ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 року справа №360/507/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2023 р. у справі № 360/507/23 (головуючий І інстанції Пляшкова К.О.) за позовом адвоката Пупиніна Олександра Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
В травні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (далі - відповідач, Департамент НПУ), в якому заявлено такі вимоги: визнати противоправною бездіяльність Департаменту НПУ щодо затримки ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з 10 лютого 2021 року по 14 квітня 2023 року; зобов'язати Департамент НПУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за шість місяців в сумі 111605,4 гривень за час затримки повного розрахунку при звільненні з 10 лютого 2021 року по 14 квітня 2023 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 з 07 листопада 2015 року по 10 лютого 2021 року проходив службу в Національній поліції України. Відповідно до наказу Департаменту НПУ від 08 лютого 2021 року № 38 о/с позивача звільнено з посади старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 2-го відділу (боротьби з транснаціональними та етнічними організованими злочинними групами) управління стратегічних розслідувань в Луганській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України за пунктом 2 (через хворобу) частини першої статті 77 Закону України “Про Національну поліцію” з 10 лютого 2021 року, установивши йому щомісячну премію за лютий 2021 року в розмірі 34,23 відсотка, з виплатою компенсації за 03 доби щорічної чергової основної оплачуваної відпустки та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2021 році.
Представник позивача зазначає, що остаточний розрахунок при звільнені відповідачем фактично проведено з позивачем лише 14 квітня 2023 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку. Так 14 квітня 2023 року на картковий рахунок позивача відповідачем на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 10 червня 2022 року по справі № 360/8559/21, яке набрало законної сили 07 лютого 2023 року, за позовом позивача до Департаменту НПУ про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, яким Департамент НПУ зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015, 2016 та 2021 роки в загальній кількості 42 діб, додаткову оплачувану відпустку згідно із частиною третьою статті 93 Закону України “Про Національну поліцію” за 2018-2019 роки - 30 діб, чергову оплачувану відпустку за 2018 та 2020 роки - 50 діб, виплачено грошову компенсацію за 122 доби вищевказаних невикористаних відпусток у сумі 60734,04 гривень.
Вказані обставини свідчать, що позивачу несвоєчасно виплачено компенсацію за невикористані дні відпустки, тому позивач має право на стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення відповідно до статті 117 КЗпП України.
За обрахунком представника позивача, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 620,03 грн, отже розмір середнього заробітку позивача за затримку розрахунку при звільненні за шість місяців становить 111605,4 грн (180 днів * 620,03 грн).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2023 р. у справі № 360/507/23 позов задоволено частково, внаслідок чого стягнуто з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 лютого 2021 року по 10 серпня 2021 року в сумі 25284,39 грн 39 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції не врахував ані норми чинного законодавства, ані принципи справедливості, співмірності та пропорційності, що призвело до завищеного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, встановленого оскаржуваним рішенням.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 07 листопада 2015 року по 10 лютого 2021 року проходив службу в Національній поліції, що підтверджено записами в трудовій книжці позивача від 27 жовтня 2011 року серії НОМЕР_1 та довідкою про проходження служби від 29 травня 2023 року.
За наказом Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 08 лютого 2021 року № 38о/с “По особовому складу” підполковника поліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 2-го відділу (боротьби з транснаціональними та етнічними організованими злочинними групами) управління стратегічних розслідувань в Луганській області, звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 (через хворобу) частини першої статті 77 Закону України “Про національну поліцію” з 10 лютого 2021 року, установивши йому щомісячну премію за лютий 2021 року в розмірі 34,23 відсотка, з виплатою компенсації за 03 доби щорічної чергової основної оплачуваної відпустки та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2021 році.
Згідно із розрахунковим листом за лютий 2021 року позивачу нараховано до виплати 212054,50 грн, у тому числі: посадовий оклад - 964,29 грн, надбавка за спеціальне військове звання - 785,81 грн, надбавка за вислугу років (50 %) - 875,00 грн, надбавка за таємність (10 %) - 96,43 грн, надбавка за спеціальні умови проходження служби (50 %) - 1312,50 грн, премія щомісячна (34,237 %) - 1381,10 грн, компенсація за відпустку (3) - 1516,20 грн, компенсація за відпустку (15) - 7581,01 грн, вихідна допомога - 197106,91 грн, індексація - 435,35 грн.
Відповідно до витягу з відомості перерахувань на пластикові картки грошового забезпечення за лютий 2021 року від 15 лютого 2021 року № 29 до Приват Банку позивачу виплачено 208815,18 грн.
Позивач 23 грудня 2021 року звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту НПУ про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 10 червня 2022 року в справі № 360/8559/21, яке набрало законної сили 07 лютого 2023 року, позов ОСОБА_1 до Департаменту НПУ про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задоволено;
визнано протиправною бездіяльність Департаменту НПУ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015, 2016 та 2021 роки в загальній кількості 42 доби, додаткову оплачувану відпустку згідно із частиною третьою статті 93 Закону України “Про Національну поліцію” за 2018-2019 роки - 30 діб, чергову оплачувану відпустку за 2018 та 2020 роки - 50 діб;
зобов'язано Департамент НПУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015, 2016 та 2021 роки в загальній кількості 42 доби, додаткову оплачувану відпустку згідно із частиною третьою статті 93 Закону України “Про Національну поліцію” за 2018-2019 роки - 30 діб, чергову оплачувану відпустку за 2018 та 2020 роки - 50 діб.
Згідно із платіжною інструкцією від 13 квітня 2023 року № 1136 позивачу 14 квітня 2023 року перераховано грошові кошти в сумі 60734,04 грн.
За довідками Департаменту НПУ про доходи від 09 березня 2023 року № 96 та від 30 травня 2023 року № 189 ОСОБА_1 у грудні 2020 року нараховано грошове забезпечення в сумі 20060,96 грн, кількість робочих днів згідно із графіком роботи та фактична кількість відпрацьованих днів - 31; у січні 2021 року - 18380,96 грн, кількість робочих днів згідно із графіком роботи та фактична кількість відпрацьованих днів - 31; середньоденне грошове забезпечення складає 620,03 грн, середньомісячна заробітна плата - 19220,96 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII “Про Національну поліцію” (далі - Закон № 580-VIII).
Згідно із частинами другою та третьою статті 77 Закону № 580-VIII днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
День звільнення вважається останнім днем служби.
Відповідно до частин першої та другої статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції” грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260).
Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацом першим пункту 7 розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення.
Відповідно до пункту 11 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років з дня виникнення права на їх отримання.
Згідно із пунктом 13 розділу І Порядку № 260 виплата грошового забезпечення поліцейським та здобувачам ЗВО здійснюється щомісяця з 25 числа по останній день місяця за поточний місяць. Виплата грошового забезпечення поліцейським поліції охорони здійснюється щомісяця до 07 числа за минулий місяць.
Пунктом 15 розділу І Порядку № 260 при прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно.
Абзацами сьомим та восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 визначено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Суд зазначає, що зазначені вище правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу.
Непоширення на поліцейських норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Питання щодо дати проведення остаточного розрахунку з поліцейськими при звільненні із служби в поліції, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських із служби в поліції, зокрема, за затримку виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки, - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
За таких обставин суд відхиляє як безпідставні твердження представника відповідача про непоширення на спірні правовідносини норм КЗпП України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 “Про захист заробітної плати”, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми КЗпП України.
Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача із служби в поліції) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача із служби в поліції) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України: в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року); у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року).
Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
При цьому, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з цим, починаючи з 19 липня 2022 року відбулися зміни у трудовому законодавстві України, відповідно до яких у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Суд враховує правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17, відповідно до якої під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Зважаючи на вище наведені положення КЗпП України та правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, суд відхиляє як безпідставні твердження представника відповідача, що грошова компенсація за невикористані дні відпустки не є складовою грошового забезпечення поліцейських, тому в даному випадку до Департаменту НПУ не можуть застосовуватися наслідки, визначені статтею 117 КЗпП України, а також, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Відповідно суд погоджується з твердженнями представника позивача, що відповідач мав виплатити ОСОБА_1 всі належні йому при звільненні суми, у тому числі й компенсацію за невикористані дні відпустки, у строк, визначений у статті 116 КЗпП України.
Оскільки суду не надано доказів, що позивач був відсутній на службі в день його звільнення, то суд дійшов висновку, що компенсація за невикористані дні відпустки мала бути виплачена позивачу в день звільнення із служби в поліції - 10 лютого 2021 року.
Однак за матеріалами справи компенсація за невикористані дні відпустки виплачена позивачу тільки 14 квітня 2023 року, тобто вже після його звільнення зі служби в поліції та на виконання рішення суду.
Відповідно за цей період затримки, але не більш як за шість місяців, до відповідача має бути застосована відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100 у редакції, яка діє на час вирішення спору).
Згідно з підпунктом “л” пункту 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно абзаців першого-четвертого та сьомого пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до абзаців першого-третього пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.
Абзацами третім-п'ятим пункту 4 Порядку № 100 передбачено, що якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення є Порядок № 260, абзацом восьмим пункту 8 розділу ІІІ якого, серед іншого, визначено, що одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, поліцейським проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, поліцейським здійснюється з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); премії.
Відповідно до довідок Департаменту НПУ про доходи від 09 березня 2023 року № 96 та від 30 травня 2023 року № 189 ОСОБА_1 у грудні 2020 року нараховано грошове забезпечення в сумі 20060,96 грн, кількість робочих днів згідно із графіком роботи та фактична кількість відпрацьованих днів - 31; у січні 2021 року - 18380,96 грн, кількість робочих днів згідно із графіком роботи та фактична кількість відпрацьованих днів - 31; середньоденне грошове забезпечення складає 620,03 грн, середньомісячна заробітна плата - 19220,96 грн.
Суд зазначає, що день звільнення позивача зі служби в поліції відповідно до частини третьої статті 77 Закону № 580-VIII вважається останнім днем служби.
Отже період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року (6 місяців), складає з 11 лютого 2021 року по 10 серпня 2021 року включно та становить 181 календарний день.
Середньоденне грошове забезпечення позивача складає 620,03 грн ((20060,96 грн + 18380,96 грн) : 62 календарних дні = 620,03 грн).
Відповідно середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, в арифметичному обчисленні складає 112225,43 грн (середньоденне грошове забезпечення 620,03 грн х 181 календарний день).
Наведений в позовній заяві розрахунок середнього грошового забезпечення є помилковим через неправильне визначення періоду нарахування середнього грошового забезпечення.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
Європейський суд з прав людини трактує поняття “якість закону” таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах “C.G. та інші проти Болгарії” (“C. G. and Others v. Bulgaria”, заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), “Олександр Волков проти України” (“Oleksandr Volkov v. Ukraine”, заява № 21722/11, § 170).
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Проте такий період не може бути більшим за 6 місяців.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц.
Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі 821/1083/17.
Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року по справі № 480/3105/19 вказано, що при визначенні суми, яка підлягає стягненню за затримку розрахунку при звільненні, слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Зазначена правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 22 липня 2021 року в справі № 200/5764/20-а та постанові від 11 серпня 2021 року в справі № 640/9375/20.
Для визначення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі суд застосовує порядок розрахунку середнього заробітку, передбачений Порядком № 100, з врахуванням вищенаведених правових позицій Верховного Суду, зокрема, викладеної у постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19.
У цій справі загальний розмір виплат, належних позивачу на день звільнення зі служби в поліції складає 269549,22 грн, у тому числі: 208815,18 грн (виплата за розрахунковим листом за лютий 2021 року) та 60734,04 грн (виплата за рішенням суду від 10 червня 2022 року в справі № 360/8559/21).
Розмір невиплаченої позивачу у день звільнення із служби в поліції суми компенсації за невикористані дні відпустки 60734,04 грн (виплачена 14 квітня 2023 року) по відношенню до всіх належних при звільненні виплат у розмірі 269549,22 грн становить 22,53 %.
Виходячи з принципу пропорційності, сума належного позивачу середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, має складати 25284,39 грн (112225,43 грн (середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні) х 22,53 % (розмір невиплаченої позивачу у день звільнення компенсації за невикористані дні відпустки)).
З урахуванням принципу справедливості та співмірності, суд першої інстанції дійшов висновку, що середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, має бути виплачено позивачу у розмірі 25284,39 грн, з урахуванням пропорційності.
Що стосується обраного представником позивача способу захисту порушених прав позивача, суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних йому при звільненні із служби в поліції сум, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно, ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 лютого 2021 року по 10 серпня 2021 року включно в сумі 25284,39 грн.
У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити через неналежність обраного представником позивача способу судового захисту та його невідповідність об'єкту порушеного права.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. “Руїз Торія проти Іспанії” (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2023 р. у справі № 360/507/23 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2023 р. у справі № 360/507/23 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 30 листопада 2023 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
Е.Г. Казначеєв