ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
16.11.2023Справа № 910/4720/23
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "КИЇВ"
до Політичної партії "Європейська солідарність"
про стягнення 3 531 358,11 грн
За зустрічним позовомПолітичної партії "Європейська солідарність"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "КИЇВ"
провнесення змін до договору
Суддя Підченко Ю.О.
Секретар судового засідання Лемішко Д.А.
Представники сторін:
від позивача (за первісним позовом): Левченко В.В.;
від відповідача (за первісним позовом): Ратич Х.О.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/4720/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "КИЇВ" (далі також - позивач, ТОВ «Підприємство «КИЇВ») до Політичної партії "Європейська солідарність" (далі також - відповідач, ПП «ЄС») про стягнення 3 014 286,00 грн заборгованості по сплаті орендних платежів, 381 451,61 грн пені, 107 374,84 грн інфляційних втрат, 28 245,66 грн 3% річних.
19.06.2023 до суду від Політичної партії "Європейська солідарність" надійшла зустрічна позовна заява з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "КИЇВ" про: п. 6.1. договору на період дії воєнного стану в Україні не застосовується та внесення змін у пункт 6.2. договору оренди нежитлових приміщень № к-206 від 15.10.2019 шляхом викладення їх в наступній редакції:
« 6.2. Загальна сума місячної орендної плати, яка підлягає сплаті Орендарем за користування Приміщеннями у період впродовж якого Орендар позбавлений можливості повноцінно користуватись Приміщеннями за цим Договором, у період з 01 вересня 2022 року до 31 березня 2023 року становить 100,00 грн».
Відповідно до ухвали суду від 23.06.2023 зустрічний позов Політичної партії "Європейська солідарність" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "КИЇВ" про внесення змін до договору оренди нежитлових приміщень № к-206 від 15.10.2019 об'єднано в одне провадження з первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "КИЇВ" до Політичної партії "Європейська солідарність" про стягнення 3 014 286,00 грн заборгованості по сплаті орендних платежів, 381 451,61 грн пені, 107 374,84 грн інфляційних втрат, 28 245,66 грн 3% річних по справі № 910/4720/23.
22.06.2023 до суду звернувся позивач із заявою про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення заборгованості в розмірі 600,00 грн.
14.07.2023 відповідач за первісним позовом подав заяву про часткове визнання первісного позову.
Крім того, 26.07.2023 позивачем за первісним позовом заявлено про повернення судового збору та подано відзив на зустрічний позов.
З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 12.10.2023.
У судовому засіданні 12.10.2023 оголошено перерву до 16.11.2023.
16.11.2023 до суду звернувся відповідач за первісним позовом із клопотанням про зупинення провадження у справі № 910/4720/23 до набрання законної сили рішенням у справі № 910/15670/23.
Безпосередньо в судовому засіданні 16.11.2023 представники сторін надали усні пояснення стосовно заявлених клопотань та по суті спору.
Представником відповідача за первісним позовом було усно заявлено про повернення на стадію підготовчого провадження.
Суд наголосив, що чинним господарським процесуальним законодавством не встановлено порядку та підстав для повернення до стадії підготовчого провадження. Повернення до стадії підготовчого провадження не є загальною практикою, а є виключенням та застосовується судом у виняткових випадках (схожу правову позицію викладено у постановах Верховного суду від 16.12.2021 у справі № 910/7103/21, від 02.10.2019 у справі № 916/2421/18, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 03.04.2019 у справі № 913/317/18).
Відповідно до ст. 169 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.
Зважаючи на не доведення представником відповідача за первісним позовом виняткових обставин для повернення до стадії підготовчого провадження та не подання належним чином оформленого клопотання, суд вважає за необхідне не приймати таке усне клопотання до уваги та продовжити розгляд справи по суті.
За результатами розгляду клопотання відповідача за первісним позовом про зупинення провадження у справі суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України, Провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3-1 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.
Суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті 03.08.2023, а клопотання про зупинення провадження у справі ПП «ЄС» подало 16.11.2023.
З огляду на наведене суд відмовляє відповідачу за первісним позовом у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.
Суд заслухав вступне слово, закінчив з'ясування обставин справи та перевірку їх доказами, провів судові дебати.
У судовому засіданні 16.11.2023 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
25.10.2018 року між Політичною партією "Європейська Солідарність" (як орендарем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "КИЇВ" (як орендодавцем) було укладено договір оренди № к-206 (далі також - договір), за умовами п. 1.1. якого орендодавець передає орендарю в строкове платне користування (в оренду) нежитлові приміщення, визначені в пункті 1.2. даного договору, а орендар зобов'язується прийняти їх та сплачувати орендодавцю орендну плату.
Відповідно до пунктів 1.2., 1.4. договору, нерухомим майном, що передається в оренду за даним договором є нежилі приміщення загальною площею 1 674,27 кв.м., розташовані на першому поверсі будівлі (літ. «Н»), яка знаходиться за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16 (далі також - Приміщення). Дані приміщення належить орендодавцю на праві власності.
У п. 2.1. договору встановлено, що орендодавець передає орендарю Приміщення у користування на підставі акту приймання-передачі, що підписується сторонами та є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктами 4.1., 4.2. договору встановлено, що договір набирає чинності та вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками. Строк оренди приміщень за даним договором починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі приміщень та закінчується 31.12.2019 року.
Згідно з пунктом 5.1. договору, протягом трьох робочих днів по закінченню строку оренди, визначеного пунктом 4.2. даного договору, орендар зобов'язаний повернути Приміщення орендодавцю, а орендодавець прийняти їх на підставі акту приймання-передачі приміщень, що підписується сторонами.
У розділі 6 договору сторони погодили, що орендна плата, яка підлягає сплаті орендарем за користування приміщенням за даним договором встановлюється сторонами за взаємною домовленістю у наступному розмірі: без ПДВ - 333,33 грн, крім того ПДВ 20% - 66,67 грн, разом - 400,00 грн за 1 квадратний метр Приміщення за місяць. Загальна сума місячної орендної плати, що підлягає сплаті орендарем за користування Приміщенням визначається шляхом множення щомісячного орендного платежу, вказаного в п. 6.1. цього договору на площу Приміщення, вказану в п. 1.2. цього договору, та становить: без ПДВ - 558 090, 00 грн, крім того ПДВ 20% - 111 618,00 грн, разом - 669 708,00 грн.
Орендна плата сплачується орендарем у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів у безготівковій формі на поточний банківський рахунок орендодавця, вказаний у даному договорі (якщо реквізити іншого рахунку не будуть повідомлені орендодавцем у письмовій формі), за кожний поточний місяць не пізніше 10 числа кожного поточного місяця, протягом якого орендарем використовуються приміщення на підставі даного договору (п. 6.5. договору).
Орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати оренду плату (пункт 7.4.3. договору).
01.11.2019 року сторонами підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі нежитлових приміщень, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування Приміщення загальною площею 1 674,27 кв.м за вказаною у договорі адресою.
Судом встановлено, що до договору № к-206 укладалися додаткові угоди, які стосувалися надання орендарю знижки по сплаті орендних платежів, а саме:
- Додатковою угодою № 01 від 01.04.2020 року орендну плату знижено на 50 % у період часу з 01.04.2020 по 30.04.2020 (загальна сума місячної орендної плати становить 334 854,00 грн. замість 669 708,00 грн.).
- Додатковою угодою № 02 від 30.04.2020 року орендну плату знижено на 50 % у період часу з 01.05.2020 по 31.05.2020 (загальна сума місячної орендної плати становить 334 854,00 грн. замість 669 708,00 грн.).
- Додатковою угодою № 03 від 27.05.2020 року орендну плату знижено на 50 % у період часу з 01.06.2020 по 30.06.2020 (загальна сума місячної орендної плати становить 334 854,00 грн. замість 669 708,00 грн.).
- Додатковою угодою № 04 від 22.06.2020 року орендну плату знижено на 50 % у період часу з 01.07.2020 по 31.07.2020 (загальна сума місячної орендної плати становить 334 854,00 грн. замість 669 708,00 грн.).
- Додатковою угодою № 05 від 23.07.2020 року орендну плату знижено на 50 % у період часу з 01.08.2020 по 31.12.2020 (загальна сума місячної орендної плати становить 334 854,00 грн. замість 669 708,00 грн.).
- Додатковою угодою № 06 від 31.12.2020 року орендну плату знижено на 50 % у період часу з 01.01.2021 по 31.01.2021 (загальна сума місячної орендної плати становить 334 854,00 грн. замість 669 708,00 грн.).
- Додатковою угодою № 07 від 24.02.2022 року орендну плату майже взагалі скасовано у період часу з 01.03.2022 по 31.05.2022 (загальна сума місячної орендної плати становить 100,00 грн. замість 669 708,00 грн.).
- Додатковою угодою № 08 від 19.05.2022 року орендну плату майже взагалі скасовано у період часу з 01.06.2022 по 31.08.2022 (загальна сума місячної орендної плати становить 100,00 грн. замість 669 708,00 грн.).
- Додатковою угодою № 09 від 30.08.2022 року орендну плату знижено на 50 % у період часу з 01.09.2022 по 30.09.2022 (загальна сума місячної орендної плати становить 334 854,00 грн. замість 669 708,00 грн.).
- Додатковою угодою № 10 від 26.09.2022 року орендну плату знижено на 50 % у період часу з 01.10.2022 по 31.10.2022 (загальна сума місячної орендної плати становить 334 854,00 грн. замість 669 708,00 грн.).
- Додатковою угодою № 11 від 28.10.2022 року орендну плату знижено на 50% у період часу з 01.11.2022 по 30.11.2022 (загальна сума місячної орендної плати становить 334 854,00 грн. замість 669 708,00 грн.).
- Додатковою угодою № 12 від 28.11.2022 року орендну плату знижено на 50 % у період часу з 01.12.2022 по 31.12.2022 (загальна сума місячної орендної плати становить 334 854,00 грн. замість 669 708,00 грн.).
- Додатковою угодою № 13 від 28.12.2022 року орендну плату знижено на 50% у період часу з 01.01.2023 по 31.01.2023 (загальна сума місячної орендної плати становить 334 854,00 грн. замість 669 708,00 грн.).
Як вбачається з доводів позивача за первісним позовом, заборгованість орендаря по сплаті орендних платежів за період з березня 2022 по березень 2023 становить 3 014 286,00 грн.
На виконання умов договору позивачем були виставлені рахунки-фактури та складені акти здачі-приймання робіт за спірний період.
Акти здачі-приймання робіт відповідачем за первісним позовом не підписані, однак факт належного виконання орендодавцем своїх зобов'язань за вказаним договором підтверджується відсутністю з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору .
Також, судом встановлено, що відповідач за первісним позовом надав позивачу за первісним позовом Гарантійний лист за вих. № 338 від 27.12.2019, яким ПП "ЄС" гарантувала сплату заборгованості за Договором № к-206.
Проте, як стверджує позивач за первісним позовом, незважаючи на взяті на себе зобов'язання за укладеним договором та вказаний вище гарантійний лист, ПП «ЄС» так і не здійснило сплату орендних платежів, строк оплати яких настав.
Враховуючи викладене, позивач за первісним позовом, з метою спонукання відповідача здійснити прострочені оплати направив останньому:
лист за вих. № 57 від 17.03.2020, яким позивач просив відповідача сплатити орендну плату та комунальні платежі за період з листопада 2019 року по лютий 2020 року;
- лист за вих. № 182 від 28.10.2020, яким позивач просив відповідача сплатити прострочену заборгованість по сплаті орендних платежів, яка утворилася за 13 місяців;
- вимогу про сплату заборгованості за вих. № 189 від 25.11.2020, якою позивач вимагав від відповідача сплатити прострочену заборгованість по сплаті орендних платежів по Договору оренди;
- лист за вих. № 32 від 18.10.2020, яким позивач просив відповідача сплатити прострочену заборгованість по сплаті орендних платежів. Крім того, вказаним листом позивач запропонував відповідачу, з урахуванням партнерських відносин сторін, розстрочити погашену заборгованість згідно наведеного графіку.
- листи за вих. № 46 від 01.04.2021, вих. № 104 від 16.06.2021, вих. № 108 від 24.06.2021, якими позивач повідомив відповідача про те, що у випадку несплати прострочених орендних платежів буде застосовано судовий порядок врегулювання спору;
- листи за вих. № 150 від 19.07.2021, № 212 від 30.09.2021 якими позивач повідомив голову ПП «ЄС» про наявну заборгованість по орендній платі та просив посприяти у виконанні умов договору оренди в частині сплати орендних платежів.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач за первісним позовом своїх зобов'язань за вищевказаним договором оренди належним чином не виконав, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 3 014 286,00 грн з орендних платежів за період з березня 2022 по березень 2023 року, про стягнення якої позивач звернувся до суду з первісним позовом у даній справі.
Також, за прострочення вказаної заборгованості позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 381 451,61 грн, інфляційні втрати у розмірі 107 374,84 грн та 3% річних у розмірі 28 245,66 грн.
Відповідач, в свою чергу, звернувся до суду з зустрічним позовом, у якому просить суд п. 6.1. договору на період дії воєнного стану в Україні не застосовувати та внести змін у пункт 6.2. договору оренди нежитлових приміщень № к-206 від 15.10.2019 шляхом викладення їх в наступній редакції:
« 6.2. Загальна сума місячної орендної плати, яка підлягає сплаті Орендарем за користування Приміщеннями у період впродовж якого Орендар позбавлений можливості повноцінно користуватись Приміщеннями за цим Договором, у період з 01 вересня 2022 року до 31 березня 2023 року становить 100,00 грн».
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
За приписами ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Як було встановлено вище, пунктами 6.1., 6.2., 6.5., 6.14. договору сторони погодили, що орендна плата, яка підлягає сплаті відповідачем за користування приміщеннями, встановлюється сторонами за взаємною домовленістю у розмірі: без ПДВ - 333,33 грн, крім того ПДВ 20% - 66,67 грн, разом - 400,00 грн за 1 квадратний метр Приміщення за місяць. Загальна сума місячної орендної плати, що підлягає сплаті орендарем за користування Приміщенням визначається шляхом множення щомісячного орендного платежу, вказаного в п. 6.1. цього договору на площу Приміщення, вказану в п. 1.2. цього договору, та становить: без ПДВ - 558 090, 00 грн, крім того ПДВ 20% - 111 618,00 грн, разом - 669 708,00 грн.
Орендна плата сплачується орендарем у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів у безготівковій формі на поточний банківський рахунок орендодавця, вказаний у даному договорі (якщо реквізити іншого рахунку не будуть повідомлені орендодавцем у письмовій формі), за кожний поточний місяць не пізніше 10 числа кожного поточного місяця, протягом якого орендарем використовуються приміщення на підставі даного договору (п. 6.5. договору).
Судом вказувалось, що до договору оренди контрагентами укладались численні додаткові угоди, зокрема, щодо зміни розміру орендної плати.
Наразі, здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку суми заборгованості відповідача зі сплати орендних платежів з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним та в повному обсязі відповідає умовам укладеного між сторонами договору, а також додаткових угод до них.
Суд зауважує, що згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").
У п. 26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судом встановлено, що після відкриття провадження у даній справі відповідач сплатив 600,00 грн в рахунок погашення заборгованості з орендної плати за договором, у зв'язку із чим відповідачем за первісним позовом подано до суду клопотання про закриття провадження у справі в цій частині та визнання в цій частині позовних вимог.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
За таких обставин, враховуючи сплату відповідачем грошових коштів у розмірі 600,00 грн після звернення позивача з первісним позовом до суду, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі № 910/4720/23 в частині стягнення основного боргу в сумі 600,00 грн, у зв'язку з відсутністю предмету спору в цій частині між сторонами.
Решти суми заявленої до стягнення заборгованості з орендних платежів відповідачем сплачено не було, доказів протилежного матеріали справи не містять, суми заявленої до стягнення заборгованості не спростовано, а тому суд дійшов висновку про задоволення первісних позовних вимог в частині стягнення заборгованості з орендних платежів в сумі 3 013 686,00 грн за період з березня 2022 по березень 2023 року.
Щодо заперечень відповідача за первісним позовом стосовно розміру орендних платежів, а також наявності підстав для звільнення орендаря від їх сплати за період з вересня 2021 по 24.02.2022 на підставі ст. 782 Цивільного кодексу України, суд зазначає таке.
Згідно з частинами 4, 6 статті 762 Цивільного кодексу України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14.05.2020 № 377) з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 установлено з 12 березня до 22 травня 2020 року на усій території України карантин, зокрема, заборонено до 22.05.2020 проведення всіх масових заходів, в яких бере участь більше 10 людей.
Законом від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 14 такого змісту: "14. З моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211 (з наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до частини 6 статті 762 цього Кодексу".
Законом України від 13.04.2020 № 553-IX, який набрав чинності 18.04.2020 та діяв до 16.07.2020, пункт 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в такій редакції: "14. Встановити, що на час дії відповідних обмежувальних карантинних заходів, запроваджених Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), обставинами, за які наймач (орендар) не відповідає відповідно до частини другої статті 286 Господарського кодексу України, частин 4 та 6 статті 762 Цивільного кодексу України , також є заходи, запроваджені суб'єктами владних повноважень, якими забороняються певні види господарської діяльності з використанням орендованого майна, або заходи, якими забороняється доступ до такого майна третіх осіб".
Так, у частині 6 статті 762 Цивільного кодексу України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження.
За змістом пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України такого вичерпного переліку обставин теж не передбачено.
У пункті 6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 зазначено, що підставою для застосування норми частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
Відтак, для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.
Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.
Підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
Верховним Судом у постанові від 20.10.2021 по справі № 911/3067/20 вказано, що при оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об'єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон'юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми Закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати. Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів статті 762 Цивільного кодексу України викладена у постановах Верховного Суду у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17, №910/13158/20.
При цьому, звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.
Наразі, у підтвердження обставини неможливості користування орендованим майном відповідач послався на запровадження Кабінетом Міністрів України у спірний період заборони на проведення всіх масових заходів у зв'язку із карантином.
Однак, суд зазначає, що запровадження Кабінетом Міністрів України обмежувальних заходів під час карантину (у тому числі заборона масових заходів) само по собі не свідчить про принципову неможливість використання відповідачем орендованого майна у розумінні частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України.
Наразі, за висновками суду, відповідач за первісним позовом не довів повного припинення ним діяльності у період карантину, у тому числі, внаслідок відсутності доступу до майна, тоді як позивач у цей період забезпечив відповідачу доступ до орендованого майна.
За таких обставин, за висновками суду, підстави звільнення згідно ч. 6 ст. 782 Цивільного кодексу України відповідача від внесення орендних платежів за період з вересня 2021 по 24.02.2022 відсутні, а отже, відповідні заперечення відповідача не спростовують обґрунтованості наведеного позивачем за первісним позовом розрахунку суми основного боргу.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 8.3. договору, у випадку порушення орендарем строків сплати орендної плати та/або комунальних платежів відповідно до договору, орендар (на письмову вимогу орендодавця) сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочення.
Крім того, позивач за первісним позовом зауважив, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/8651/22 за позовом ТОВ «Підприємство «КИЇВ» до ПП «ЄС» про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди № к-206 за період з липня 2021 по лютий 2022. Проте, у вказаній справі вимоги про стягнення пені за лютий 2022 заявлено не було.
Тому, у справі № 910/4720/23 позивач за первісним позовом заявив вимоги про стягнення з відповідача пені за лютий 2022.
Перевіривши розрахунок пені позивача, суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним, у зв'язку із чим позовні вимоги про стягнення 381 451,61 грн пені підлягають задоволенню.
При цьому суд зазначає, що відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність у нього форс-мажорних обставин, які б звільняли його від сплати штрафних санкцій за порушення умов договору оренди.
У своєму відзиві відповідач посилається на лист Торгово-промислової палати від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1, в якому засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану.
Поряд з цим, відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Тобто виключно сертифікатом (а не листом) відповідної торгово-промислової палати можуть бути підтверджені форс-мажорні обставини, які підтверджували факт неможливості Виконання конкретного зобов'язання.
Окрім того, відповідно до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні питань реінтеграції тимчасово (блокуванні), що затверджений наказом Міністерства з окупованих територій України від 25.04.2022 року № 75, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.04.2022 року за № 453/37789 із змінами, місто Київ, де власне і знаходиться орендоване Відповідачем майно, до таких територіальних громад не віднесено.
Отже, посилання відповідача на те, що вказані обставини, як виключні для нього, є безумовною підставою для зменшення штрафних санкцій не приймаються судом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши розрахунок 3% річних позивача, суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним, а тому задовольняє позовні вимоги про стягнення 28 245,66 грн 3% річних.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
В частині нарахування інфляційних втрат судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19. Зокрема, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат позивача, суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним, а тому задовольняє позовні вимоги про стягнення 107 374,84 грн інфляційних втрат.
З огляду на наведені вище обставини, первісний позов підлягає задоволенню в повному обсязі з урахуванням закриття провадження в частині стягнення 600,00 грн суми основного боргу.
Судові витрати позивача за первісним позовом по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача за первісним позовом.
Щодо зустрічних позовних вимог відповідача, суд зазначає наступне.
Предметом зустрічного позову є вимоги про не застосування п. 6.1. договору на період дії воєнного стану в Україні та внесення змін у пункт 6.2. договору оренди нежитлових приміщень № к-206 від 15.10.2019 шляхом викладення їх в наступній редакції:
« 6.2. Загальна сума місячної орендної плати, яка підлягає сплаті Орендарем за користування Приміщеннями у період впродовж якого Орендар позбавлений можливості повноцінно користуватись Приміщеннями за цим Договором, у період з 01 вересня 2022 року до 31 березня 2023 року становить 100,00 грн».
Відповідно до змісту статей 6, 627 ЦК України свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У п. 9.1. договору оренди сторони погодили, що всі зміни та доповнення до даного договору вносяться за згодою сторін шляхом укладення сторонами додаткових угод до договору у письмовій формі.
Суд зазначає, що у період з березня по серпень 2022 року (активних бойових дій, які тривали у м. Києві та його околицях) ТОВ "Підприємство "КИЇВ" надало ПП "ЄС" знижку по сплаті орендних платежів - 100 грн. на місяць.
З вересня 2022 року по січень 2023 року ТОВ "Підприємство "КИЇВ" надало ПП "ЄС" значну знижку по сплаті орендних платежів - 334 854,00 грн. (50% від звичайної орендної плати).
І лише з лютого 2023 року сторони повернулися до погодженої у Договорі оренди ставки орендної плати - 669 708,00 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Збройна агресія росії проти України є обставиною, яка рівномірно впливає на сторони даної справи. Враховуючи значні та тривалі поступки позивача, які надані відповідачу по сплаті орендної плати, доводи останнього про не застосування п. 6.1. договору та про встановлення йому вартості оренди у розмірі 100 грн у період з 01 вересня 2022 року до 31 березня 2023 року становить 100,00 грн не відповідають основним засадам зобов'язання в частині добросовісності, розумності та справедливості.
А тому у суду відсутні правові підстави для задоволення зустрічних вимог.
Судові витрати позивача за зустрічним позовом по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача за зустрічним позовом.
Згідно зі статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 180, 219, 220, 231, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Закрити провадження у справі № 910/4720/23 в частині первісних позивних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "КИЇВ" до Політичної партії "Європейська солідарність" про стягнення 600,00 грн.
2. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "КИЇВ" задовольнити.
3. Стягнути з Політичної партії "Європейська солідарність" (04176, м. Київ, вул. Електриків, 29А; код ЄДРПОУ 21715714) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "КИЇВ" (01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16; код ЄДРПОУ 00308146) заборгованість в розмірі 3 013 686,00 грн, пеню в розмірі 381 451,61 грн, інфляційні втрати 107 374,84 грн, 3% річних в розмірі 28 245,66 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 52 961,37 грн.
4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Підприємство "КИЇВ" (01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16; код ЄДРПОУ 00308146) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 5 803,99 грн, перерахований згідно з платіжною інструкцією № 99 від 24.04.2023, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 910/4720/23.
5. Підставою повернення судового збору є дане рішення, яке затверджено гербовою печаткою Господарського суду міста Києва.
6. У задоволенні зустрічного позову Політичної партії "Європейська солідарність" відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 27.11.2023 року.
Суддя Ю.О.Підченко