ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.12.2023 року м.Дніпро
Справа № 904/254/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Коваль Л.А. (доповідач)
суддів: Мороз В.Ф., Чередка А.Є.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградзернопродукт" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2023 та на додаткове рішення від 16.06.2023 (прийняті суддею Ніколенко М.О.) у справі № 904/254/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "БОТіК"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградзернопродукт"
про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 112 796,03 грн, 3% річних у розмірі 4 654 грн, інфляційної складової у розмірі 34 042,28 грн.
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовної заяви.
Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія "БОТіК" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградзернопродукт" про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 112 796,03 грн, 3% річних у розмірі 4 654 грн, інфляційної складової у розмірі 34 042, 28 грн.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2023 у справі позов задоволено частково; провадження у справі № 904/254/23 в частині позовних вимог про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 112 796,03 грн - закрито; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградзернопродукт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "БОТіК" 3% річних у розмірі 4 654 грн, інфляційну складову у розмірі 34042,28 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 684 грн.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд зазначив, що відповідач порушив свої зобов'язання за договором поставки № П3107К від 09.07.2021 та не оплатив поставлений товар у встановлені строки у повному обсязі. На підставі ст. 625 ЦК України судом задоволено стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Павлоградзернопродукт" подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2023 та додаткове рішення від 16.06.2023 у справі № 904/254/23, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення про стягнення 3% річних у сумі 64,90 грн, додаткове рішення скасувати та здійснити пропорційний розподіл судових витрат.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних взаємовідносин положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, замість застосування ч. 2 ст. 530 ЦК України. Фактично суд в оскаржуваному рішенні змінив домовленість Сторін, що передбачена пунктом 4.3 Договору та визначив черговість оплати 14% від вартості товару не від реєстрації податкової накладної, а від поставки товару, що прямо суперечить умовам Договору.
В п. 4.3. договору було узгоджено, що юридичним фактом, який зумовлює обов'язок ТОВ "ПАВЛОГРАДЗЕРНОПРОДУКТ" сплатити ТОВ КОМПАНІЯ "БОТІК" 14% вартості поставленого товару, є факт реєстрації останнім податкових накладних за господарськими операціями. Проте, положеннями п. 4.3. Договору поставки не встановлено конкретний строк виконання ТОВ "ПАВЛОГРАДЗЕРНОПРОДУКТ" обов'язку зі сплати 14 % вартості поставленого товару, а також, відсутнє посилання на обставину, яка неминуче має настати.
Сам факт домовленості сторін Договору поставки, які є платниками податку на додану вартість про те, що вартість фактично сплаченого товару розподіляється на дві частини: 86% за фактом поставки та 14% (що відповідає ставці ПДВ, станом на дату укладання Договору поставки), після реєстрації податкових накладних, вказує на факт того, що сторонами передбачалось настання обставин, за яких податкова накладна не буде зареєстрованою, що унеможливить отримання ТОВ "ПАВЛОГРАДЗЕРНОПРОДУКТ" податкового кредиту.
Оскільки умовами Договору поставки не визначено строк, протягом якого ТОВ "ПАВЛОГРАДЗЕРНОПРОДУКТ" мав сплатити ТОВ "КОМПАНІЯ "БОТІК" 14 % вартості фактично поставленого товару, після того, як ТОВ "КОМПАНІЯ "БОТІК" зареєструє податкові накладні, до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення ч. 2 ст. 530 ЦК України.
Відповідно, ТОВ "ПАВЛОГРАДЗЕРНОПРОДУКТ" в межах справи № 904/254/23 мав сплатити ТОВ "КОМПАНІЯ "БОТІК" 14 % вартості фактично поставленого товару, протягом семиденного строку після того як отримав від останнього вимогу про сплату заборгованості.
27.12.2022 відповідач отримав від позивача Вимогу про сплату боргу за договором поставки №П3107К від 09.07.2021, відповідно до якої ТОВ КОМПАНІЯ "БОТІК" повідомляло ТОВ "ПАВЛОГРАДЗЕРНОПРОДУКТ" про реєстрацію ним податкових накладних № 4 від 09.07.2021 та № 5 від 10.07.2021, та просило сплатити заборгованість, а також 3% річних та інфляційні витрати. Таким чином, ТОВ "ПАВЛОГРАДЗЕРНОПРОДУКТ" мало сплатити 14 % вартості фактично поставленого товару у строк до 03.01.2023 (включно).
Отже, стягненню з ТОВ "ПАВЛОГРАДЗЕРНОПРОДУКТ" підлягає 3% річних, та сума інфляційного збільшення заборгованості, за період з 04.01.2023 по 10.01.2023 від заборгованості у розмірі 112 796, 03 грн.
За результатами апеляційного перегляду, додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2023 по справі № 904/254/23 є таким, що підлягає скасуванню, в частині, яка є пропорційною до розміру позовних вимог ТОВ КОМПАНІЯ "БОТІК", які не підлягають задоволенню, за результатами апеляційного перегляду рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2023 по справі.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує та зазначає, що з доводів апеляційної скарги вбачається, що відповідач в цілому погоджується з порушенням ним зобов'язання, проте невірно визначає період виконання даного зобов'язання за договором поставки, тому наведений апелянтом у апеляційній скарзі розрахунок сум, які підлягають стягненню з відповідача взагалі не слід приймати до уваги, оскільки він є помилковим та зроблений не у відповідності до норм законодавства та матеріалів справи.
Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то не підлягають задоволенню і вимоги апелянта про зменшення витрат на правову допомогу.
Позивач є сільськогосподарським товаровиробником, і також зазнав негативного впливу у зв'язку зі збройною агресією російської федерації, через пошкодження логістичних шляхів, блокування морських сполучень та неможливість відвантаження сільськогосподарського товару, відсутня змога реалізувати товар спричинило дефіцит обігових коштів та забезпечити в повному обсязі грошовими коштами цикл вирощування та збору врожаю. Відповідач же навпаки, ухилявся від виконання зобов'язання по договору поставки, не вчиняв жодних дій направлених на вирішення питання наявної заборгованості. Через недобросовісну поведінку Відповідача Позивач змушений був звертатися із відповідним позовом до суду, звертатися за послугами до адвоката.
6. Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградзернопродукт" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2023 та на додаткове рішення від 16.06.2023 у справі № 904/254/23 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
7. Встановлені судом обставини справи.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія "БОТіК" (надалі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Павлоградзернопродукт" (надалі - покупець) було укладено договір поставки № П3107К від 09.07.2021 (надалі - договір).
Відповідно до п. 6.1 договору, даний договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками обох сторін та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.
Пунктом 1.1 договору передбачено, що постачальник зобов'язується поставити, а покупець - прийняти та оплатити соняшник (надалі - товар) відповідно до умов цього договору.
Відповідно до п. 4.1 договору, ціна товару без ПДВ - 14 98,25 грн., за тонну.
Згідно з п. 4.2 договору, загальна сума договору (з ПДВ) становить 1 630 000,50 грн.
У пункті 4.3 договору сторони погодили, що оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника наступним чином: 86% оплата згідно рахунка постачальника за фактом поставки товару та 14% вартості поставленого товару покупець сплачує після реєстрації постачальником податкової накладної з урахуванням усіх вимог чинного законодавства України.
Фактично позивачем було поставлено покупцю товар на суму 1 612 396,49 грн, що підтверджується видатковою накладною № 94 від 10.07.2021.
Позивач виставив відповідачу рахунок на оплату № 51 від 09.07.2021 на суму 1 630 000, 50 грн.
Платіжним дорученням № 3190 від 09.07.2021 покупцем було сплачено постачальнику грошові кошти у розмірі 1 499 600, 46 грн.
Постачальник сформував податкові накладні № 4 від 09.07.2021 на суму 1 499 600,46 грн. з ПДВ та № 5 від 10.07.2021 на суму 112 796,03 грн з ПДВ. Зареєстровані в ЄРПН такі накладні були 26.08.2021 за №№ 9215408711, 9215408394 відповідно; доставлені контрагенту - Товариству з обмеженою відповідальністю "Павлоградзернопродукт" 10.09.2021.
Вимогою № 02/19-12 від 19.12.2022 позивач звернувся до відповідача, у якій просив сплатити решту заборгованості за поставлений товар у сумі 112 796, 03 грн, а також 3% річних та інфляційні втрати.
Однак, відповідач порушив свої зобов'язання за договором та не оплатив поставлений товар у повному обсязі, що і є причиною спору.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Статтями 11, 509 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.
Згідно ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених вказаним Кодексом.
За правилами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Правовідносини купівлі-продажу регулюються главою 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Враховуючи положення пункту 4.3. договору, строк оплати отриманого товару у повному обсязі є таким, що настав: для суми 1 386 660, 98 грн - після прийняття товару, для суми 225 735, 51 грн - після реєстрації постачальником податкової накладної.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Суперечність правочину (його частини) актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Уклавши договір, сторони погодилися з передбаченими у ньому умовами щодо строків розрахунку за проданий товар, і кожна зі сторін цього договору беззаперечно взяла на себе певні обов'язки, які відображені в його умовах.
Будь-яких обставин стосовно того, що пункт договору (яким визначено виникнення обов'язку відповідача сплатити решту вартості майна) визнано недійсним у встановленому законом порядку судом встановлено не було, отже, цей договір відповідно до норм чинного законодавства є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
Правомірність будь-якого правочину презюмується: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України); а в силу статті 629 названого Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, відповідна умова Договору, зазначена пунктом 4.3 цього правочину, є обов'язковою для сторін і правомірною в розумінні статті 204 ЦК України, оскільки у справі відсутні відомості про припинення дії згаданого пункту Договору або про визнання його недійсним у встановленому законом порядку.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів чи послуг, є для покупця підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У випадку відсутності реєстрації податкової накладної, покупець не буде мати права на включення суми ПДВ до податкового кредиту в період, в якому виписана ця податкова накладна.
Наведені умови договору свідчать про те, що покупець має право зменшити суму заборгованості перед постачальником, яка належить до оплати, саме на суму ПДВ за незареєстрованими належним чином податковими накладними, і не сплачувати її до моменту їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відтак, з урахуванням положень статті 253 ЦК України щодо початку перебігу строку, період у часі, упродовж якого має місце прострочення боржника (відповідача) щодо виконання зобов'язання з оплати перед кредитором (позивачем), починається з наступного дня після настання події, з якою пов'язано його початок, а саме з наступного дня після проведення реєстрації податкової накладної позивачем-постачальником в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Таким чином, судом першої інстанції було вірно визначено, що з урахуванням наведених положень чинного законодавства та положень договору, строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості поставленого товару у розмірі 112796,03 грн настав 10.07.2021.
Разом з тим, як свідчать матеріали справи, після звернення позивача до суду з цим позовом, платіжним дорученням № 1931 від 28.02.2023 відповідачем було оплачено суму основного боргу у розмірі 112 796,03 грн, у зв'язку з чим, судом першої інстанцї в цій частині було закрито провадження у справі.
Також, позивач здійснював нарахування 3% річних та інфляційних втрат з наступного дня після реєстрації податкових накладних за вимогами про стягнення заборгованості у розмірі 14% від поставленого товару, а за частиною заборгованості у розмірі 86 % від вартості поставленого товару з дати отримання товару.
В межах заявлених позивачем вимог, судом першої інстанції задоволено стягнення 3% річних у сумі 4 654, 00 грн, які нараховані позивачем за загальний період з 27.08.2021 по 10.01.2023, та інфляційні втрати у розмірі 34 042, 28 грн за період (фактично) з вересня 2021 року по листопад 2022 року.
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційної складової суд встановив, що вони зроблені правильно та відповідають вимогам чинного законодавства.
За викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення 3% річних у розмірі 4 654, 00 грн, інфляційної складової у розмірі 34 042, 28 грн.
Щодо оскарження додаткового рішення у справі колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У суді першої інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія "БОТіК" подало заяву про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 94 138, 02 грн.
На підтвердження надання адвокатом Соколик Іриною Володимирівною адвокатських послуг при розгляді справи № 904/254/23, заявником надано: договір про надання правової допомоги № 01/01-11 від 01.11.2021, ордер ВІ № 1104036 від 15.06.2023, акт приймання наданих послуг від 15.06.2023, детальний опис наданих послуг від 15.06.2023.
Суд першої інстанції встановив, що у даному випадку, розмір витрат на правову допомогу адвоката, які позивач просить суд покласти на відповідача, у сумі 94 138, 02 грн. (за вирахуванням витрат за складання заяви про забезпечення позову, яку повернуто) явно непропорційний до предмета спору, з урахуванням ціни позову 151 492, 31 грн. Адже розмір витрат на правову допомогу становить більше 60 % ціни позову.
Так судом першої інстанції було встановлено, що ця справа є малозначною, оскільки, зокрема, позовні вимоги ґрунтуються на неоплаті відповідачем товару лише за одним рахунком, не вимагає здійснення жодних складних розрахунків. Результат вирішення даної справи не впливає на репутацію сторін та не викликав публічного інтересу.
Приймаючи до уваги викладене, суд заяву позивача задовольнив частково зі стягненням з відповідача 10 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
Самостійних мотивів та підстав для скасування додаткового рішення апеляційна скарга не містить. Про скасування зазначеного додаткового рішення заявлено як наслідок оскарження основного рішення. Проте, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про відсутність підстав для скасування або зміни основного рішення.
За викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни додаткового рішення суду, а доводи викладені в апеляційній скарзі спростовуються вищевикладеним.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення місцевого господарського суду зміні або скасуванню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 277, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградзернопродукт" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2023 та на додаткове рішення від 16.06.2023 у справі № 904/254/23 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2023 та на додаткове рішення від 16.06.2023 у справі № 904/254/23 залишити без змін.
Витрати з оплати судового збору, понесені у суді апеляційної інстанції, віднести на апелянта.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Л.А. Коваль
Суддя В.Ф. Мороз
Суддя А.Є. Чередко