА_2 , яка і є володільцем спірного нерухомого майна.
При вирішенні цього спору суд першої інстанції встановив, що спірна квартира на законних підставах належала на праві власності позивачеві ОСОБА_1 та вибула з його володіння на підставі договору купівлі-продажу від 04 листопада 1999 року, який укладений і зареєстрований на Кременчуцькій товарній біржі без дотримання обов'язкової нотаріальної форми.
Висновком судово-почеркознавчої експертизи № 20867/23983 від 31 жовтня 2018 року доводиться, що спірна квартира вибула із володіння ОСОБА_1 не з його волі, оскільки договір купівлі-продажу від 04 листопада 1999 року ним не підписувався та відповідно не укладався.
Вибуття спірної квартири з володіння позивача поза його волею та подальше відчуження даного нерухомого майна за відплатним договором купівлі-продажу від 08 грудня 2017 року ОСОБА_12 , яка не набула право власності на нього, що встановлено рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 31 серпня 2017 року у справі № 537/2420/16-ц, та не мала права його продавати, дає позивачеві право, як належному власнику, на витребування спірної квартири від останнього набувача ОСОБА_2 , навіть якщо укладаючи договір купівлі-продажу від 02 лютого 2018 року вона діяла добросовісно.
З наведених підстав суд дійшов висновку про законність і обґрунтованість вимог позивача про витребування вказаного нерухомого майна від останнього набувача ОСОБА_2 .
Встановивши, що позивач пропустив строк позовної давності, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави.
Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором було придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у таких випадках: якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Пунктом 23 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07.02.2014 р. передбачено, що згідно зі ст. 387 ЦК України та ч. 3 ст. 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.
У процесі розгляду спорів про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути виключно власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором.
Отже, враховуючи, що виключно власник наділений правом, передбаченим ст. 388 ЦК України, саме на позивача покладається обов'язок доведення володіння цим титулом до вибуття майна.
Однією з ключових умов звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки у такому випадку здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів. Окрім того, особливістю віндикаційного позову є відсутність спору з приводу належності позивачеві майна (майнових прав) на праві власності чи іншому титулі. За наявності відповідного спору право позивача не може бути захищено шляхом задоволення віндикаційного позову (Постанови Вищого господарського суду України від 14.03.2017 р. у справі №38/5005/5752/2012 та від 12.10.2011 р. у справі №5002-12/ 757-2011).
Пунктом 24 Постанови від 07.02.2014 р. передбачено, що під час розгляду позову про витребування майна відповідач, згідно зі ст. 388 ЦК України, має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач).
Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна.
Частиною першою ст. 388 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно з чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі (п. 26 Постанови від 07.02.2014 р.).
Відповідно до п. 19 Постанови від 07.02.2014 р. №5, застосовуючи положення ст. 387 ЦК, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред'явлений до особи, в незаконному володінні якої це майно знаходилося, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.
Згідно з п. 25 Постанови від 07.02.2014 р., набувач визнається добросовісним, якщо у момент вчинення правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна (наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна). При цьому в діях набувача не повинно бути необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, але й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.
Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суди повинні враховувати положення ч. 2 ст. 328 ЦК України, якою встановлюється презумпція правомірності набуття права власності. Це означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону.
Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
Згідно зі ст. 388 ЦК України, випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їхньою волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача (Постанова Верховного Суду України від 02.03.2016 р. у справі №6-3090цс15).
При вирішенні цього спору суд першої інстанції встановив, що спірна квартира на законних підставах належала на праві власності позивачеві ОСОБА_1 та вибула з його володіння на підставі договору купівлі-продажу від 04 листопада 1999 року, який укладений і зареєстрований на Кременчуцькій товарній біржі без дотримання обов'язкової нотаріальної форми.
Висновком судово-почеркознавчої експертизи № 20867/23983 від 31 жовтня 2018 року доводиться, що спірна квартира вибула із володіння ОСОБА_1 не з його волі, оскільки договір купівлі-продажу від 04 листопада 1999 року ним не підписувався та відповідно не укладався.
Проте як убачається з матеріалів справи, у квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, та після зміни (доповнень) підстав позову, просив ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який укладений на Кременчуцькій торговій біржі 04.11.1999 року за № 3-104 та визнати за ним право власності на вказану квартиру.
В обґрунтування зазначеного позову ОСОБА_1 вказував на те, що він оспорюваний договір не укладав. Окрім того, наполягав, що договір купівлі-продажу є недійсним, так як у порушення вимог закону не був посвідчений нотаріально.
У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , Кременчуцької міської ради Полтавської області про визнання договору купівлі-продажу укладеного на товарній біржі дійсним, після зміни своїх позовних вимог остаточно просила визнати за нею право власності на набувальною давністю на вищевказану квартиру.
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 23 червня 2017 року у справі № 537/2420/16-ц відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири, визнання права власності. Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права власності за набувальною давністю задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Кременчуцької міської ради Полтавської області відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 31 серпня 2017 року у вказаній справі, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 01 листопада 2018 року, рішення Крюківського районного суду м.Кременчука від 23 червня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв'язку з пропуском строку давності. ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні позову за недоведеністю.
Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , виходив із того, що пропущений строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.
При цьому погодився із висновками місцевого суду про те, що договір купівлі-продажу від 04 листопада 1999 року укладений і зареєстрований на Кременчуцькій товарній біржі та нотаріально не посвідчений, отже він є недійсним з моменту його вчинення.
При вирішенні питання щодо строків давності колегія суддів виходила з презумпції можливості та обов'язку ОСОБА_1 знати про стан своїх майнових прав відносно спірної квартири.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 , апеляційний суд при розгляді вказаної справи виходив із того, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки остання не є особою, яка заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, у розумінні приписів статті 344 ЦК України.
При цьому суд апеляційної інстанції послався на те, що ОСОБА_4 заволоділа квартирою АДРЕСА_1 у 1999 році на підставі договору купівлі-продажу і продовжує користуватися і володіти нею до цього часу. З часу придбання спірної квартири ОСОБА_4 у встановленому порядку зареєстрована як власник цієї квартири. Отже, ОСОБА_4 не є особою, яка заволоділа чужим майном у розумінні приписів ст.344 ЦК України.
Отже при розгляді вказаної справи встановлено, що договір купівлі-продажу від 04 листопада 1999 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , і зареєстрований на Кременчуцькій товарній біржі та нотаріально не посвідчений, є недійсним з моменту його вчинення. Проте, ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності до вимог про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири та визнання права власності.
ОСОБА_4 заволоділа квартирою АДРЕСА_1 у 1999 році на підставі договору купівлі-продажу і продовжує користуватися і володіти нею до цього часу. З часу придбання спірної квартири ОСОБА_4 у встановленому порядку зареєстрована як власник цієї квартири.
З огляду на обставини, встановлені судовими рішеннями у справі № 537/2420/16-ц, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом, не довів той факт, що він є належним власником спірної квартири, який наділений правом відповідно до ст. 387, 388 ЦК України витребувати майно з чужого незаконного володіння.
Враховуючи, що договір купівлі-продажу від 04.11.1999 року, укладення якого він заперечує, та на підставі якого ОСОБА_4 набула право власності на спірну квартиру є чинним, ОСОБА_4 мала право розпоряджатися належним їй нерухомим майном на власний розсуд.
Посилання позивача на те, що після ознайомлення з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 31.10.2018 року №20867/23983 у кримінальному провадженні №12016170090001586, на який він посилається в позові, йому стало відомо про те, що ОСОБА_4 на момент укладення договору купівлі-продажу було відомо, що він його не підписував, - не може бути прийнято до уваги, оскільки, як зазначалося вище, питання щодо недійсності даного договору, в тому числі з підстав його неукладення ОСОБА_1 , було предметом судового розгляду, та в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 відмовлено за пропуском строку позовної давності.
У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Враховуючи те, що колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 , підстави для застосування строку позовної давності відсутні.
За таких обставин апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння відмовити за безпідставністю.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись статтями 367, 374, 376 п.3,4, 382-384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Миронова Олега Анатолійовичазадовольнити частково.
Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 липня 2023 рокускасувати. Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 05.12.2023.
Головуючий суддя О.В.Чумак
Судді О.І.Обідіна
Л.І.Пилипчук