ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Головуючий суддя у першій інстанції: Дмитрук В.В.
04 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/20129/23 пров. № А/857/17762/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2023 року у справі № 140/20129/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
18.07.2023р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, у якому просила суд:
-визнати протиправною бездіяльність щодо не проведення нарахування та виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,
-зобов'язати провести нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, в межах строку звернення до суду, до зміни законодавчого регулювання відповідних правовідносин без обмеження в часовому проміжку.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24.08.2023р. позов задоволено частково.
Суд визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, яка призвела до не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ.
Крім того, суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести з 01.12.2022р. нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі визначеному ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, до фактичної зміни обставин чи зміни нормативно-правових актів, що були застосовані судом під час вирішення даного спору.
В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт, Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24.08.2023р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 23.02.1990р. (категорія 3) та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області та отримує пенсію за віком.
Позивач є непрацюючим пенсіонером та постійно проживає і зареєстрований в населеному пункті Волинської області, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991р. № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В ст.46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, умов проживання і трудової діяльності, соціального захисту потерпілого населення передбачено Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №796-XII від 28.02.1991р.
ст.39 Закону “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, у редакції чинній до 01.01.2015р., громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
28.12.2014р. прийнято Закон України № 76-VIII “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” (який набрав чинності 01.01.2015р.), приписами пп.7 п.4 Розділу І якого внесено зміни до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04.02.2016р. прийнято Закон України № 987-VIII “Про внесення зміни до Закону України “Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (який набрав чинності з 01.01.2016р.), яким включено до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” норму ст.39 такого змісту: “Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України”.
ст.147 Конституції України передбачено, що Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції. Діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, обґрунтованості та обов'язковості ухвалених ним рішень і висновків.
Згідно ст.151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Відповідно до ч.2-3 ст.152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
ст.75 Конституції України визначено, що Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Приписи ст.97 Закону України “Про Конституційний Суд України” закріплюють порядок виконання рішень та висновків Суду.
ст.98 цього Закону передбачає, що за невиконання рішень та недодержання висновків Суду настає відповідальність згідно із законом.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018р., яке стало однією з підстав звернення до суду з позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України № 76-VIII від 28.12.2014р. “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України”.
ст.39 в редакції Закону України “Про внесення зміни до Закону України “Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, яка чинна з 01.01.2016р., врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження, натомість редакція ст.39, яка була чинна до 01.01.2015р., врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
З огляду на наведене, у спірних відносинах відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - ст.39 Закону України “Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” до внесення змін Законом № 76-VIII, спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність з 01.01.2016р. норми ст.39 Закону України “Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” в редакції Закону України “Про внесення зміни до Закону України “Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Наведена колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (ст.ст.3, 8 Конституції України та ст.6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Системний аналіз вищенаведеного дає підстави для висновку, що саме з 17.07.2018р. відновлено дію норми ст.39 Закону України “Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у редакції, що діяла до 01.01.2015р. в частині, яка не змінена Законом України “Про внесення зміни до Закону України “Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, оскільки рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 норми пп.7 п.4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
З урахуванням зазначеного, з 17.07.2018р. норма ст.39 Закону України “Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” має такий зміст:
“Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
-у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
-у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
-у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.”.
В іншій частині норма ст.39 Закону України “Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” діє у редакції Закону України від 04.02.2016р. “Про внесення зміни до Закону України “Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Системний аналіз зазначеного дає підстави для висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 6-р/2018 від 17.07.2018р. відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії на підставі ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (в редакції до 01.01.2015р.), - тобто, в розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Разом з тим, Велика Палата у постанові від 18.03.2020р. у зразковій справі № 240/4937/18 дійшла правового висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018р. № 6-р/2018 та ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” із 17.07.2018р. непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у зразковій справі № 240/4937/18 наведені обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17.07.2018р. підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, у редакції, чинній до 01.01.2015р.
Отже, під час розгляду цієї справи підлягають врахуванню правові висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 240/4937/18.
Разом з тим, судом першої інстанції задовольняючи позов шляхом зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести з 01.12.2022р. нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі визначеному ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, до фактичної зміни обставин чи зміни нормативно-правових актів, що були застосовані судом під час вирішення даного спору не враховано те, що з 21.10.2022р. - 15.04.2023р. включно позивач працював машиністом (кочегаром) котельні на опалювальний сезон КП «Любешівська багатопрофільна лікарня». Тобто, у спірний період ОСОБА_1 не мав права на доплату до пенсії згідно ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки був працюючим пенсіонером.
Вказана обставина підтверджується записами №12-13 трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 .
Отже, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 з 21.10.2022р. - 15.04.2023р. включно вважався працюючою особою до дати звільнення з роботи (служби).
Разом з тим, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, шо позивач є непрацюючим пенсіонером, оскільки такий факт спростовується наявними у справі доказами.
При цьому, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 з 01.05.2023р. є непрацюючим пенсіонером, і цей факт не заперечується пенсійним органом.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановленому ст.39 Закону №796-ХІІ з 01 серпня 2022 року, оскільки проживає на території гарантованого добровільного відселення, є непрацюючим пенсіонером з 01.05.2023р.. Тому, з метою захисту прав ОСОБА_1 слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Волинській області здійснити нарахування та виплату останньому доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам з 01.05.2023 року.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Із змісту ч.4.ст.317 КАС України видно, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав задоволення позову однак, неправильно застосував норми матеріального права та неповно з'ясував обставини, що мають значення у справі що відповідно до ч.4 ст.317 КАС України є підставою для зміни судового рішення.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області - задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2023 року у справі № 140/20129/23 змінити, виклавши абзац 3 резолютивної частини рішення у наступній редакції:
«Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести з 01.05.2023р. нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі визначеному ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, до фактичної зміни обставин чи зміни нормативно-правових актів, що були застосовані судом під час вирішення даного спору.».
У решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2023 року у справі № 140/20129/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 04.12.2023р.