Справа № 553/2130/23
Провадження № 1-кп/553/1200/2023
УХВАЛА
Іменем України
30.11.2023м. Полтава
Ленінський районний суд міста Полтави у складі колегії суддів:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участі: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши в закритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022170420001711 від 27.08.2022 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених частиною 1 статті 301-1, частиною 3 статті 301-1 та частиною 4 статті 152 Кримінального кодексу України,
ВСТАНОВИВ:
На розгляді у Ленінському районному суді міста Полтави перебуває кримінальне провадження № 12022170420001711 від 27.08.2022 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 301-1, частиною 3 статті 301-1 та частиною 4 статті 152 Кримінального кодексу України.
Судове засідання призначено на 30.11.2023.
Прокурором заявлено клопотання про відбирання біологічного матеріалу у обвинуваченого ОСОБА_7 , на обґрунтування якого зазначено, що 06.11.2022 набрав чинності Закон України "Про державну реєстрацію геномної інформації людини", яким передбачено проведення державної реєстрації геномної інформації шляхом внесення до Електронного реєстру відомостей про генетичні ознаки людини та знеособлення персональних про особу.Держателем Електронного реєстру є Міністерство внутрішніх справ. Відповідно до ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію геномної інформації людини" обов'язковій державній реєстрації підлягає геномна інформація: осіб, яким повідомлено про підозру у вчинення умисних тяжких чи особливо тяжких злочинів проти основ національної безпеки України, життя, здоров'я, волі, честі, гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, власності, громадської безпеки, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, або стосовно яких обвинувальний акт у кримінальних провадженнях зазначеної категорії злочинів передано до суду.
Метою проведення відбирання біологічних зразків у ОСОБА_7 відповідно до ст. 241, ч. 3 ст. 245 КПК України є забезпечення виконання вимог вказаного Закону.
Ураховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 3 ст. 301-1, ч. 4 ст. 152 КК України, геномна інформація обвинуваченого підлягає обов'язковій державній реєстрації.
Також, у судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, яке вмотивовано наявністю ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу, а саме ризиків можливого переховування від слідства та суду, незаконного впливу на потерпілого та вчинення іншого кримінального правопорушення, що робить неможливим зміну чи скасування застосованого запобіжного заходу.
На обґрунтування клопотання прокурор зазначила, що ОСОБА_7 інкриміновано, у тому числі, вчинення особливо тяжких злочинів, обвинувачений більше п'яти місяців перебував у розшуку, обставини вчинення інкримінованих правопорушень характеризують обвинуваченого, як особу, яка має підвищений рівень суспільної небезпечності, об'єктивно здатну незаконно впливати на потерпілого, залякуючи його з метою зміни ним показань. Також є підстави вважати, що останній може вчинити інше кримінальне правопорушення аналогічного характеру.
Під час судового засідання прокурор ОСОБА_5 підтримала подані клопотання.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 заперечували проти клопотання прокурора та вказали на недоведеність прокурором ризиків. Просили змінити запобіжний захід на більш м'який.
Стосовно клопотання про відбирання біологічного матеріалу, захисник вказав на невідповідність його вимогам КПК України та просив відмовити у його задоволенні.
Законний представник потерпілого ОСОБА_9 підтримав клопотання прокурора.
Вислухавши думки учасників судового провадження щодо заявлених клопотань, колегія суддів доходить висновку про таке.
Застосування заходів забезпечення кримінального провадження під час судового розгляду регулюється ст. 333 Кримінального процесуального кодексу.
У відповідності до статті 245 Кримінального процесуального кодексу України у разі необхідності отримання зразків для проведення експертизи вони відбираються стороною кримінального провадження, яка звернулася за проведенням експертизи або за клопотанням якої експертиза призначена слідчим суддею. У випадку, якщо проведення експертизи доручено судом, відібрання зразків для її проведення здійснюється судом або за його дорученням залученим спеціалістом.
Порядок відібрання зразків з речей і документів встановлюється згідно з положеннями про тимчасовий доступ до речей і документів (статті 160-166 цього Кодексу).
