ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" листопада 2023 р. Справа№ 927/497/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гончарова С.А.
суддів: Тищенко А.І.
Тищенко О.В.
за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 22.11.2023
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "ЧЕРНИСЬКЕ"
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.07.2023
у справі № 927/497/23(суддя - Белов С.В.)
за позовом Приватного підприємства "ЧЕРНІГІВНАФТОПРОДУКТ",
до Фермерського господарства "ЧЕРНИСЬКЕ",
про стягнення 826 001, 51 грн,
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство "ЧЕРНІГІВНАФТОПРОДУКТ" звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до Фермерського господарства "ЧЕРНИСЬКЕ" про стягнення 826 001,51 грн, з яких 502 573,12 грн основна заборгованість, 170 996,13 грн інфляційні збитки, 26 444,75 грн 3 % річних за користування грошовими коштами, 125 987,51 грн пеня.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 10.07.2023 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Фермерського господарства "ЧЕРНИСЬКЕ" на користь Приватного підприємства "ЧЕРНІГІВНАФТОПРОДУКТ" 502 573,12 грн основної заборгованості, 170 996,13 грн інфляційних збитків, 26 444,75 грн 3 % річних, 125 987,51 грн пені та 12 390,02 грн судового збору.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, 28.07.2023 (згідно дати звернення до засобів поштового зв'язку) Фермерське господарство "ЧЕРНИСЬКЕ" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.07.2023 у справі № 927/497/23, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.07.2023 у справі №927/497/23 в частині стягнення з Фермерського господарства "ЧЕРНИСЬКЕ" на користь Приватного підприємства "ЧЕРНІГІВНАФТОПРОДУКТ" 170 996, 13 грн інфляційних збитків, 26 444, 75 грн 3% річних за користування грошовими коштами, 125 987, 51 грн пені та прийняти нове, яким зменшити розмір санкцій до 5% від заявлених до стягнення, а саме до 16 171, 42 грн та відстрочити виконання судового рішення на шість місяців з дня його ухвалення, в іншій частині - рішення залишити без змін.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що судом першої інстанції належним чином не враховано, що апелянт наразі господарську діяльність здійснює обмежено, перебуває у скрутному фінансовому становищі, порушення зобов'язання виникло не з його вини та не потягло за собою збитки для позивача, а заявлені до стягнення санкції є надмірними порівняно з загальною сумою заборгованості (64%) та призведуть до безпідставного збагачення позивача.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що судом належним чином не досліджені та не враховані доводи та докази апелянта щодо необхідності зменшення, заявлених до стягнення пені, 3% річних, інфляційних збитків та відстрочення виконання рішення суду на шість місяців з моменту ухвалення такого рішення.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.08.2023, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Станік С.Р., Шаптала Є.Ю.
Суддя Станік С.Р. з 07.08.2023 по 08.08.2023 перебував у відпустці.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2023 витребувано невідкладно у Господарського суду Чернігівської області матеріали справи № 927/497/23 та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "ЧЕРНИСЬКЕ" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.07.2023 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Чернігівської області.
21.08.2023 від Господарського суду Чернігівської області до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи 927/497/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "ЧЕРНИСЬКЕ" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.07.2023 у справі № 927/497/23. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Фермерського господарства "ЧЕРНИСЬКЕ" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.07.2023 у справі № 927/497/23 у судовому засіданні 26.09.2023.
11.09.2023 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.
У зв'язку з перебуванням судді Станіка С.Р, який входив до складу суду, у відпустці відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2023, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 прийнято справу № 927/497/23 до провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "ЧЕРНИСЬКЕ" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.07.2023 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Фермерського господарства "ЧЕРНИСЬКЕ" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.07.2023 на 22.11.2023.
У зв'язку з перебуванням суддів Шаптали Є.Ю. та Яковлєва М.Л., які входили до складу суду, у відпустці відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2023, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 прийнято справу № 927/497/23 до провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "ЧЕРНИСЬКЕ" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.07.2023 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., Тищенко А.І. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Фермерського господарства "ЧЕРНИСЬКЕ" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.07.2023 на раніше визначену дату 22.11.2023.
В судове засідання, що відбулось 22.11.2023 з'явився представник відповідача, надав пояснення щодо суті спору та просив суд задовольнити апеляційну скаргу з підстав викладених у ній. Позивач не з'явився, свого представника не направив про час, дату та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 16.04.2021 між Приватним підприємством "Чернігівнафтопродукт" (надалі - постачальник) та Фермерським господарством "Черниське" (надалі - покупець) укладено договір поставки паливно-мастильних матеріалів №84 (надалі - договір).
Згідно з п.1.1 Договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити поставлені паливно-мастильні матеріали, в тому числі масла автомобільні (надалі - "ПММ").
Асортимент, кількість (обсяг), ціна за відповідну одиницю виміру ПММ, визначаються у специфікації, яка є додатком № 1 до цього договору (надалі іменується "специфікація") (п. 1.2. Договору).
Відповідно до п. 2.1., п.2.2. договору, відвантаження товару здійснюється за адресою: 16633, м. Ніжин, вул. Ніжинський шлях, 17 - акцизний склад №1006389; 14001, м. Чернігів, вул. Мазепи, 59 - акцизний склад №1016374, або іншим місцем обумовленого сторонами.
Поставка товару здійснюється засобами постачальника, на протязі двох днів з моменту отримання специфікації від покупця або у інший термін, обумовлений між постачальником та покупцем.
Товар постачається покупцю частинами (товарними партіями).
Кількість та ціна поставленого товару (окремої партії) визначається відповідно видаткової накладної.
Право власності на товар переходить до покупця з моменту відвантаження (зливу) постачальником товару до резервуарів покупця, з оформленням та підписанням сторонами відповідної видаткової документації (п. 2.8. Договору).
Відповідно до п. 3.1. договору загальна вартість договору визначається сторонами у додатках до даного договору, та обраховується/складається з сукупної вартості поставок (окремих партій) здійснених в період його дії.
Ціна, кількість та асортимент кожної окремої партії товару попередньо узгоджується сторонами, з наступним її відображенням (закріпленням) у рахунку-фактурі (п. 3.2. договору).
Згідно з п. 3.3. договору розрахунки між сторонами здійснюються в Українській національній валюті - гривнях. Вид розрахунків - безготівковий. Форма розрахунків - платіжним дорученням.
Оплата товару здійснюється покупцем з відстрочкою платежу, згідно з якою Покупець зобов'язаний на протязі 10 календарних днів з моменту отриманні оплатити отриману партію товару. За окремою домовленістю оплата товару здійснюється покупцем на умовах 100% передоплати, отримання якої постачальником є умовою для здійснення останнім поставки товару відповідно до даного договору. Оплату рахунку на передоплату, виставлену постачальником, покупець зобов'язаний здійснити протягом 2 (двох) банківських днів з моменту його виставлення постачальником (п. 3.4.- 3.6. договору).
Відповідно до п. 3.8. договору зобов'язання покупця по оплаті товару вважаються виконаними з моменту надходження грошових коштів за кожну окрему партію товару на розрахунковий рахунок продавця.
При наявності заборгованості перед постачальником за раніше відвантажені покупцю ПММ, платежі, що надходять на рахунок постачальника від покупця зараховуються в погашення існуючої заборгованості за попередні поставки ПММ (у порядку незалежно від указаного покупцем призначення платежу до повного погашення існуючої заборгованості (п. 3.9. договору).
Згідно з п.4.1., п. 4.2. договору у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього Договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством.
Покупець зобов'язаний за прострочення оплати сплатити постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується за весь період прострочення по день проведення розрахунків у відповідності з умовами договору.
За умовами п. 7.1.-7.3. цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1 цього договору та закінчується 31 грудня 2021 р. Закінчення строку цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
На виконання умов договору позивачем було поставлено товар - дизельне паливо на суму 602 597,12 грн, що підтверджується видатковими накладними №РН-0000112 від 16.04.2021, №РН-0000263 від 23.04.2021, №РН-0000418 від 30.04.2021, №РН-0004676 від 06.08.2021, №РН-0005550 від 20.08.2021 та товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (нафти) №0000000112 від 16.04.2021, №0000000263 від 23.04.2021, №0000000418 від 30.04.2021, №0000004676 від 06.08.2021, №0000005550 від 20.08.2021.
Позивачем було висталено відповідачу рахунки-фактури № СФ-0000076 від 16.04.2021 на суму 120 024,00 грн; №СФ-0000163 від 23.04.2021 на суму 118 608,00 грн, №СФ-0000262 від 30.04.2021 на суму 119 880,00 грн, №СФ-0002256 від 06.08.2021 на суму 124 205,12 грн, №СФ-0002616 від 20.08.2021 на суму 119 880,00 грн.
Згідно з платіжними дорученнями №55 від 29.04.2021 на суму 80 024,00 грн та №60 від 29.04.2021 на суму 20 000,00 грн відповідачем здійснено часткову оплату на загальну суму 100 024,00 грн. Після 29.04.2021 оплати відповідачем не здійснювалися.
Враховуючи викладене, позивач зазначає, що заборгованість відповідача за договором склала 502 573,12 грн.
31.01.2023 позивачем направлено на адресу відповідача претензію-вимогу вих.№30 від 30.01.2023 про сплату заборгованості в розмірі 502 573,12 грн.
Відповідач у відповіді на претензію (лист №2 від 16.02.2023 щодо гарантій виконання грошового зобов'язання) визнав наявність заборгованості та повідомив, що у зв'язку з обставинами, пов'язаними з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України, не мав можливості вчасно здійснити оплату кредиторської заборгованості. Відповідач зобов'язався здійснити оплату заборгованості в строки: 28.02.2023 - 102 573,12 грн, 28.03.2023 - 200 000,00 грн, 28.04.2023 - 200 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань по договору поставки паливно-мастильних матеріалів № 84 від 16.04.2021 в частині своєчасної та повної оплати поставлених позивачем паливно-мастильних матеріалів.
Розглянувши апеляційну скаргу Фермерського господарства "ЧЕРНИСЬКЕ", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Зі змісту укладеного між сторонами Договору поставки паливно-мастильних матеріалів №84 від 16.04.2021 вбачається, що цей договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Приписами ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (ч.1,2 ст.538 Цивільного кодексу України).
Згідно із ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Оскільки матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем та отримання відповідачем товару - дизельне паливо (код УКТ ЗЕД 2710194300) на суму 602 597,12 грн за вищевказаним договором, а тому відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України, у відповідача виникло зустрічне зобов'язання розрахуватись за отриманий товар.
Як встановлено судом, згідно з п. 3.4. договору оплата товару здійснюється покупцем з відстрочкою платежу, згідно з якою покупець зобов'язаний на протязі 10 календарних днів з моменту отримання оплатити отриману партію товару.
Таким чином, за поставлений позивачем товар згідно з умовами договору відповідач зобов'язаний був розрахуватись у наступні строки:
-за видатковою накладною №РН-0000112 від 16.04.2021 - до 26.04.2021, прострочка оплати з 27.04.2021;
- за видатковою накладною №РН-0000263 від 23.04.2021- до 03.05.2021, прострочка оплати з 04.05.2021;
- за видатковою накладною №РН-0000418 від 30.04.2021 - до 10.05.2021, прострочка оплати з 11.05.2021;
- за видатковою накладною №РН-0004676 від 06.08.2021 - до 16.08.2021, прострочка оплати з 17.08.2021;
- за видатковою накладною №РН-0005550 від 20.08.2021- до 30.08.2021, прострочка оплати з 31.08.2021.
На виконання взятих на себе зобов'язань відповідач здійснив лише часткову оплату за отриманий товар з порушенням строків оплати, встановлених умовами Договору на загальну суму 100 024,00 грн (платіжні доручення №55 від 29.04.2021 на суму 80 024,00 грн та №60 від 29.04.2021 на суму 20 000,00 грн).
Відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати поставленої позивачем продукції не виконав, своєчасно та в повному обсязі за поставлену продукцію не розрахувався.
Заборгованість відповідача у сумі 502 573,12 грн підтверджена, доказів сплати матеріали справи не містять.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задовлення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми 502 573,12 грн основного боргу.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 125 987,51 грн пені за період з 29.09.2022 по 30.03.2023.
Частина 1 статті 216 ГК України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється в відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
За статтею 230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції в вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За умовами п. 4.2. договору покупець зобов'язаний за прострочення оплати сплатити постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується за весь період прострочення по день проведення розрахунків у відповідності з умовами Договору.
Колегія суддів перевіривши розрахунок пені, погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення 125 987,51 грн пені, є арифметично вірною, відповідає умовам укладеного договору та чинного законодавства України.
Щодо періоду нарахування пені суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).
За умовами п. 4.2. договору сторони передбачили, що пеня нараховується за весь період прострочення по день проведення розрахунків у відповідності з умовами договору.
Даний пункт договору містить вказівку на подію, що має неминуче настати "по день проведення розрахунків".
Отже, позивачем правомірно нараховано пеню в межах строку, передбаченого п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20.
Враховуючи вищевикладене, посилання відповідача на сплив строків позовної давності щодо нарахування пені, судом до уваги не приймаються.
Щодо стягнення з відповідача 26 444,75 грн трьох відсотків річних за період з 11.01.2022 по 23.02.2023 та 170 996,13 грн інфляційних втрат за період січень 2022 року - лютий 2023 року.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом. Виходячи зі змісту частини 1 статті 612 вказаного Кодексу, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, установлений договором або законом.
За частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Колегія суддів перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за заявлені періоди, керуючись ч. 2 ст. 625 ЦК України, погоджується з висновком суду першої інстанції, що він є арифметично вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру інфляційних втрат та розміру трьох відсотків річних до 5% колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне..
Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічне право суду визначено і частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Разом із тим, у постанові від 18.03.2020 в справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Проаналізувавши зазначені норми, слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру вищенаведених виплат, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, слід оцінювати, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваних сум таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.
При цьому, зменшення розміру означених вище сум є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.
В обґрунтування клопотання про зменшення розміру інфляційних збитків та річних відповідач посилається на те, що прострочення виконання зобов'язання виникло через скрутне фінансове становище, спричинене військовою агресією російської федерації (перебування території у період з 24.02.2022 по 01.04.2022, на якій розташоване господарство, в окупації російськими військами згідно довідки Черниського Старостинського округу Седнівської селищної ради Чернігівського району, що перешкоджало його нормальному функціонуванню) та наявністю інших фінансових зобов'язань (відкриті виконавчі провадження на загальну суму більше 6 330 553,33 грн). Заявлені позивачем до стягнення пеня, інфляційні збитки та 3% річних за прострочення виконання зобов'язання складають 64% від загальної суми заборгованості за Договором поставки паливно-мастильних матеріалів №84 від 16.04.2021 і є надмірними порівняно з загальною сумою заборгованості.
Відповідно до частини 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Статтею 42 ГК України, яка кореспондується положеннями з ч. 1 ст. 1 ЗУ Про підприємництво, визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
При цьому, сторони справи перебувають у рівних економічних умовах.
Як вказано у частині 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Тобто, юридична особа самостійно, на власний ризик здійснює свою господарську діяльність, в тому числі укладає господарські договори і відповідає за наслідки їх невиконання.
Відповідно до ст. 218 ГК України, ст. 617 ЦК України, практики Європейського суду з прав людини (справа "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 (заява №59498/00), справа "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року (заява № 18357/91) та інші) відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов'язань та не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
Для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, тобто суб'єкт господарювання не має будь-яких привілеїв чи пільг в залежності від кількості працівників, наявності у нього заборгованості перед контрагентами чи в інших осіб перед ним тощо. Чинне законодавство України не встановлює будь-яких привілеїв підприємствам за фактом їх належності до видів та організаційно-правових форм в аспекті неналежного виконання господарських зобов'язань чи відтермінування виконання рішень судів, що набрали законної сили.
Частиною 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Наявність у відповідача відкритих виконавчих проваджень в істотному розмірі (на загальну суму більше 6 330 553,33 грн) є результатом господарської діяльності відповідача як самостійного суб'єкта господарювання, а тому вказані обставини не є безумовними самостійними та достатніми підставами для зменшення розміру інфляційних втрат та річних.
В свою чергу, відповідач не надав жодного документу, який підтверджує його фінансовий стан на даний час. Оскільки відповідач веде певну господарську діяльність, отже, ведеться податковий і бухгалтерській облік, підприємство має інформацію та можливість надати інформацію про наявність/відсутність грошових коштів на рахунках тощо.
Одночасно, судом першої інстанції правомірно відхилено доводи відповідача щодо негативного впливу воєнних дій на фінансовий стан відповідача.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Твердження заявника щодо негативних економічних наслідків для підприємства, які полягають у частковому припиненні господарської діяльності є лише припущеннями, а згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16 рішення не може ґрунтуватися на припущеннях і поясненнях однієї зі сторін.
Заборгованість відповідача по договору, що є предметом розгляду у справі, виникла ще з квітня 2021 року, тобто задовго до початку військової агресії російської федерації проти України та введення військового стану в Україні, а тому вказані обставини жодним чином не могли вплинути на можливість виконання відповідачем своїх зобов'язань.
Враховуючи викладене, клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних, врахувавши розмір несвоєчасного виконання відповідачем свого зобов'язання та розмір неустойки; обставини, на які посилався відповідач як на підставу зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних, та у зв'язку з недоведеністю відповідачем їх винятковості, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні вказаного клопотання.
Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду на 6 місяців, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною першою статті 239 ГПК України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 по справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії §1 ст.6 Конвенції.
В силу приписів процесуального законодавства, підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення у визначений строк. Тобто відстрочення виконання судового рішення пов'язано з об'єктивними, непереборними - виключними обставинами, котрі ускладнюють його вчасне виконання.
Надання відстрочення виконання рішення є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (рішення ЄСПЛ у справі Іммобільяре Саффі проти Італії, заява №22774/93, пункт 74).
Відстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти балансу інтересів сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі №920/199/16.
У зв'язку з тим, що відстрочка продовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення терміну відстрочення виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі та період надання відстрочки виконання судового рішення.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка чи розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи.
Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.
Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності провадження, суми та характеру, що визначені судом.
З урахуванням підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення судом встановлено, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Варто зазначити, що передбачені процесуальним законодавством обставини, з якими закон пов'язує можливість надання відстрочки, є оціночними, а необхідність використання права на відстрочку, закон відносить на розсуд суду.
Вказане право застосовується за визначених в законі умов, з урахуванням всіх обставин справи.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження виключних обставин, що ускладнюють виконання рішення у даній справі (відсутність коштів на рахунках, тощо).
Викладені відповідачем у заяві обставини не підтверджують реальності виконання рішення суду у даній справі після закінчення терміну, на який відповідач просить відстрочити його виконання.
З огляду на викладене, з урахуванням балансу інтересів сторін та права на справедливий судовий розгляд, яке може бути порушене у випадку довготривалого невиконання рішення суду, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову Фермерському господарству "Черниське" у задоволенні клопотання про відстрочення виконання рішення суду на 6 місяців.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "ЧЕРНІГІВНАФТОПРОДУКТ" про стягнення 502 573,12 грн основної заборгованості, 170 996,13 грн інфляційних збитків, 26 444,75 грн 3 % річних, 125 987,51 грн пені.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Фермерського господарства "ЧЕРНИСЬКЕ" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі № 927/497/23 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Фермерського господарства "ЧЕРНИСЬКЕ" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.07.2023 у справі № 927/497/23 - залишити без змін.
Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 04.12.2023
Головуючий суддя С.А. Гончаров
Судді А.І. Тищенко
О.В. Тищенко