ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа №380/14146/23
провадження № П/380/14253/23
УХВАЛА
З ПИТАНЬ ЗАЛИШЕННЯ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ БЕЗ РОЗГЛЯДУ
30 листопада 2023 року
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Карп'як О.О., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 380/14146/23 за позовом ОСОБА_1 до 7 прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними, -
ВСТАНОВИВ:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не вчинення дій із нарахування та виплати при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 20 календарних років вислуги військової служби;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у звязку із звільненням одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 20 календарних років вислуги військової служби.
Ухвалою від 26.06.2023 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення сторін за наявними у справі документами.
28.07.2023 року до суду від представника відповідача надійшло клопотання, в якому просить залишити позов без розгляду на підставі ч.3 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України. В обґрунтування клопотання посилається на те, що наказом начальника 7 прикордонного Державної прикордонної служби України від 29.04.2023 року №450-ос позивача виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Тобто остаточною датою проходження військової служби слід вважати 28.04.2023 року. Вказав, що оскільки позивач не погоджується з виплатами, які належали йому при звільненні, відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено місячний строк звернення до суду. Натомість позивач звернувся до суду з даним позовом через більше як 4 місяці з моменту виключення зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення, при цьому, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин пропуску встановленого законом місячного строку позивачем не надано. З огляду на наведене, посилаючись на приписи ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України, просить суд залишити позов без розгляду.
При постановленні ухвали суд враховує таке.
У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.5 указаної статті Кодексу).
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Разом з тим, ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19.07.2022 року) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини 1 і 2 ст.233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Верховний Суд у постанові від 20.07.2023 року у справі №380/6555/21, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.
Так, зокрема, у цій постанові зазначено наступне.
«…Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
До «усіх виплат» (заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати) також належить і виплата вихідної допомоги (що є предметом позовних вимог незважаючи на те, що відповідно до спеціального законодавства має назву одноразова грошова допомога при звільненні)…».
Частиною 1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
За приписами ч.2 цієї ж статті, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отже, спір у цій справі стосується перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, на яку військовослужбовець має право згідно з умовами проходження військової служби і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, а тому застосуванню підлягають положення ч.2 ст.233 КЗпП України.
Аналогічний висновок був підтриманий у постановах Верховного Суду від 28.07.2022 року у справі №300/6805/21 та від 07.02.2022 року у справі №420/7697/21.
Як зазначено судом вище, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року №540-IX, який набрав чинності 02.04.2020 року, главу XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України доповнено пунктом такого змісту:
« 1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 року №1423) на території України карантин установлений з 19.12.2020 року до 30.06.2023 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відтак, обмеження щодо застосування строків, визначених ч.2 ст.233 КЗпП України, скасовано.
Згідно матеріалів справи, позивач виключений зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення - 28.04.2023 року.
Таким чином, датою виникнення спірних правовідносин є 28.04.2023 року.
З даним позовом позивач звернувся до суду 21.06.2023 року, тобто під час дії карантину, який був продовжений до 30.06.2023 року.
Тому, з урахуванням предмету даного позову, а також вищенаведених правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від від 20.07.2023 року у справі №380/6555/21, від 28.07.2022 року у справі №300/6805/21 та від 07.02.2022 року у справі №420/7697/21, зважаючи на приписи норми ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про те, що позивачем не пропущено встановлений ч.2 ст.233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду, відтак відсутні підстави для застосування положень ч.3 ст.123 КАС України, - а саме залишення позову без розгляду.
Як наслідок, у задоволенні клопотання представника відповідача слід відмовити.
Керуючись статтями 122, 123, 240, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
В задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, окремо не оскаржується, заперечення щодо строку звернення до суду може бути викладено в апеляційній скарзі на рішення у цій справі.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна