ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа № 638/7517/23 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1770/23 Суддя доповідач ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2023 року, якою задоволено клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні № 12023220000000359 від 31.03.2023, за ознаками злочину, передбаченого ч.5 ст. 185, ч.5 ст. 361 КК України,-
ВСТАНОВИЛА:
Цією ухвалою продовжено відносно ОСОБА_6 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 30 грудня 2023 року.
Також цією ухвалою залишено раніше визначений розмір застави у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб із покладенням на обвинуваченого певних процесуальних обов'язків у разі внесення цієї застави.
На зазначену ухвалу захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , подала апеляційну скаргу, в якій просила її скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою у вигляді цілодобового домашнього арешту, а також зменшити розмір застави, встановлений ОСОБА_6 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу захисник посилалася на те, що ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України не підтверджуються доказами та не були доведені стороною обвинувачення. Також вказує на непомірність розміру визначеної застави.
В судове засідання в суд апеляційної інстанції прокурор не з'явився, про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали слідчого судді за відсутністю прокурора, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення розгляду без участі прокурора.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що в провадженні Дзержинського районного суду м. Харкова знаходиться справа за обвинувальним актом у кримінальному провадженні № 12023220000000359 від 31.03.2023 відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень-злочинів, передбачених ч.5 ст. 185 та ч.5 ст. 361 КК України.
01.11.2023 року прокурор ОСОБА_9 звернулася до суду з клопотанням про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
. В обґрунтування клопотання прокурор посилався на продовження існування ризиків, встановлених під час обрання запобіжного заходу.
Вирішуючи питання про продовження виду запобіжного заходу стосовно ОСОБА_6 суд першої інстанції зазначив, що враховуючи наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, а також оцінюючи сукупність обставин, а саме: тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_6 в разі визнання винуватим у кримінальному правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, відомості про особу обвинуваченого. Обставини вчинення кримінального правопорушення його суспільну небезпечність, суд вважає, що застосування відносно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу недостатнє для запобігання ризикам, передбаченим п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, тому вважав за необхідне продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Поряд з цим з урахуванням майнового та сімейного стану обвинуваченого, ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, залишив раніше визначену суму застави у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 805200 грн.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно зі ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.1 цієї статті.
Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним засобом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: можливість обвинуваченої переховування від суду, незаконно впливати на свідків та потерпілих, а також вчинення іншого кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_6 відповідно до змісту обвинувачення, вчинив злочини, які є особливо тяжкими і знаходячись на свободі може негативно вплинути на хід встановлення істини у справі Крім того, перебуваючи на свободі, ОСОБА_10 усвідомлюючи, що ним скоєно особливо тяжкі злочини, за вчинення одно з яких передбачено покарання у виді позбавлення волі до 15 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, а також враховуючи те, що він офіційно не працевлаштований, а отже не має постійного джерела доходів, з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватись від органу досудового розслідування та суду на території України або за її межами.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченою переховуватися від суду або вчинити інше кримінальне правопорушення, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні умисних злочинів, передбачених ч.5 ст. 185, ч.5 ст. 361 КК України, відповідно до положень ст. 12 КК України є особливо тяжкими злочинами за вчинення одного з яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Відповідно до фактичних обставин справи вбачається, що ОСОБА_6 раніше не судимий, офіційно не працевлаштований, що свідчить про відсутність постійного джерела доходу.
За таких обставин, колегія суддів погоджується зі слушністю висновків суду першої інстанції щодо продовження існування раніше встановлених ризиків, а саме того, що ОСОБА_6 може, в тому числі, переховуватись від суду; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 не зменшилися та не перестали існувати на момент продовження цього запобіжного заходу.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення злочинів, які інкримінуються обвинуваченому, а саме злочину проти власності, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, зокрема права власності громадян, яке, відповідно до ст.41 Конституції України є непорушним.
Враховуючи вищенаведені відомості, у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовує в суді першої інстанції необхідність продовження такого запобіжного заходу, як тримання обвинуваченої під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження, які прокурор вважає доведеними, направивши обвинувальний акт до суду першої інстанції, якому за наслідками судового розгляду, суд надасть відповідну процесуальну оцінку, ухваливши виправдувальний чи обвинувальний вирок.
Колегія суддів ставиться критично до тверджень захисника щодо не доведеності ризиків та не підтвердження їх існування, оскільки відомості, що є наявними в матеріалах судового провадження свідчать про протилежне, а їх наявність об'єктивно спростовує апеляційні доводи про недоведеність ризиків щодо переховування від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення.
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на підставі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави стосовно ОСОБА_6 та відсутності на цей час жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст.ст.177, 178, 404, 405, п.1 ч.1 ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2023 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді :