Справа № 369/10249/23
Провадження № 2/369/5018/23
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
Іменем України
05.12.2023 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.,
при секретарі Соловюк В.І.
за участі
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської районної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київської області до ОСОБА_2 про припинення права власності на земельну ділянку шляхом конфіскації,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2023 року позивач звернувсь до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що ОСОБА_3 на праві власності належала земельна ділянка площею 0,1005га в межах с.Гурівщина з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Після її смерті, земельна ділянка була успадкована громадянином російської федерації ОСОБА_2 . Після перевірки прокурором встановлено, що земельна ділянка залишається з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, а ОСОБА_2 - громадянином іншої держави. Відповідно до ст.81 ЗК України дана земельна ділянка мала бути відчужена протягом року, тобто до 21 вересня 2019 року. Оскільки відповідач у добровільному порядку земельну ділянку не відчужив протягом одного року, то право власності на земельну ділянку підлягає припиненню шляхом конфіскації.
Просили суд: конфіскувати у громадянина російської федерації ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3222480803:03:001:5060 площею 0,1005 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташовану в с. Гурівщина Бучанського району Київської області, право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.09.2018, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 43126264, на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області; судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 липня 2023 року відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 жовтня 2023 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив позов задоволити.
У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явивсь. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Письмового відзиву, заперечень, пояснень, заяв про застосування строку позовної давності, клопотань про витребування доказів до суду не надходило. Причини неможливості подати суду не повідомлено. Ухвалу про відкриття, позовну заяву з додатками, судові повістки відповідачу направлялись на останню відому адресу реєстрації, які повернулись з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», а також розміщувалось оголошення про виклик на сайті суду.
Відповідно до вимог ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи..
За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_3 на праві власності належала земельна ділянка з кадастровим номером 3222480803:03:001:5060 площею 0,1005 га, що розташована в межах с. Гурівщина Бучанського район Київської області з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, на підставі рішення Бухівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 05.11.2013 № 14, а право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.12.2013.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
За ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку встановленого ст.1270 ЦК України він не заявив відмову від неї.
Ст. 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Згідно ст.1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом отримують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього кодексу.
21 вересня 2018 року державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської області видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 21.09.2018 (спадкова справа №103/2015, зареєстровано в реєстрі за №1-3226), громадянину російської федерації ОСОБА_2 , визнано право власності на земельну ділянку площею 0,1005 га, з кадастровим номером 3222480803:03:001:5060 з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства.
На підставі вищевказаного свідоцтва ОСОБА_2 зареєстрував в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 3222480803:03:001:5060 (номер відомостей про речове право 28029580 від 21.09.2018, індексний номер рішення про державну реєстрацію права 43126264 від 21.09.2018).
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.
Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).
Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначено Земельним кодексом України (далі - ЗК України).
У відповідності до ч. ч. 1-3 ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
Набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог цього Кодексу (ч. 5 ст. 22 ЗК України).
Відповідно до ч. ч. 3-4 ст. 81 Земельного кодексу України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі прийняття спадщини.
Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.
Поряд із цим, згідно ч. ч. 1, 3 ст. 145 Земельного кодексу України якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.
У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов'язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.
Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель (ч. 4 ст. 145 Земельного кодексу України).
Таким органом згідно чинного законодавства є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.
У відповідності до п. в абз. 1 ст. 143 Земельного кодексу України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.
Відповідно до відомостей Поземельної книги, що була відкрита 04.10.2013 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480803:03:001:5060 земельна ділянка досі має цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства.
Згідно листа Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 15.05.2023 № 8010.6.1-17417/80.2-23 ОСОБА_2 залишається громадянином російської федерації. Доказів на спростування вищевказаних обставин суду не подано.
На підставі наведеного суд приходить до висновку, що громадянин російської федерації ОСОБА_2 у вересні 2018 року набув право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, розташовану на території Дмитрівської сільської територіальної громади Бучанського району Київської області та протягом року не виконав покладений на нього у зв'язку із цим обов'язок, а саме: не відчужив земельну ділянку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Суд також враховує, що чинним законодавством передбачено порядок відшкодування колишньому власнику земельної ділянки її вартості, внаслідок конфіскації та відчуження її уповноваженим органом. В даному випадку наявна «справедлива рівновага» між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власника оспорюваної земельної ділянки, оскільки останній мав достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов'язку, однак до цього часу земельні ділянки не відчужив, що порушує вимоги земельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу. Вказане узгоджується і з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі № 513/444/15-ц від 23.01.2018.
Враховуючи, що отримана ОСОБА_2 у власність земельна ділянка сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 3222480803:03:001:5060, ним добровільно не відчужена упродовж встановленого законодавством України річного строку (кінцевий строк сплив 21.09.2019), право власності на таку земельну ділянку підлягає припиненню, шляхом її конфіскації за рішенням суду. Тому позов підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат суд здійснює на підставі ст.141 ЦПК України.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, -
ВИРІШИВ:
Позов Заступника керівника Києво-Святошинської районної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київської області до ОСОБА_2 про припинення права власності на земельну ділянку шляхом конфіскації - задоволити.
Конфіскувати у громадянина російської федерації ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), земельну ділянку з кадастровим номером 3222480803:03:001:5060 площею 0,1005 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташовану в с. Гурівщина Бучанського району Київської області, право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.09.2018, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 43126264, на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 39817550).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Київської обласної прокуратури суму сплаченого судового збору в розмірі 2684 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн.).
Заочне рішення може бути переглянуто Києво-Святошинським районним судом Київської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення виготовлено 05 грудня 2023 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