ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 638/9683/20
провадження № 61-11942св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка також діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 ,
третя особа - Служба у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 05 липня 2023 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Мальованого Ю. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка також діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 , в якому просила:
- усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом вселення її разом з опікуном - матір'ю ОСОБА_1 , яка зареєстрована за вказаною адресою, у зазначену квартиру;
- зобов'язати ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_2 та передати ключі від зазначеної квартири;
- виселити ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з квартири АДРЕСА_1 .
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 14 червня 2003 року до 23 листопада 2017 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , від якого мають двох доньок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
10 серпня 2018 року з її згоди ОСОБА_4 подарував двом неповнолітнім дочкам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , яка була придбана у шлюбі. На момент укладання договору дарування квартири та у подальшому вона (позивачка) та її неповнолітня дочка ОСОБА_3 , як власниця квартири, не надавали згоди на користування цим житловим приміщенням іншими особами.
Зазначала, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 за усною домовленістю останній з донькою ОСОБА_3 залишились проживати у вказаній квартирі, а вона (позивачка) з дочкою ОСОБА_2 тимчасово проживали окремо за іншою адресою.
21 березня 2018 року ОСОБА_4 уклав шлюб з іншою жінкою ОСОБА_7 та разом із нею і її дочкою ОСОБА_8 , які не є членами сім'ї власників, з цього часу проживає у спірному житловому приміщенні.
При цьому, перешкоджає проживати в квартирі їй (позивачці) та неповнолітній доньці ОСОБА_2 , а також створює несприятливі умови для проживання дочки ОСОБА_3 .
Вказувала, що відповідач змушує ОСОБА_3 проживати в одній кімнаті з чужою для неї неповнолітньою ОСОБА_8 та порушує права неповнолітньої ОСОБА_9 , як власниці частини квартири, не передав їй права управління майном у 14 років, як це передбачено законом, та порушує права малолітньої ОСОБА_10 , позбавляючи її можливості вільно користуватись квартирою та проживати в ній разом із матір'ю.
Посилаючись на те, що такі дії відповідачів порушують її права та права її дітей, позивачка просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 листопада 2022 року у складі судді Штих Т. В. позов ОСОБА_1 задоволено.
Вселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до квартири АДРЕСА_1 .
Виселено ОСОБА_5 , ОСОБА_6 із квартири АДРЕСА_1 .
Зобов'язано ОСОБА_4 , не чинити перешкоди ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та передати їм ключі від зазначеного житлового приміщення..
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_11 є власниками квартири АДРЕСА_1 , де вони зареєстровані разом із матір'ю ОСОБА_1 , проте не проживають в ній з огляду на перешкоди з боку відповідачів. Суд зазначив, що при вселенні ОСОБА_5 разом із малолітньою донькою ОСОБА_8 до спірної квартири, між нею та власниками квартири, їх офіційним представником - матір'ю ОСОБА_1 не було обумовлено, що вони набувають самостійного права користування спірною квартирою та не було угоди про порядок користування нею. Право членів сім'ї власника квартири користуватись цим житловим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якої вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування житловим приміщенням у членів її сім'ї. Як на момент вселення, так і на теперішній час ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (до зміни прізвища ОСОБА_8 ) не є членами сім'ї власників квартири.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 05 липня 2023 року за наслідками апеляційної скарги ОСОБА_5 , до якої приєднався ОСОБА_4 , рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 листопада 2022 року скасовано в частині виселення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 .
Відмовлено ОСОБА_1 у позові в цій частині.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні вимог про виселення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , апеляційний суд виходив із того, що виселення відповідачів без надання іншого житла під час воєнного стану наражає їх на істотні безпекові ризики, а з урахуванням відсутності у сім'ї ОСОБА_4 іншого житла - фактично спрямоване на руйнування їх сім'ї, що не є пропорційним легітимній меті, з якою вони були виселені, - забезпечення співвласникам ОСОБА_2 та ОСОБА_12 права користування своїм житлом. Суд урахував, що у спірній квартирі згідно технічного паспорту є можливість для проживання усіх сторін у справі.
В іншій частині апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції та не вбачав підстав для його скасування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
24 серпня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Проніна В. М. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 16 грудня 2020 року в справі № 182/7347/18, від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17, від 03 липня 2023 року в справі № 522/16228/19, від 25 липня 2018 року в справі № 638/13030/13-ц, від 16 січня 2019 року в справі № 309/2477/16-ц, від 02 жовтня 2019 року в справі № 644/6646/14-ц, від 25 лютого 2021 року в справі № 761/26620/16-ц, від 29 червня 2022 року в справі №571/1607/20, від 27 лютого 2019 року в справі № 357/7940/16-ц, від 10 лютого 2021 року в справі № 502/922/18, від 22 січня 2020 року в справі № 679/1657/18 та постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року в справі № 6-709цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також, касаційна скарга містить посилання на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Зміст касаційної скарги свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині позовних вимог про виселення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , в іншій частині не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається (частина перша статті 400 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні справи.
Апеляційний суд не звернув увагу на порушення прав власників квартири малолітньої ОСОБА_2 та ОСОБА_12 на вільне користування та розпорядження своїм єдиним житлом, вони позбавлені права повноцінного проживання в квартирі, оскільки вимушені проживати всі разом в одній кімнаті та користуватись приміщеннями загального користування зі сторонніми особами. Згідно з постановами Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2021 року та від 22 квітня 2021 року про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за скоєння домашнього насильства для ОСОБА_3 створювались несприятливі умови проживання, психологічний тиск та прояви домашнього насильства, яке полягає в обмежені її прав та вільного волевиявлення відносно свободи переміщення та користування житлом. Оскільки у спірній квартирі проживають сторонні особи, її власники позбавлені можливості нею користуватися та змушені проживати в інших місцях.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_5 , яка діє також в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 , через свого представника - адвоката Котляра А. О. подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
ОСОБА_12 подала пояснення, в яких підтримує доводи, викладені в касаційній скарзі ОСОБА_1 , та просила її задовольнити. Зазначає, що відповідачка у власності мала своє житло, проте розпорядилася ним під час розгляду цієї справи, відчуживши його на користь своєї старшої доньки. Вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Дзержинського районного суду міста Харкова цивільну справу № 638/9683/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - Служба у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про виселення та вселення та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2023 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Суди встановили, що позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 11 липня 2018 року дозволено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка діє за згодою батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , та дозволено ОСОБА_1 , яка діє від імені малолітньої дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , укласти договір дарування по частини квартири АДРЕСА_1 .
На підставі договору дарування від 10 серпня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками квартири АДРЕСА_1 житловою площею 44,5 кв. м, загальною площею 68,9 кв. м, яка складається з 3-х кімнат, по частини кожна.
У зазначеній квартирі зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - з 06 лютого 2013 року, їх мати ОСОБА_1 - з 28 грудня 2019 року, а також їх батько ОСОБА_4 - інформація про дату реєстрації відсутня.
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання від 05 жовтня 2020 року відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_8 з 10 лютого 2007 року зареєстровані у квартирі АДРЕСА_3 .
Також установлено, що з 20 жовтня 2020 року (під час перебування цієї справи в суді) у спірній квартирі зареєстрована ОСОБА_6 (до зміни прізвища ОСОБА_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з актом обстеження умов проживання від 11 серпня 2020 року, складеним Службою у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб справах дітей Харківської міської ради, в квартирі АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , та ОСОБА_5 , ОСОБА_14 (які зареєстровані за іншою адресою), за даною адресою зареєстровані, але не проживають ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 16 грудня 2020 року в справі № 182/7347/18, від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17, від 03 липня 2023 року в справі № 522/16228/19, від 25 липня 2018 року в справі № 638/13030/13-ц, від 16 січня 2019 року в справі № 309/2477/16-ц, від 02 жовтня 2019 року в справі № 644/6646/14-ц, від 25 лютого 2021 року в справі № 761/26620/16-ц, від 29 червня 2022 року в справі №571/1607/20, від 27 лютого 2019 року в справі № 357/7940/16-ц, від 10 лютого 2021 року в справі № 502/922/18, від 22 січня 2020 року в справі № 679/1657/18 та постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року в справі № 6-709цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Частиною першою статті 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів її сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Частиною першою статті 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
У справі, яка переглядається, встановлено, що на підставі договору дарування від 10 серпня 2018 року ОСОБА_4 подарував спірну квартиру своїм неповнолітнім донькам від першого шлюбу - ОСОБА_2 та ОСОБА_15 , та з цього часу вони є співвласниками вказаного житлового приміщення.
ОСОБА_4 та ОСОБА_16 уклали шлюб 21 березня 2018 року. Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (до зміни прізвища - ОСОБА_8 ) є членами сім'ї ОСОБА_4 - дружина та донька.
Доказами у справі встановлено, що при вселенні ОСОБА_5 разом із донькою до спірної квартири між нею та власницями квартири, їх офіційним представником - матір'ю ОСОБА_1 , не було обумовлено, що вони набувають самостійного права користування спірною квартирою та не було угоди про порядок користування квартирою. Вселення в квартиру відбулося за згодою колишнього власника квартири ОСОБА_4 , який вже розпорядився спірною квартирою, подарувавши її неповнолітнім дочкам, членами сім'ї неповнолітніх власниць квартири відповідачка та її неповнолітня дочка не були.
Також установлено, що відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_8 станом на 05 жовтня 2020 були зареєстровані у квартирі АДРЕСА_3 .
20 жовтня 2020 року (під час перебування цієї справи в суді) неповнолітня ОСОБА_6 (до зміни прізвища ОСОБА_8 ) була зареєстрована у спірній квартирі.
Окрім того, 04 листопада 2020 року, тобто під час перебування цієї справи у суді, відповідачка ОСОБА_5 розпорядилась єдиним належним їй на праві власності житлом - кім. АДРЕСА_3 , подарувавши його старшій доньці ОСОБА_17 на підставі договору дарування.
Врахувавши, що відповідачі ніколи не були членами сім'ї власниць квартири, їх вселення в спірну квартиру відбулося за згодою колишнього власника вже після припинення його права власності, що унеможливлює висновок про наявність підстав для збереження права користування житлом при зміні власника квартири для членів сім'ї попереднього власника, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про задоволення позову про виселення.
Такий висновок не суперечить висновку, що міститься у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року № 638/13030/13-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 309/2477/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 644/6646/14-ц та від 25 лютого 2021 року у справі № 761/26620/16?ц.
Установивши, що власники спірної квартири, яких представляє їх мати ОСОБА_1 , категорично заперечують проти проживання у ній відповідачів, які без їх згоди вселилися у спірне житлове приміщення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо їх виселення без надання їм іншого житлового приміщення.
При цьому, оцінюючи виселення відповідачів на предмет пропорційності, суд першої інстанції, встановивши, що порушені права позивачів - власників житла, гарантовані як національним законодавством України, так і статтею 8 Конвенції, а також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, дійшов правильного висновку про те, що у цьому випадку за обставин цієї справи виселення відповідачів зі спірного житла є законним та пропорційним заходом, переслідує легітимну мету та є необхідним, оскільки між сторонами не існувало домовленостей щодо проживання відповідачів у квартирі, а також відповідачі фактично забезпечені іншим житлом у квартирі АДРЕСА_3 .
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову про виселення, посилався на тривале проживання відповідачки із дочкою в квартирі, на виїзд позивачок зі спірної квартири у зв'язку із військовою агресією рф тощо, не врахував, що саме по собі таке проживання після пред'явлення позову та під час розгляду справи не свідчить про законне вселення і набуття права користування спірним житлом та збереження такого права за відповідачками.
Тому постанова апеляційного суду в оскарженій частині підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції в цій частині - залишенню в силі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Установивши, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку про те, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити, постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати, рішення суду першої інстанції в цій частині залишити в силі.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного суду від 05 липня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про виселення скасувати та залишити в силі в цій частині рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 листопада 2022 року.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
В. М. Коротун
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов