ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа № 646/6848/23 (1-кс/646/2090/23) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/818/1430/23 Суддя доповідач ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
підозрюваного - ОСОБА_7
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
потерпілого - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2023 року, якою задоволено клопотання слідчого СВ ВП № 1 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області ОСОБА_10 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні № 12023221140001122 від 15.10.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,-
ВСТАНОВИЛА:
Цією ухвалою обрано у відношенні ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у ДУ «Харківський слідчий ізолятор», в межах строку досудового розслідування, строком 60 днів без визначення розміру застави.
На зазначену ухвалу слідчого судді захисник підозрюваного ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід, не пов'язаний з обмеженням волі у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою фактичного проживання.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу захисник посилався на те, що ухвала є помилковою та такою, що підлягає скасуванню внаслідок порушення вимог КПК України. Вказує на наявність у ОСОБА_7 місця реєстрації, існування цивільної дружини, має на утриманні неповнолітню дитину. Вказує також на те, що слідчий суддя не звернув увагу на тілесні ушкодження ОСОБА_7 , який він отримав з оку працівників поліції під час його затримання.
Заслухавши доповідь судді, доводи ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, пояснення прокурора, який заперечував щодо задоволення цієї апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що СВ ВП № 1 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023221140001122 від 15.10.2023 року за ознаками злочину, передбачених ч.4 ст.186 КК України.
15.10.2023 року ОСОБА_7 затриманий в порядку ст. 208 КПК України.
16.10.2023 ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.186 КК України.
17.10.2023 року слідчий СВ ВП № 1 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області ОСОБА_10 , звернулася до слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова з клопотанням про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В обґрунтування клопотання слідчий посилався на наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, яка підтверджується зібраними по кримінальному провадженні доказами.
Враховуючи, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні умисного тяжкого корисливого злочину проти власності, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років, слідчий вважала, що у підозрюваного ОСОБА_7 можуть виникнути передбачені п.п. 1, 3, 5 ст.177 КПК України ризики, а саме можливість підозрюваним: переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на потерпілого, свідків у цьому кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Слідчий вважав, що стосовно підозрюваного має бути обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки жоден з більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти вищезазначеним ризикам.
Вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 , слідчий суддя суду першої інстанції вважав обґрунтованою підозру у вчиненні ОСОБА_7 тяжкого злочину, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років.
Слідчий суддя суду першої інстанції враховував наявність існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість підозрюваним: переховуватися від органів досудового розслідування та суду, який обумовлюється серед іншого можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання, оскільки ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину; незаконно впливати на потерпілого чи свідків, оскільки маючи процесуальний статус підозрюваного, йому відомі особи потерпілого та свідків, місце їх проживання, коло спілкування, близькі родичі, що дає йому можливість впливати як фізично так і психічно на них та примусити змінити свої показання або взагалі відмовитися від них, щоб уникнути притягнення до кримінальної відповідальності; вчинити інше кримінальне правопорушення, на думку слідчого судді, також є реальним, що підтверджується способом вчинення та тяжкістю злочину, а також тим, що підозрюваний ОСОБА_7 офіційно не працевлаштований, тобто постійного джерела доходів не має, раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень корисливої спрямованості, а отже, маються достатні підстави вважати, що підозрюваний при застосуванні більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під ватрою, у подальшому може вчиняти нові злочини, вчинення яких є його основним джерелом отримання доходу для існування.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками слідчого судді з наступних підстав.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно зі ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.1 цієї статті.
Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним засобом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Згідно п. 48 рішення "Чеботарь проти Молдови" № 3561/06 від 13.11.2007 р. Європейський Суд з прав людини зазначив "Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності ст. 5, 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення ні в момент арешту, ні під час перебування заявника від вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, в кінцевому рахунку, пред'явленні обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання". (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п.32, Series A, № 182 та Мюррей проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1994 року, п.55, Series A, № 300-A).
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Слідчий суддя суду першої інстанції, перевіряючи законність та обґрунтованість клопотання про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у відповідності до вимог ст.ст.193,194 КПК України заслухав доводи учасників судового провадження, належним чином дослідив фактичні обставини, вказані у клопотанні слідчого, і дійшов вмотивованого висновку про необхідність обрання щодо підозрюваного виняткового виду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки останній обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, а наявність обґрунтованої підозри підтверджується письмовими доказами, зібраними під час досудового розслідування.
Поряд з цим, Кримінальний процесуальний кодекс України не містить визначення терміну «обґрунтована підозра» і визначення змісту поняття «підозра» обумовлює необхідність врахування практики Європейського суду з прав людини з питань застосування кримінального процесуального законодавства (ч.1 ст. 9 КПК України).
Згідно з рішеннями ЄСПЛ у справах «IlgarMammadov v. Azerbaijan п. 88», «Erdagozv. Turkey п. 51», «Cebotari v. Moldova п. 48» «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. Крім того, Європейський Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення, зокрема у рішенні "Murray v. theUnitedKingdom".
При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.
Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованих йому дій, передбачених ч.4 ст.186 КК України, підтверджується відомостями, які містяться у: протоколі огляду місця події; протоколі допиту потерпілого; протоколах пред'явлення особи для впізнання; протоколі проведення слідчого експерименту; протоколах допиту свідків, протоколі огляду предмету; протоколі затримання; повідомленні про підозру; протоколі допиту підозрюваного.
Враховуючи такий обсяг відомостей судового провадження, який об'єктивно свідчить, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права підозрюваного, як вжиття запобіжних заходів у зв'язку з наявністю саме обґрунтованої підозри, так як наявні у матеріалах провадження докази, формують внутрішнє переконання причетності ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення, згідно підозри.
Перевіряючи доцільність обрання запобіжного заходу у вигляді тримання підозрюваного під вартою та наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч.1ст.177 КПК України, а саме, можливість підозрюваним переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на потерпілого та свідків; вчинити інше кримінальне правопорушення, колегія суддів вважає, що слідчий суддя суду першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та відомості про особу підозрюваного.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.4 ст. 186 КК України, тобто у відкритому заволодіння чужим майном (грабіж), вчинене повторно, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, в умовах воєнного стану, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі від 7 до 10 років, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
Згідно відомостей про особу підозрюваного вбачається, що він офіційно не працевлаштований, що свідчить про відсутність офіційного джерела доходу, не одружений, раніше судимий за ч.2 ст. 125, ч.3 ст. 185, ч.1 ст. 263, ч.2 ст. 194 КК України.
Усвідомлюючи можливість отримання покарання у вигляді позбавлення волі на значний термін, є ймовірність того, що він може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, таким чином намагаючись уникнути кримінальної відповідальності.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин вчинення дій, згідно підозри, які інкримінуються підозрюваному, а саме вчинення умисного корисливого злочину проти власності, вчиненого в умовах воєнного стану, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, зокрема права власності населення.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків досудового слідства, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Зазначене вказує на неможливість в цьому конкретному випадку застосування до підозрюваного іншого менш суворого запобіжного заходу.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що на цьому етапі досудового розслідування підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, положення КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вона має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
За таких обставин доводи захисника про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на наявних матеріалах провадження.
Доводи захисника щодо відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК України свідчать про необґрунтованість вимоги апеляційної скарги про обрання іншого запобіжного заходу, оскільки обрання будь-якого запобіжного заходу без встановлення ризиків є процесуально незаконним. За таких обставин, колегія суддів позбавлена процесуальної можливості задовольнити вимоги апеляційної скарги, оскільки доводи захисника ґрунтуються суто на його суб'єктивних оціночних судженнях.
Доводи апеляційної скарги про те, що підозрюваний має цивільну дружину та має на неповнолітню дитину - не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, запобігти яким в даному випадку може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою.
Колегія суддів не може погодитись з доводами захисника щодо непричетності підозрюваного до дій, які вбачаються зі змісту оголошеної йому підозри, оскільки відомості, що є наявними в матеріалах провадження, а також відомості, що досліджувались під час апеляційного перегляду - вочевидь спростовують такі твердження.
Отже, доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості ухвали слідчого судді є безпідставними, оскільки прокурором поза розумним сумнівом доведено, а слідчим суддею було належним чином перевірено та досліджено докази, надані слідчим та стороною захисту, враховані відомості, які вказують на обґрунтованість підозри, а також відомості, які характеризують особу підозрюваного, його вік та його сімейний стан. При цьому, висновки слідчого судді належним чином мотивовані та наведені обґрунтовані підстави для застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають усталеній практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді та вважає, що застосування до ОСОБА_7 іншого, менш суворого виду запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не буде достатнім для запобігання ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Колегія суддів дійшла висновку, що ухвала слідчого судді суду першої інстанції, відповідно до вимог статті 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, та обрання підозрюваному іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, колегія суддів - не вбачає.
Керуючись ст. ст. 376, 392, 393, 404, 405, ст.407 ч.3 п.1, ст.ст. 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2023 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді :