ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2023 року
м. Черкаси
справа № 712/9724/20 провадження № 22-ц/821/1660/23 категорія 302000000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Бородійчука В.Г.
суддів: Карпенко О.В., Василенко Л.І.
секретар: Мунтян К.С.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідачі: Черкаська міська рада, ОСОБА_2
представник Черкаської міської ради - Кирман Владислав Олександрович
представник ОСОБА_2 - адвокат Шаповал Олена Володимирівна
треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області міськрайонне управління у Черкаському районі та м. Черкасах, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області міськрайонне управління у Черкаському районі та м. Черкасах, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
02 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.
08 лютого 2023 року позивачем подана заява про збільшення позовних вимог від 07 лютого 2023 року, в якій позивач просить визнати недійсним та скасувати рішення Черкаської міської ради від 10 червня 2010 року № 5-706 «Про передачу громадянам земельних ділянок у власність ( ОСОБА_9 та інш.) в частині, що стосується ОСОБА_9 » Вказана заява обґрунтована тим, що у первісному позові ним заявлені позовні вимоги про недійсність державного акту, виданого на підставі казаного рішення та в даний час у позивача виникла потреба в уточненні позовних вимог для ефективного захисту порушеного права.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 12 грудня 2006 року він набув у власність 13/50 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 .
Вказане домоволодіння розташоване на земельній ділянці фактичною площею 2 018 кв.м.
Між співвласниками вказаного домоволодіння склався порядок користування земельною ділянкою.
Позивачу, серед іншого, належить сарай Н, який є узаконеною капітальною спорудою та складовою частиною предмету договору від 12 грудня 2006 року
Сусідня земельна ділянка складає 0,0256 га, яка була надана у власність ОСОБА_9 відповідно до рішення Черкаської міської ради від 10 червня 2010 року № 5-706 п.1.1 та виданий Державний акт серії ЯК № 416641 від 30 серпня 2010 року з присвоєнням кадастрового номера 7110136700:03:017:0060.
В подальшому за даними Національної кадастрової системи на земельну ділянку було зареєстроване право власності ОСОБА_10
23 вересня 2013 року право власності на вказану земельну ділянку було зареєстроване за ОСОБА_2 . При підготовці до приватизації ділянки за адресою АДРЕСА_1 та проведенні землевпорядних робіт було виявлено, що межа земельної ділянки 7110136700:03:017:0060 пролягає безпосередньо на відстані 0,05м від стіни сараю Н.
Фактично спір виник між сторонами при відновленні меж земельних ділянок на місцевості через те, що землевпорядна організація невірно встановила координати земельних ділянок позивача і відповідача, що потягнуло за собою накладення земельних ділянок та зміщення межі між ними.
З боку власників домоволодіння по АДРЕСА_1 не проводилось узгоджень, підписання актів на момент приватизації ділянки по АДРЕСА_2 .
Так як помилки в землевпорядній документації порушують права позивача щодо землекористування та в подальшому оформлення права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , яка перебуває у його користуванні, необхідно привести у відповідність правовстановлюючі документи відповідача та заново внести відомості про земельну ділянку по АДРЕСА_2 до Державного земельного кадастру.
Так, на планах ділянки по АДРЕСА_1 від 2011 року БТІ межі ділянки в спірному місці відповідають плану згідно Технічного паспорту на домоводіння від 04 грудня 2006 року.
До 2016 року позивач не був поінформований про зміну межі.
Копія Акту встановлення меж земельної ділянки по АДРЕСА_2 , отримана позивачем за адвокатським запитом, виявила наступне:
1) будь-яких погоджень розмірів ділянки позивач не надавав, ні він, ні його сусіди вказаний Акт не підписували, про що свідчить помилка у написанні прізвища позивача у вказаному Акті;
2) з боку сім'ї ОСОБА_11 Акт підписав тільки ОСОБА_12 . Згідно плану в Акті незрозуміло, яким чином проходить межа Г-А відносно сараю Н домоволодіння по АДРЕСА_1 .
Проведена реєстрація земельної ділянки 7110136700:03:017:0060 позбавляє позивача нормального користування власністю, оскільки земельна ділянка відповідачки накладається на ділянку у користуванні позивача.
Виходячи з цього, позивач вважає, що державну реєстрацію ділянки необхідно скасувати, не позбавляючи відповідачку права власності.
З боку позивача порушень норм ДБН 360-92 при будівництві сараю Н не було.
У кінці 2019 року позивач звернувся до відповідачки щодо необхідності реконструкції відмостки між сараєм Н та сараєм відповідачки.
У квітні 2020 року позивач почав реконструкцію відмостки, в зв'язку з чим виник конфлікт та викликана відповідачкою поліція.
