ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" грудня 2023 р. Справа№ 910/1828/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Хрипуна О.О.
суддів: Станіка С.Р.
Тищенко О.В.
розглянувши апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України
на рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2022
у справі № 910/1828/22 (суддя Спичак О.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал»
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 4 614,63 грн
ВСТАНОВИВ:
08.02.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» з вимогами до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 4 614,63 грн, з яких 905,12 грн 3% річних та 3 709,51 грн інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі Договору про надання фінансових послуг факторингу № 5/29-02/2016 від 29.02.2016 та з огляду на положення підпункту п.41.1 ст.41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у позивача виникло право на звернення до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення заборгованості за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АІ/5572299 у розмірі 4 614,63 грн, з яких 905,12 грн 3% річних та 3 709,51 грн інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 у справі № 910/1828/22 позов задоволено повністю; стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» 3% річних у розмірі 905,12 грн, інфляційні втрати у розмірі 3 709,51 грн, витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 1 500,00 грн та судовий збір у розмірі 2 481,00 грн.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з того, що до позивача перейшло право вимоги зі сплати страхового відшкодування за Договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5572299, розмір якого доведено у судовому порядку під час розгляду справи № 910/842/18, а тому, враховуючи оплату суми страхового відшкодування, у відповідача залишається невиконаним зобов'язання на спірну суму, а саме зі стягнення 905,12 грн 3 % річних, 3 709,51 грн інфляційних втрат.
Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 у справі № 910/1828/22 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги та доводи апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено строк звернення до суду та строк позовної давності; на відповідача покладено додатковий обов'язок щодо виплати інфляційних втрат та 3 % річних, тоді як інфляційні втрати та 3 % річних - це відповідальність страховика-банкрота та порушення грошового зобов'язання, які ухвалою визнано погашеними, така відповідальність не входить до зобов'язань МТСБУ, передбачених пунктами «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону України № 1961-IV; позивачу за Договором про відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування не переходило право вимоги щодо інфляційних втрат та 3% річних до відповідача, а отже, звернення з позовом є безпідставним та не ґрунтується на Договорі. Також в апеляційній скарзі відповідач посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.02.2022 у справі № 201/16373/16-ц та Верховного Суду, викладені у постановах від 29.06.2022 у справі № 756/953/18, від 13.07.2022 у справі № 345/1940/20.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.08.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 у справі № 910/1828/22; справу ухвалено розглядати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2022 провадження у справі № 910/1828/22 за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 у справі № 910/1828/22 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом справи № 910/16820/21.
У зв'язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_1 та перебуванням у відпустці судді Агрикової О.В., відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.08.2023 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Хрипун О.О., судді: Станік С.Р., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2023 прийнято справу № 910/1828/22 до розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Хрипун О.О., судді: Станік С.Р., Тищенко О.В.; поновлено провадження за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 у справі № 910/1828/22.
Позивач своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України в суді апеляційної інстанції.
За змістом ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 24.12.2015 у справі № 756/16160/15-п, яка набрала законної сили 04.01.2016, встановлено, що 24.10.2015 ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Део, державний номер НОМЕР_1 , порушив п. 10.4 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем Тойота, державний номер НОМЕР_2 , що призвело до пошкодження вказаних транспортних засобів.
Вказаною постановою суду ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль марки Тойота, державний номер НОМЕР_2 .
Станом на дату настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Део, державний номер НОМЕР_1 , була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна» на підставі Полісу № АІ/5572299.
Відповідно до Звіту № 4239 від 29.10.2015, складеного суб'єктом оціночної діяльності - Фізичною особою-підприємцем Горобцем Ю.М. (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 14149/13 від 02.01.2013), вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Тойота, державний номер НОМЕР_2 , становить 15 222,32 грн.
02.11.2015 власник пошкодженого автомобіля Тойота, державний номер НОМЕР_2 ( ОСОБА_3 ) звернулась до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» з заявою про страхове відшкодування за Полісом № АІ/5572299.
17.02.2016 між ОСОБА_3 (власник автомобіля Тойота, державний номер НОМЕР_2 ) (цедент) та Фізичною особою-підприємцем Шияном Д.С. (цесіонарій) укладено Договір відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування, за умовами якого цедент відступає цесіонарію, а цесіонарій приймає і зобов'язується оплатити цеденту усі права вимоги, що виникли у цедента у зв'язку з фактом настання ДТП за участю автомобіля Део, державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , відповідальність якого застрахована згідно договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5572299 в страховій компанії ПрАТ «СК «Україна».
Відповідно до п. 1.2 Договору відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування від 17.02.2016 внаслідок укладення цього договору цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди, у тому числі права одержання грошового відшкодування нанесеної шкоди майну цедента, від винної особи, страхової компанії або від Моторного (транспортного) страхового бюро України, в передбачених законом випадках.
