ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/16876/16-к
провадження № 1-кп/753/98/21
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" вересня 2021 р.Дарницький районний суд м. Києва в складі головуючої судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , представника потерпілих ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , обвинуваченого ОСОБА_10 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києва клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 4 ст. 41, ст. 340, ч. 1 ст. 171, ч. 4 ст. 41, ч.3 ст. 365, ч.1 ст. 367, ч.4 ст. 41, ч.3 ст. 365, ч.3 ст. 27, ч.3 ст. 365 КК України,
ВСТАНОВИВ:
У Дарницькому районному суді м. Києва на розгляді знаходиться вищевказане кримінальне провадження.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 подала клопотання про застосування до обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Клопотання обґрунтоване тим, що на теперішній час у кримінальному провадженні встановлені нові обставини, які свідчать про існування ризиків вчинення обвинуваченим ОСОБА_10 дій, передбачених п.п.1, 2, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, 02.08.2021 року у ході розслідування кримінального провадження № 420131100000001029 від 25.11.2013 року повідомлено про підозру колишньому командиру оперативної роти № 2 батальйону міліції особливого призначення «Беркут» ГУ МВС України в Харківській області ОСОБА_11 за ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 365 КК України (в редакції від 07.04.2011 року), ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 258 КК України (в редакції від 21.09.2006 р), ч. 4 ст. 41, ст. 340, ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 27, п.1, 5, 12 ч. 2 ст. 115 КК України (в редакції від 05.11.2019 року), ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15 п. 1, 5, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 121 КК України. Так, ОСОБА_11 підозрюється у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень, в тому числі за попередньою змовою групою осіб, зокрема до складу якої входили командир БМОП «Беркут» ГУМВС в Харківській області ОСОБА_10
04.08.2021 року до Печерського районного суду м. Києва було направлено клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_11 , однак останній в судове засідання не з'явився, у зв'язку з чим його було оголошено в розшук та надано дозвіл на затримання. Тобто, встановлено, що ОСОБА_11 переховується від досудового розслідування.
Також, ОСОБА_11 допитаний в якості свідка у кримінальному провадженні № 42015000000000970 відносно ОСОБА_10 , показання якого є джерелом доказів.
Крім того, 06.09.2021 року у ході досудового розслідування кримінального провадження № 42013110000001029 від 25.11.2013 року відносно ОСОБА_12 складно письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 365 КК України, ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 258 КК України, ч. 4 ст. 41, ст. 340, ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 27, п.1, 5, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15 п. 1, 5, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 121 КК України.
ОСОБА_12 направлялись повістки про виклик до Державно бюро розслідувань, однак останній до слідчого 06.09.2021 р, 07.09.2021 р. не з'явився. На даний момент місце перебування ОСОБА_12 не встановлено.
Наявність повідомлення про підозру ОСОБА_11 , та ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, в тому числі особливо тяжких, вчинених групою осіб, до складу яких середі інших входить ОСОБА_10 , обставини переховування ОСОБА_11 , ОСОБА_12 від органу досудового розслідування та суду свідчать про існування вчинення обвинуваченим ОСОБА_10 , дій передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Характер та обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_10 , характеризують його як особу із зв'язками в Національній поліції України, здатну до протидії судовому розгляду відносно останнього шляхом впливу на свідків та потерпілих. Лукаш має міцні соціальні зв'язки з колишніми керівниками правоохоронних органів, які на даний час переховуються від органів слідства на території Російської Федерації.
Прокурор ОСОБА_4 підтримав клопотання прокурора ОСОБА_3 .
Представник потерпілих ОСОБА_5 , потерпілі ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 підтримала клопотання прокурора, просили його задовольнити.
Захисник ОСОБА_6 заперечувала проти заявленого клопотання прокурора ОСОБА_3 , просила його повернути прокурору. Захисник посилалась на те, що клопотання складене з порушенням вимог КПК України, а саме в матеріалах клопотання відсутній витяг з ЄРДР щодо кримінального провадження № 42015000000000970 від 26.05.2015 року, в рамках якого подається клопотання, не долучена постанову про групу прокурорів, що не дає змоги перевірити наявність повноважень у прокурора ОСОБА_3 на складення та направлення такого клопотання.
Крім того, вказала, що спочатку прокурор подала клопотання про обрання відносно ОСОБА_10 запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання, яке судом вирішено не було. При цьому, прокурор ОСОБА_3 безпідставно змінила невирішене клопотання про обрання запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання на тримання під вартою. Така заміна клопотання, можлива лише, коли додатково з'ясовані обставини, що дають підстави слідчому, прокурору змінити суть клопотання. Однак, обсяг фактичного обвинувачення ОСОБА_10 не змінювався, кваліфікація його дій не змінювалася. В клопотанні прокурором нібито встановлена можливість переховування ОСОБА_10 від суду та можливість впливу на невідомих допитаних свідків та свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , при цьому жодного належного доказану, який би підтверджував ці висновки прокурором надано не було. Також вказала, що з 21.04.2016 року у ОСОБА_10 закінчено дію запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання разом з дією покладених на нього обов'язків. При цьому, ОСОБА_10 з 2016 року ні разу не проігнорував виклики до суду та не перешкоджав кримінальному провадженню. Крім того, виклад обставин на які посилається прокурор, стосуються інших осіб, а не ОСОБА_10 , а тому не можуть підтверджувати наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України
Обвинувачений ОСОБА_10 підтримав думку захисника, вказав, що не ухиляється від суду на протязі багатьох років розслідування, деяких осіб, яких назвала прокурор, він навіть і не знає.
Суд заслухавши думку учасників кримінального провадження, приходить наступного висновку.
Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього кодексу.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладеним на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження; незаконно впливати на потерпілих, свідків, які ще не допитані; перешкоджати іншим чином кримінальному провадженню. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ст. 194 КПК України).
Вказані норми покладають на суд обов'язок розглядати обґрунтованість достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. Вичерпний перелік підстав застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначено у ч. 2 ст. 183 КПК України.
Конституційний Суд України вказує на те, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які визначені в законі (абзац шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011). Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина. Відповідно до пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.
Зважати, що тримання під вартою є винятковим видом запобіжного заходу та застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе відвернути ризики, зазначені у ст. 177 КПК. При розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України").
У випадку недотримання слідчим, прокурором вимог ст. 184 КПК слідчий суддя розглядає відповідне клопотання та відмовляє у його задоволенні.
Загальною декларацією прав людини (статті 3, 9) та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України (стаття 5), визначено, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість і ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі «Луценко проти України» у остаточному рішенні від 19 листопада 2012 року у пункті 62 зазначено: «Суд наголошує, що стаття 5 Конвенції гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим свободи або мати гарантії від продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції. Цей перелік винятків, встановлений у вищезазначеному положенні, є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи (рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України».
Суд, оцінивши в сукупності всі обставини, у тому числі відповідно до ст.178 КПК України, а саме: тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_10 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, його вік та стан здоров'я; міцність соціальних зв'язків у місці його постійного проживання, а саме те, що він одружений, має постійне місце проживання; його належну процесуальну поведінку з початку розгляду кримінального провадження судом, а саме з 13.09.2016 року, те, що він раніше не судимий, а тому приходить до обґрунтованого висновку про недоведеність прокурором наявності всіх обставин, передбачених частиною першою статті 194 КПК України.
Прокурором не підтверджено можливість ОСОБА_10 переховуватися від органів досудового розслідування та суду, оскільки не було надано доказів, що до нього раніше застосовувались запобіжні заходи, умови яких він порушував, посилання ж прокурора на те, що обвинувачений може ухилитись від суду є недоведеними, та відсутні підстави вважати, що відносно ОСОБА_10 дієвим буде лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з матеріалів справи не вбачається. При цьому суд на даному етапі провадження не вправі, зокрема оцінювати докази, на які посилається прокурор, а саме допити свідків, потерпілих як в кримінальному провадженні № 42015000000000970 відносно ОСОБА_10 з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень.
На підставі викладеного, керуючись ст. 177, 185, 331, ч. 2 ст. 376 КПК України,
УХВАЛИВ
У задоволенні клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти діб з дня її оголошення до Київського апеляційного суду.
Суддя: