ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" листопада 2023 р. Справа№ 910/16185/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гончарова С.А.
суддів: Тищенко О.В.
Тищенко А.І.
за участю секретаря судового засідання Кузьмінській О.Р.,
за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 22.11.2023
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок"
на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 (повний текст складено 07.07.2023)
у справі № 910/16185/19 (суддя - Чинчин О.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "УКРГІДРОЕНЕРГО"
до Державного підприємства "Енергоринок",
про стягнення 1 074 777 050, 44 грн,
ВСТАНОВИВ:
Приватне акціонерне товариство «УКРГІДРОЕНЕРГО» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Енергоринок» (надалі - відповідач) про стягнення 1 074 777 050,44 грн.
Позов вмотивовано неналежним виконанням договірних зобов'язань у частині своєчасної оплати за отриману електричну енергію відповідно до договору №3304/01 від 31.01.2006.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2021 у справі №910/16185/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2021, у задоволені позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 25.07.2022 року постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2021 у справі №910/16185/19 скасовано, справу № 910/16185/19 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 закрито провадження у справі №910/16185/19 за позовом Приватного акціонерного товариства "УКРГІДРОЕНЕРГО" до Державного підприємства "Енергоринок" в частині стягнення заборгованості у розмірі 9 346 523, 94 грн у зв'язку з відсутністю предмету спору між сторонами. Позов Приватного акціонерного товариства "УКРГІДРОЕНЕРГО" - задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Енергоринок" на Приватного акціонерного товариства "УКРГІДРОЕНЕРГО" заборгованість у розмірі 992 318 186, 79 грн, 3% річних у розмірі 17 957 335, 33 грн, інфляційні у розмірі 41 105 792, 29 грн, пеню у розмірі 13 987 236, 24 грн, судовий збір у розмірі 672 311, 23 грн, судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 2 353 089, 30 грн. В іншій частині позову - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, 26.07.2023 (згідно дати звернення до засобів поштового зв'язку) Державне підприємство "Енергоринок" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі № 910/16185/19, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023у справі №910/16185/19 повністю та ухвалити нове рішення, яким: - закрити провадження у справі в частині стягнення заборгованості за електричну енергію куповану у грудні 2014 року, січні, березні, квітні, серпні, грудні 2015 року, січні, квітні, травні, грудні 2016 року на суму 544 258 145, 23 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України; - закрити провадження в частині сплаченої заборгованості в розмірі 9 346 523, 94 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України; відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог Приватного акціонерного товариства "УКРГІДРОЕНЕРГО" в повному обсязі.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що судом першої інстанції при винесенні рішення не надана оцінка доводам ДП «Енергоринок» в частині обов'язку виконання зобов'язання по розрахунках за куповану електричну енергію в межах алгоритму, як це встановлено імперативними приписами законодавства та умовами п. 4.2 Договору купівлі-продажу електричної енергії, натомість, більша частина рішення зводиться до простої констатації норм Цивільного кодексу України.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що господарським судом м. Києва при винесені рішення не враховано висновки Верховного Суду щодо остаточності судового рішення, чим порушено вимоги процесуального законодавства. Окрім того, всупереч п.2 ч.1 ст. 175 та п.3 ч.1 ст. 231 ГПК України, суд першої інстанції.
Апелянт вказує, що суд першої інстанції не закрив провадження у справі №910/16185/19 в частині стягнення заборгованості з ДП «Енергоринок» за електричну енергію куповану у грудні 2014 року, січні, березні, квітні, серпні, грудні 2015 року, січні, квітні, травні, грудні 2016 року, чим допустив порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення по суті справи.
Також скаржник зазначає, що розрахунки за куповану ДП «Енергоринок» електричну енергію на ОРЕ, були можливі лише через поточні рахунки зі спеціальним режимом використання, виключно на підставі алгоритму розподілу коштів, який встановлювався НКРЕКП.
ДП "Енергоринок", у свої скарзі також зазначає, що державою запроваджено спеціальний механізм погашення заборгованості із Відповідачем, реалізація якого жодним чином не вимагає судового врегулювання, оскільки, заборгованість є безспірною та визнається відповідачем. Саме застосування механізмів погашення заборгованості, що визначені Законом №719-IX, забезпечить виконання ДП «Енергоринок» своїх зобов?язань щодо розрахунків за куповану електричну енергію перед генеруючими компаніями, в тому числі, перед ПрАТ «Укргідроенерго».
ДП «Енергоринок» не було порушено алгоритм розподілу коштів, що встановлювався НКРЕКП як згідно Закону України «Про електроенергетику», так і Закону №719-IX (тобто не порушено порядок виконання своїх зобов?язань з оплати вартості купованої електричної енергії, визначених умовами Договору), то і відсутні правові підстави для стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.08.2023, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Станік С.Р., Шаптала Є.Ю.
Суддя Станік С.Р. з 07.08.2023 по 08.08.2023 перебував у відпустці.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/16185/19 та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Енергоринок" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
16.08.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи 910/16185/19.
Головуючий суддя Гончаров С.А. з 10.08.2023 по 18.08.2023 перебував на лікарняному.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Енергоринок" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі № 910/16185/19. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі № 910/16185/19 у судовому засіданні 26.09.2023.
24.08.2023 (згідно дати звернення до системи «Електронний суд») від Приватного акціонерного товариства "УКРГІДРОЕНЕРГО" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечив проти доводів апеляційної скарги та зазначив, що обставини для закриття провадження у даній справі відсутні, оскільки підстави для подання позову у справі № 910/16185/19 та у справі № 910/10576/17 є різними.
Позивач обґрунтовує відзив також тим, що правовідносини ДП «Енергоринок» з іншими учасниками ОРЕ України, зокрема з ПрАТ «Укргідроенерго» мають договірний характер, внаслідок таких правовідносин у сторін виникли зобов'язання, зокрема у ДП «Енергоринок» виникли фінансові зобов'язання перед ПрАТ «Укргідроенерго» та які не були вчасно виконані Відповідачем. Таким чином зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю, а отже вимога зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є правомірними.
Позивач у відзиві вказує, як на момент звернення ПрАТ «Укргідроенерго» до суду з позовом до ДП «Енергоринок» у справі № 910/16185/19, так і на момент ухвалення судових рішень у цій справі, законодавством України не передбачено будь-яких обмежень або заборони для Товариства щодо звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з ДП «Енергоринок», що виникла до 01.07.2019. Більше того, положення Закону № 719-IX допускає можливість звернення з позовом до ДП «Енергоринок» про стягнення заборгованості, оскільки, як вже зазначалося, в п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 719-IX зазначено, що заборгованістю є сума коштів, що виникла до 01.07.2019, підтверджена учасниками та підлягає сплаті, зокрема відповідно до судових рішень. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 по справі № 910/9947/19.
Відповідачем не спростовано те, що наявна заборгованість може бути погашена в спеціальному порядку, оскільки як того вимагає закон, зокрема ч. 5 ст. 4 Закону № 719-ІХ Кабінетом Міністрів України не затверджено спеціальний порядку погашення заборгованості.
У зв'язку з перебуванням судді Станіка С.Р, який входив до складу суду, у відпустці відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2023, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 прийнято справу № 910/16185/19 до провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Енергоринок" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 на 22.11.2023.
У зв'язку з перебуванням суддів Шаптали Є.Ю. та Яковлєва М.Л., які входили до складу суду, у відпустці відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2023, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 прийнято справу № 910/16185/19 до провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Енергоринок" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., Тищенко А.І. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 на раніше визначену дату 22.11.2023
У судове засідання, що відбулось 22.11.2023, з'явились представники позивача та відповідача, надали пояснення щодо суті спору та просили суд задовольнити їх вимоги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 31.01.2006 року між Державним підприємством "Енергоринок" (надалі - ДПЕ) та Приватним акціонерним товариством «УКРГІДРОЕНЕРГО» (надалі - УГЕ) було укладено Договір №3304/01, відповідно до умов якого УГЕ зобов'язується продавати, а ДПЕ зобов'язується купувати електроенергію за двоставочним тарифом, вироблену на гідроелектростанціях УГЕ, та здійснювати її оплату відповідно до умов даного договору (п. 1.1. договору). (т.1 а.с.13-18)
Пунктом 2.2. договору визначено, що УГЕ зобов'язується продавати, а ДПЕ зобов'язується купувати всю вироблену електроенергію на гідроелектростанціях УГЕ, за винятком електроенергії, яка використовується УГЕ на власні потреби своїх гідроелектростанцій, через точки поставки - межі балансової належності електрчних мереж, що визначені в Актах розмежування балансової належності електричних мереж і експлуатаційної відповідальності (додаток №3 Договору). Перелік місць встановлення приладів та систем розрахункового обліку (точок обліку електричної енергії) наведено у додатку №1 до даного Договору. Однолінійні схеми розташування приладів розрахункового обліку наведені у додатку №1 та №2 до даного Договору.
Тимчасово, до моменту врегулювання на рівні НКРЕ України питання щодо оплати УГЕ за роботу її обладнання в режимі синхронного компенсатора як за надання системної послуги, до обсягів електроенергії, яку УГЕ продає ДПЕ, включаються обсяги споживання електроенергії гідрогенератором УГЕ, що працюють в режимі синхронного компенсатора.
Згідно з п. 4.1. договору оплата вартості електричної енергії, купленої ДПЕ у УГЕ, що визначена відповідно до п. 2.4. даного Договору, здійснюється грошовими коштами, які перераховуються на поточний рахунок УГЕ (для розрахунків за куплену електроенергію) та на поточний рахунок із спеціальним режимом використання (для розрахунків з податку на додану вартість). Згодою сторін оплата вартості електричної енергії, купленої ДПЕ у УГЕ, може також здійснюватися іншими формами, що передбачені чинним законодавством. Платіж на поточний рахунок із спеціальним режимом використання є невід'ємною частиною оплати вартості електричної енергії, купленої ДПЕ у УГЕ, що визначена відповідно до п. 2.4. даного Договору.
Оплата вартості електричної енергії здійснюються кожного банківського дня з поточного рахунку із спеціальним режимом використання ДПЕ відповідно до алгоритму ОРЕ, який затверджується НКРЕ. (п.4.2 договору)
Згідно з п.п. 4.3, 4.4 договору до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим, УГЕ надає ДПЕ рахунок-фактуру. До 17 числа місяця, наступного за розрахунковим, УГЕ виписує тa надає ДПЕ податкову накладну згідно чинного законодавства України.
Відповідно до п. 5.5.1, п. 5.5.2 договору ДПЕ зобов'язане купувати відповідно до умов ст.3 даного договору, електроенергію, яка відпускається УГЕ за двоставочним тарифом. Здійснювати своєчасну оплату вартості електричної енергії, купленої ДПЕ у УГЕ, що визначена відповідно до п. 2.4. даного договору грошовими коштами та іншими формами платежу, що не суперечить законодавству України. При цьому зобов'язання ДПЕ щодо сплати грошовими коштами вартості електричної енергії чітко обмежуються наявними на поточному рахунку із спеціальним режимом використання ДПЕ грошовими коштами, які відповідно до алгоритму ОРЕ підлягають перерахуванню УГЕ.
Пунктом 5.6.1 Договору передбачено, що ДПЕ несе відповідальність при порушеннях ДПЕ розподілу коштів для УГЕ відповідно до алгоритму розподілу коштів ОРЕ, який затверджується НКРЕ, УГЕ має право нараховувати ДПЕ пеню в розмірі 0,2% від неоплаченої згідно з цим алгоритмом суми (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день розрахунку) за кожен день ненадходження таких коштів на рахунок УГЕ. При цьому нарахування пені за порушення ДПЕ розподілу коштів припиняється через один календарний місяць від дня, коли порушення було здійснено. З ДПЕ може стягуватися додатково штраф у розмірі сто гривень за ненадходження на рахунок УГЕ належних коштів відповідно до алгоритму розподілу коштів ОРЕ понад тридцять днів. Сплата ДПЕ пені тa штрафу здійснюється з поточних рахунків ДПЕ на поточні рахунки УГЕ.
Додатковою угодою №16199/01 від 28.12.2018 року до Договору №3304/01 від 31.01.2006 року сторони погодили викласти п. 8.4. договору в наступній редакції: договір вступає в силу з 01.02.2006 та діє до 30.06.2019. (т.1 а.с.21)
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору №3304/01 від 31.01.2006 року Позивач щомісячно за період з грудня 2014 року по червень 2019 року передавав, а Відповідач в свою чергу отримував електричну енергію, що підтверджується Актами купівлі-продажу електроенергії, зокрема, від 31.12.2014 на суму 238099604,57 грн, від 31.01.2015 на суму 299713698,44 грн, від 31.03.2015 на суму 303517971,98 грн, від 30.04.2015 на суму 557211795,95 грн, від 31.08.2015 на суму 434455614,36 грн, від 31.12.2015 на суму 596094574,79 грн, від 31.01.2016 на суму 465351220,36 грн, від 30.04.2016 на суму 664509240,62 грн, від 31.05.2016 на суму 675340700,56 грн, від 31.12.2016 на суму 644916671,89 грн, від 31.01.2017 на суму 666211247,81 грн, від 30.04.2017 на суму 535010051,02 грн, від 31.05.2017 на суму 534598474,66 грн, від 31.01.2019 на суму 632530628,28 грн, від 31.03.2019 на суму 601196866,73 грн, від 31.05.2019 на суму 588202999,51 грн, від 30.06.2019 на суму 534427845,60 грн, а загалом на суму в розмірі 8 971 389 477 грн. 13 коп. (т.1 а.с.22-38)
Листами №1-5/623 від 07.08.2017, №17/2814 від 11.06.2018, №17/3061 від 09.07.2019 Позивач звертався до Відповідача із повідомленнями щодо погашення заборгованості за Договором №3304/01 від 31.01.2006 в яких зазначив про наявність заборгованості та необхідність її погашення, або направлення пропозиції механізму розрахунку, що дозволить погасити (зменшити) зазначену заборгованість. (т.1 а.с.40-42)
У відповідь на вказані листи Відповідач листами №01/29-1716 від 10.02.2017, №01/26-8118 від 20.06.2018 та №07/44-16044 від 02.08.2019 повідомив Приватне акціонерне товариство «УКРГІДРОЕНЕРГО» про здійснення погашення заборгованості за поставлену електроенергію лише відповідно до алгоритмів, затверджених постановами НКРЕКП, і жодним чином не може вплинути на перерахування коштів та їх обсяги. (т.1 а.с.43-47)
Заявою про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог №17/4026 від 05.09.2019 року Приватне акціонерне товариство «УКРГІДРОЕНЕРГО» повідомило Державне підприємство "Енергоринок" про припинення зобов'язань ПрАТ «Укргідроенерго» перед ДІ «Енергоринок» щодо сплати заборгованості в сумі 173 884 531,31 грн., в тому числі ПДВ 28 980 755,22 грн, за придбану електричну енергію в червні 2019 року за Договором від 31.01.2006 №3304/01 у повному обсязі та частково в сумі 173 884 531,31 грн., в тому числі ПДВ 28 980 755,22 грн., припинення зобов'язань ДП «Енергоринок» перед ПрАТ «Укргідроенерго» щодо сплати заборгованості в сумі 357 398 347,29 грн, в тому числі ПІДВ 59 566 391,22 грн, за придбану електроенергію в червні 2019 року за Договором від 31.01.2006 №3304/01 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Після зарахування зустрічних однорідних вимог у сумі 173 884 531,31 грн., в тому числі ПІДВ 28 980 755,22 грн.:
- зобов'язання ДПІ «Енергоринок» зі сплати ПрАТ «Укргідроенерго» за куплену електричну енергію в червні 2019 року зменшуються на суму 173 884 531,31 грн, в тому числі ПІДВ 28 980 755,22 грн, а заборгованість за куплену електричну енергію в червні 2019 року погашена частково і становить 183 513 815,98 грн., в тому числі ПДВ 30 585 636,00 грн;
- зобов'язання ПрАТ «Укргідроенерго» зі сплати ДІ «Енергоринок» за куплену електричну енергію в червні 2019 року припинено в повному обсязі, а заборгованість ПрАТ «Укргідроенерго» перед ДІ. «Енергоринок» погашена в повному обсязі. (т.1 а.с.48-50)
В матеріалах справи наявний Акт звірки розрахунків №04/32-18123 від 21.10.2019 року (станом на кінець дня 30.09.19), відповідно до якого заборгованість ДП "Енергоринок" перед ПрАТ "Укргідроенерго" за договором №3304/01 від 31.01.2006 року становить за даними відповідача 1175549242 грн. 04 коп., за даними позивача - 1001664710 грн. 73 коп., у графі розходження зазначено: в бухгалтерському обліку ПрАТ "Укргідроенерго" відображено господарську операцію щодо зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 173884531,31 на підставі заяви про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 05.09.2019 №17/4026.
Розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Внаслідок укладення Договору №3304/01 від 31.01.2006 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 275 Господарського кодексу України окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються Законами України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України" та "Про електроенергетику".
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору №3304/01 від 31.01.2006 року Позивач щомісячно за період з грудня 2014 року по червень 2019 року передавав, а Відповідач в свою чергу отримував електричну енергію, що підтверджується Актами купівлі-продажу електроенергії, зокрема, від 31.12.2014 на суму 238099604,57 грн, від 31.01.2015 на суму 299713698,44 грн, від 31.03.2015 на суму 303517971,98 грн, від 30.04.2015 на суму 557211795,95 грн, від 31.08.2015 на суму 434455614,36 грн, від 31.12.2015 на суму 596094574,79 грн, від 31.01.2016 на суму 465351220,36 грн, від 30.04.2016 на суму 664509240,62 грн, від 31.05.2016 на суму 675340700,56 грн, від 31.12.2016 на суму 644916671,89 грн, від 31.01.2017 на суму 666211247,81 грн, від 30.04.2017 на суму 535010051,02 грн, від 31.05.2017 на суму 534598474,66 грн, від 31.01.2019 на суму 632530628,28 грн, від 31.03.2019 на суму 601196866,73 грн, від 31.05.2019 на суму 588202999,51 грн, від 30.06.2019 на суму 534427845,60 грн, а загалом на суму в розмірі 8 971 389 477 грн. 13 коп., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку (т.1 а.с.22-38) та здійснив часткову оплату за отриманий товар у загальному розмірі 7 800 143 997 грн. 39 коп., що підтверджується довідкою про стан взаємних розрахунків, складеною Державним підприємством «Енергоринок» станом на 16.11.2021 року. (т.5 а.с.133) При цьому, в свою чергу Приватним акціонерним товариством «УКРГІДРОЕНЕРГО» не надано суду жодних первинних доказів на підтвердження здійснення часткової оплати Відповідачем, окрім акту звірки розрахунків №04/32-18123 від 21.10.2019 року (станом на кінець дня 30.09.19).
У період укладення та дії Договору №3304/01 від 31.01.2006 року був чинним Закон України "Про електроенергетику".
Відповідно до ст. 4 вказаного Закону регулювання відносин в електроенергетиці має особливості, визначені цим Законом. Ці особливості викликані об'єктивними умовами функціонування галузі: постійним і безперервним збалансуванням виробництва і споживання електричної енергії, для забезпечення якого встановлюється єдине централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління об'єднаною енергетичною системою України; централізованим теплопостачанням споживачів теплоелектроцентралями і котельнями, які входять до об'єднаної енергетичної системи України.
За приписами ст. 5 Закону України "Про електроенергетику" державна політика в електроенергетиці базується на таких принципах, зокрема державного регулювання діяльності в електроенергетиці та додержання єдиних державних норм, правил і стандартів усіма суб'єктами відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, постачанням, розподілом і використанням енергії.
Частинами 1, 4 ст. 14 зазначеного Закону в електроенергетиці України діє єдина централізована диспетчерська система оперативно-технологічного управління виробництвом, передачею, розподілом та постачанням електричної енергії. Функції централізованого диспетчерського (оперативно-технологічного) управління об'єднаною енергетичною системою України та організацію паралельної роботи з енергетичними системами інших держав виконує державне підприємство, яке визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в електроенергетичному комплексі. Централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління поширюється на суб'єкти господарської діяльності, об'єкти електроенергетики яких підключені до об'єднаної енергетичної системи України. Державне підприємство, що здійснює централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління об'єднаною енергетичною системою України, є системним оператором та виконує функції, визначені цим Законом та Законом України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України".
Відповідно до ч. 12 ст. 15 Закону України "Про електроенергетику" оптовий ринок електричної енергії України функціонує з додержанням таких вимог, зокрема всі учасники оптового ринку електричної енергії укладають договори купівлі-продажу електричної енергії з суб'єктом господарської діяльності, який здійснює оптове постачання електричної енергії відповідно до договору, на підставі якого створюється оптовий ринок електричної енергії; у кожному розрахунковому періоді (місяці) забезпечується оплата вартості електричної енергії та послуг, закуплених у цьому періоді оптовим постачальником електричної енергії, у рівному відсотку кожній енергогенеруючій компанії (за винятком суб'єктів господарювання, які виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - мікро-, міні- та малим гідроелектростанціям) та підприємству, яке здійснює централізоване диспетчерське управління об'єднаною енергетичною системою України і передачу електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами. Ця оплата забезпечується з урахуванням остаточних платежів відповідно до договору, на підставі якого створено оптовий ринок електричної енергії.
Порядок проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії було врегульовано ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику", відповідно до якої для проведення розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричної енергії України та спожиту електричну енергію енергопостачальники, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, їх відокремлені підрозділи, постачальники універсальних послуг, постачальники "останньої надії" та оптовий постачальник електричної енергії відкривають в установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання. Для проведення розрахунків з погашення заборгованості за спожиту електричну енергію з використанням механізмів погашення заборгованості, визначених Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", енергопостачальники, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, і оптовий постачальник електричної енергії відкривають в установі уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання для погашення заборгованості. Перелік поточних рахунків із спеціальним режимом використання в уповноваженому банку для зарахування коштів за електричну енергію затверджується та доводиться до відома споживачів національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
З огляду на зазначене, проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії України (ОРЕ України) в період дії Закону України "Про електроенергетику" здійснювалося лише через поточні рахунки зі спеціальним режимом використання та виключно на підставі алгоритму розподілу коштів, який встановлювався НКРЕКП та був обов'язковим для виконання як позивачем так і відповідачем.
Конституційний Суд України в Рішенні у справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про електроенергетику" (справа про електроенергетику) від 12.02.2002 № 3-рп/2002 вказував, що особливістю функціонування об'єднаної енергетичної системи є безперервність процесу виробництва, накопичення, розподілу і споживання електричної енергії, що вимагає збалансованих, синхронних дій, централізованого диспетчерського управління та єдиного системного обліку електроенергії на всіх стадіях виробничого процесу. З огляду на це Національна комісія регулювання електроенергетики України встановлює алгоритм, тобто порядок розподілу уповноваженим банком коштів, отриманих за електричну енергію, а ДП "Енергоринок" готує щодобові звіти про фінансові розрахунки для усіх членів оптового ринку. У разі виникнення стосовно платежів спірних питань їх можуть вирішувати такі внутрішні, функціонально адаптовані до специфіки енергетичної галузі структури, як постійно діюча відомча Арбітражна комісія, Рада оптового ринку, загальні щорічні або позачергові збори суб'єктів договору, Національна комісія регулювання електроенергетики України, що мають повноваження і юридичні ресурси. В разі необхідності будь-який суб'єкт таких відносин може захистити свої інтереси також у судовому порядку. Ці майнові відносини є, по суті, складовою частиною особливих виробничих відносин.
Разом з тим, 01.07.2019 набув чинності Закон України "Про ринок електричної енергії" за змістом п. 23 розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" якого визнається таким, що втратив чинність, зокрема Закон України "Про електроенергетику".
За приписами п. 2 зазначеного розділу Закону балансуючий ринок та ринок допоміжних послуг, ринок "на добу наперед" та внутрішньодобовий ринок, двосторонні договори починають діяти з 1 липня 2019 року. При цьому балансуючий ринок, ринок "на добу наперед", внутрішньодобовий ринок та двосторонні договори запроваджуються одночасно.
Крім того, відповідно до п. 15 розд. XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ринок електричної енергії" оптовий постачальник електричної енергії провадить діяльність до повного погашення своєї кредиторської та дебіторської заборгованості за електричну енергію.
Згідно з п. 16 того ж розділу доручено Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом розробити та внести на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо особливостей погашення заборгованості за електричну енергію, що утворилася на ОРЕ.
17 червня 2020 року ухвалено Верховною Радою України Закон України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії", який набрав чинності з 16.07.2020, крім статей 5 і 6, які набирають чинності з 1 липня 2021 року.
Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади, пов'язані з погашенням заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії України. Метою цього Закону є повне погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії України.
За приписами ст. 1 зазначеного Закону:
заборгованість - це сума коштів, що виникла до 1 липня 2019 року, підтверджена учасниками та підлягає сплаті відповідно до укладених договорів і судових рішень;
підтвердження заборгованості - процес встановлення та уточнення сум заборгованості учасниками, за результатами якого складається акт про наявність та розмір заборгованості;
оптовий постачальник електричної енергії - державне підприємство "Енергоринок", утворене для забезпечення функціонування оптового ринку електричної енергії України;
процедура погашення заборгованості - комплекс необхідних заходів, спрямований на остаточне врегулювання кредиторської та дебіторської заборгованості на оптовому ринку електричної енергії, а також припинення діяльності оптового постачальника електричної енергії.
Статтею 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" регламентовані заходи щодо погашення заборгованості на оптовому ринку електричної енергії України. Учасники здійснюють погашення заборгованості шляхом:
1) застосування процедури взаєморозрахунків з використанням механізмів, передбачених статтею 3 цього Закону;
2) погашення (списання) заборгованості відповідно до статті 4 цього Закону.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 4 зазначеного Закону на умовах, визначених цим Законом, підлягає погашенню (списанню) заборгованість державного підприємства "Енергоринок" перед оператором системи передачі за послуги з диспетчерського управління об'єднаною енергетичною системою України та передачі електричної енергії магістральними і міждержавними електричними мережами.
Частиною 5 ст. 4 зазначеного Закону встановлено, що погашення (списання) заборгованості здійснюється учасниками на підставі примірних договорів відповідно до окремих порядків, що затверджуються Кабінетом Міністрів України в місячний строк після набрання чинності цим Законом.
Натомість, відповідний порядок Кабінетом Міністрів України не розроблений, тобто відсутній механізм погашення заборгованості, яка наразі існує.
Крім того, процедура погашення заборгованості - це комплекс необхідних заходів, спрямований на остаточне врегулювання кредиторської та дебіторської заборгованості на оптовому ринку електричної енергії. Заборгованість - це сума коштів, що виникла до 1 липня 2019 року, підтверджена учасниками та підлягає сплаті відповідно до укладених договорів і судових рішень.
З огляду на визначення терміну "заборгованість", викладеного в ст. 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії", під регулювання названого Закону підпадає саме підтверджена учасниками заборгованість, яка відображена в акті про наявність та розмір заборгованості.
З огляду на зазначене, заборгованість відповідача перед позивачем, що утворилася за договором, підлягає погашенню у спеціальному порядку, визначеному державою, однак за відсутності підтвердженої учасниками заборгованості, застосування до спірних правовідносин Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" буде можливе за умови підтвердження такої заборгованості відповідним рішенням суду.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.02.2022 року у справі №910/4216/20.
В матеріалах справи наявний Акт звірки розрахунків №04/32-18123 від 21.10.2019 року (станом на кінець дня 30.09.19), відповідно до якого заборгованість ДП "Енергоринок" перед ПрАТ "Укргідроенерго" за договором №3304/01 від 31.01.2006 року становить за даними відповідача 1 175 549 242,04 грн, за даними позивача - 1 001 664 710,73 грн, у графі розходження зазначено: в бухгалтерському обліку ПрАТ "Укргідроенерго" відображено господарську операцію щодо зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 173884531,31 на підставі заяви про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 05.09.2019 №17/4026.
Вказаний акт оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.
Заявою про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог №17/4026 від 05.09.2019 Приватне акціонерне товариство «УКРГІДРОЕНЕРГО» повідомило Державне підприємство "Енергоринок" про припинення зобов'язань ПрАТ «Укргідроенерго» перед ДІ «Енергоринок» щодо сплати заборгованості в сумі 173 884 531,31 грн, в тому числі ПДВ 28 980 755,22 грн, за придбану електричну енергію в червні 2019 року за Договором від 31.01.2006 №3304/01 у повному обсязі та частково в сумі 173 884 531,31 грн, в тому числі ПДВ 28 980 755,22 грн, припинення зобов'язань ДП «Енергоринок» перед ПрАТ «Укргідроенерго» щодо сплати заборгованості в сумі 357 398 347,29 грн, в тому числі ПІДВ 59 566 391,22 грн, за придбану електроенергію в червні 2019 року за Договором від 31.01.2006 №3304/01 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Після зарахування зустрічних однорідних вимог у сумі 173 884 531,31 грн., в тому числі ПІДВ 28 980 755,22 грн.:
- зобов'язання ДПІ «Енергоринок» зі сплати ПрАТ «Укргідроенерго» за куплену електричну енергію в червні 2019 року зменшуються на суму 173 884 531,31 грн, в тому числі ПІДВ 28 980 755,22 грн, а заборгованість за куплену електричну енергію в червні 2019 року погашена частково і становить 183 513 815,98 грн, в тому числі ПДВ 30 585 636,00 грн;
- зобов'язання ПрАТ «Укргідроенерго» зі сплати ДІ «Енергоринок» за куплену електричну енергію в червні 2019 року припинено в повному обсязі, а заборгованість ПрАТ «Укргідроенерго» перед ДІ. «Енергоринок» погашена в повному обсязі.
Разом з тим, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, відомості з якого є відкритими та загальнодоступними, постановою Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 911/2560/19 залишено без змін рішення Господарського суду Київської області від 06.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2020, якими задоволено позов ДП "Енергоринок", визнано недійсним з моменту його вчинення односторонній правочин про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, вчинений ПрАТ "Укргідроенерго" у формі заяви про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 05.09.2019 №17/4026.
Сторонами не підтверджено розмір заборгованості Державного підприємства «Енергоринок» перед Приватним акціонерним товариством «УКРГІДРОЕНЕРГО» за електроенергію.
Верховний Суд у постанові від 15.06.2022 у справі № 910/9947/19 дійшов висновку про те, що Закон України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" допускає можливість звернення з позовом до ДП "Енергоринок" про стягнення заборгованості, оскільки заборгованістю є сума коштів, що виникла до 01.07.2019, підтверджена учасниками та підлягає сплаті, зокрема відповідно до судових рішень.
Верховний Суд у зазначеній постанові вказав на те, що Закон України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії", який визначає правові, економічні та організаційні засади, пов'язані з погашенням заборгованості, що утворилася на ОРЕ, не встановлює будь-яких заборон або обмежень щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат на заборгованість, що виникла у ДП "Енергоринок" до 01.07.2019.
З огляду на зазначене, Законом України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" не передбачено будь-яких обмежень або заборони для позивача щодо звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості і 3% річних та інфляційних.
Згідно з п. 4.1. договору оплата вартості електричної енергії, купленої ДПЕ у УГЕ, що визначена відповідно до п. 2.4. даного Договору, здійснюється грошовими коштами, які перераховуються на поточний рахунок УГЕ (для розрахунків за куплену електроенергію) та на поточний рахунок із спеціальним режимом використання (для розрахунків з податку на додану вартість). Згодою сторін оплата вартості електричної енергії, купленої ДПЕ у УГЕ, може також здійснюватися іншими формами, що передбачені чинним законодавством. Платіж на поточний рахунок із спеціальним режимом використання є невід'ємною частиною оплати вартості електричної енергії, купленої ДПЕ у УГЕ, що визначена відповідно до п. 2.4. даного Договору.
Оплата вартості електричної енергії здійснюються кожного банківського дня з поточного рахунку із спеціальним режимом використання ДПЕ відповідно до алгоритму ОРЕ, який затверджується НКРЕ. (п.4.2 договору)
Згідно з п.п. 4.3, 4.4 договору до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим, УГЕ надає ДПЕ рахунок-фактуру. До 17 числа місяця, наступного за розрахунковим, УГЕ виписує тa надає ДПЕ податкову накладну згідно чинного законодавства України.
Таким чином, заборгованість Державного підприємства «Енергоринок» перед Приватним акціонерним товариством «УКРГІДРОЕНЕРГО» за Договором №3304/01 від 31.01.2006 року становить 1 175 549 242,04 грн з урахуванням постанови Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 911/2560/19 про визнання недійсним з моменту його вчинення одностороннього правочину про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, вчиненого ПрАТ "Укргідроенерго", у формі заяви про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 05.09.2019 №17/4026 на суму 173 884 531,31 грн, відображеного в Акті звірки розрахунків №04/32-18123 від 21.10.2019 (станом на кінець дня 30.09.2019), який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.
В свою чергу, сторонами не заперечувався факт здійснення часткової оплати заборгованості Відповідачем перед Позивачем й наявності боргу у сумі, яка визначена саме в акті звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2009, у поданих заявах по суті спору, а тому відповідно до ч.1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.
Акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.
Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.
Чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем.
Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
З огляду на зазначене, заборгованість відповідача перед позивачем, що утворилася за договором, підлягає погашенню у спеціальному порядку, визначеному державою, однак за відсутності підтвердженої учасниками заборгованості, застосування до спірних правовідносин Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" буде можливе за умови підтвердження такої заборгованості відповідним рішенням суду.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.02.2022 у справі №910/4216/20, у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.06.2023 року по справі № 910/9796/19.
При цьому, при зверненні до суду з вказаним позовом Приватним акціонерним товариством «УКРГІДРОЕНЕРГО» заявлено до стягнення з Державного підприємства «Енергоринок» заборгованості у розмірі 1 001 664 710 грн. 73 коп. Відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог, а тому Суд розглядає вимоги Позивача в межах заявленої суми.
В той же час, після відкриття провадження у справі №910/16185/19 Державним підприємством «Енергоринок» було перераховано на користь Позивача грошові кошти у загальному розмірі 9 346 523 грн. 94 коп., що підтверджується розшифровкою банківської виписки Відповідача за період з 01.04.2021 р. по 31.10.2022 р. із зазначенням призначення платежу: «розп.коштів зг алгор за е/е, відп у 01.2016, 12.2014» (т.7 а.с.29-31) При цьому, Суд не приймає докази перерахування Відповідачем грошових коштів Позивачу на суму в розмірі 567 грн. 25 коп., які були сплачені в рахунок погашення заборгованості за серпень 2000 року, тобто за період, який не є предметом розгляду у даній справі.
Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Грошові кошти у розмірі 9 346 523,94 грн були перераховані на користь Приватного акціонерного товариства «УКРГІДРОЕНЕРГО» після відкриття провадження у даній справі 25.11.2019.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про закриття провадження у справі №910/16185/19 в частині стягнення 9 346 523,94 грн - суми основної заборгованості у зв'язку з відсутністю предмету спору між сторонами.
Таким чином, заборгованість Державного підприємства «Енергоринок» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРГІДРОЕНЕРГО» за Договором №3304/01 від 31.01.2006 року становить 992 318 186,79 грн.
Що стосується порядку розрахунків за отриманий товар, позивач посилався на п.6.19 Інструкції про порядок використання коштів ОРЕ України, яка є додатком №4 до Договору між членами оптового ринку електричної енергії. Проте, п.4.2 Договору передбачено, що оплата вартості електричної енергії здійснюються кожного банківського дня з поточного рахунку із спеціальним режимом використання ДПЕ відповідно до алгоритму ОРЕ, який затверджується НКРЕ.
Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи вищенаведені умови Договору №3304/01 від 31.01.2006 року обов'язок Відповідача по оплаті отриманого товару на підставі вищезазначених актів купівлі-продажу електроенергії на момент розгляду даної справи настав, проте при здійсненні розрахунку Позивач самостійно визначив періоди прострочення саме з 16 числа місяця, а тому відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог.
Проте, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження оплати Відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРАНСГАЗПРОМ» в розмірі 992 318 186,79 грн.
Таким чином. суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов договору, не здійснив оплату вартості купленої електроенергії в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 992 318 186,79 грн. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 16.01.2017 по 11.11.2019 у розмірі 17 957 335,33 грн та інфляційні за загальний період прострочки з 16.01.2017 по 11.11.2019 у розмірі 41 105 792,29 грн.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки відповідачем сплати за отриманий товар за загальний період прострочки з 16.01.2017 по 11.11.2019 у розмірі 17 957 335,33 грн. колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних в цій частині у повному обсязі.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за період прострочки з 16.01.2017 по 11.11.2019 у розмірі 41 105 792,29 грн колегія суддів погоджується з висновком сулу першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в цій частині у повному обсязі.
Позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 16.04.2019 по 16.08.2019 у розмірі 14 049 212,12 грн.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому Суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов'язань.
Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Пунктом 5.6.1 Договору передбачено, що ДПЕ несе відповідальність при порушеннях ДПЕ розподілу коштів для УГЕ відповідно до алгоритму розподілу коштів ОРЕ, який затверджується НКРЕ, УГЕ має право нараховувати ДПЕ пеню в розмірі 0,2% від неоплаченої згідно з цим алгоритмом суми (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день розрахунку) за кожен день ненадходження таких коштів на рахунок УГЕ. При цьому нарахування пені за порушення ДПЕ розподілу коштів припиняється через один календарний місяць від дня, коли порушення було здійснено. З ДПЕ може стягуватися додатково штраф у розмірі сто гривень за ненадходження на рахунок УГЕ належних коштів відповідно до алгоритму розподілу коштів ОРЕ понад тридцять днів. Сплата ДПЕ пені тa штрафу здійснюється з поточних рахунків ДПЕ на поточні рахунки УГЕ.
Перевіривши розрахунок пені, у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 16.04.2019 по 16.08.2019 у розмірі 14 049 212,12 грн колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення, у зв'язку з невірним розрахунком позивача в частині здійснення нарахування пені на різні суми заборгованості за один й той самий день 16.07.2019, що є помилковим при здійсненні розрахунку.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується із здійсненим судом першої інстанції розрахунком та вважає правомірним та обґрунтованим стягнення на користь позивача пені за загальний період прострочки з 16.04.2019 по 16.08.2019 у розмірі 13 987 236,24 грн.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції законно та правомірно частково задоволено позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «УКРГІДРОЕНЕРГО» до Державного підприємства «Енергоринок» у розмірі 992 318 186,79 грн, 3% річних у розмірі 17 957 335,33 грн, інфляційні у розмірі 41 105 792,29 грн, пеня у розмірі 13 987 236,24 грн.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Щодо посилання апелянта на безпідставне не закриття провадження у цій справі (910/16185/19), у зв'язку з розглядом справи №10/10576/17, оскільки, предметом позову в обох є стягнення заборгованості за Договором № 3304/01 від 31.01.2006, зокрема, за грудень 2014 року, січень 2015 року, березень 2015 року, квітень 2015 року, серпень 2015 року, грудень 2015 року, січень 2016 року, квітень 2016 року, травень 2016 року, грудень 2016 року.
Так, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, шо пдставою позову у справі №910/10576/17 були розрахунки між членами Оптового ринку електричної енергії (далі - ОРЕ), у відповідності Закону України «Про електроенергетику», здійснювались лише у відповідності до затвердженого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) алгоритму та лише на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання. У зв'язку з викладеним вище рішенням Господарського суду м. Києва від 18.09.2017 у справі № 910/10576/17 було відмовлено ПрАТ «Укргідроенерго» в задоволенні позовних вимог.
Підставою звернення до суду з вказаним позовом було те, що до 01.07.2019 Енергоринок у відносинах з позивачем діяло згідно з умовами договору та вимогами чинного на той час законодавства, здійснюючи розрахунок Підприємства відповідно до затверджених НКРЕКП алгоритмів. Разом із тим, відповідно до п. 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про ринок електроенергії», стаття 15-1 Закону України «Про електроенергетику» втратила чинність з дати початку дії нового ринку електричної енергії, тобто з 01.07.2019. Як наслідок постановою НКРЕКП від 09.07.2019 № 1370 визнано такими, що втратили чинність ряд постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, які визначали алгоритм перерахування, розподілу коштів між членами ОРЕ, а також перелік поточних рахунків із спеціальним режимом використання. Згідно із Законом України «Про ринок електричної енергії» алгоритм розподілу коштів - порядок розподілу уповноваженими банками коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання без платіжних доручень, що встановлюється Регулятором відповідно до цього Закону. У той же час, ст. 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено принципи встановлення алгоритму розподілу коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання електропостачальників. Таким чином, п. 5 ст. 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» встановлено єдиний випадок застосування відмінного від грошового розрахунку порядок перерозподілу коштів із застосування відповідного алгоритму, затвердженого державним регулятором, мова іде про рахунки із спеціальним режимом використання лише електропостачальника (за наявною ліцензією на такий вид діяльності). З огляду на викладене вище, Законом України «Про ринок електричної енергії» не передбачено відкриття поточного рахунку із спеціальним режимом використання Енергоринок та не надано повноважень НКРЕКП встановлювати з 01.07.2019 алгоритми розподілу коштів, зокрема, щодо розрахунків Енергоринок з виробниками електричної енергії. З 01.07.2019 запроваджено новий ринок електричної енергії, який діє відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії». Відповідно до пункту 23 Розділу XVII Закону України «Про ринок електричної енергії» з 01.07.2019 Закон України «Про електроенергетику», а також низка постанов НКРЕКП, які визначали алгоритм перерахування, розподілу коштів між членами ОРЕ втратили чинність.
Таким чином, підстави позовів у справі №910/10576/17 та у справі №910/16185/19 є різними, а чинні процесуальні норми Господарського процесуального кодексу України не позбавляють заявника права на розгляд спору про той же предмет, у разі зазначення ним інших підстав позову та надання доказів, якими він обґрунтовує ці підстави.
В такий спосіб, заявлені у даній справі позовні вимоги хоч і стосуються одного і того ж предмета позову в частині стягнення заборгованості за Договором № 3304/01 від 31.01.2006 р., зокрема, за грудень 2014 року, січень 2015 року, березень 2015 року, квітень 2015 року, серпень 2015 року, грудень 2015 року, січень 2016 року, квітень 2016 року, травень 2016 року, грудень 2016 року, проте не можна вважати, що між сторонами вже було вирішено спір про той самий предмет, і позови повністю збігаються за складом учасників судового процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Враховуючи наведене, відсутні правові підстави для закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки справи не є повністю ідентичними, а тому клопотання Державного підприємства «Енергоринок» про закриття провадження у справі від 20.09.2022 року задоволенню не підлягає.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Державного підприємства "Енергоринок" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі № 910/16185/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 у справі № 910/16185/19 - залишити без змін.
Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на Державне підприємство "Енергоринок".
Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 04.12.2023
Головуючий суддя С.А. Гончаров
Судді О.В. Тищенко
А.І. Тищенко