ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа № 638/15393/23 (1-кс/638/2636/23) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/818/1423/23 Суддя доповідач ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
захисника - адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2023 року, якою задоволено клопотання слідчого СВ Харківського районного управління поліції №3 ГУНП в Харківській області ОСОБА_8 про застосування відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у кримінальному провадженні № 12023221200002631 від 19.10.2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України,
ВСТАНОВИЛА:
Цією ухвалою застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів - до 17.12.2023.
Також визначено заставу у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 53680 грн.
На зазначену ухвалу слідчого судді захисник підозрюваного - адвокат ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просила її скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати запобіжний захід у виді домашнього арешту.
В обґрунтування апеляційної скарги захисник зазначав, що слідчим суддею не проведено аналіз всіх ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, оскільки вважала ці ризики не доведеними. Не навів обґрунтування висновків та не навів достатніх підстав, які б свідчили на користь того, що ОСОБА_7 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, впливати на свідків або вчинити інше кримінальне правопорушення.
В судове засідання в суд апеляційної інстанції прокурор, який відповідно до ч.1 ст. 135 КПК України, був належним чином повідомлений про місце, дату та час розгляду апеляційної скарги засобами телефонного зв'язку, не з'явився.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали слідчого судді за відсутністю прокурора, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, який підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що в провадженні СВ ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області перебувають матеріали кримінального провадження № 12023221200002631 від 19 жовтня 2023 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 307 КК України.
19.10.2023 року ОСОБА_7 затримано в порядку ст. 208 КПК України.
20.10.2021 ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, тобто у незаконному придбанні та зберіганні особливо небезпечної психотропної речовини, з метою збуту, а також незаконний збут особливо небезпеної психотропної речовини, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
19.12.20221 року ухвалою слідчого судді Фрунзенського районного суду м. Харкова ОСОБА_9 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Харківській слідчий ізолятор» з правом внесення застави.
20.10..2023 слідчий звернувся до слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_7 .
В обґрунтування клопотання слідчий посилався на тяжкість кримінального правопорушення в якому підозрюється ОСОБА_7 , а також на наявність ризиків, передбачених п.1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. З урахуванням наявності обґрунтованої підозри викладені обставини, на думку слідчого, дають підстави вважати, що застосування відносно ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, не забезпечить виконання ним процесуальних обов'язків та запобігання наведених ризиків а тому, з метою запобігання переліченим ризикам, слідчий просив застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Вирішуючи питання про обрання виду запобіжного заходу стосовно ОСОБА_7 слідчий суддя суду першої інстанції вважав обґрунтованою підозру у вчиненні ОСОБА_7 тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років з конфіскацією майна.
Разом з цим, слідчий суддя суду першої інстанції вважав встановленим та доведеним стороною обвинувачення існування ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України: переховуватись від органів досудового розслідування; незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Крім того, слідчий суддя врахував відомості про особу підозрюваного, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Харківської області, м. Балаклія, українця, громадянина України, який не одружений, що свідчить про відсутність міцних соціальних зв'язків, офіційно не працевлаштований, що свідчить про відсутність джерел доходу, раніше не судимий.
З огляду на викладене, слідчий суддя суду першої інстанції дійшов висновку, що стосовно підозрюваного необхідно застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки саме цей запобіжний захід забезпечить належне виконання ним процесуальних обов'язків та попередить вчинення протиправних дій.
Відповідно до ст. 182 КПК суд, слідчий суддя визначив розмір застави, ОСОБА_7 .
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком слідчого судді з наступних підстав.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно зі ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.1 цієї статті.
Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним засобом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Згідно п. 48 рішення "Чеботарь проти Молдови" № 3561/06 від 13.11.2007 р. Європейський Суд з прав людини зазначив "Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності ст. 5, 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення ні в момент арешту, ні під час перебування заявника від вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, в кінцевому рахунку, пред'явленні обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання".(рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п.32, Series A, № 182 та Мюррей проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1994 року, п.55, Series A, № 300-A).
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Слідчий суддя суду першої інстанції, перевіряючи законність та обґрунтованість клопотання про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у відповідності до вимог ст.ст.193, 194 КПК України заслухав доводи учасників судового провадження, належним чином дослідив фактичні обставини, вказані у клопотанні слідчого, і дійшов вмотивованого висновку про необхідність обрання щодо підозрюваного виняткового виду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки останній обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України, а наявність обґрунтованої підозри підтверджується письмовими доказами, зібраними під час досудового розслідування.
КПК України не містить визначення терміну «обґрунтована підозра» і визначення змісту поняття «підозра» обумовлює необхідність врахування практики Європейського суду з прав людини з питань застосування кримінального процесуального законодавства (ч.1 ст. 9 КПК України).
Згідно з рішеннями ЄСПЛ у справах «IlgarMammadov v. Azerbaijan п. 88», «Erdagozv. Turkey п. 51», «Cebotari v. Moldova п. 48» «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. Крім того, Європейський Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення, зокрема у рішенні "Murray v. theUnitedKingdom".
При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.
Так, обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому діяння, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, підтверджується відомостями, які містяться у: протоколі затримання особи; протоколах огляду місць події; протоколах допиту свідків, висновках судових експертиз; повідомленні про підозру.
Враховуючи обсяг відомостей судового провадження, який об'єктивно свідчить, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права підозрюваного, як вжиття запобіжних заходів у зв'язку з наявністю саме обґрунтованої підозри, так як наявні у матеріалах провадження докази, формують внутрішнє переконання причетності ОСОБА_7 до вчинення певних дій, згідно підозри.
Перевіряючи доцільність обрання запобіжного заходу у виді тримання підозрюваного під вартою та наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, можливість підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування або суду, оскільки ОСОБА_7 не має стійких соціальних зв'язків, офіційного місця працевлаштування, що свідчить про відсутність законних джерел отримання доходів, та підозрюється у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 6 до 10 років з конфіскацією майна, тобто відноситься до категорії тяжкого злочину; незаконно впливати на свідків чи інших учасників процесу, а також може чинити тиск на ряд свідків та іншим чином спонукати їх до відмови від показань або їх зміни у даному кримінальному провадженню; вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки підозрюваний ОСОБА_7 офіційно не працевлаштований, законного джерела доходу не має, у зв'язку з чим, існують достатні підстави вважати, що єдиним джерелом його доходу є протиправна діяльність, пов'язана зі збутом наркотичних засобів та психотропних речовин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та відомості про особу підозрюваного.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження вбачається, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні умисного тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, а саме, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 6 до 10 років з конфіскацією майна, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
Враховуючи підвищену суспільну небезпечність інкримінованого підозрюваному злочину, який було вчинено ОСОБА_7 , згідно підозри, та усвідомлюючи можливість отримання покарання у вигляді позбавлення волі на значний термін, є ймовірність того, що він може переховуватись від органу досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин вчинення дій, згідно підозри, які інкримінуються підозрюваному ОСОБА_7 , а саме того, що він підозрюється у незаконному придбанні, зберіганні, перевезенні з метою збуту та збут особливо небезпечної психотропної речовини, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, зокрема здоров'я людини, що відповідно до ст.3 Конституції України є найвищою соціальною цінністю в Україні.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків досудового слідства, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Зазначене вказує на неможливість в цьому конкретному випадку застосування до підозрюваного іншого більш м'якого запобіжного заходу.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками та потерпілими, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, статті 95, 224 КПК).
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що на цьому етапі досудового розслідування підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вона має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
За таких обставин доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на наявних матеріалах провадження.
Доводи захисника щодо відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК України свідчать про необґрунтованість вимоги апеляційної скарги про обрання іншого запобіжного заходу, оскільки обрання будь-якого запобіжного заходу без встановлення ризиків є процесуально незаконним. За таких обставин, колегія суддів позбавлена процесуальної можливості задовольнити вимоги апеляційної скарги, а доводи захисника ґрунтуються суто на його суб'єктивних оціночних судженнях.
Суб'єктивні доводи апеляційної скарги захисника з приводу необґрунтованості підозри, не свідчать про незаконність рішення слідчого судді. При цьому належить врахувати, що питання оцінювання доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину на цьому етапі провадження судом не вирішуються, оскільки вони підлягають розгляду при судовому розгляді по суті. Суд на цій стадії процесу на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів. Питання щодо остаточної кваліфікації має бути вирішене органом досудового розслідування. Згідно практики ЄСПЛ, який у рішенні в справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 р. встановив значення терміну «обґрунтована підозра» як таке, за якого існують факти чи інформація, що можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Крім того, доводи захисника з приводу необґрунтованості підозри є суперечливими, оскільки не узгоджуються з вимогою про обрання іншого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, оскільки будь-який запобіжний захід передбачає доведення обґрунтованості підозри.
Отже, доводи апеляційної скарги захисника щодо необґрунтованості ухвали слідчого судді є безпідставними, оскільки слідчим суддею було належним чином перевірено та досліджено докази, надані слідчим та стороною захисту, враховані докази, які вказують на обґрунтованість підозри, а також відомості, які характеризують особу підозрюваного, його вік та сімейний стан. При цьому, висновки слідчого судді належним чином мотивовані та наведені обґрунтовані підстави для застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з заставою.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають усталеній практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Поряд з цим, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді щодо визначення розміру застави та вважає, що 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є пропорційним, виходячи з ризиків, які доведені прокурором та встановлені нормами п.2 ч.5 ст. 182 КПК України, тобто буде достатнім для забезпечення виконання ОСОБА_7 , як підозрюваним, покладених на нього обов'язків, таким, що забезпечить виконання завдань кримінального провадження.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді та вважає, що застосування до ОСОБА_7 іншого, більш м'якого виду запобіжного заходу, ніж тримання під вартою з визначенням розміру застави, не буде достатнім для запобігання ризикам, передбаченим п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Колегія суддів дійшла висновку, що ухвала судді суду першої інстанції, відповідно до вимог статті 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, та обрання підозрюваному іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, колегія суддів - не вбачає.
Керуючись ст. ст. 376, 392, 393, 404, 405, ст.407 ч.3 п.1, ст.ст. 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2023 року- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді :