Справа № 760/5170/23
Провадження №2/283/339/2023
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2023 року м. Малин
Малинський районний суд Житомирської області в складі: головуючої судді - Саланди О.М. з секретарем судового засідання Кравець Л.Ю., позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Оплачко В.О., відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: виконавчий комітет Малинської міської ради, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Солом'янської районної в м. Києві Державної адміністрації про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей.
Ухвалою Малинського районного суду Житомирської області від 12.05.2023 у зазначеній справі було відкрито загальне позовне провадження, та справу призначено до підготовчого судового засідання. Залучено до участі у справі виконавчий комітет Малинської міської ради для подання письмового висновку щодо розв'язання спору.
29.05.2023 від Служби у справах дітей виконавчого комітету Малинської міської ради Житомирської області до суду надійшов лист, відповідно до якого служба у справах дітей виконавчого комітету не має можливості обстежити умови проживання дітей на території Малинської громади оскільки було з'ясовано, що позивач та відповідач з дітьми проживають разом за адресою АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 12.06.2023 залучено у справі орган опіки та піклування виконавчого комітету Солом'янської районної в м. Києві Державної адміністрації для подання до суду письмового висновку щодо розв'язання спору.
12.06.2023 від відповідачки ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого відповідачка зазначила, що стосовно першої позовної вимоги про розірвання шлюбу вона не заперечує, та просить суд залишити їй прізвище набуте у шлюбі « ОСОБА_3 ». Стосовно вимоги про визначення місця проживання дітей з позивачем заперечила, обґрунтовуючи тим, що жодних документів, які підтверджують обставини, викладені позивачем у позовній заяві ним не долучено, жодних вагомих підстав для визначення місця проживання дітей з позивачем в позовній заяві не зазначено. Зазначила, що позивач, вона та їх діти проживають на даний час разом, за однією адресою. Відповідачка займається вихованням дітей, приділяє увагу їх розвитку, працевлаштована, та має регулярний дохід. Позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання ним батьківських обов'язків. Просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в частині визначення місця проживання дітей з відповідачем.
22.06.2023 від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив, в обґрунтування якої зазначив, що він виконує свої батьківські обов'язки щоденно та долучає відеозапис системного використання відповідачкою нецензурної лайки по відношенню до нього та дітей.
10.07.2023 відповідачем до суду надіслано заперечення на відзив, в обґрунтування якого зазначила, що наданий позивачем відеозапис не є належним та достатнім доказом в справі про визначення місця проживання дітей та просить долучити до матеріалів справи терміновий заборонний припис стосовно кривдника, щодо скоєння насильства позивачем та постанови про притягнення останнього до відповідальності за ст. 173-1 КУпАП.
12.07.2023 від служби у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві Державної адміністрації надійшов лист, відповідно до якого служба не має правових підстав для розгляду питання про надання до суду висновку органу опіки та піклування щодо розв'язання спору, оскільки встановлено, що батьки мешкають разом з дітьми в одному приміщенні.
Ухвалою суду від 24.07.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач та його представник позовну заяву підтримали у повному обсязі та просили задовольнити.
Відповідачка у судовому засіданні просила позов в частині розірвання шлюбу задовольнити.
Треті особи у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, просили проводити розгляд справи без їх участі.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За таких обставин суд прийняв рішення про розгляд справи за відсутності учасників справи, що не з'явились у судове засідання.
Суд, заслухавши позивача, представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особо, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, обов'язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
В судовому засіданні встановлено та з матеріалів справи вбачається те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб 01.09.2006 відділом реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №1486.
Сторони від шлюбу мають дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно ч.2 ст.104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Відповідно до приписів ст.112 СК України при розгляді справ про розірвання шлюбу суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, а відповідач не заперечує проти розірвання шлюбу, оскільки подальше спільне життя неможливе, фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені, почуття любові, поваги та взаєморозуміння між подружжям втрачені, тому примирення сторін неможливе, так як останні посилаються на неможливість поновлення шлюбних відносин.
Згідно ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Відповідно до статті 113 СК України особа має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
При реєстрації шлюбу прізвище змінювалось відповідачем, після розірвання шлюбу відповідач висловила бажання надалі іменуватись прізвищем « ОСОБА_3 ».
Таким чином, суд приходить до висновку про можливість розірвати шлюб між сторонами та залишення відповідачці дошлюбного прізвища « ОСОБА_3 ».
Позивач у судовому засіданні зазначив, що бажає щоб суд визначив місце проживання дітей разом із ним, оскільки мати часто свариться на дітей, ображає старшого сина нецензурними словами та кричить.
Представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги позивача.
Відповідач заперечила проти визначення місця проживання меншого сина разом із позивачем. Щодо старшого сина поклалася на думку ОСОБА_6 , зазначила, що оскільки він сам хоче проживати із батьком, то не заперечує проти задоволення позову в цій частині. Окрім того, зазначила, що позивач, батько дітей неодноразово застосовував фізичну силу до неї, наносив побої та завдавав тілесних ушкоджень.
Представники третіх осіб у судове засідання не з'явилися.
Представник органу опіки та піклування виконавчого комітету Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації направив до суду заяву з клопотанням про розгляд справи у відсутності представника.
Відповідно до ст. 19 Сімейного кодексу України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ст. 19 СК України).
На адресу суду органом опіки та піклування виконавчого комітету Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації направлено заяву, у якій вказано про неможливість подання висновку щодо місця проживання дітей та акту обстеження житлових умов, оскільки на момент розгляду справи батько та мати проживають разом, тому немає правових підстав для надання відповідного висновку.
У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Відповідно до частини третьої статті 160 СК України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Вказана норма узгоджується з положеннями статті 29 ЦК України, зокрема, її частиною другою, відповідно до якої фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання.
З урахуванням зазначеного, встановивши обставини справи, а також те, що на момент розгляду справи у суді до винесення рішення по суті спору ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилося 14 років, суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для визначення судом місця проживання старшої дитини з батьком.
Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , а його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.5).
Відповідно до характеристики ОСОБА_5 , виданої класним керівником середньої загальноосвітньої школи № 46 м. Києва, батьки приділяють належну увагу вихованню, слідкують за зовнішнім виглядом сина, цікавляться його навчанням та досягненнями. Мати регулярно підтримує телефонний зв'язок із класоводом для вирішення нагальних питань, бере участь у шкільному житті сина, відвідуючи заходи класу (а. с. 46).
У судовому засіданні на обговорення було поставлено питання щодо необхідності заслуховування думки меншого сина сторін. Жоден з учасників не наполягав на допиті ОСОБА_5 , задля уникнення зайвого занепокоєння дитини.
Позивач стверджував, що мати кричить на дітей, тому місце проживання дітей повинне бути визначене із батьком, проте до суду не надано допустимих доказів на підтвердження даного факту.
Щодо диска, долученого представником позивача з прихованою відеозйомкою з житла позивача та відповідача, суд зазначає наступне.
В нормах цивільного процесуального права сформульоване правило допустимості засобів доказування - вимоги до форми, в якій втілюється інформація, що надалі буде вважатися доказом.
Йдеться про те, що повинна дотримуватися вимога про отримання інформації лише з визначених у законі засобів доказування та з дотриманням установленого порядку. Зокрема, у ч. 1 ст. 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, одержані з порушенням встановленого законом порядку.
Зокрема, стаття 32 Конституції України передбачає, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації».
Враховуючи пояснення сторін, що вказаний запис здійснювався таємно, відповідач не знала про нього, то суд відхиляє такий доказ, як недопустимий. На перегляді відео зйомки не наполягала жодна із сторін.
Пояснення старшого сина сторін ОСОБА_4 щодо поведінки матері суд вважає суперечливими, враховуючи, що вони змінювалися, залежно від запитань суду. ОСОБА_4 стверджував, що мати кидалася до нього битися зі скалкою у руках, проте надалі на уточнююче запитання суду відповів, що мати взяла скалку у руки при суперечці із батьком.
Старший син також зазначив, що мати вживає іноді у спілкуванні із ним нецензурну лексику, проте належних, підтверджуючих дану обставину доказів, матеріали справи не містять, зокрема, будь яких судових рішень чи рішень інших органів щодо неналежної чи протиправної поведінки матерів відносно дітей.
На противагу доводам позивача, відповідач надала до суду постанови судів ( постанова Солом'янського районного суду м. Києва від 25.11.2020 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, постанова Соломянського районного суду Житомирської області від 10.11.2022 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та копію заборонного припису серії АА № 174447 від 02.10.2022.
При прийнятті рішення щодо визначення місця проживання меншого сина ОСОБА_5 суд враховує той факт, що позивач здійснював домашнє насильство відносно матері дітей, що останнім не спростовано.
Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у своєму рішенні від 01.07.2017 у справі "М.С. проти України" наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини "Хант проти України" від 07.12. 2006 зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.07.2021 у справі № 404/3499/17.
Застосовуючи принцип найкращого забезпечення прав дитини, а саме на спокійне, гармонійне, повноцінне життя, позбавлене від будь - якого стресу та негативу, право дитини на належний приклад для наслідування та на засвоєння правильних моральних норм, суд зазначає наступне.
Враховуючи те, що позивач - батько дітей здатен на фізичне насилля, суд не вбачає підстав для визначення місця проживання меншого сина із батьком. Така поведінка батька однозначно негативно впливає на психоемоційний стан дітей та на формування негативних моральних переконань у дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, який був ним сплачений при зверненні з позовом до суду.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 17, 77, 78, 81, 141, 200, 247, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, на підставі ст.ст. 160, 161 СК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Оплачко Віталій Олексійович до ОСОБА_2 , треті особи: виконавчий комітет Малинської міської ради, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Солом'янської районної в м. Києві Державної адміністрації про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей задовольнити частково.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований 01.09.2006 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №1486.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Суддя: О. М. Саланда