Відбирання біологічних зразків у особи здійснюється за правилами, передбаченими статтею 241 цього Кодексу. У разі відмови особи добровільно надати біологічні зразки слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, що розглядається в порядку, передбаченому статтями 160-166 цього Кодексу, має право дозволити слідчому, прокурору (або зобов'язати їх, якщо клопотання було подано стороною захисту) здійснити відбирання біологічних зразків примусово.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 160 КПК України в клопотанні про тимчасовий доступ до речей і документів має зазначатись короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв'язку з яким подається клопотання; 2) правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 3) речі і документи, тимчасовий доступ до яких планується отримати; 4) підстави вважати, що речі і документи перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи; 5) значення речей і документів для встановлення обставин у кримінальному провадженні; 6) можливість використання як доказів відомостей, що містяться в речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів, у випадку подання клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю; 7) обґрунтування необхідності вилучення речей і оригіналів або копій документів, якщо відповідне питання порушується стороною кримінального провадження.
Закон України «Про державну реєстрацію геномної інформації людини» визначає правові засади обробки геномної інформації людини з метою її державної реєстрації в Україні.
У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 5 Закон України «Про державну реєстрацію геномної інформації людини» обов'язковій державній реєстрації підлягає геномна інформація - осіб, яким повідомлено про підозру у вчиненні умисних тяжких чи особливо тяжких злочинів проти основ національної безпеки України, життя, здоров'я, волі, честі, гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, власності, громадської безпеки, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, або стосовно яких обвинувальний акт у кримінальних провадженнях зазначеної категорії злочинів передано до суду;
В статті 1 зазначеного вище Закону зазначається, що біологічний матеріал - тканини і виділення тіла людини, останків померлої людини, що містять геномну інформацію людини; відбір біологічного матеріалу - дія або сукупність дій, таких як отримання та облік отриманого біологічного матеріалу, з якого можливо встановити геномну інформацію людини; геномна інформація людини (далі - геномна інформація) - відомості про генетичні ознаки людини; Електронний реєстр геномної інформації людини (далі - Електронний реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, що забезпечує збирання, реєстрацію, накопичення, зберігання, поновлення, пошук, використання і поширення (розповсюдження, передачу) геномної інформації людини; молекулярно-генетична експертиза (дослідження) - дослідження біологічного матеріалу людини, що здійснюється з метою отримання її геномної інформації.
Колегія суддів зазначає, що клопотання прокурора не відповідає вимогам КПК України. Так, прокурор не обґрунтовує значення примусового відібрання біологічних зразків при тому, що геномна інформація отримується та вноситься до реєстру після проведення молекулярно-генетичних експертиз (досліджень).
Прокурором не було надано постанову про призначення молекулярно-генетичної експертизи (дослідження), так само як і доказів відмови ОСОБА_7 добровільно надати біологічні зразки.
Клопотання містить неконретизовану вимогу, не зазначено у відбиранні якого саме біологічного матеріалу є необхідність.
Між тим, відповідно до статті 32 Конституції України, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Крім того, за практикою Європейського суду з прав людини фізична недоторканість особи охоплюється поняттям «приватне життя», що охороняється статтею 8 Конвенції (рішення від 26 березня 1985 року у справі «Х та Y проти Нідерландів») і стосується найбільш інтимних аспектів приватного життя, а обов'язкове медичне втручання, навіть незначне, становить втручання у це право.
Також, під час розгляду клопотання про примусове відібрання біологічних зразків, суд з огляду на практику ЄСПЛ зобов'язаний переконатись, що така маніпуляція буде безпечною для життя та здоров'я особи. На це наголошено і в рішенні ЄСПЛ у справі «Яллог проти Німеччини», в якому зазначається про необхідність проведення медичного обстеження до моменту примусового відібрання зразків для проведення експертизи. Виключно за таких умов, отримання біологічних зразків, що потребує порушення анатомічної цілісності тканин організму чи різного роду медичних маніпуляцій може бути визнано виправданим в розумінні практики ЄСПЛ.
За таких обставин, клопотання прокурора є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Під час досудового розслідування слідчий суддя Октябрського районного суду міста Полтави 28.06.2022 застосував до ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування, а ухвалами Ленінського районного суду м. Полтави від 17.08.2023 та від 05.10.2023 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави до 03.12.2023, включно.
Згідно статті 2 Кримінального процесуального кодексу України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 1 статті 12 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 331 Кримінального процесуального кодексу України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до статті 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Частиною 1 статті 183 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам, переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Вимогами статті 178 Кримінального процесуального кодексу України передбачені обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу, зокрема тяжкість покарання, яке загрожує відповідній особі, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків, в тому числі наявність родини та утриманців, наявність постійного місця роботи, наявність судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувались раніше та інші обставини.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 183 Кримінального процесуального кодексу України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: 4) до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
ОСОБА_7 обвинувачується у вчинення тяжкого та двох особливо тяжких кримінальних правопорушень. Санкція частини 1 статті 301-1 Кримінального кодексу України передбачає покарання у виді арешту на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, санкція частини 3 статті 301-1 Кримінального кодексу України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, санкція частини 4 статті 152 Кримінального кодексу України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.
При вирішення питання щодо дії запобіжного заходу, суд не вирішує питання щодо правильності кваліфікації дій обвинуваченого, а також питання щодо доведеності чи не доведеності його вини у вчиненні цих злочинів, оскільки вказані питання, відповідно до вимог статей 373, 374 Кримінального процесуального кодексу України, можуть бути вирішені судом лише при прийнятті остаточного процесуального рішення по кримінальному провадженню.
Під час застосування запобіжного заходу - тримання під вартою та продовження його дії, стосовно ОСОБА_7 , слідчим суддею та судом було враховано ризики: переховування від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на потерпілого у кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення.
Суд вважає доведеним стороною обвинувачення, що на даний час не зменшилися та продовжують існувати ризики, передбачені пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України.
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови). Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (Сулаоя проти Естонії), § 64) та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Крім цього, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Суд враховує відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який офіційно не працевлаштований, не має джерел отримання прибутку, відсутність даних про міцні соціальні зв'язки за місцем проживання, вік та стан здоров'я обвинуваченого, який не має тяжких захворювань чи інвалідності.
Судом вивчалась можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, проте, враховуючи існування вищезазначених ризиків, а також оцінюючи сукупність обставин, як то тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, у разі визнання винуватим у вчиненні злочинів у яких він обвинувачується, дані про особу обвинуваченого та з метою забезпечення дієвості вказаного кримінального провадження, застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим.
Застосований запобіжний захід - тримання під вартою стосовно обвинуваченого в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, суд доходить висновку про обґрунтованість клопотання прокурора та продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
З підстав, передбачених пунктом 1 частини 4 статті 183 Кримінального процесуального кодексу України, розмір застави не визначається.
Строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів (частина 1 статті 197 Кримінального процесуального кодексу України).
Судом поставлено на обговорення питання про доцільність допиту неповнолітнього потерпілого ОСОБА_9 з іншого приміщення з метою захисту його прав.
Прокурор та представник потерпілого вважали за доцільне провести допит неповнолітнього потерпілого з іншого приміщення.
Захисник та обвинувачений не заперечували проти допиту неповнолітнього потерпілого дистанційно, проте вказали недоцільним перебування його законного представника поруч з ним.
Відповідно до ч. 4 ст. 354 КПК України, у випадках, коли це необхідно для об'єктивного з'ясування обставин та/або захисту прав малолітнього чи неповнолітнього свідка, за ухвалою суду він може бути допитаний поза залом судового засідання в іншому приміщенні з використанням відеоконференції (дистанційне судове провадження).
Відповідно до ч. 5 ст. 354 КПК України, допит малолітнього або неповнолітнього потерпілого проводиться з дотриманням правил, передбачених цією статтею.
Заслухавши думку сторін кримінального провадження, врахувавши обставини справи, вік, стан здоров'я неповнолітнього потерпілого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою захисту його прав та інтересів, суд вважає за необхідним провести допит неповнолітнього потерпілого в порядку ч. 4 ст. 354 КПК України, поза залою судового засідання в іншому приміщенні з використанням відеоконференції.
Керуючись статтями 174, 176, 177, 178, 182, 183, 196, 197, 241, 245, 331, 354 Кримінального процесуального кодексу України,
ПОСТАНОВИВ:
Клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу - задовольнити.
Продовжити застосований до обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, на строк шістдесят днів, до 28.01.2024, включно, в умовах Державної установи «Полтавська установа виконання покарань (№23)», без визначення розміру застави.
У задоволенні клопотання прокурора про відбирання біологічного матеріалу - відмовити.
Провести допит неповнолітнього потерпілого ОСОБА_9 у судовому засіданні, яке призначено на 10:30 год. 26.12.2023, в порядку, передбаченому частиною ч. 4 ст. 354 КПК України поза залом судового засідання в іншому приміщенні з використанням відеоконференції.
Ухвала може бути оскаржена в частині продовження строку дії запобіжного заходу до Полтавського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня проголошення, а обвинуваченим, який утримується під вартою, в той самий строк з моменту вручення копії судового рішення.
Повний текст ухвали складено та проголошено 04.12.2023.
Головуючий: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3