ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 рокусправа № 380/14146/23
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Карп'як Оксана Орестівна, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 7 прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними, -
ВСТАНОВИВ:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не вчинення дій із нарахування та виплати при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 20 календарних років вислуги військової служби;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у звязку із звільненням одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 20 календарних років вислуги військової служби.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно при звільненні не нарахував та не виплатив одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, оскільки загальна вислуга років позивача становить 25 календарних років. Зазначає, що частиною другою статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у разі звільнення з військової служби у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років. Вважає, що набув право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Проте, відповідач протиправно не виплатив таку допомогу.
28.07.2023 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти задоволення позову заперечує повністю. Відзив обґрунтований тим, що позивач звільнений з військової служби, у зв'язку із сімейними обставинами під час дії воєнного стану. Звільнення з військової служби з такої підстави не передбачає виплати військовослужбовцю одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби.
Відносно процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом справи, слід зазначити, що ухвалою судді від 26.06.2023 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 30.11.2023 року суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служи України від 29.04.2023 №450-ОС позивача звільнено у запас відповідно до підпункту “г” пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через сімейні обставини або інші поважні причини (один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років).
29.05.2023 представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати на день виключення зі списків військової частини (29.04.2023) одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Стаття 17 Конституції України визначає, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності згаданої категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення, зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини другої статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 15 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 15 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Аналогічна правова норма міститься в абзаці 4 пункті 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" (далі - Порядок № 393).
Відповідно до абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII та абзацу третього пункту 10 Порядку №393 законодавець розмежовує визначення самого права військовослужбовця, крім військовослужбовців строкової військової служби, на таку одноразову грошову допомогу при звільненні та визначення розміру такої допомоги.
Суд зазначає, що у випадку звільнення військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової військової служби, з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, такі військовослужбовці мають права на одноразову грошову допомогу за наявності вислуги 10 років і більше незалежно від способу її обчислення (у календарному обчисленні чи на пільгових умовах). При цьому, розмір такої одноразової грошової допомоги для такої категорії військовослужбовців знаходиться в прямій залежності від кількості повних календарних років їх служби.
Законом України №2169-IX від 01 квітня 2022 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян» пункт 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу» доповнено підпунктом "г".
Згідно з підпунктом "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Наказом начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служи України від 29.04.2023 №450-ОС позивача, звільненого у запас відповідно до підпункту “г” пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, виключено зі списків особового складу загону та з усіх видів забезпечення з 28.04.2023.
Вислуга років станом на 28.04.2023 становить:
календарна: 20 років 09 місяців 04 дні;
пільгова: 04 роки 04 місяці 04 дні;
всього: 25 років 01 місяць 08 днів.
Отже, враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що позивач як військовослужбовець, звільнений з військової служби (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) через сімейні обставини або інші поважні причини (один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) за наявності вислуги років - 25 років 01 місяць 08 днів (тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги у даному випадку дотримана), має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Разом з тим, відповідач при звільненні позивача з військової служби 29.04.2023 та при проведенні з ним повного розрахунку грошового забезпечення, не виплатив одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену абзацом 2 частини другої 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
При цьому, суд вважає необґрунтованим та помилковим твердження позивача, що він набув право на одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби на підставі абзацу 1 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з наступних підстав.
Як вже зазначав суд, відповідно до абзацу 1 частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше виплачується, серед іншого у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років. Тобто ключовою умовою у спірному є те, що виплата такої передбачена для військовослужбовця-жінки, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, звільненої у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу.
Натомість, позивач є чоловіком-військовослужбовцем, звільненим з військової служби за підпункту “г” пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через сімейні обставини або інші поважні причини (один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років).
Таким чином, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивач при звільненні з військової служби не набув право на отримання передбаченої абзацом 1 частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що у задоволенні позовної вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення необхідно відмовити повністю, оскільки право на таку виплату позивач не набув.
Натомість, позивач має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом 2 пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Отже, відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не виплати позивачу при звільненні з військової служби одноразової грошової допомоги, передбаченої абзацом 2 пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до згаданого Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі №819/1420/15).
Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі №826/6965/14, від 27 листопада 2018 року у справі №807/997/16, від 15 липня 2019 року у справі №804/14556/15, від 20 листопада 2019 року у справі №826/9457/18, від 22 листопада 2019року у справі №815/4392/15, від 23 грудня 2019 року у справі №815/3145/15, від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі №1340/4044/18, від 23червня 2020 року у справі №820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі №805/3147/16-а).
Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18).
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо вчинення дій із нарахування та виплати ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням одноразової грошової допомоги у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
За таких обставин, суд вважає, що права позивача будуть захищеними та поновленими, шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу у зв'язку із звільненням одноразову грошову допомогу у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” позивач звільнений від сплати судового збору, докази понесення сторонами інших судових витрат відсутні, а тому судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_4 прикордонного Карпатського загону (військова частина НОМЕР_1 ) щодо вчинення дій із нарахування та виплати ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням одноразової грошової допомоги у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби..
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням одноразову грошову допомогу у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпеченняза кожний повний календарний рік служби.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
СуддяКарп'як Оксана Орестівна