Відповідно до п. 1.3 Договору відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування від 17.02.2016 характеристика права вимоги, що передається цесіонарію цедентом за цим договором: загальна сума боргу (страхове відшкодування), право вимоги сплати якого передається цедентом, складає 14 489,85 грн.
29.02.2016 між Фізичною особою-підприємцем Шияном Д.С. (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (фактор) було укладено Договір про надання фінансових послуг факторингу № 5/29-02/2016.
Відповідно до п. 1.1 Договору № 5/29-02/2016 від 29.02.2016 в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку № 1 до цього Договору.
В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п.1.2 Договору №5/29-02/2016 від 29.02.2016).
Згідно з п. 1.3 Договору № 5/29-02/2016 від 29.02.2016 характеристика прав, переданих фактору клієнтом за цим договором: загальна сума боргу 885 315,64 грн.
Пунктом 1.4 Договору передбачено, що зобов'язаною особою (боржником) є особи відповідно до додатку № 1 до цього договору; страхова компанія Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна»; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
З Додатку № 1 до Договору № 5/29-02/2016 від 29.02.2016 вбачається, що його предметом, в тому числі, є відступлення новому кредитору прав вимоги до Охрімчука В.М. на суму 14 489,85 грн.
Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.
Отже, починаючи з 29.02.2016 кредитором у зобов'язанні за договором страхування № АІ/5572299, яке виникло в результаті ДТП, є Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал».
Позивач зазначає, що Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна», порушуючи умови договору (полісу) № АІ/5572299, не здійснило виплату грошового зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна».
Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» за договорами факторингу на суму 4 944 765,41 грн, в тому числі за Договором № 5/29-02/2016 від 29.02.2016, з яких: 14 489,85 грн страхового відшкодування, 905,12 грн 3% річних та 3709,51 грн інфляційних втрат (за Полісом № АІ/5572299), що ґрунтуються на невиконаних Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна» зобов'язаннях з виплати страхового відшкодування потерпілим за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якій просило визнати грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» та включити грошові вимоги у вказаному розмірі до реєстру вимог кредиторів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 у справі № 910/842/18 Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» визнано кредитором Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», в тому числі, за Договором № 5/29-02/2016 від 29.02.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 постановлено ліквідувати Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами.
У зв'язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» позивач звернувся до МТСБУ із заявою про виплату відшкодування від 11.09.2019.
На підставі прийнятого рішення МТСБУ відповідач 01.10.2019 виплатив позивачу 14 489,85 грн. як відшкодування шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 24.10.2015 за участю транспортних засобів Део, державний номер НОМЕР_1 , та Тойота, державний номер НОМЕР_2 .
Позивач зазначає, що МТСБУ лише частково виконало зобов'язання за договором № АІ/5572299 та не виконало зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» на суму 4 614,63 грн, з яких 905,12 грн 3% річних та 3 709,51 грн інфляційних втрат, у зв'язку з чим останній звернувся з позовом до Господарського суду міста Києва до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 4 614,63 грн.
Загальні підстави та особливості відшкодування шкоди передбачені статтями 1166, 1167, 1187 ЦК України, у тому числі завданої джерелом підвищеної небезпеки.
Статтею 1166 ЦК України визначено, зокрема, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Отже, особа, якій заподіяно шкоду, зокрема внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у випадках, визначених законом, має право на її відшкодування. Захист цього права фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, передбачених договором страхування або законом, забезпечує цивільно-правовий інститут страхування.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За договором страхування, згідно з положеннями статті 979 ЦК України, одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (пункт 3 статті 980 ЦК України).
За положенням статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Законом України «Про страхування» встановлено види обов'язкового страхування, одним з яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкове страхування відповідальності).
Відносини у сфері обов'язкового страхування відповідальності регулює Закон № 1961-IV, який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Об'єктом обов'язкового страхування відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу згідно зі статтею 5 цього Закону.
Відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та захисту майнових інтересів страхувальників.
Статтею 4 Закону № 1961-IV передбачено, що суб'єктами обов'язкового страхування відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України, потерпілі.
При цьому страхувальники за цим законом - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.
Страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України «Про страхування».
Отже, страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямоване на захист матеріальних інтересів потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та на компенсацію шкоди, заподіяної їх життю та здоров'ю, а також завданих їм збитків, у тому числі за рахунок МТСБУ у випадках, передбачених Законом № 1961-IV.
МТСБУ є спеціальним суб'єктом у сфері страхування.
Як визначає стаття 39 Закону № 1961-IV, Бюро є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування відповідальності за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування відповідальності.
МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого статуту.
Згідно з підпунктом 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Закону № 1961-IV одним з основних завдань МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
Для забезпечення виконання зобов'язань членів МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими при ньому створюються централізовані страхові резервні фонди, зокрема фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах (фонд захисту потерпілих), призначений для здійснення розрахунків з потерпілими у випадках, передбачених цим Законом (підпункт 43.1.2 пункту 43.1 статті 43 Закону № 1961-IV).
Порядок виконання зобов'язань страховика, що ліквідується, визначає стаття 20 Закону № 1961-IV. Так, відповідно до пункту 20.1 цієї статті у разі ліквідації страховика, правонаступника якого встановлено, договори страхування зберігають свою силу до закінчення строку дії такого договору.
У разі ліквідації страховика за його власним рішенням визначені договором обов'язки цього страховика виконує ліквідаційна комісія (пункт 20.2 статті 20 Закону № 1961-IV).
У разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом (пункт 20.3 статті 20 Закону № 1961-IV).
У випадку ліквідації страховика із встановленням його правонаступника права та обов'язки такого страховика переходять до його правонаступника у тому обсязі і на умовах, що були встановлені договором страхування, який зберігає чинність до закінчення строку його дії.
Натомість пункти 20.2 та 20.3 статті 20 Закону № 1961-IV визначають випадки, за яких права та обов'язки страховика за укладеними ним договорами не переходять до правонаступників, а саме - ліквідації страховика за його власним рішенням та за рішенням визначених законом органів, що відбувається в порядку та за встановленою законом процедурою, за якою ліквідаційна комісія такого страховика виконує його обов'язки за договорами страхування шляхом акцептування та задоволення вимог кредиторів у процедурі ліквідації.
Відповідно до статті 609 ЦК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Ліквідація юридичної особи - страховика у зв'язку з визнанням його банкрутом здійснюється відповідно до положень КУзПБ або Закону про банкрутство, який був чинний на час порушення справи про банкрутство СК «Україна» із особливостями, визначеними цим законом для банкрутства страховиків.
Так, частиною сьомою статті 87 Закону про банкрутство було визначено, що страхувальники за договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, мають право вимагати страхові виплати.
Отже, однією з підстав прийняття МТСБУ на себе зобов'язань страховика, що ліквідується, є встановлення в процедурі ліквідації недостатності майна цього страховика для виконання таких зобов'язань за договорами страхування.
Разом із цим згідно з положеннями пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:
а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;
б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу;
в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи;
г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону;
ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності;
д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров'я згідно з чинним законодавством.
Регламентні виплати, зазначені у підпунктах «а»-«д» цього пункту, розподіляються в порядку, встановленому президією МТСБУ.
Інший порядок та перелік випадків передбачені для здійснення МТСБУ виплат за рахунок фонду страхових гарантій.
При цьому пунктом 41.3 статті 41 цього Закону передбачено, що МТСБУ не відшкодовує шкоду потерпілим, якщо вони можуть задовольнити вимоги на підставі договорів інших видів страхування. У таких випадках МТСБУ відшкодовує частину шкоди, яка не компенсована за договорами інших видів страхування.
Пунктом 22.2 Закону № 1961-IV передбачено, що відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.
Так, МТСБУ відшкодовує шкоду у випадках, чітко передбачених положеннями Закону № 1961-IV, одним з яких є встановлення недостатності майна страховика, якого визнано банкрутом та ліквідовано, для виконання зобов'язань за договорами страхування відповідальності, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих.
Цей випадок не є тотожним правонаступництву, що є підставою заміни сторони у зобов'язанні та внаслідок якого до правонаступника переходять права та обов'язки правопопередника у зобов'язанні у тому обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено у договорі або законі (стаття 512 ЦК України). Така процедура для страховика визначена пунктом 20.1 статті 20 Закону № 1961-IV.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, повинен нести страховик, який є належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди в межах страхової суми (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 147/66/17).
Основна функція МТСБУ у правовідносинах щодо відшкодування шкоди за договорами страхування замість страховика, що ліквідується і майна якого недостатньо для виконання цих зобов'язань, фактично зводиться до забезпечення у будь-якому разі отримання потерпілою особою належного їй відшкодування.
Отже, шкода, яку зобов'язане відшкодувати МТСБУ відповідно до положень пункту 20.3 статті 20, пункту 41.3 статті 41 Закону № 1961-IV, є регламентною виплатою, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих, отримання якої потерпілим гарантується МТСБУ.
МТСБУ приймає на себе зобов'язання із відшкодування шкоди страховика, що визнаний банкрутом та ліквідується, лише за зобов'язаннями, для погашення яких у цього страховика недостатньо майна, тобто у цьому разі виступає спеціальним суб'єктом у сфері обов'язкового страхування, що фактично гарантує постраждалій особі (потерпілому) отримання належної їй регламентної виплати попри банкрутство та ліквідацію страховика, майна якого виявилося недостатньо для погашення акцептованих вимог кредиторів у процедурі банкрутства.
Наведене дає підстави для висновку про те, що МТСБУ не є правонаступником страховика, який ліквідується і щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов'язань за договорами, у розумінні статті 512 ЦК України, а натомість гарантує отримання потерпілою особою належного їй відшкодування попри ліквідацію зобов'язаного у цих правовідносинах страховика і встановлену недостатність його майна для виконання цих його зобов'язань.
При цьому після такої сплати за наявності обставин, передбачених пунктом 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV, у МТСБУ може виникнути право регресної вимоги до осіб, визначених зазначеним положенням.
Отже, МТСБУ вступає у правовідносини щодо відшкодування шкоди замість страховика, якого визнано банкрутом і ліквідовано із встановленням недостатності його майна для виконання зобов'язань за укладеними ним договорами страхування, лише із встановленням цих обставин та звернення до Бюро потерпілої особи за таким відшкодуванням. Тобто Бюро у межах цих правовідносин гарантує отримання лише відшкодування шкоди потерпілою від дорожньо-транспортної пригоди особою.
Із матеріалів справи вбачається, що МТСБУ виплатило позивачу суму відшкодування шкоди і в цій частині спір між сторонами відсутній.
У цій справі до МТСБУ заявлені вимоги про сплату стягнення з МТСБУ 4 614,63 грн, з яких: 905,12 грн 3% річних, 3 709,51 грн інфляційні втрати, нараховані на суму страхового відшкодування, зобов'язання з виплати якого не виконав ліквідований страховик - СК «Україна», щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов'язань за договорами страхування.
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).
Частина друга статті 625 ЦК України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.
Разом із цим МТСБУ не є правонаступником ліквідованого страховика, тобто не набуває усіх прав та обов'язків останнього як сторони у зобов'язанні, а фактично вступає у спірні правовідносини лише у разі та після встановлення факту недостатності майна страховика, що ліквідується, для погашення зобов'язань за договором страхування відповідно до рішення уповноважених законом органів, для погашення вимог кредиторів, тобто не є таким, що приймає на себе всі зобов'язання такого страховика, у тому числі і ті, які є наслідком неналежного виконання або невиконання цим страховиком власних зобов'язань за договорами страхування.
Положення Закону № 1961-IV не містять правових підстав покладення на МТСБУ такого ж обсягу зобов'язань за договорами страхування, який мав страховик, що ліквідований, та який набуває правонаступник у разі здійснення правонаступництва відповідно до пункту 20.1 статті 20 Закону № 1961-IV, а отже, і правових підстав відповідальності МТСБУ за невиконаними цим страховиком зобов'язаннями у вигляді нарахувань, передбачених статтею 625 ЦК України.
МТСБУ лише здійснює відшкодування шкоди за зобов'язаннями страховика із відшкодування шкоди за договорами страхування відповідальності, для виплати за якими у страховика, що ліквідується за рішенням уповноважених законом органів, недостатньо коштів / майна, отже, лише гарантує отримання відшкодування постраждалою особою (потерпілим) та не несе відповідальності за прострочення виконання страховиком, а не МТСБУ, грошового зобов'язання з виплати відшкодування. Натомість, у разі прострочення виконання МТСБУ грошового зобов'язання зі здійснення регламентної виплати у нього виникає передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат та три проценти річних від простроченої суми.
Водночас установлені у справі обставини не дають підстав для висновку про те, що МТСБУ з моменту набуття ним обов'язку із здійснення регламентної виплати допустило прострочення виконання цього зобов'язання. Позивач стверджує саме про те, що підставою нарахування 3% річних та інфляційних втрат є невиконання ліквідованим страховиком зобов'язання з виплати страхового відшкодування у встановлений строк до моменту порушення провадження у справі про банкрутство.
За наведених мотивів відсутні підстави для покладення на МТСБУ обов'язку зі сплати позивачу 905,12 грн 3% річних, 3 709,51 грн інфляційних втрат нарахованих на підставі частини 2 статті 625 ЦК України у зв'язку із невиконанням зобов'язання за договором страхування ліквідованим страховиком.
При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції надані вичерпні відповіді на доводи та вимоги сторін, із застосуванням норм права, які регулюють спірні правовідносини.
Згідно зі статтею 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-6 частини 1 цієї статті.
Враховуючи те, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 у справі № 910/1828/22 підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Моторного (транспортного) страхового бюро України підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 у справі № 910/1828/22 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на позивача відповідно до приписів статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 у справі № 910/1828/22 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 у справі № 910/1828/22 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (36019, м. Полтава, вул. Колективна, 10; код ЄДРПОУ 37686922) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8; код ЄДРПОУ 21647131) 3 721 (три тисячі сімсот двадцять одна) грн 50 коп витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.
5. Матеріали справи № 910/1828/22 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя О.О. Хрипун
Судді С.Р. Станік
О.В. Тищенко