ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 33/803/2335/23 Справа № 205/8787/23 Суддя у 1-й інстанції - Остапенко Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Слоквенко Г. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2023 року м. Дніпро
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Слоквенко Г.П. за участю захисника Данілова Д.І. у відкритому судовому засіданні в залі суду розглянувши апеляційну скаргу захисника Данілова Д.І. в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 на постанову Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 10 жовтня 2023 року у справі про адміністративне правопорушення, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
ВСТАНОВИВ:
Постановою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 10 жовтня 2023 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 536,80 гривень.
Судом першої інстанції ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 14.08.2023 року о 01 годині 46 хвилин, знаходячись за адресою: м. Дніпро, вул. Юрія Кондратюка, 2, керував транспортним засобом «Daewoo Lanos», номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з ротової порожнини, порушення мови. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5. Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КупАП.
В апеляційній скарзі захисник Данілов Д.І. в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 просить скасувати постанову Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.10.2023 року та на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КупАП.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що :
- ОСОБА_1 не є суб'єктом правопорушення, оскільки не керував транспортним засобом, його автомобіль був припаркований біля ресторану «МакДоналдс», а він сидів всередині та спілкувався телефоном з дружиною;
- ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці за допомогою спеціальних технічних засобів;
- на відеозаписі взагалі відсутній факт того, що йому пропонували пройти огляд на стан сп'яніння в медичному закладі;
- в матеріалах справи відсутній акт огляду та направлення до медичного закладу з метою проведення огляду;
- протокол про адміністративне правопорушення був складений за відсутності двох свідків;
- на відеозаписі не зафіксовано безпосереднє складання протоколу працівниками поліції;
- працівниками поліції ОСОБА_1 не роз 'яснено права та обов 'язки, передбачені ст. 268 КУПАП;
- наявний в матеріалах справи відеозапис з бодікамери №472518 не є безперервним;
- протокол про адміністративне правопорушення містить виправлення;
- відсутні докази відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом.
Суд, вислухавши думку захисника Данілова Д.І., який апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.
Стаття 9 КУпАП закріплює, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі - Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Як витікає з п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року судам слід враховувати на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності.
Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Під час розгляду апеляційної скарги по суті її вимог звертається увага на те, що орган (посадова особа), відповідно до ст. 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язані з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З аналізу ст. ст. 251, 252 КУпАП слідує, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Дані вимоги судом першої інстанції були виконані в повному обсязі.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, є законним та обґрунтованим.
Так, судом першої інстанції встановлені обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, на підставі яких суддя зробив висновок про доведеність вчинення останнім інкримінованого йому адміністративного правопорушення, з чим погоджується й апеляційний суд, оскільки такий висновок суду об'єктивно підтверджується належним чином дослідженими судом доказами в їх сукупності, що містяться в матеріалах справи, зокрема: протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 515663 від 14.08.2023 року; відеозаписом з нагрудного відеореєстратора поліцейського; рапортом працівника поліції.
Досліджені та перевірені місцевим судом обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, а саме відмові особи, яке керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, що охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КупАП, узгоджуються із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv. theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року).
Таким, чином, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, яке підтверджується доказами, дослідженими під час розгляду матеріалів адміністративної справи. Суд першої інстанції розглянув справу із дотриманням вимог ст. ст. 245, 280 КУпАП, докази під час розгляду справи перевірені на їх допустимість, належність та достатність, відповідно до ст. 252 КупАП, а посилання апелянта на неповноту дослідження судом доказів є необґрунтованими, носять суб'єктивну оцінку та спростовуються матеріалами провадження та доказами по справі, наведеними вище, в їх сукупності.
Апеляційним переглядом встановлено, що письмові докази, наявні в матеріалах адміністративного провадження, в повній мірі дозволяють встановити обставини, які мають значення для розгляду даної справи щодо ОСОБА_1 , а переконливих підстав для сумнівів з приводу обставин, які наведено у письмових доказах, не встановлено. Крім того, письмові докази цілком узгоджуються з відеозаписом з боді-камери працівників поліції, а тому сумнівів в їх достовірності у апеляційного суду не виникає.
Також апеляційний суд констатує в даному випадку відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження фактів істотних порушень працівниками поліції вимог закону під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, на чому наполягав апелянт у своїй скарзі та в судовому засіданні. Дії працівників поліції відповідали вимогам Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМУ від 17 грудня 2008 року № 1103, а також Інструкції, затвердженої спільним наказом МВС та МОН України від 09 листопада 2015 року № 1452/735.
У відповідності до вимог ч.ч. 2, 3 ст. 266 КУпАП, огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
В даному випадку факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення фіксувався на бодікамеру працівника поліції, тож не було й підстав для запрошення свідків для проведення даної процедури, що цілком узгоджується з приписами вищезазначеної норми закону.
Посилання адвоката в своїй апеляції на те, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом є необґрунтованим та спростовується рапортом інспектора УПП у Дніпропетровській області Стасенка В. від 14.08.2023 року, з якого убачається, що близько 01 годині 46 хвилин за адресою: м. Дніпро, вул. Юрія Кондратюка, 2 патрулем на підставі п.7 ч.1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» був зупинений автомобіль «Daewoo Lanos», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , у якого під час спілкування були виявлені ознаки алкогольного сп'яніння, у зв'язку з чим водію було запропоновано пройти огляд на стан сп'яніння у визначеному законом порядку, від якого водій ОСОБА_1 відмовився.
Крім того, на відеозаписі з бодікамери поліцейського сам водій ОСОБА_1 зазначав, що після того, як він побачив несправності свого автомобіля, ввімкнув аварійку, під'їхав на парковку та припаркувався, де до нього підійшли поліцейські, тобто ОСОБА_1 підтвердив факт керування транспортним засобом.
Тож, доводи апеляційної скарги в цій частині не схиляють суд апеляційної інстанції до висновку про необґрунтованість оскаржуваного рішення, позаяк місцевим судом ОСОБА_1 було визнано винним саме у відмові особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, яка є самостійним складом адміністративного правопорушення і відповідальність за яку передбачена ч. 1 ст. 130 КупАП.
Щодо відсутності в матеріалах справи доказів відсторонення ОСОБА_1 від керування, то це спростовується матеріалами справи, де в рапорті працівника поліції зазначено, що водія було відсторонено від керування транспортним засобом відповідно до ст. 266 КУпАП.
Судом з цього приводу зазначено, що з дослідженого відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 припаркував автомобіль на парковці у зв'язку з його технічною несправністю, після чого остаточно покинув транспортний засіб, почав пити пиво, зазначені обставини відбувалися під час дії комендантської години в м. Дніпрі, а отже підстави вважати, що ОСОБА_1 мав можливість або планував продовжувати рух за кермом транспортного засобу відсутні, тому в даному випадку відсторонення водія від керування автомобілем було б безпідставним. До того ж, на думку апеляційного суду, цей факт не спростовує висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Посилання в апеляційній скарзі на не здійснення в даному випадку безперервного відеозапису не можна вважати слушними, так як обставини вчинення адміністративного правопорушення підтверджуються сукупністю доказів, вказаний відеозапис з бодікамер працівників поліції є належним та допустимим доказом, і на ньому зафіксовано ті обставини, які мають значення для встановлення обставин справи згідно викладеної у протоколі суті правопорушення, а саме підтвердження факту відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння.
Відхиляє суд апеляційної інстанції й доводи захисника про відсутність у справі направлення ОСОБА_1 на огляд до закладу охорони здоров'я, оскільки таке направлення не видається особі, яка підлягає огляду, на руки, а спрямовується співробітником поліції разом з особою, яка підлягає огляду, до відповідного закладу охорони здоров'я. За усвідомленої відмови від проходження огляду на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я, у співробітників поліції не виник обов'язок з оформлення направлення ОСОБА_1 на огляд до закладу охорони здоров'я.
Надаючи оцінку доводам захисника з приводу того, що співробітники поліції не склали та не долучили до матеріалів справи акт огляду на стан сп'яніння, суд виходить з того, що за п. 10 Розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року, результати огляду на стан сп'яніння водія транспортного засобу, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів. Оскільки вказаний акт складається за результатами огляду, а такий огляд не проводився через відмову ОСОБА_1 , такий акт не мав складатися співробітниками поліції, а тому відповідні доводи захисника судом також відхиляються, як і посилання апелянта на те, що при складанні протоколу працівниками поліції ОСОБА_1 не роз'яснювалися його права і обов'язки, передбачені ст..268 КУпАП, які спростовуються долученим до матеріалів справи відеозаписом.
Визнаючи такими, що не підлягають задоволенню, доводи апелянта про наявність виправлень у протоколі про адміністративне правопорушення апеляційний суд враховує правову позицію та практику ЄСПЛ, за якими не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки.
Не кожен дефект певного адміністративного акта, яким є й протокол про адміністративне правопорушення, робить його неправомірним. Фундаментальне порушення - це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Інакше кажучи, за принципами, що сповідує ЄСПЛ, скасування певного акта з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Таким чином, апеляційний суд зазначає, що виправлення, які наявні у протоколі про адміністративне правопорушення, не є тією обставиною, яка дає підстави суду визнати протокол недопустимим доказом, і в даному випадку не впливають на законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, не є безумовною підставою для скасування судового рішення та не спростовують вину ОСОБА_1 у скоєнні інкримінованого йому правопорушення.
Слід також зазначити, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі -Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує, крім іншого, й положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Підсумовуючи викладене апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне та обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КупАП, яке підтверджується належними, допустимими, достатніми доказами, які доповнюють один одного та були дослідженими під час розгляду матеріалів адміністративної справи та узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv. theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року).
Також апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано накладено на ОСОБА_1 стягнення на загальних підставах, в межах санкції ч. 1 ст. 130 КупАП, у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, яке є безальтернативним, а тому порушень вимог закону при накладенні стягнення не вбачається.
Таким чином, оскільки апеляційний суд цілком погодився з висновком суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КупАП, постанову суду першої інстанції як законну та обгрунтовану слід залишити без змін, а подану на неї апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. 294 КупАП України,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу захисника Данілова Д.І. в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Ленінськогорайонного суду м.Дніпропетровська від 10 жовтня 2023 року у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КупАП - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно, остаточна і оскарженню не підлягає.
Суддя Дніпровського апеляційного суду Г.П. Слоквенко