У травні 2020 року при спробі позивача продовжити реконструкцію відмостки відповідачка знову викликала поліцію та звинуватила позивача у посяганні на приватну власність.
У липні 2020 року відповідачкою виконано неякісну відмостку між будівлями без врахування потреб позивача.
Вказаними протиправними діями позивачу спричинено моральну шкоду.
Проведена реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 7110136700:03:017:0060 порушує право позивача користуватись своєю власністю, так як вказана земельна ділянка накладається на ділянку, якою користується позивач.
Просив суд визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 416641 від 30 серпня 2010 року виданого Черкаською міською радою на земельну ділянку розміром 0,0256 га на підставі рішення Черкаської міської ради «Про передачу громадянам» земельних ділянок у власність» від 10 червня 2010 року № 5-706 п. 1.1 з кадастровим номером 7110136700:03:017:0060 розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 серпня 2023 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Рішення суду мотивоване тим, що в судовому засіданні позивачем не підтверджений факт набуття ним у встановленому законом порядку станом на момент прийняття оспорюваного рішення міської ради 10 червня 2010 року № 5-706 права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 площею 2018 кв.м. чи встановлення меж вказаної ділянки поза місцем розташування належних позивачу житлового будинку та надвірних споруд за адресою АДРЕСА_3 .
План ділянки в технічному паспорті щодо фактичного користування співвласниками домоволодіння по АДРЕСА_1 ділянки, а також доводи позивача про розроблення за замовленням співвласниці ОСОБА_13 технічної документації для видачі державного акту на право постійного користування ділянкою не підтверджують факт виникнення у позивача у спільному користуванні з іншими співвласниками права користування ділянкою площею 2018 кв.м по АДРЕСА_1 станом на момент прийняття оспорюваного рішення міської ради 10 червня 2010 року № 5-706, оскільки згідно ст.ст. 125, 126 ЗК України в редакції на час прийняття спірного рішення правовстановлюючими документами на право користування ділянкою визначені державні акти, видані на підставі рішення міської ради.
Враховуючи викладене, суд вважав обґрунтованим висновок судового експерта № 1129/21/1931-1937/22-23 від 25 листопада 2022 року про те, що на момент реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7110136700:03:017:0060, відведеної за спірним рішенням ОСОБА_9 з подальшим набуття у власність відповідачкою, межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 не були встановлені, а тому не можуть накладатись.
Крім того, на підтвердження погодження меж у процедурі приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_2 співвласником на той час ОСОБА_9 , відповідачкою долучено до справи акт визначення та погодження межі земельної ділянки 24 грудня 2009 року за підписом від імені позивача з зазначенням дійсних реквізитів його паспорту. Факт підроблення підпису від імені позивача чи інших відомостей акту не підтверджений висновком експертизи і тому вказаний акт не є спростований позивачем.
Стосовно обґрунтування порушення права позивача на користування нерухомим майном, суд виходив з того, що для доведення порушення права користування нерухомим майном позивач має довести, по-перше, коли та на якій підставі у нього виникло право власності на відповідне нерухоме майно, по-друге, має довести факт порушення вказаного права, а саме що внаслідок ухвалення спірного рішення про відведення у власність земельної ділянки по АДРЕСА_2 , належної на даний ОСОБА_2 , встановлена межа вказаної ділянки внаслідок порушення норм законодавства створила перешкоди у користуванні позивачки належним йому нерухомим майном.
Суд дійшов висновку, що позивачем не доведений факт ухвалення спірного рішень з порушенням чинного законодавства та порушення спірними рішенням та актом прав та законних інтересів позивача, тому позбавлення права власності за встановлених обставин відповідачки буде становитиме необґрунтоване втручання на повагу до права власності.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 03 серпня 2023 року, ОСОБА_1 оскаржив його в установленому порядку до суду апеляційної інстанції.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси як незаконне та прийняти нову постанову, якою його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи суд першої інстанції не врахував, що позивач станом на 10 червня 2010 року не мав можливості ні приватизувати, ні отримати кадастровий номер на ту частину земельної ділянки, на яку мали право користування згідно рішення міської ради від 2000 року попередні власники, оскільки йому були штучно створені обмеження щодо розміру земельної ділянки.
Крім того, суд безпідставно взяв до уваги завідомо відомий висновок земельно-технічної експертизи про те, що на момент реєстрації спірної земельної ділянки відведеної за спірним рішенням ОСОБА_9 з подальшим набуттям у власність відповідачкою, межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 не були встановлені, а тому не можуть накладатися. Позивач вважає, що сама земельно-технічна експертиза була проведена неякісно і по її результатам неможливо встановити коли відбулося зміщення межі відносно фактичної по наявній на той час огорожі, чи на час проведення землевпорядних робіт у 2009 році, чи пізніше.
Крім того, суд не врахував, що після багатомісячних перешкод стосовно обслуговування сарая літ. Н з боку громадянки ОСОБА_2 та побудованою нею огорожею з метою блокування доступу для обслуговування гаража позивача він змушений був звернутися до суду з позовом для захисту своїх прав та вважає, що рішення суду про задоволення позовних вимог відновить його права, передбачені законами України.
Відзив на апеляційну скаргу
У відзивах на апеляційну скаргу, що надійшли від представника ОСОБА_2 - адвоката Шаповал О.В. та представника Черкаської міської ради - Кирмана В.О. зазначено, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не дають підстав для зміни чи скасування судового рішення.
Зазначено, що в матеріалах справи відсутні докази, що з моменту набуття позивачем 12 грудня 2006 року 13/50 частин домоволодіння до моменту прийняття спірного рішення міської ради від 10 червня 2010 року позивачу за рішенням міської ради надавалась у власність чи користування ділянка та отримувався Державний акт на право власності чи користування.
Попередні власники набутої позивачем 13/50 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд не отримували Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою на підставі рішення Черкаської міської ради «Про передачу громадянам земельних ділянок у власність» від 22 травня 2000 року № 497. Крім того, вказаним рішенням в постійне користування була відведена земельна ділянка площею 1 000 кв.м., а решта площі 1 076 кв.м. в тимчасове користування на 1 рік.
Крім того вказано, позивачем в суді першої інстанції не підтверджений факт набуття ним у встановленому законом порядку станом на момент прийняття оспорюваного рішення міської ради 10 червня 2010 року права користування земельною ділянкою площею 2 018 кв.м. чи встановлення меж вказаної земельної ділянки поза місцем розташування належних позивачу житлового будинку та надвірних споруд.
Також зазначено, що позивачем не доведений факт ухваленого спірного рішення з порушенням чинного законодавства та порушення спірним рішенням та актом прав та законних інтересів позивача, відтак позбавлення права власності відповідача за встановлених обставин буде становить необґрунтоване втручання на повагу до права власності.
За таких обставин, представник Черкаської міської ради - Кирман В.О. та представник ОСОБА_2 - адвокат Шаповал О.В. просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Крім того, представник ОСОБА_2 - адвокат Шаповал Л.В. просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу, пов'язану із розглядом справи в сумі 72 000 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Черкаської міської ради «Про передачу громадянам земельних ділянок у власність» від 22 травня 2000 року № 497 ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 надано в користування земельну ділянку загальною площею 2 076 кв.м, з них 1 000 кв.м в постійне користування для обслуговування існуючого жилого будинку, господарських будівель і споруд та 1 076 кв.м в тимчасове користування строком на один рік під город без права забудови.
Пунктом 3 вказаного рішення зобов'язано власників домоволодінь у місячний термін після прийняття рішення внести зміни в плани землекористувань та кварталів та укласти з міською радою договори на про тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) (а.с.56-59 Т.1).
12 грудня 2006 року на підставі договору купівлі-продажу з ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 позивач набув у власність 13/50 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 2 018 кв.м.
Житлова площа будинку 203,2 кв.м, літ.А-1, надвірні споруди сарай Б, погріба Г, Г', Г2, Г3, сараї В, К, Д, И, Н, вбиральні И', О, М, огорожа № 1,4,5, водолонка № 2,3,6, навіс З. (а.с.14 Т.1).
Відповідно до технічного паспорту від 04 грудня 2006 року фактична площа землекористування по АДРЕСА_1 становить 2018 кв.м (а.с. 15-18 Т.1).
Іншими співвласниками домоволодіння були зареєстровані: ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - по 17/400 кожний на підставі договору дарування від 03 листопада 2011 року, ОСОБА_4 - 3/15 на підставі свідоцтва про право на спадщину 01 серпня 2001 року, ОСОБА_3 - 37/100 на підставі свідоцтва про спадщину від 20 липня 2011 року (а.с. 27-29 Т.1).
Між співвласниками домоволодіння по АДРЕСА_1 склався фактичний порядок користування будинком та надвірними спорудами, згідно з яким у користуванні позивача перебував, серед іншого гараж Н, розміри якого відповідно до технічного паспорту від 04.12.2006р. мав розміри 6,04х3,85 (а.с. 15-18 Т.1, а.с. 60 Т.2).
В ході судового розгляду справи в суді першої інстанції найменування вулиці Пушкіна змінено на вулицю Праведниці Шулежко.
12 жовтня 2020 року співвласниками домоволодіння по АДРЕСА_1 був укладений договір про поділ домоволодіння та здійснений розподіл земельної ділянки.
30 січня 2021 року ОСОБА_3 зареєстрував право власності на житловий будинок з прибудовами літ. А-1, А6-1, а2, а3, загальною площею 97,5 кв.м, житловою площею 56,6 кв.м., сарай літ.В, в, льох літ.Г3, водоколонка №2, ворота № 1, 7, огорожа № 8 по АДРЕСА_4 на підставі договору про поділ нерухомого майна від 12 жовтня 2022 року (а.с.113 Т.1).
15 лютого 2021 року ОСОБА_1 зареєстрував право власності на житловий будинок з прибудовами літ. А-1, А3-1, льох літ.Г2, сарай літ. Д, гараж Н, ворота № 1,9, огорожа № 9 по АДРЕСА_3 на підставі договору про поділ нерухомого майна від 12 жовтня 2022 року (а.с.112 Т.1).
15 лютого 2021 року ОСОБА_4 зареєстрував право власності на житловий будинок літ.А-1, А2-1, а1, а4 загальною площею 59,5 кв.м, житловою площею 29,9 кв.м, сарай літ. В, погріб літ. Г, вбиральня літ. О, водоколонка № 6, огорожа № 1 по АДРЕСА_5 на підставі договору про поділ нерухомого майна від 12 жовтня 2022 року (а.с.111-112 Т.1).
05 березня 2021 року ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 зареєстрували право власності по 1/4 кожен на житловий будинок загальною площею 51,6 кв.м, житлова площа 27,8 кв.м. літ.А-1, А4-1 А5-1, сарай Б, И, П, навіс З, ворота №9, огорожа № 4, 5 по АДРЕСА_6 на підставі договору про поділ нерухомого майна від 12 жовтня 2022 року (а.с.72-73 Т.2).
З ділянкою, на якій розташоване домоволодіння по АДРЕСА_1 межує ділянка домоволодіння по АДРЕСА_2 .
Рішенням Черкаської міської ради «Про передачу громадянам» земельних ділянок у власність» від 10 червня 2010 року № 5-706 п. 1.1 земельну ділянку площею 256,0 кв.м по АДРЕСА_2 надано безоплатно у власність ОСОБА_9 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). (а.с. 205-206 Т.1).
Акт визначення та погодження меж земельної ділянки площею 256 кв.м по АДРЕСА_2 складений 24 грудня 2009 року та підписаний від імені суміжних землекористувачів ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , також затверджений представником Черкаської міської ради - заступником директора Департаменту-начальником управління земельних ресурсів та землеустрою Департаменту архітектури, будівництва та землеустрою виконавчого комітету Черкаської міської ради (а.с.22,23 Т.1).
30 серпня 2010 року здійснена державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 7110136700:03:017:0060 розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 22 лютого 2021 року НВ-7115966542021 ( а.с.105-107 Т.1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла (актовий запис № 531 від 26 лютого 2013 року по відділу ДРАЦС по місту Черкаси Черкаської області) та нерухоме майно по АДРЕСА_2 успадкував її син ОСОБА_10 з відчуженням в подальшому відповідачці.
Відповідачка ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 23 вересня 2013 року з ОСОБА_10 набула у власність житловий будинок літ. А-І, а, а(1), вбиральню літ. Б, сарай літ. В, г, теплицю літ. Г, літня кухня літ. Д, погріб пд, погріб пд (1), огорожу № 1,2,3,4,5, по АДРЕСА_2 та земельну ділянку з кадастровим номером 7110136700:03:017:0060 - площею 256,0 кв.м по АДРЕСА_2 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Право власності відповідачки зареєстровано 23 вересня 2013р. (а.с 25-26, 189-204 Т.1).
Відповідно до довідки Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 01 липня 2020 року на адвокатський запит згідно відомостей фонду документації із землеустрою та земельних облікових даних земельна ділянка площею 256,0 кв.м по АДРЕСА_2 , обліковувалась за ОСОБА_9 .
Земельна ділянка надана у власність відповідно до Рішенням Черкаської міської ради «Про передачу громадянам» земельних ділянок у власність» від 10 червня 2010 року № 5-706 п. 1.1 та виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 416641 від 30 серпня 2010 року і присвоєний кадастровий номер 7110136700:03:017:0060. За даними Національної кадастрової системи право власності на земельну ділянку приватним нотаріусом Миколенко М.І. зареєстровано за ОСОБА_10 , а з 23 вересня 2013 року на вказану ділянку зареєстроване право власності ОСОБА_2 (а.с.19, 30-31 Т.1).
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 580/6466/21, залишеного без зміни постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2022 року позов ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Черкаської міської ради про скасування постанови про адміністративне правопорушення та припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил задоволено частково.
Визнано протиправним та скасований припис Управління державного архітектурно-будівельного контролю Черкаської міської ради № 7 від 19 липня 2021 року про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил. В решті позовних вимог відмовити.
Судами встановлено, що Актом від 19 липня 2021 року № 22, складеним за результатами проведення планового (позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, встановлено, що гр. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 добудував капітальну стіну до існуючої господарської будівлі (гараж літ. Н) та влаштував підвальне приміщення без документів, що дають право на виконання будівельних робіт, а саме: повідомлення про початок виконання зазначених робіт щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, чим було порушено приписи п. 1 ч. 1 ст. 34, ч. 2 ст. 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» абз. 2 п. 5 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466, п. 7.2 ДБН А.3.1.-5:2016 «Організація будівельного виробництва».
За результатами перевірки посадовою особою відповідача ОСОБА_19 був складений протокол про адміністративне правопорушення від 19 липня 2021 року та винесений припис № 7 від 19 липня 2021 року, яким відповідач з метою усунення виявлених порушень вимагає від позивача усунути порушення вимог чинного містобудівного законодавства (розібрати капітальну стіну, привести до вимог чинного законодавства) до 20 вересня 2021 року.
27 липня 2021 року начальником Управління державного архітектурно-будівельного контролю Черкаської міської ради винесено постанову № 4 по справі про адміністративне правопорушення, згідно з якою за порушення п. 1 ч. 1 ст. 34, ч. 2 ст. 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» абз. 2 п. 5 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466, п. 7.2 ДБН А.3.1.-5:2016 «Організація будівельного виробництва» позивача ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 96 КУпАП та накладено штраф у розмірі 5 100 грн.
Позапланова перевірка дотримання позивачем вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил здійснена на підставі скарги гр. ОСОБА_2 .
Водночас будівництво капітальної стіни та влаштування підвалу є новим будівництвом, тому в даному випадку підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466, якою затверджений Перелік об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта. Враховуючи, що позивач не повідомив відповідача про початок виконання будівельних робіт з будівництва капітальної стіни та влаштування підвалу, які потребують отримання будівельного паспорта, постанова про застосування штрафу № 4 від 27 липня 2021 року винесена на законних підставах і скасуванню не підлягає. Оскільки позивач є власником житлового будинку та господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_3 , він набув право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться.
За вказаної обставини будівництво капітальної стіни та влаштування підвалу не є самовільним з тієї підстави, що здійснено на земельній ділянці, яка не знаходиться у користуванні позивача.
Інші підстави, з яких будівництво є самовільним, відповідачем не вказані.
Отже вказана підстава для знесення самовільного будівництва відсутня, тому припис № 7 від 19 липня 2021 року про усунення порушень шляхом розібрання капітальної стіни винесений без законної підстави і підлягає скасуванню. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2022 року у справі №580/6466/21.
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи № 1129/21/1931-1937/22-23 від 25 листопада 2022 року (а.с.136-156 Т.2) фактичний порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_2 , що перебуває у власності ОСОБА_2 повністю відповідає правовстановлюючим документам - кадастровому плану земельної ділянки кадастровий номер 7110136700:03:017:0060.
Площа вказаної ділянки по фактичному користуванню становить 259 кв.м, що враховуючи похибки для встановлення межових знаків та координування кутів зовнішніх меж земельної ділянки повністю відповідає правовстановлюючому документу та кадастровому плану вказаної ділянки, в якій площі земельної ділянки зазначена 256 кв.м. Площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 , що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 та інших землекористувачів складає 2 053 кв.м.
Порушення межі та накладання земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 відповідно до правовстановлюючих документів відсутнє.
На момент реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7110136700:03:017:0060, відведеної за спірним рішенням ОСОБА_9 з подальшим набуття у власність відповідачкою, межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 не були встановлені, а тому не можуть накладатись.
Розглядаючи спір, суд першої інстанції правильно врахував, що спірні правовідносини в даному випадку регулюються як нормами земельного так і нормами цивільного законодавства.
Частиною першою статті 3 ЗК України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини другої статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до вимог статей 116, 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.
Частино1 статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Аналогічні норми містили також ЗК УРСР 1970 року (стаття 11), ЗК України 1990 року (стаття 9).
Статтею 125 ЗК України (в редакції станом на 10 червня 2010 року) передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності на земельну ділянку та право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами (стаття 126 ЗК України в редакції станом на 10 червня 2010 року).
Відповідно до статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Частинами першою, другою статті 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:
а) визнання прав;
б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
в) визнання угоди недійсною;
г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;
ґ) відшкодування заподіяних збитків;
д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно висновків об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду в постанові від 23 січня 2019 року в справі № 580/168/16-ц, Великої палати Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.
Статтею 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Частинами 1-3 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення свої прав.
В силу силу статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна) (частина 2 статті 331 ЦК України).
Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила ( стаття 261 ЦК України).
Відповідно до частини 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Загальний строк позовної давності відповідно до ст. 257 ЦК України становить 3 роки.
Суд першої інстанції в даному випадку правильно врахував, що що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не можу бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на власність є порушенням ст. 1 Першого протоколу Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету, чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві».
Формулювання «згідно з законом» не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування.
Втручання у право на повагу до права власності бути також «необхідним у демократичному суспільстві». Тобто, вона має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути домірним переслідуваній легітимній темі.
При вирішенні питання «необхідності у демократичному суспільстві» позбавлення права власності слід керуватися принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар.
Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й з урахуванням виду спірних правовідносин, іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Відповідно до статті 3 ЦПК України та статті 15 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України).
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами й за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Отже, звертаючись до суду з позовом щодо скасування рішення суб'єкту владних повноважень позивач має довести крім незаконності спірного рішення також те, на якій підставі та з якого моменту ним набуто суб'єктивне матеріальне право або законний інтерес, на захист якого подано позов, а також факт порушення спірним рішенням вказаного права чи інтересу.
Позивач звернувся до суду за захистом права на користування земельною ділянкою домоволодіння та права власності на користування гаражем літ. Н за адресою АДРЕСА_3 , порушених внаслідок накладення на вказану ділянку належної на даний час відповідачці ділянки по АДРЕСА_2 при її приватизації попереднім власником до набуття відповідачкою, в зв'язку з чим відстань від межі між вказаними ділянками до належного позивачу гаража літ. Н за адресою АДРЕСА_3 становить 0,05 метра.
Стосовно обґрунтування порушення права позивача на користування земельною ділянкою, суд першої інстанції правильно виходив з того, що для доведення порушення права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_3 шляхом накладення сусідньої ділянки по АДРЕСА_2 позивач має довести:
по-перше, на якій підставі і в яких обсягах у нього виникло право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_3 ,
по-друге, має довести факт порушення вказаного права, а саме що на момент ухвалення спірного рішення міської ради від 10 червня 2010 року № 5-706 про відведення у власність сусідньої ділянки по АДРЕСА_2 та видачі оспорюваного Державного акту серії ЯК № 416641 від 30 серпня 2010 року внаслідок порушення норм законодавства частина ділянка позивача увійшла до земельної ділянки, на даний час належної відповідачці.
При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновокм районного суду про те, що порушення права позивача можуть доводитись лише обставинами, які існували саме на момент прийняття оспорюваного рішення міської ради від 10 червня 2010 року № 5-706 та видачі оспорюваного Державного акту серії ЯК № 416641 від 30 серпня 2010 року, оскільки саме на момент ухвалення вказаного рішення вказаного рішення міською радою повинні були враховуватись і підстава і обсяги права позивача як суміжного землекористувача ділянки по АДРЕСА_2 .
Аналізуючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції враховує, що вищевказаними положеннями земельного законодавства, які були чинні на момент прийняття спірного рішення Черкаської міської ради «Про передачу громадянам» земельних ділянок у власність» від 10 червня 2010 року № 5-706 п. 1.1 земельну ділянку площею 256,0 кв.м по АДРЕСА_2 надано безоплатно у власність ОСОБА_9 , право власності чи користування на земельну ділянку по АДРЕСА_1 могло вважатись набутим виключно за рішенням міської ради з моменту державної реєстрації цього права на підставі відповідного Державного акта.
З матеріалів справи та наданих сторонами доказів ні судом першої, ні апеляційної інстанції не встановлено, що з моменту набуття ОСОБА_1 12 грудня 2006 року 13/50 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 і до моменту прийняття спірного рішення міської ради 10 червня 2010 року позивачу за рішенням міської ради надавалась у власність чи користування ділянка по АДРЕСА_1 та отримувався Державний акт на право власності чи користування ділянкою. Ця обставина так і залишилася недоведеною під час розгляду справи.
Попередні ж власники набутої позивачем 13/50 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 не отримували Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 на підставі рішення Черкаської міської ради «Про передачу громадянам» земельних ділянок у власність» від 22 травня 2000 року № 497.
Крім того, судом враховується і та обставина, що вказаним рішенням № 497 від 22 травня 2000 року в постійне користування була відведена лише ділянка площею 1 000 кв.м., а решта площі 1 076 кв.м. в тимчасове користування на 1 рік.
Враховуючи викладене, районний суд правильно врахував, що після набуття у власність 12 грудня 2006 року 13/50 частини житлового будинку та відповідної частини надвірних споруд за адресою АДРЕСА_1 позивач в силу статті 120 ЗК України перейшло право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
Після набуття у власність на підставі договору про поділ від 12 жовтня 2020 року житлового будинку та господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_3 , позивач набув право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться.
Дана обставина встановлена також і рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2022 року у справі № 580/6466/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Черкаської міської ради про скасування постанови про адміністративне правопорушення та припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.
Районний суд правильно врахував, що відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Надаючи оцінку доводів апеляційної скраги з врахуванням наявних матеріалів справи, колегія суддів вважає вірним висновок районного суду, про те, що позивачем не підтверджений факт набуття ним у встановленому законом порядку станом на момент прийняття оспорюваного рішення міської ради 10 червня 2010 року № 5-706 права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 площею 2018 кв.м. чи встановлення меж вказаної ділянки поза місцем розташування належних позивачу житлового будинку та надвірних споруд за адресою АДРЕСА_3 .
Досліджуючи план ділянки в технічному паспорті щодо фактичного користування співвласниками домоволодіння по АДРЕСА_1 ділянки, а також враховуючи доводи апеляційної скарги про розроблення за замовленням співвласниці ОСОБА_13 технічної документації для видачі державного акту на право постійного користування ділянкою суд апеляційної інстанції погоджується з висновокм районного суду, що такі обставини не підтверджують факт виникнення у позивача у спільному користуванні з іншими співвласниками права користування ділянкою площею 2 018 кв.м по АДРЕСА_1 станом на момент прийняття оспорюваного рішення міської ради 10 червня 2010 року № 5-706, оскільки згідно ст.125, 126 ЗК України в редакції на час прийняття спірного рішення правовстановлюючими документами на право користування ділянкою визначені державні акти, видані на підставі рішення міської ради.
Стосовно положень законів та підзаконних нормативно-правових актів, які оприлюднені у встановленому порядку поширюється презумпція знання законодавства та обов'язок кожного неухильно додержуватися положень законів та підзаконних нормативно-правових актів.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає вірним висновок районного суду про обгрунтованість та належність висновку судового експерта № 1129/21/1931-1937/22-23 від 25 листопада 2022 року, в якому зазначено, що на момент реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7110136700:03:017:0060, відведеної за спірним рішенням ОСОБА_9 з подальшим набуття у власність відповідачкою, межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 не були встановлені, а тому не можуть накладатись.
Крім того, на підтвердження погодження меж у процедурі приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_2 співвласником на той час ОСОБА_9 , відповідачкою долучено до справи, а судом враховано акт визначення та погодження межі земельної ділянки 24 грудня 2009 року за підписом від імені позивача з зазначенням дійсних реквізитів його паспорту. Факт підроблення підпису від імені позивача чи інших відомостей акту не підтверджений висновком експертизи і тому вказаний акт не є спростований позивачем.
Стосовно обґрунтування порушення права позивача на користування нерухомим майном, суд правильно врахував, що для доведення порушення права користування нерухомим майном позивач має довести, по-перше, коли та на якій підставі у нього виникло право власності на відповідне нерухоме майно, по-друге, має довести факт порушення вказаного права, а саме що внаслідок ухвалення спірного рішення про відведення у власність земельної ділянки по АДРЕСА_2 , належної на даний відповідачці, встановлена межа вказаної ділянки внаслідок порушення норм законодавства створила перешкоди у користуванні позивачки належним йому нерухомим майном.
Із технічного паспорту від 04 грудня 2006 року на домоволодіння по АДРЕСА_1 , не зафіксовано, яка конкретно відстань існувала між сараєм Н по АДРЕСА_1 та ділянкою по АДРЕСА_2 на момент набуття позивачем у власність 13/50 частини житлового будинку з відповідної частиною надвірних споруд за адресою АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 12 грудня 2006 року.
Також матеріали справи не містять даних, а саме об'єктивних та переконливих доказів щодо розмірів вказаної відстані, яка існує на час постановлення рішення.
Покази свідків, яким була надана оцінка районним судом про те, що дана відстань на момент придбання частини домоволодіння позивачем становила приблизно понад 0,6 метра, а в даний час становить приблизно 0,05 метра носять імовірнісний характер припущень та не підтверджені з достовірністю факт зміщення існуючої межі за даними проведених замірів.
В цьому випадку районний суд правильно врахував положення ч. 1 ст. 81 ЦПК України про те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, судом першої інстанції враховано, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2022 року у справі № 580/6466/21 встановлено, що Актом від 19 липня 2021 року № 22 проведення заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, зафіксовано, що ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 добудував капітальну стіну до існуючої господарської будівлі (гараж літ. Н) та влаштував підвальне приміщення без документів, що дають право на виконання будівельних робіт, в зв'язку з чим був притягнутий до адміністративної відповідальності постановою № 4 від 27 липня 2021 року.
Тому, враховуючи вищевикладене, наявні матеріали справи вбачається, що на даний час замість сарая Н, який був складовою частиною договору купівлі-продажу 13/50 частини будинку з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1 від 12 грудня 2006 року існує гараж Н за адресою АДРЕСА_3 , який є новим будівництвом та до завершення будівництва в силу ст. 331 ЦК України передчасним є посилання позивача про перешкоди у користуванні вказаною власністю.
Колегія суддів вважає, що повно та всебічно встановивши обставини справи, оцінивши усі наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням на предмет їх належності, достовірності та достатності районний суд дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведений факт ухвалення спірного рішень з порушенням чинного законодавства та порушення спірними рішенням та актом прав та законних інтересів позивача, тому позбавлення права власності за встановлених обставин відповідачки буде становитиме необґрунтоване втручання на повагу до права власності.
Стосовно заяв відповідачів про застосування строку позовної давності та заперечень позивача з посилання на те, що він реально довідався про порушення прав в межах трирічного строку, що передував зверненню до суду з даним позовом, суд правильно враховував, що здійснення і захист цивільних прав тісно пов'язані з фактором часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно, а виникають, змінюються та припиняються в часі. Обмеження строку для розгляду спору стимулює учасників процесу до надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини, а відтак - ефективному поновленню порушеного права. Встановлення строку позовної давності також сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками.
В судовому засіданні відповідачами було доведено наявність об'єктивної можливості позивача дізнатись про реєстрацію 30 серпня 2010 року в Державному земельному кадастрі земельної ділянки по АДРЕСА_2 з присвоєнням кадастрового номера 7110136700:03:017:0060 та реєстрацію 23 вересня 2013 року права власності ОСОБА_2 на вказану ділянку, оскільки з 01 січня 2013 року відомості про земельні ділянки, що містяться в Державному земельному кадастрі України, є відкритими та опубліковані в мережі Інтернет шляхом створення Публічної кадастрової карти України відповідно до Закону «Про Державний земельний кадастр», також відповідно до ст.28 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній з 25 листопада 2014 року було передбачено, що інформація про зареєстровані права та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою та загальнодоступною, крім того по тексту позовної заяви позивач зазначив, що про зміну меж не був поінформований до 2016 року, отже стверджуваний позивачем факт, що він тільки у 2019 році дізнався про дійсні межі сусідньої ділянки залежав виключно від його волі та не був пов'язаний із існуванням об'єктивних для цього перешкод упродовж періоду з 2013 року.
Разом з тим, положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги. Проаналізувавши всі наявні матеріали справи, суд апеляцінойї інстанції погоджується з висновокм районного суду про наявність підстав про відмову в задоволенні позову за безпідставністю та недоведеністю заявлених матеріально-правових вимог, а не з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно визначився з характером позовних вимог та прийняв обгрунтоване рішення, яке відповідає вимогам чинного законодавства.
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в його рішенні.
Разом з тим, у відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_2 - адвокат Шаповал О.В. просила стягнути з позивача на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу, пов'язані з розглядом даної справи в сумі 72 000 грн.
Вирішуючи вказне питання колегія суддів виходить з того, що розподіл витрат на правничу допомогу за розгляд справи було здійснено додатковим рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 серпня 2023 року. Цим рішенням стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в сумі 15 729 грн.
Із вступної, описової, мотивувальної та прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 просить скасувати лише основне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 серпня 2023 року. Додаткове рішення суду від 18 серпня 2023 року сторонами не оскаржується.
Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Окремо існує норма щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу - з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги
До відзиву на апеляційну скаргу додано ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_2 - адвокатом Шаповал О.В. та свідоцтво про право на зайняття адвокатської діяльністю Шаповал О.В.
Відсутність детального опису виконаних робіт (доручень клієнта), акту-прийому передачі виконаних робіт є підставою для відмови в задоволенні відповідного клопотання сторони про стягнення таких витрат на момент прийняття постанови апеляційного суду, заявленого у відзиві на апеляційну скрагу.
За таких обставин апеляційна сркаг підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області міськрайонне управління у Черкаському районі та м. Черкасах, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 07 грудня 2023 року.
Головуючий В.Г. Бородійчук
Судді О.В. Карпенко
Л.І. Василенко