ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 260/3077/23 пров. № А/857/13989/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
судді-доповідача: Судова-Хомюк Н.М.
Онишкевич Т.В.,
Сеник Р.П.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 липня 2023 року у справі № 260/3077/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії,-
суддя у І інстанції - Дору Ю.Ю.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складення повного тексту рішення - не зазначено
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернулась з позовом до Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України (надалі також - відповідач), в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Центр пробації», яка виразилася у не зарахуванні позивау стажу за період з 01.08.2011 року по 02.06.2014 року у календарну вислугу років Державної кримінально - виконавчої служби України;
- зобов'язати Державну установу «Центр пробації» зарахувати стаж з 01.08.2011 року по 02.06.2014 року у календарну вислугу років Державної кримінально - виконавчої служби України;
- зобов'язати Державну установу «Центр пробації» виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 12.12.2022 року, ОСОБА_1 було направлено заяву до Державної установи «Центр пробації» з проханням зарахувати у вислугу років час роботи в Державній кримінально-виконавчій службі по вільному найму з 01.08.2011 року по 02.06.2014 року. В результаті розгляду вказаної заяви з Державної установи «Центр пробації» в Закарпатській області надійшов лист від 03.01.2023 року № 19/10/Ян-23, з якого вбачається, що для вирішення порушеного у заяві питання їй необхідно звернутись до Західного міжрегіонального управління з питань, виконання покарань Міністерства юстиції, яке є правонаступником відділу Державної пенітенціарної служби України в Закарпатській області. Позивач вказує, що 16.01.2023 року була направлена аналогічна заява про зарахування у вислугу років час роботи в Державній кримінально- виконавчій службі по вільному найму з 01.08.2011 року по 02.06.2014 року до Західного міжрегіонального управління з питань виконання покарань Міністерства юстиції, однак з отриманої відповіді вбачається, що періоди служби для виплати надбавки за вислугу років особам І рядового і начальницького складу, які проходять службу в органах та установах визначається Комісіями відповідних органів та установ. Позивач зазначає, що Наказом Державної установи «Центр пробації» від 24.01.2023 року № 76/к І відповідно до п.5 ст.23 Закону України «Про Державну кримінальну службу України» та п.4 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» ( у зв'язку , із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) позивача із 13.02.2023 року звільнено з посади начальника Ужгородського районного сектору №2 філії Державної установи «Центр пробації» в Закарпатській області. Вислуга років у календарному обчисленні становить 08 (вісім) років 09 (дев'ять) місяців 07 (сім) днів, тобто у вислугу років час роботи в Державній кримінально-виконавчій службі по вільному найму з 01.08.2011 року по 02.06.2014 року протиправно зараховано не було. Також позивач зазначає, що їй підлягає виплаті одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби, оскільки її було звільнено з посади у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів. У зв'язку з вищезазначеним позивач звернулася з даним позовом до суду та просила позов задовольнити повністю.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 липня 2023 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Державної установи «Центр пробації», щодо відмови у зарахуванні до календарної вислугу років ОСОБА_1 в Державній кримінально-виконавчої служби України період роботи з 01.08.2011 року по 02.06.2014 року на посаді інспектора.
Зобов'язано Державну установу «Центр пробації» зарахувати до календарної вислуги років ОСОБА_1 строк служби в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді інспектора в період 01.08.2011 року по 02.06.2014 року.
Зобов'язано Державну установу «Центр пробації» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Центр пробації» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що позивачем не надано підтвердження переведення на посади інспектора Ужгородського міжрайонного відділу кримінально-виконавчої інспекції, що комплектувалась у період з 01.08.2011 по 02.06.2014 вільнонайманою особою, до категорії посад, що в подальшому заміщувалась особою начальницького складу. Апелянт також зазначає, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували право позивача на зарахування стажу за період з 01.08.2011 по 02.06.2014 у календарну вислугу років Державної кримінально-виконавчої служби України. Скаржник зазначає, що порядок виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби осіб рядового та начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5. Апелянт вказує, що пунктом 1 розділу 3 Порядку №925/5 передбачено, що у разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності календарної вислуги 10 років і більше. Зазначає, що Центр пробації не виносив рішення щодо відмови для зарахування до календарної вислуги років з 01.08.2011 по 02.06.2014 позивачу, оскільки вона не зверталась із такою заявою та не надала необхідних підтверджень переведення посади інспектора Ужгородського міжрайонного відділу кримінально-виконавчої інспекції, що комплектувалась у період з 01.08.2011 по 02.06.2014 вільнонайманою особою, до категорії посад, що в подальшому заміщувалась особою начальницького складу.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 01 серпня 2011 року наказом ВДДУПВП в Закарпатській області від 01 серпня 2011 року № 113 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду (по вільному найму) інспектора Ужгородського міжрайонного відділу кримінально - виконавчої інспекції відділу ДДУПВП в Закарпатській області (тимчасово на період перебування у відпустці по догляду за дитиною віком до 3-ох років основного працівника).
31.10.2013 наказом ВДПтСУ в Закарпатській області від 30.10.2013 року № 125 о/с ОСОБА_1 звільнено з вищезазначеної посади за власним бажанням та з 01.11.2013 року призначено на посаду інспектора Ужгородського міського підрозділу Ужгородського міжрайонного відділу кримінально - виконавчої інспекції ВДПтСУ в Закарпатській області.
14.04.2014 наказом ВДПтСУ в Закарпатській області від 14.04.2014 року № 37 о/с ОСОБА_1 звільнено з вищезазначеної посади за власним бажанням та з 15.04.2014 року призначено на посаду інспектора Ужгородського міського підрозділу Ужгородського міжрайонного відділу кримінально - виконавчої інспекції ВДПтСУ в Закарпатській області, за рахунок вільного найму до присвоєння спеціального звання.
02.06.2014 наказом Державної пенітенціарної служби України № 67/ОС - 14 від 02.06.2014 року позивачу присвоєно спеціальне звання лейтенант внутрішньої служби (Д - 010962).
Надалі, до 13.02.2023 ОСОБА_1 проходила службу в Державній кримінально - виконавчій службі України на різних посадах, починаючи від інспектора Ужгородського міського підрозділу Ужгородського міжрайонного ( відділу кримінально-виконавчої інспекції відділу ДПтС України в і Закарпатській області в спеціальному званні лейтенант внутрішньої служби до начальника Ужгородського районного сектору № 2 філії Державної установи «Центр пробації» в Закарпатській області, в спеціальному званні майор внутрішньої служби.
07.12.2022 позивача, попереджено, що категорію посади, яка заміщувалася особами і начальницького складу, змінено на категорію посад, яка заміщується і працівниками, що працюють за трудовим договором та у зв'язку з цим, та на підставі ч. 1 ст. 68 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580 - VIII (далі - Закон № 580 - VIІI) буде звільнено зі служби в органах Державної кримінально - виконавчої служби України (далі - ДКВС України) не раніше як через два місяці з дня ознайомлення з даним попередженням, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України № 580 - VIII, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
12.12.2022, ОСОБА_1 було направлено-заяву до Державної установи «Центр пробації» з проханням зарахувати ОСОБА_1 у вислугу років час роботи в Державній кримінально-виконавчій службі по вільному найму з 01.08.2011 року по 02.06.2014 року.
03.01.2023 в результаті розгляду вказаної заяви з Державної установи «Центр пробації» в Закарпатській області надійшов лист № 19/10/Ян-23, з якого вбачається, що для вирішення порушеного у заяві питання ОСОБА_1 необхідно звернутись до Західного міжрегіонального управління з питань виконання покарань Міністерства юстиції, яке є правонаступником відділу Державної пенітенціарної служби України в Закарпатській області.
16.01.2023 року була направлена заява аналогічного змісту про зарахування у вислугу років час роботи в Державній кримінально- виконавчій службі по вільному найму з 01.08.2011 року по 02.06.2014 року до Західного міжрегіонального управління з питань виконання покарань Міністерства юстиції.
Згідно із відповіді Західного міжрегіонального управління з питань виконання покарань Міністерства юстиції від 09.02.2023 року № 5к/вих./8/461 вбачається, що відповідно до Порядку обчислення стажу службу для виплати надбавки за вислугу років особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 22.01.2019 року № 180/5 (далі Порядок), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.01.2019 року № 88/33059, визначення періодів служби для виплати надбавки за вислугу років особам рядового та начальницького складу здійснюється комісією з обчислення стажу служби для виплати надбавки за вислугу років (далі - Комісія). Згідно з п.6 зазначеного і порядку, періоди служби для виплати надбавки за вислугу років особам рядового і начальницького складу, які проходять службу в органах та установах і визначається Комісіями відповідних органів та установ.
Наказом Державної установи «Центр пробації» від 24.01.2023 року № 76/к І відповідно до п.5 ст.23 Закону України про Державну кримінальну службу України та п.4 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» ( у зв'язку, із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) ОСОБА_1 з 13.02.2023 року звільнено з посади начальника Ужгородського районного сектору №2 філії Державної установи «Центр пробації» в Закарпатській області. Вислуга років у календарному обчисленні становить 08 (вісім) років 09 (дев'ять) місяців 07 (сім) днів.
Тобто, у вислугу років час роботи в Державній кримінально-виконавчій службі по вільному найму з 01.08.2011 року по 02.06.2014 року ОСОБА_1 зараховано не було.
Вищевказані обставини встановлені матеріалами справи та не заперечуються сторонами по справі.
Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернулася до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність. Суд першої інстанції зазначає, що при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Суд першої інстанції зазначає, що враховуючи обставини справи встановлені судом, то суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до Положення про Державну установу «Центр пробації», затвердженого наказом Міністерства юстиції України 08.12.2020 року № 4242/5, Державна установа «Центр пробації» є неприбутковою державною установою, створеною для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації і безпосереднього спрямування та координації діяльності уповноважених органів з питань пробації, що належить до сфери управління Мін'юсту.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 року № 2713-IV.
Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу, спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 року № 925/5 (далі Порядок № 925/5).
Пунктом 1 розділу ІІІ Порядку № 925/5 визначено, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності календарної вислуги 10 років і більше.
Згідно з п. 5 розділу ІІІ Порядку № 925/5 строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей».
Вказані положення кореспондуються також з нормами ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-XII (далі - Закон №2262) та вищезазначеної постанови Кабінету Міністрів України.
Так, абзацом 3 п.10 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей», встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до абзаців 12, 13 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» і «з» статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються час роботи в державних органах у разі переходу на військову службу в органи і військові формування Служби безпеки, Управління державної охорони, органи внутрішніх справ, Національну поліцію, Національне антикорупційне бюро, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації, органи і підрозділи цивільного захисту, державну пожежну охорону, податкову міліцію, Бюро економічної безпеки або Державну кримінально-виконавчу службу на посади офіцерського та начальницького складу згідно з переліками посад, затвердженими відповідно Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Міністерством внутрішніх справ, Національною поліцією, Національним антикорупційним бюро, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки, державної фінансової політики, виконання кримінальних покарань, а також у разі переходу на службу до Служби судової охорони на посади середнього і вищого складу згідно з переліком посад, затвердженим Головою Служби судової охорони; час перебування на посадах службовців у виправно-трудових установах, в органах і установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях, інспекціях виправних робіт, підрозділах кримінально-виконавчої інспекції, органах та підрозділах цивільного захисту, підрозділах державної та професійної (невоєнізованої) пожежної охорони, Національному антикорупційному бюро, які переведені в категорію посад, що заміщуються рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, начальницьким складом Національного антикорупційного бюро за переліком посад і на умовах(в порядку), затверджених відповідно центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах виконання кримінальних покарань, цивільного захисту та Національним антикорупційним бюро.
Перелік посад службовців Державної кримінально-виконавчої служби України, які в подальшому були переведені в категорію посад, що заміщуються рядовим і начальницьким складом Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 11.09.2012 року № 1352/5, зареєстрований у Міністерстві юстиції У країни 13.09.2012 року за№ 1578/21890, далі Перелік).
Відповідно до підпункту «ґ» пункту 1 вказаного Переліку, посада «інспектор» віднесена до посад, час перебування на яких зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам рядового і начальницького складу із розрахунку один місяць роботи за один місяць служби в календарному обчисленні з дня призначення на відповідну посаду.
В контексті спірних правовідносин, суд зазначає, що посада інспектора Ужгородського міжрайонного відділу кримінально - виконавчої інспекції відділу ДДУПВП в Закарпатській області, на яку позивача було прийнято з 01 серпня 2011 року згідно наказом ВДДУПВП в Закарпатській області від 01 серпня 2011 року № 113 о/с тимчасово, на період перебування основного працівника у соціальній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, віднесена до категорії посади, яка заміщувалася особою начальницького складу, оскільки перед відпусткою по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на даній посаді перебувала особа начальницького складу, в спеціальному званні старший лейтенант внутрішньої служби ОСОБА_2 , тому дана посада не могла бути переведена в категорію посад, яка заміщувалася особою начальницького складу, оскільки такою була з самого початку (а.с. 19).
Більше того, відповідно до примітки « 2» додатку « 7» штатів кримінально - виконавчої інспекції відділу Державної пенітенціарної служби України в Закарпатській області, затверджених наказом Державної пенітенціарної служби України від 07.06.2012 року № 397 посада «Інспектор» (кількість таких посад - 8) віднесені до таких, що можуть заміщуватися як особами начальницького складу, так і працівниками які не мають спеціальних звань.
З урахуванням встановлених в ході розгляду судової справи обставин суд першої інстанції вважав, що доводи відповідача жодним чином не впливають на право позивача щодо зарахування вказаного періоду трудового стажу до календарної вислуги років, а тому доводи позовної заяви в цій частині є обґрунтованими, підтверджені належними доказами та підлягають задоволенню.
Що стосується питання виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів, суд зазначає наступне.
Вирішуючи спір у цій частині судом встановлено, що питання стосовно обчислення вислуги років було предметом розгляду Верховного Суду у подібних правовідносинах, яке стосувалось застосування ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка тотожна ч. 1 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в частині формулювання: «одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше».
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.04.2018 року у справі №806/2104/17, колегія судів дійшла до висновку, що поняття календарна вислуга років застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до ч. 2 ст. 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», є наявність вислуги 10 років і більше.
Таким чином, Верховний Суд зазначив, що в ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
Така правова позиція висловлена, зокрема, у постановах від 11.04.2018 року у справі № 806/2104/17, від 24.11.2020 року у справі № 822/3008/17, від 21.04.2021 року у справі № 380/2427/20 та від 27.05.2021 року у справі № 1.380.2019.005965.
Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на висновки Верховного Суду, що викладені в постанові від 29.04.2022 року по справі № 580/2497/21, відповідно до яких поняття «умова набуття права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги» і поняття «обчислення розміру одноразової грошової допомоги» - є відмінними, адже до складу першого включається як календарна так і пільгова вислуги років, а до складу другого - лише календарна.
Згідно з положенням ч.ч.5,6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З наказу ДУ «Центр пробації» від 13.01.2023 року № 38/к (яким позивача звільнено зі служби) судом встановлено, що позивач має стаж у календарному обчисленні: 08 (вісім) років 09 (дев'ять) місяців 07 (сім) днів, який визначено самим відповідачем, однак, варто зазначити, що у даний календарний стаж не включено період проходження служби ОСОБА_1 в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді інспектора в період 01.08.2011 року по 02.06.2014 року, що у сукупності складає понад 10 років стажу у календарному обчисленні.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що умова про наявність 10 і більше років вислуги у даному випадку дотримана.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 та від 20.03.2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян (як під час проходження служби, так і після її закінчення) зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002).
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позов є таким що підлягає задоволенню.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 липня 2023 року у справі № 260/3077/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 04 грудня 2023 року