Рішення від 31.05.2023 по справі 910/1553/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.05.2023Справа № 910/1553/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (пл. Івана Франка, буд. 5, м. Київ, 01001)

до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (вул. Білоруська, 1, м. Київ, 04050)

про стягнення 131 594,03 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" про стягнення 131 594,03 грн., а саме 118 527,48 грн. основного боргу, 3 108,89 грн. процентів річних та 9 957,66 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем обов'язку з оплати фактично отриманої теплової енергії за період жовтень 2020 року - жовтень 2021 року, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2022 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 04.05.2022 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 10.02.2022 року надійшла заява № 30/7/1/4/37 від 22.04.2022 року про усунення недоліків позовної заяви, яка також містить клопотання позивача про поновлення пропущеного процесуального строку звернення із заявою про усунення недоліків позовної заяви у зв'язку з введенням на території України воєнного стану з 24.02.2022 року, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1553/22, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, господарським судом на підставі ч.1 ст. 247 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Так, через відділ діловодства суду 22.06.2022 року від відповідача надійшов відзив № 286-юр від 16.06.2022 року на позовну заяву, разом з доказами його надсилання на адресу позивача, в якому відповідач проти позову заперечує та зазначає, що надання комунальних послуг з постачання теплової енергії здійснюється виключно на договірних умовах, обов'язок готувати та укладати зі споживачем договори відповідних комунальних послуг покладено чинним законодавством на виконавця. Проте, наразі між позивачем та відповідачем договірні відносини відсутні, відповідний договір про надання послуг з постачання теплової енергії між сторонами не укладено.

Крім того відповідач зазначає про те, що надані позивачем документи, а саме облікові картки, корінці нарядів, акти приймання-передачі товарної продукції та відомості споживання теплової енергії є неналежними доказами у справі та не підтверджують факт споживання відповідачем теплової енергії у період жовтня 2020 року - жовтня 2021 року у нежитловому приміщенні в будинку №50 по вул. Б. Хмельницького у м. Києві, оскільки не містять інформацію про об'єкт споживання (адреса, опалювальна площа) та споживача, якому надавалась така послуга.

Разом з цим відповідач вказує, що на момент виникнення спірних правовідносин правовий інститут «балансового утримання» багатоквартирних будинків ліквідовано, при цьому спірне нежитлове приміщення площею 221,0 кв.м не перебуває на балансі Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва", оскільки згідно з розпорядженням Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації № 80 від 09.02.2011 року (позиція 1151 розпорядження №80) до господарського відання підприємства відповідача передано багатоквартирний житловий будинок №50 по вул. Б. Хмельницького у м. Києві загальною площею 835,30 кв.м., у тому числі нежитлові приміщення площею 0,00 кв.м. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

В свою чергу через відділ діловодства суду 29.06.2022 року від позивача надійшла відповідь № 30/7/1/7845 від 29.06.2022 року на відзив на позовну заяву разом з доказами надсилання її копії на адресу відповідача, за змістом якої позивач вказує на те, що надані КП «Київтеплоенерго» документи підтверджують факт постачання на об'єкт споживача теплової енергії, а також її обсяг та вартість. В свою чергу, перебування нежитлового приміщення на балансі відповідача та в його користуванні підтверджується відповідним рішенням Київської міської ради від 09.10.2014 року №270/270, рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради №187 від 19.02.2007 року та розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації №80 від 09.02.2011 року, а також витягом з переліку об'єктів, що перебувають на балансі Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (https://gukv.gov.ua) ІАС «Управління майновим комплексом територіальної громади м. Києва».

Крім того позивач вказує на те, що відповідач протиправно ухиляється від укладання договору про постачання теплової енергії. Водночас, відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє осіб, які використовують теплову енергію, від обов'язку оплатити фактично спожиту теплову енергію. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

Також через відділ діловодства суду 06.07.2022 року від відповідача надійшли заперечення б/н від 06.07.2022 року на відповідь на відзив, до яких додані докази надсилання на адресу позивача, у яких відповідач зазначає, що згідно з Наказом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" №150-Ф від 28.12.2019 року спірне нежитлове приміщення було знято з балансу відповідача, а також зауважує, що виставлені позивачем рахунки-фактури на оплату теплової енергії не містять строку оплати, при цьому позивачем не надано доказів їх надсилання на адресу відповідача, а тому, на переконання відповідача, у даному випадку нарахування позивачем процентів річних та інфляційних втрат є безпідставним, оскільки строк виконання зобов'язання щодо оплати послуг з теплопостачання не встановлено, та відповідно відповідач не є таким, що прострочив. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

Окрім цього, від позивача через відділ діловодства суду 03.08.2022 року надійшли додаткові пояснення № 30/7/1/9175 від 02.08.2022 року у справі, з доказами їх надсилання на адресу відповідача, відповідно до яких позивач вказує на безпідставність доводів відповідача про те, що Наказом №150-ф від 28.12.2019 року спірне нежитлове приміщення площею 221,00 кв.м було знято з балансу відповідача, оскільки зазначеним наказом визначено лише перелік житлових будинків, які перенесені на позабалансовий рахунок, а не знято з балансу. В той же час, на підтвердження того, що відповідач є балансоутримувачем нежитлового приміщення площею 221,00 кв.м, розташованого за адресою вул. Б. Хмельницького 50 у м. Києві, позивач посилається на витяг з переліку об'єктів, що перебувають на балансі Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (https://gukv.gov.ua) ІАС «Управління майновим комплексом територіальної громади м. Києва». Таким чином відповідач як користувач та розпорядник спірного нежитлового приміщення несе зобов'язання по оплаті за спожиту теплову енергію. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Водночас 09.08.2022 року до суду надійшло спільне клопотання позивача та відповідача про зупинення провадження у справі на час проведення медіації строком на дев'яносто днів з дня постановлення судом ухвали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2022 року клопотання Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" та Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" про зупинення провадження у справі № 910/1553/22 задоволено, провадження у справі № 910/1553/22 зупинено на час проведення сторонами медіації строком на дев'яносто днів з дня постановлення судом цієї ухвали.

В свою чергу від позивача через відділ діловодства суду 20.04.2023 року надійшло клопотання про поновлення провадження у справі №910/1553/22 у зв'язку з тим, що сторони не дійшли згоди щодо вирішення спору мирним шляхом, мирова угода між сторонами у справі не укладена.

Відповідно до статті 230 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу. З дня поновлення провадження у справі перебіг процесуальних строків продовжується. Провадження у справі продовжується із стадії, на якій його було зупинено.

Разом з тим суд зазначає, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

При цьому розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: правова та фактична складність справи, поведінка заявника, інших учасників справи та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (справи "Фрідлендер проти Франції", "Федіна проти України", "Матіка проти Румунії", "Літоселітіс проти Греції").

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" зазначив, що очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі "Штеґмюллер проти Авторії"). Таким чином, у кожній справі постає питання оцінки, що залежатиме від конкретних обставин.

Враховуючи вищевикладене, оскільки обставини, що зумовили зупинення провадження у даній справі відпали, зокрема, сторонами у справі за наслідками проведення медіації не було досягнуто згоди щодо укладання миррової угоди, а встановлений ухвалою суду від 26.09.2022 року 90-денний строк проведення медіації закінчився, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання позивача та поновити провадження у справі № 910/1553/22 та продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» засноване на комунальній власності територіальної громади м. Києва, утворено рішенням Київської міської ради від 28.09.2006 року №9/66 та підпорядковане Департаменту житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).

Як вбачається зі змісту Статуту Комунального підприємства "Київтеплоенерго" (код ЄДРПОУ 40538421), затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.05.2016 року №323 (у редакції розпорядження від 27.06.2019 року №1160), предметом діяльності останнього є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподіл електричної енергії.

Судом встановлено згідно матеріалів справи, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 року № 1693 "Про деякі питання Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", Комунальне підприємство "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".

За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 року № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Отже, з 01.05.2018 року постачання теплової енергії у м. Києві здійснює Комунальне підприємство "Київтеплоенерго".

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулювання відносин, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання, визначені Законом України «Про теплопостачання».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» суб'єкти відносин у сфері теплопостачання - фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Теплова енергія є товарною продукцією, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Теплогенеруюча організація визначена приписами вказаної статті закону як суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Споживачем теплової енергії є юридична або фізична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Отже, в розумінні Закону України "Про теплопостачання" позивач є теплопостачальною організацією як суб'єкт господарської діяльності, який має у користуванні теплогенеруюче обладнання та постачає споживачам теплову енергію.

Таким чином, виконавцем послуги з постачання теплової енергії для будинку за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 50, є позивач - Комунальне підприємство «Київтеплоенерго».

Судом також встановлено, що факт постачання теплової енергії за вказаною адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 50 підтверджується: Актом №1102104359 прийняття теплового вузла обліку від 21.11.2013 року, Актом №110320/197 про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи від 13.08.2018 року, Актом №19/5686 про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи від 21.08.2019 року, Актом №20/4607 перевірки стану вузла обліку теплової енергії споживача від 07.05.2020 року, Корінцями нарядів на включення та відключення будинку від/до теплопостачання на опалювальні сезони 2018-2019 року, 2019-2020 року, 2020-2021 року, Відомостями споживання теплової енергії, складених у відповідності із даними будинкового засобу обліку за адресою м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 50.

Також на підтвердження факту постачання теплової енергії за вказаною адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 50 наявні в матеріалах справи копії складених одноособово постачальником Актів приймання-передавання товарної продукції за період жовтень 2020 року - жовтень 2021 року, а також облікових карток за вказаний період.

Поряд з цим судом встановлено, що рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради від 19.02.2007 року №187, з метою вдосконалення системи управління житлово-комунальним господарством та ефективного використання комунального майна територіальної громади Шевченківського району міста Києва, вирішено утворити Комунальне підприємство «Керуюча дирекція Шевченківської районної у м. Києві ради».

Рішенням Київської міської ради № 270/270 від 09.10.2014 року "Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством Києва" перейменовано Комунальне підприємство "Керуюча дирекція Шевченківського району" в Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва", якому передано житловий фонд, що був переданий до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та знаходиться у нього на балансі, а також інше нерухоме та рухоме майно, яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та перебуває на його балансі станом на 01.08.2014 року.

Відповідно до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації №80 від 09.02.2011 року «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у м. Києві ради», Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» здійснює господарське відання житлового, нежитлового фонду Шевченківського районну в міста Києва та обслуговування закріплених за ним житлових будинків.

Як вбачається з додатку до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації №80 від 09.02.2011 року (пункт 1151 додатку), за відповідачем закріплено на праві господарського відання жилий будинок загальною площею 835,30 кв.м (в тому числі нежитлові приміщення площею 221,0 кв.м) за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 50, та присвоєно інвентарний номер об'єкта 6845.

Суд зазначає, що Закон України "Про житлово-комунальні послуги" (в новій редакції №2189-VIII від 09.11.2017 року) визначає учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг: 1) споживачів (індивідуальних та колективних); 2) управителя; 3) виконавців комунальних послуг.

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини 1 статті 1 вказаного Закону).

Колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги (пункт 9 частини 1 статті 1 вказаного Закону).

Оскільки за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» на праві господарського відання закріплене спірне нежитлове приміщення, тобто вона має права та обов'язки власника такого майна, але з обмеженою можливістю розпоряджання, то в розумінні Закону "Про житлово-комунальні послуги", Керуюча компанія є індивідуальним споживачем житлово-комунальних послуг, що свідчить про наявність у неї обов'язку належним чином утримувати належне їй на праві господарського відання майно, зокрема, шляхом сплати за житлово-комунальні послуги та послуги з теплопостачання.

Отже, Керуюча компанія, яка здійснює функції власника стосовно вказаного нежитлового приміщення та забезпечує контроль за його використанням, несе зобов'язання по оплаті за спожиту теплову енергію, постачальником якої є позивач.

Спірні правовідносини між позивачем та відповідачем щодо постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу підпадають під правове регулювання норм § 5 глави 54 Цивільного кодексу України та § 3 глави 30 Господарського кодексу України, а також регулюються спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України «Про теплопостачання», «Правилами користування тепловою енергією», затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007.

Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Нормами частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно приписів статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець обов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами першою - третьою статті 275 та частиною шостою статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у національних стандартах або технічних умовах. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону.

Згідно статті 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Так, взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії визначені Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 року (далі - Правила), відповідно до п. 3 яких споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Умовами п. п. 4, 14 Правил користування тепловою енергією визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Споживач зобов'язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.

Теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу, своєчасне укладення якого з теплопостачальною організацією є основним обов'язком споживача теплової енергії (частина 4 статті 19 та стаття 24 Закону України «Про теплопостачання»).

Отже, судом встановлено на підставі аналізу наявних у справі документів, що позивач як теплопостачальна організація надає послуги постачання теплової енергії (теплопостачання), зокрема, для будинку № 50 по вулиці Богдана Хмельницького, місто Київ, споживачем яких є відповідач як особа, у господарському віданні якої перебуває нежитлове приміщення за вказаною адресою, та на яку покладено обов'язок своєчасного укладення такого договору купівлі - продажу з теплопостачальною організацією.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Закон України "Про житлово-комунальні послуги" визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Частиною 1 статті 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Виконавець комунальної послуги зобов'язаний готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором (частина 2 статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»), індивідуальний споживач зобов'язаний, зокрема, укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (частина 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

При цьому обов'язку споживача укласти договір відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному пунктом 3 частини 2 статті 21 цього Закону підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642, 643 Цивільного кодексу України.

Частина перша статті 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2, частини 3 статті 181 Господарського кодексу України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем 29.01.2021 року на адресу КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» листом №30/5/3/1246 від 27.01.2021 року було направлено для погодження та підписання два примірника проекту Договору на постачання теплової енергії від 22.01.2021 року №320387-01 з додатками на 10 аркушах, факт надсилання яких на адресу відповідача, а саме: м. Київ, вул. Білоруська, буд. 1, підтверджується описом вкладення у цінний лист №0103275498088 від 29.01.2021 року, накладною №0103275498088 від 29.01.2021 року та фіскальним чеком від 29.01.2021 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Проте, відповідачем не було повернуто на адресу позивача підписаний Договір на постачання теплової енергії від 22.01.2021 року №320387-01.

Таким чином, всупереч покладеному на відповідача діючим законодавством обов'язку укладання договору на постачання теплової енергії між сторонами у справі відповідний договір про надання послуг з постачання теплової енергії укладено не було.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання комунальних послуг здійснюються безперервно, крім часу перерв на міжопалювальний період для мереж (систем) опалення (теплопостачання) виходячи з кліматичних умов згідно з нормативно-правовими актами.

Пунктом 29 Правил користування тепловою енергією передбачено, що теплова енергія постачається безперервно, якщо договором не передбачено інше.

Згідно зі статтею 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Порядок визначення дати початку і закінчення опалювального періоду визначається законодавством.

Судом встановлено за матеріалами справи та відповідачем не заперечується, що будинок № 50 по вулиці Б. Хмельницького у місті Києві є багатоповерховим будинком, оснащений інженерною мережею з централізованого опалення, теплопостачання до якої здійснює КП «Київтеплоенерго». Нежитлові приміщення, розташовані у житловому будинку за вказаною адресою, мають спільну інженерну мережу з централізованого опалення, у зв'язку з чим технічна можливість не поставлення теплової енергії відповідачу у позивача відсутня.

Так, факт підключення будинку №50 по вулиці Б. Хмельницького у місті Києві до централізованого опалення в опалювальні періоди 2018-2021 років підтверджуються, зокрема: корінцем наряду №19 від 22.10.2018 року про включення опалення у будинку, корінцем наряду №19 від 06.04.2019 року про відключення опалення у будинку, корінцем наряду №19 від 26.10.2019 року про включення опалення у будинку, корінцем наряду №20 від 06.04.2020 року про відключення опалення у будинку, корінцем наряду №46 від 18.10.2020 року про включення опалення у будинку, корінцем наряду №19 від 13.04.2021 року про відключення опалення у будинку, копії яких наявні в матеріалах справи.

В матеріалах справи також наявні докази на підтвердження здійснення позивачем теплопостачання на об'єкт споживача по вул. Б. Хмельницького, буд. 50 у м. Києві в опалювальний період у 2020-2021 році, а саме складені СВП «Київські теплові мережі ПАТ «Київенерго» та РТ «Центр» СП «Енергозбут» КП «Київтеплоенерго» за участі споживача - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» Акт прийняття теплового вузла обліку № 1102104359 від 21.11.2013 року, Акти про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи (на опалювальні періоди 2018-2019 років, 2019-2020 років) № 110320/197 від 13.08.2018 року та № 19/5686 від 21.08.2019 року, Акт № 20/4607 перевірки стану вузла обліку теплової енергії споживача від 07.05.2020 року, а також Відомості реєстрації параметрів теплоспоживання, складені представниками теплопостачальної організації у відповідності із даними будинкового засобу обліку.

З матеріалів справи також вбачається, що облік споживання теплової енергії за даними будинкового засобу обліку за адресою м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 50 здійснювався позивачем за особовим рахунком НОМЕР_1 , окремий облік теплоспоживання відповідача пропорційно опалювальній площі (221,0 кв.м.) - за особовим рахунком 320387-01.

Обсяг фактично спожитої відповідачем теплової енергії в Гкал, а також щомісячне нарахування по особовому рахунку відображені в Облікових картках споживача за його обліковим записом 320387-01, копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому згідно постанови Верховного Суду від 03.09.2020 року у справі №910/17662/19, питання прийняття облікових карток (табуляграм) у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі-продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами як доказів неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.201В зі справи №910/6652/17, від 12.07.2018 зі справи №910/6654/17, від 12.10.2018 зі справи №910/30728/15), якими залишено без змін судові рішення, на підставі яких стягнуто заборгованість, наявність якої обґрунтовано з посиланням на облікові картки (табуляграми).

Отже, фактичне отримання відповідачем послуг з опалення, що надавалися позивачем безперервно в межах відповідних опалювальних періодів в будинку за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 50, належним чином підтверджується матеріалами справи, зокрема, вищезазначеними документами, наданими позивачем.

Відтак судом встановлено за матеріалами справи, що позивачем як енергопостачальною організацією було здійснено поставку теплової енергії до об'єкту споживача Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» у період жовтня 2020 року - жовтня 2021 року на загальну суму 118 527,48 грн.

Також суд зазначає, що відповідно до пунктів 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630 (далі - Правила №630), споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Процедура відключення приміщення від внутрішньобудинкових мереж встановлена Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 4 від 22 листопада 2005.

Поряд із цим судом встановлено, що нежитлове приміщення загальною площею 221,0 кв.м. є невід'ємною частиною системи (мережі) централізованого опалення житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 50.

Наразі, відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні статей 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження відключення від теплопостачання житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 50.

В контексті вищенаведеного суд зауважує, що на підставі виданих корінців нарядів підключається весь будинок за вказаною адресою, позаяк на окрему частину (нежитлові приміщення) корінці нарядів не видаються та у зв'язку з чим споживачем в корінцях нарядів, а також актах прийняття/готовності теплового вузла обліку зазначається обслуговуюча організація, яка здійснює комплексне обслуговування всього житлового будинку в цілому за певною адресою. Саме тому в корінцях нарядів зазначена інформація стосовно Комунального підприємства «ЦОС Шевченківського району» що, в свою чергу, спростовує зворотні доводи відповідача, які не ґрунтуються на вимогах закону.

За таких обставин судом встановлено, що КП «Київтеплоенерго» забезпечено постачання теплової енергії за вказаною адресою за відсутності будь - яких зауважень у спірний період з боку відповідача.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За умовами частини 1 статті 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

За приписами статті 1 Закону України «Про теплопостачання» тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до пункту 12 Правил №630 у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії у багатоквартирному будинку, де окремі або всі квартири обладнані квартирними засобами обліку теплової енергії, споживачі, які не мають таких засобів обліку та які не передали виконавцю показання квартирних засобів обліку теплової енергії, оплачують таку послугу за показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири, не враховуючи витрати теплової енергії виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат тепла за показаннями усіх квартирних засобів обліку.

Суд відзначає, що відповідно до частини 1, 3 статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом.

Позивачем, як постачальником теплової енергії, з метою здійснення обліку взаємовідносин із споживачами теплової енергії використовується Програмний комплекс Електронна база даних «УНІВАН-ТЕРМІНАЛ».

Електронна база даних «УНІВАН-ТЕРМАЛ» містить вичерпну інформацію про порядок нарахування за теплову енергію (по показникам теплового лічильника чи розрахунковим способом по навантаженню), кількість днів/годин постачання теплової енергії, обсяг поставленої (спожитої) теплової енергії, тариф на теплову енергію, а також стан розрахунків за спожиту теплову енергію споживачем по його особовому рахунку.

Електронна база даних формується на підставі даних фактичного споживання теплової енергії.

На підтвердження факту утворення заборгованості у загальному розмірі 118 527,48 грн. за спірний період позивачем сформовано та надано суду інформацію з електронної бази даних у паперовому вигляді, а саме: довідку про нарахування за теплову енергію по особовому рахунку відповідача № НОМЕР_2 ; розрахунок основного боргу за теплову енергію; акти приймання-передавання товарної продукції по особовому рахунку відповідача № НОМЕР_2 ; облікові картки (табуляграми) по особовому рахунку відповідача № НОМЕР_2 .

Окрім цього, в матеріалах справи наявні копії складених позивачем актів приймання-передачі товарної продукції (теплової енергії) на загальну суму 118 527,48 грн., а саме: від 31.10.2020 року на суму 1 663,21 грн., від 30.11.2020 року на суму 5 449,38 грн., від 31.12.2020 року на суму 83 486,21 грн., від 31.01.2021 року на суму 8 405,57 грн., від 28.02.2021 року на суму 9 208,58 грн., від 31.03.2021 року на суму 6 880,28 грн., від 30.04.2021 року на суму 2 355,38 грн., від 31.10.2021 року на суму 1 078,87 грн. та рахунків-фактур за період жовтень 2020 року - жовтень 2021 року про постачання за період жовтень 2020 року - жовтень 2021 року теплової енергії для потреб інших споживачів на загальну суму 118 527,48 грн.

В свою чергу, в наданій позивачем до позовної заяви Довідці про нарахування за теплову енергію (за особовим рахунком/договором №3200387-01) відображено показники (особовий рахунок, період розрахунку, тариф, обсяг спожитої Гкал., договірне навантаження, час робота теплової мережі, температура зовнішнього повітря, тип розрахунку 1 гр. - за лічильником, 3 гр. за навантаженням) для методики розрахунку заборгованості за спожиту теплову енергію.

Крім того, обсяг спожитої теплової енергії за спірний період за адресою м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 50, на загальну суму 118 527,48 грн. підтверджується також відомостями реєстрації параметрів теплоспоживання.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 17.06.2011 року "Про забезпечення єдиного підходу для формування тарифів на житлово-комунальні послуги" тарифи формуються для трьох категорій споживачів: населення, бюджетних установ, інших споживачів.

За змістом наданого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг у листві від 18.03.2015 року № 2450/15/61-15 роз'яснення оплату за теплову енергію та житлово-комунальні послуги за тарифами "для населення" здійснюють власники чи користувачі квартири, інших приміщень, призначених та придатних для постійного проживання в них, а для власників нежитлових приміщень застосовується тариф як для "інших споживачів".

Оскільки відповідачем споживалась теплова енергія для обігріву нежитлового приміщення, позивачем при розрахунку вартості наданих відповідачу послуг правомірно застосовано тарифи, передбачені для групи "інші споживачі".

В свою чергу заперечень з боку відповідача щодо застосування вказаного тарифу для групи «інші споживачі» не надходило.

Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 цього Закону обов'язок оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно до пункту 40 Правил користування тепловою енергією споживач теплової енергії зобов'язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих правил.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до частини 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Крім того, згідно з частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно з пунктом 18 Правил №630 розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Відповідно до п. 20 Правил №630 плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. У платіжному документі передбачаються графи для зазначення поточних і попередніх показань засобів обліку води, теплової енергії, різниці цих показань або затверджених нормативів (норм) споживання, тарифу на даний вид послуг і суми, яка належить до сплати за надану послугу.

Таким чином, з урахуванням приписів чинного законодавства відповідач мав оплачувати надані позивачем послуги постачання теплової енергії щомісяця не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунком.

Натомість, як встановлено судом, відповідач своїх зобов'язань щодо оплати спожитої теплової енергії у визначені строки та порядку належним чином не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед КП «Київтеплоенерго» в розмірі 118 527,48 грн. (в т.ч. ПДВ).

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» листом №30/5/4/17970 від 17.11.2021 року з вимогою щодо сплати заборгованості, яка виникла станом на 01.10.2021 року, за спожиту теплову енергію у загальній сумі 5 159 232,13 грн. по нежитловим приміщенням згідно переліку, у тому числі по будинку №50, вул. Б. Хмельницького, м. Київ у сумі 117 448,61 грн. без ПДВ. У даному листі позивач також пропонував укласти договори на постачання теплової енергії до нежитлових приміщень та провести звіряння розрахунків.

Факт надсилання вказаного листа на адресу відповідача підтверджується описом вкладення у цінний лист від 17.11.2021 року, фіскальним чеком від 17.11.2021 року та накладною №0103278899580, копії яких наявні в матеріалах справи.

Згідно наданого позивачами витягу з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження відповідного поштового відправлення, вимога вручена відповідачеві 22.11.2021 року.

В свою чергу, зазначена вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов'язання щодо сплати Комунальному підприємству «Київтеплоенерго» грошових коштів за спожиту теплову енергію у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 118 527,48 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Водночас, суд відзначає, що встановлений судом факт відсутності письмового договору про надання послуг з теплопостачання сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати спожитих послуг у повному обсязі.

Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

За частиною 5 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Таким чином суд відзначає, що оскільки законодавством передбачений двосторонній обов'язок щодо укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, та праву споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, відповідає обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, у разі відмови від оплати таких послуг споживачем з посиланням на відсутність договору такі заперечення не повинні братися до уваги, оскільки споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.04.2020 у справі № 910/7968/19, від 11.04.2018 у справі № 904/2238/17, від 16.10.2018 у справі № 904/7377/17 та від 25.03.2019 у справі №910/12510/17.

Приписами частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі №922/4239/16, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладання договору на теплопостачання, від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Отже підставою для виникнення у відповідача зобов'язань з оплати послуг з постачання теплової енергії без укладеного договору є, насамперед, факт надання відповідних послуг, а також доведення обсягу та вартості таких послуг належними та допустимими доказами, адже споживання теплової енергії не може бути безоплатним.

В свою чергу, заперечуючи проти позову Керуюча компанія звертає увагу на відсутність доказів перебування на балансі або використання саме відповідачем нежитлового приміщення площею 221,00 кв.м. у багатоквартирному будинку за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 50.

Щодо заперечень відповідача проти позову з посиланням на нездійснення передачі спірних нежитлових приміщень площею 221,00 кв.м. до Керуючої компанії розпорядженням Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 09.02.2011 №80 (позиція 1151) суд зазначає, що відповідно до частини 1, 2 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава. Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно з частиною 2 статті 22 Господарського кодексу України держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених ЦК (частина 1 статті 133 ГК України).

Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами (частина 1 статті 136 ГК України).

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства (частина 2 статті 136 ГК України).

Судом встановлено, що Київська міська рада у рішенні №284/5096 від 02.12.2010 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" затвердила переліки об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатками 1- 10 до цього рішення та доручила виконавчому комітету закріплювати такі об'єкти на праві господарського відання чи оперативного управління за підприємствами, організаціями та установами, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

У додатку №10 рішення КМР №284/5096 наведений перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що розміщені в Шевченківському районі, до яких віднесено, зокрема, жилий будинок за адресою вул. Богдана Хмельницького, 50, загальна площа будинку 835,30 кв.м.

Згідно з пунктом 2.1. Статуту Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», підприємство створене з метою забезпечення ефективного управління, належного утримання житлового та нежитлового фонду, утримання прибудинкових територій, об'єктів благоустрою та отримання прибутку.

Відповідно до пункту 2.2. Статуту Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», предметом діяльності Підприємства є утримання житлового і нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та закріплений за Підприємством на праві господарського відання; виконання функцій балансоутримувача житлового та нежитлового фонду; управління нерухомим майном.

Судом також встановлено, що Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація розпорядженням від 09.02.2011 №80 закріпила за Керуючою компанією на праві господарського відання жилий будинок загальною площею 835,30 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 50 під інвентарним номером №6845.

Таким чином, враховуючи, що за Керуючою компанією закріплені всі приміщення за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 50, та у господарському віданні відповідача перебувають житлові та нежитлові приміщення, отже, спірне нежитлове приміщення, площа якого менша та становить 221,00 кв.м, відповідно також передано відповідачеві до господарського відання.

При цьому останнім на час розгляду справи судом не надані докази того, що спірне приміщення площею 221,0 кв.м належить іншій фізичній або юридичній особі, а не територіальній громаді міста Києва та/або відчужене чи передане на баланс іншій організації обслуговування чи підприємству.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 статті 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов'язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі № 910/4994/18).

З урахуванням вищенаведеного, оскільки відповідачем не спростовано належними та достатніми доказами поставлений ним під сумнів факт перебування у господарському віданні КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» нежитлового приміщення площею 221,0 кв.м. у будинку №50 по вул. Богдана Хмельницького у м. Києві, суд вважає заперечення відповідача у вказаній частині необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Крім того, заперечуючи проти позову Керуюча компанія наголошує на тому, що Закон України "Про житлово-комунальні послуги" №2189-VIII від 09.11.2017 року з 10.06.2018 ліквідував правовий інститут "балансового утримання" багатоквартирних будинків, балансоутримувача як суб'єкта житлово-комунальних відносин, а тому Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» не може бути балансоутримувачем нежитлового приміщення площею 221,0 кв.м.

В контексті наведеного суд зазначає, що Закон України "Про житлово-комунальні послуги" (№1875-IV від 24.06.2004) втратив чинність 01.05.2019 на підставі нового Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (№2189-VIII від 09.11.2017).

Закон України "Про житлово-комунальні послуги" (№1875-IV від 24.06.2004) визначав суб'єктами у сфері житлово-комунальних послуг органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власників, виробників, виконавців та споживачів житлово-комунальних послуг (частина 2 статті 3 Закону) та закріплював права та обов'язки балансоутримувача (стаття 24 Закону).

Натомість Закон України "Про житлово-комунальні послуги" (№2189-VIII від 09.11.2017) виключив як інститут - "балансового утримання" багатоквартирного будинку та визначив учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг: 1) споживачів; 2) управителя; 3) виконавців комунальних послуг.

Новий Закон України "Про житлово-комунальні послуги" (№2189-VIII від 09.11.2017) (відповідно до його статті 2) не регулює відносини, що виникають між співвласниками, а також між співвласниками та об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку при забезпеченні потреб співвласників шляхом самозабезпечення відповідно до статті 22 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (забезпечення об'єднанням утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку).

У цій справі Керуюча компанія є не суб'єктом, який забезпечує утримання та експлуатацію будинку, користування спільним майном у такому будинку, а є суб'єктом, якому на праві господарського відання були передані спірні нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 50, а отже яка має всі повноваження власника об'єкту нерухомого майна та несе обов'язок його належного утримання.

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначалось вище, за Керуючою компанією на праві господарського відання закріплені спірні нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 50.

Верховний Суд у постанові від 03.10.2022 у справі №910/5841/21 дійшов висновку, що на особу, у господарському віданні якої перебуває майно, покладені права та обов'язки власника такого майна, але обмежена можливість його розпорядження.

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.07.2023 року у справі №910/21848/21, саме факт закріплення за Керуючою компанією на праві господарського відання нежитлових приміщень, а не перебування їх на балансі, покладає на суб'єкта обов'язок належним чином утримувати вказані приміщення.

За таких обставин, з урахуванням вищенаведених правових позицій Верховного Суду суд доходить висновку про те, що відповідач як юридична особа, за якою на праві господарського відання закріплено спірне нежитлове приміщення, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, зобов'язаний сплачувати за постачання теплової енергії, навіть за відсутності укладеного з позивачем договору.

З урахуванням наведеного суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що згідно з наказом директора Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» 150-ф від 28.12.2019 року спірне нежитлове приміщення площею 221,00 кв.м. було знято з балансу Керуючої компанії, оскільки факт перебування чи неперебування на балансі відповідача приміщення, яке закріплено за ним на праві господарського відання, не впливає на результат вирішення даного спору.

Що стосується доводів відповідача про те, що надані позивачем на підтвердження наданих послуг з теплопостачання за спірний період (з жовтня 2020 року по жовтень 2021 року) облікові картки, корінці нарядів, акти приймання-передавання товарної продукції, відомості обліку споживання тощо не містять ідентифікації об'єкта та споживача, якому надавались такі послуги, а саме не вказана адреса та опалювальна площа приміщення, найменування споживача, обсяг та вартість наданої послуги суд відзначає, що оскільки нежитлове приміщення відповідача знаходиться у багатоповерховому житловому будинку, який має єдину загальнобудинкову систему опалення, то опалення підключається на весь будинок в цілому на підставі виданих позивачем корінців нарядів. На окрему частину нежитлового приміщення, яке займає відповідач, корінці нарядів позивачем не видаються.

Тому в наданих позивачем на підтвердження факту постачання теплової енергії до житлового будинку за адресою м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 50, корінцях нарядів споживачем зазначено КП «ЦОС Шевченківського району», яке є обслуговуючою організацією, яка здійснює комплексне обслуговування всього житлового будинку за адресою м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 50 в цілому.

Поряд з цим, Акт прийняття теплового вузла обліку та Акт про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи підтверджують, що житловий будинок за адресою м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 50 обладнаний комерційним приладом обліку, який опломбований та готовий до роботи. При цьому, спірне нежитлове приміщення площею 221,0 кв.м окремим приладом обліку не обладнане.

В свою чергу, в Акті №110320/197 про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи від 13.08.2018 року споживачем зазначено Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», з особовим рахунком 320387 (р/р на житловий будинок в цілому), та проставлена печатка та підпис відповідальної особи відповідача.

Отже, оскільки відповідач є споживачем теплової енергії, поставленої до нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 50, окремий облік теплоспоживання відповідача пропорційно його опалюваній площі (221,0 м.кв) здійснюється позивачем за особовим рахунком 320387-01, що відображено в облікових картках, довідках про нарахування за теплову енергію, відомостях споживання та актах приймання-передавання товарної продукції, де позивачем зазначено інформацію про обсяги та вартість відвантаженої товарної продукції (теплової енергії), одиниці виміру товарної продукції та застосований тариф, а також період розрахунку, обсяг спожитої Гкал., договірне навантаження, час роботи теплової мережі, температура зовнішнього повітря, тип розрахунку тощо, відтак посилання відповідача на відсутність документів, які підтверджують факт постачання на об'єкт споживача теплової енергії, а також її обсяг та вартість, спростовується наявними у матеріалах справи доказами, що надані позивачем.

Водночас, відповідачем не надано до суду жодного доказу на спростування порядку визначення обсягів та вартості отриманої теплової енергії.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується як факт бездоговірного споживання відповідачем теплової енергії за рахунок централізованого опалення, так і факт невиконання відповідачем зобов'язань з оплати фактично спожитої теплової енергії у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати спожитої теплової енергії відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, за висновками суду вимоги позивача про стягнення з відповідача 118 527,48 грн. боргу підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

При цьому інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати спожитої теплової енергії у визначений чинним законодавством строк, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 3 108,89 грн. процентів річних та 9 957,66 грн. втрат від інфляції за період з 01.10.2020 року по 30.11.2021 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості, зокрема, в частині процентів річних та втрат від інфляції суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.

В свою чергу, заперечуючи проти позову відповідач зазначав про безпідставність нарахування і стягнення процентів річних та інфляційних втрат, оскільки виставлені позивачем рахунки-фактури на оплату теплової енергії не містять строку оплати, а в матеріалах справи відсутні докази направлення та отримання відповідачем цих документів. Таким чином, на переконання відповідача, у даному випадку строк виконання зобов'язання по оплаті за послуги з теплопостачання не встановлений, а тому відповідач не є таким, що прострочив.

Проте, з урахуванням приписів частини 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», частини 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» та пункту 18 Правил № 630 щодо обов'язку споживача щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, доводи відповідача про те, що строк виконання відповідачем обов'язку по оплаті за послуги з теплопостачання у даному випадку не встановлений суд до уваги не приймає як такі, що не відповідають приписам чинного законодавства.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та інфляційних втрат, з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення, судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 108,89 грн. процентів річних та 9 957,66 грн. інфляційних втрат за невиконання відповідачем обов'язку по оплаті фактично спожитої теплової енергії підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (вул. Білоруська, 1, м. Київ, 04050, код ЄДРПОУ 34966254) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (пл. Івана Франка, буд.5, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 40538421) 118 527 (сто вісімнадцять тисяч п'ятсот двадцять сім) грн. 48 коп. основного боргу, 3 108 (три тисячі сто вісім) грн. 89 коп. процентів річних, 9 957 (дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят сім) грн. 66 коп. інфляційних втрат та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 04 грудня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон