ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2023 року справа №200/5154/22
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Геращенка І.В. , Блохіна А.А. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2023 р. у справі № 200/5154/22 (головуючий І інстанції Куденков К.О.) за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі-позивач), звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з вищевказаним позовом до Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 грн щомісячно, починаючи з 06.03.2022 по 09.11.2022; зобов'язати нарахувати і виплатити додаткову винагороду в розмірі 30000,00 грн щомісячно, починаючи з 06.03.2022 по 09.11.2022.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2023 року позовну заяву задоволено частково, а саме суд: визнав протиправною бездіяльність Державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок щомісячно за період з березня 2022 року по липень 2022 року; зобов'язав Державну установу «Центр пробації» Міністерства юстиції України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок щомісячно за період з березня 2022 року по липень 2022 року. В іншій частині позовних вимог - відмовив.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на виконання Указу Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (зі змінами) (далі - Постанова № 168) щодо визначення розміру додаткових винагород за виконання завдань, передбачених Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), зокрема, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально- виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 № 754 «Про внесення змін до пункту 1 Постанови № 168» були внесені зміни до пункту 1 Постанови № 168. Зазначена постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01 червня 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 «Про внесення змін до Постанови № 168» були внесені зміни до пункту 1 Постанови № 168. Зазначена постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 08.10.2022 № 1146 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168». Зазначена постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01 вересня 2022 року.
Ураховуючи зазначене, зміни внесені до Постанови № 168 є підтвердженням того, що особи начальницького складу Центру пробації не мали і не мають права на отримання додаткової винагороди.
Відповідно до пункту 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських.
Скаржник зазначає, що особливий характер несення служби, який містить такі спеціальні умови як несення служби у нічний час, служба у складі наряду чергової частини, блокпосту, оперативно-пошукової групи, Групи швидкого реагування, служба позмінно на осіб начальницького складу, які проходять службу в уповноважених органах з питань пробації не розповсюджується. Положення Постанови № 168 діють на період воєнного стану та спрямовані на стимулювання осіб рядового та начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України на виконання своїх службових обов'язків в умовах посиленого графіку несення служби.
Аналіз актів законодавства, зокрема, Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII, Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 550-XIV, вказує на те, що поняття «несення служби» визначає суспільні відносини, які виникають під час безпосереднього виконання обов'язків особами рядового і начальницького складу, в тому числі у період визначеного часу або у межах правового режиму.
До таких обов'язків належать, зокрема, несення служби у складі наряду чергової частини, блокпосту, оперативно-розшукової групи, групи швидкого реагування, несення служби у нічний час, гарнізонної та вартової служби.
Центр пробації утворений згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 № 655-р «Про утворення державної установи (Центр пробації» та наказу Міністерства юстиції України від 28.12.2017 № 4322/5 «Про утворення Державної установи «Центр пробації». Наказом Міністерства юстиції України від 08.12.2020 № 4242/5 затверджено Положення про Державну установу «Центр пробації» (далі - Положення), відповідно до якого Державна установа «Центр пробації» (далі - Центр пробації) є неприбутковою державною установою, що створена для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації і безпосереднього спрямування та координації діяльності уповноважених органів з питань пробації, що належить до сфери управління Мін'юсту.
Відповідно до пункту 7 Положення про Державну установу «Центр пробації», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 08.12.2020 № 4242/5 до складу Центру пробації входять працівники, які працюють за трудовим договором та особи начальницького складу, що були переведені з Державної кримінально-виконавчої служби України.
Скаржник зазначає, що позивач перебувала і у черговій відпустці за період з 01 по 11 березня 2022 року - 10 діб (наказ Центру пробації від 18.02.2022 № 61/в); у щорічній основній оплачуваній відпустці за період з 08 по 17 червня 2022 року - 10 діб (наказ Центру пробації від 21.05.2022 № 325/в).
Згідно із наказом Центру пробації від 17.05.2022 № 146/к позивача, закріплено, тимчасово, на час зміни місця перебування у період воєнного стану, за Новомосковським районним відділом філії Державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області для продовження виконання посадових обов'язків.
У подальшому, відповідно до наказу Центру пробації від 22.09.2022 X» 423/к позивача, закріплено, тимчасово, на час зміни місця перебування у період воєнного стану, за Дністровським районним сектором № 3 філії Державної установи «Центр пробації» в Чернівецькій області для продовження виконання посадових обов'язків.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, позивач не залучалась до виконання завдань, передбачених Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходів і повноважень, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, не несла службу у розумінні нормативно-правових актів, зазначених вище, а виконувала свої службові обов'язки, пов'язані з реалізацією завдань та функцій пробації відповідно до посадової інструкції, Положення про Краматорський районний відділ № 1 філії Державної установи «Центр пробації» в Донецькій області та Колективного договору, а тому правові підстави для виплати Позивачу додаткової винагороди, визначеної Постановою № 168 відсутні.
Позивачем не надано доказів, які б підтверджували право Позивача на нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168.
Також скаржник зазначає, що фінансування видатків згідно Постанови № 168 для персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України пов'язано з виконанням певних функцій, а саме: «забезпечення надійної ізоляції засуджених та осіб, узятих під варту, в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України, створення належних умов їх тримання та проживання протягом терміну ізоляції від суспільства».
Зазначене вище підтверджується пунктом першим розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.2022 № 864-р «Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету для здійснення виплати особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби додаткової винагороди».
Отже,, кошти, передбачені для виплат додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу Державної кримінально- виконавчої служби, при внесенні подальших змін до Постанови № 168, не передбачались взагалі для виплати персоналу пробації, які виконують завдання та функції, визначені Законом України «Про пробацію».
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просив залишити її без задоволення, і рішення суду залишити без змін.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Відповідно до витягу з наказу ДУ «Центр пробації» від 26.06.2018 № 62/к капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 з 01.07.2018 призначено на посаду заступника начальника Костянтинівського міськрайонного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Донецькій області
Відповідно до копії посвідчення НОМЕР_1 , виданого 25.08.2020, капітан внутрішньої служби ОСОБА_2 перебувала на посаді заступника начальника Костянтинівського МРВ філії ДУ «Центр пробації» в Донецькій області.
Відповідно до витягу з наказу ДУ «Центр пробації» від 26.06.2018 № 62/к змінено назву уповноваженого органу з питань пробації з Костянтинівського міськрайонного відділу на Краматорський районний відділ № 1.
Відповідно до заочного рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08.09.2022 у справі № 233/1115/22 розірвано шлюб між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцем м. Костянтинівка Донецької області, громадянином України, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженкою м. Костянтинівка Донецької області, громадянкою України, зареєстрований 18 жовтня 2019 року Костянтинівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, актовий запис №222 та змінено прізвище дружини після розірвання шлюбу на дошлюбне ОСОБА_5 .
Відповідно до витягу з наказу ДУ «Центр пробації» від 09.11.2022 № 586/к майора внутрішньої служби ОСОБА_2 , яка перебувала на посаді заступника начальника Краматорського районного відділу № 1 філії Державної установи «Центр пробації» в Донецькій області, звільнено з 09.11.2022 (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
З указаного наказу випливає, що позивача звільнено відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» і п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію». У наказі також є відомості про вислугу років позивача на день звільнення.
Позивач перебувала у відпустках з 01.03.2022 по 11.03.2022 (наказ ДУ «Центр пробації» від 18.02.2022 № 61/в), з 08.06.2022 по 17.06.2022 (наказ ДУ «Центр пробації» від 21.05.2022 № 325/в) і з 15.08.2022 по 03.09.2022 (наказ ДУ «Центр пробації» від 25.07.2022 № 497/в).
Відповідно до наказу ДУ «Центр пробації» від 17.05.2022 № 146/к позивач тимчасово, на час зміни місця перебування в період воєнного стану, була закріплена за Новомосковським районним відділом філії ДУ «Центр пробації» в Дніпропетровській області для продовження виконання посадових обов'язків. При цьому зазначено, що облік робочого часу здійснюється за основним місцем роботи.
Відповідно до наказу ДУ «Центр пробації» від 22.09.2022 № 423/к позивач тимчасово, на час зміни місця перебування в період воєнного стану, була закріплена за Дністровським районним сектором № філії ДУ «Центр пробації» в Чернівецькій області для продовження виконання посадових обов'язків. При цьому зазначено, що облік робочого часу здійснюється за основним місцем роботи.
У листі відповідача від 16.11.2022 № 64/55-ЗПІ/11-ЯН/22 зазначено, що заступник начальника Краматорського районного відділу № 1 філії Державної установи «Центр пробації» в Донецькій області майор внутрішньої служби ОСОБА_6 звільнена 09.11.2022 (наказ Державної установи «Центр пробації» від 09.11.2022 № 586/к). За час служби ОСОБА_6 виконувала свої службові обов'язки, пов'язані з реалізацією завдань та функцій пробації відповідно до посадової інструкції, Положення про Краматорський районний відділ № 1 філії Державної установи «Центр пробації» в Донецькій області та Колективного договору. При цьому, у вказаному листі зазначено, що підстави для нарахування та виплати додаткової винагороди ОСОБА_6 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 відсутні.
З довідки відповідача від 24.01.2023 № 8/2-31 випливає, що за спірний період позивачу не нараховувалася і не виплачувалася додаткова винагорода за Постановою № 168.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2015 року №2713-IV (далі - Закон №2713-IV) державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону № 2713-IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Частиною першою статті 24 Закону № 2713-IV передбачено, що фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.
Державну установу «Центр пробації» створено відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 №655-р «Про утворення державної установи «Центр пробації», підпункту 13.1 пункту 12 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228.
Положення про ДУ «Центр пробації» затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2017 №4322/5 «Про утворення Державної установи «Центр пробації»
Пунктом 6 розділу I Типового положення про уповноважений орган з питань пробації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 18.08.2017 №2649/5 передбачено, що орган пробації утворюється Міністром юстиції України в адміністративно-територіальних одиницях України для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону №2713-IV до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.03.2018 за №377/31829 (далі Порядок № 925/5).
Пунктом 3 розділу І Порядку № 925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацом першим пункту 4 розділу І Порядку № 925/5 визначено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які: займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров'я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», в країни введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, термін дії якого продовжено наступними Указами Президента України до теперішнього часу.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 204-р від 06.03.2022 «Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми є-Підтримка» затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми є-Підтримка., до яких відноситься «Донецька область», та з урахуванням внесених змін чинних на час виникнення спірних правовідносин «Дніпропетровська область».
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», КМ України 28.02.2022 прийнято постанову № 168.
Згідно з положеннями п.1 постанови № 168, яка набрала чинності 28.02.2022, у першій редакції установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згідно з положеннями п.3 постанови № 168, Міністерству фінансів опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
Пунктом 5 Постанови № 168 передбачено, що постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.
У подальшому Кабінет Міністрів України прийняв Постанови № 217 від 07.03.2022, № 350 від 22.03.2022, № 400 від 01.04.2022, якою внесено зміну до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", які застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №350 від 22.03.2022 року внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», доповнено абзац перший після слів «та поліцейським» словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».
Згідно з п.2 постанови Кабінету Міністрів України №350 від 22.03.2022 вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.
Постановою Кабінету Міністрів України №400 від 01.04.2022 року внесено зміни до пункту 1 постанови № 168 щодо виплати додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень.
У подальшому, відповідно до постанови КМУ № 754 від 01.07.2022 внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в абзаці першому слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «є-Підтримка» замінено словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)»;
після слова «щомісячно» доповнено словами «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)».
Згідно з п.2 постанови КМУ № 754 від 01.07.2022 ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 1 червня 2022 року.
Відповідно до постанови КМУ № 793 від 07.07.2022 внесені наступні зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»:
«У пункті 1:1) в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінити словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Згідно з п.2 постанови КМУ № 793 від 07.07.2022 вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022.
Водночас, відповідно до положень статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.
Постанова КМУ № 754 від 01.07.2022 була офіційно опублікована в офіційному виданні Урядовий кур'єр від 08.07.2022 року № 149, як наслідок така постанова набрала чинності саме з цієї дати, тобто з 08.07.2022 року.
Тобто, винагорода передбачена пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року для осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць з дня набрання чинності постановою КМУ № 754 від 01.07.2022 року.
Крім того, постанова КМУ № 793 від 07.07.2022 була офіційно опублікована в офіційному виданні Урядовий кур'єр від 19.07.2022 № 156, як наслідок така постанова набрала чинності саме з цієї дати, тобто з 19.07.2022 року.
Тобто, винагорода передбачена пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 для осіб визначених у цьому пункті виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць з дня набрання чинності постановою КМУ № 793 від 07.07.2022.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1146 від 08.10.2022, яка набрала чинності 18.10. року та застосовується з 01.09.2022, внесено такі зміни до пункту 1 постанови №168: абзаці першому: слова "а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) "та "(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)" виключити; доповнити абзац реченням такого змісту: "Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах".
Згідно пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 №1146, ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 1 вересня 2022 року.
Постанова Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 року №1146 набрала чинності з 18.10.2022.
Аналіз наведених вище нормативно - правових актів свідчить про те, що Президент України доручив КМ України запровадити відповідні заходи правового режиму воєнного стану в Україні та забезпечити їх фінансування, а відтак умовами призначення додаткової винагороди у порядку постанови №168 є одночасна сукупність таких обставин як: 1) належність особи до складу, зокрема, особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби; 2) несення особою служби в правовому режимі воєнного стану; 3) видання командиром (начальником) наказу про призначення додаткової винагороди, котрий безпосередньо і визначає факт участі у відповідних заходах.
Отже, на період дії воєнного стану, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, Постановою №168 передбачена виплата додаткової винагороди.
Також, 15.03.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» №2135-IX, яким п. 4 якого внесено до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (Відомості Верховної Ради України, 2022 р., №3, ст. 12; із змінами, внесеними законами України від 23 лютого 2022 року №2099-IX та від 3 березня 2022 року №2118-IX) такі зміни: "Стаття 38. Установити, що у 2022 році, як виняток з положень статті 242 Бюджетного кодексу України, кошти державного дорожнього фонду спрямовуються першочергово на виконання боргових зобов'язань за запозиченнями, отриманими державою або під державні гарантії, а також на забезпечення потреб сектору оборони».
21.04.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік» №2218-IX внесено до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (Відомості Верховної Ради України, 2022 р., № 3, ст. 12; із змінами, внесеними законами України від 23 лютого 2022 року № 2099-IX, від 3 березня 2022 року № 2118-IX, від 15 березня 2022 року № 2120-IX і № 2135-IX) такі зміни: установити, що передбачені цим Законом кошти в частині збільшення видатків державного бюджету на 2022 рік за бюджетною програмою "Резервний фонд" (код 3511030) спрямовуються виключно на здійснення заходів щодо забезпечення безпеки і оборони, фінансової підтримки внутрішньо переміщених осіб. (п. 2).
31.05.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 31.05.2022 №2280-IX внесено до Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" (Відомості Верховної Ради України, 2022 р., № 3, ст. 12; із змінами, внесеними законами України від 23 лютого 2022 року № 2099-IX, від 3 березня 2022 року № 2118-IX, від 15 березня 2022 року № 2120-IX і № 2135-IX та від 21 квітня 2022 року № 2218-IX) такі зміни: «Стаття 37. Установити, що у 2022 році, на період дії воєнного стану в Україні та протягом 30 днів з дня припинення або скасування цього стану, не застосовуються положення частин десятої і одинадцятої статті 23 Бюджетного кодексу України щодо бюджетних призначень головних розпорядників коштів державного бюджету, що належать до сектору безпеки і оборони» (п. 4).
Матеріалами справи свідчать, що позивачу за період проходження служби під час дії воєнного стану з 06.03.2022 не виплачувалася додаткова винагорода відповідно до Постанови №168 та не видавалися накази про її виплату.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на період дії воєнного стану (який було запроваджено Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, та в подальшому строк дії воєнного стану в Україні було продовжено), особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, у тому числі позивачу, Постановою №168 передбачена виплата додаткової винагороди.
Щодо застосування в часі внесених до Постанови № 168 змін постановами № 754, № 793, 1146, суд апеляційної інстанції зазначає.
Частиною 1 статті 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
За змістом Доповіді «Верховенство права», схваленої Європейською комісією «За демократію через право» (Венеційська комісія) на 86-му пленарному засіданні (25-26.03.2011), одним із складових елементів принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, згідно з яким держава зобов'язана дотримуватись законів, які запровадила і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю. Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (пункт 44). Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Зворотна дія юридичних норм також суперечить принципові юридичної визначеності, принаймні у кримінальному праві, позаяк суб'єкти права повинні знати наслідки своєї поведінки, але це також стосується і цивільного та адміністративного права - тієї мірою, що негативно впливає на права та законні інтереси особи (пункт 46). На додачу до цього, парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів. Цим досягається істотно важливий юридичний захист особи супроти держави та її органів і посадових осіб. Юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна дотримуватись взятих на себе певних зобов'язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законних очікувань») (пункти 47-48).
Частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Ольссон проти Швеції №1» (Olsson v. Sweden №1) від 24.03.1988 (заява №10465/83), норма національного закону не може розглядатися як право, якщо її не сформульовано з достатньою точністю так, щоб громадянин мав змогу, якщо потрібно, з відповідними рекомендаціями, до певної міри передбачити наслідки своєї поведінки (п. 61).
За усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб надати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення у справі "С.G. та інші проти Болгарії" (С.G. and Others v. Bulgaria) від 24.04.2008, п. 39, у справі "Олександр Волков проти України" від 09.01.2013, п. 170).
Окрім того, Європейський Суд з прав людини у п. 65 свого рішення у справі «Вєренцов проти України» від 11.04.2013 зауважив, що у зв'язку із тим, що багато законів неминуче сформульовані у термінах, що тією чи іншою мірою є нечіткими, їх тлумачення й застосування є питанням практики (див., mutatis mutandis, вищенаведені рішення у справах "Газета "The Sunday Times" проти Сполученого Королівства (№1)" (The Sunday Times v. United Kingdom (no. 1)), n. 49, та "Коккінакіс проти Греції" (Kokkinakis v. Greece), п. 40). Функція здійснення правосуддя, закріплена за судами, полягає саме у подоланні сумнівів щодо тлумачення, що залишаються (див., mutatis mutandis, вищенаведене рішення у справі «Кантоні проти Франції» (Cantoni v. France)).
Слід наголосити, що у цій адміністративній справі, позивач ставить питання щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду передбачену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 у розмірах та порядку згідно з відповідною її редакцією на період виникнення спірних відносин.
Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
Конституційний принцип незворотності дії нормативного акта у часі неодноразово був предметом вивчення, проте у правозастосовній практиці проблема щодо особливостей його практичної реалізації залишається невирішеною.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України.
Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
З огляду на вже викладене вище, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Суд зазначає, що зміст внесених постановою від 07.07.2022 №793 змін до постанови №168 не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників відповідача до виконаної норми праці закріплено й у відповідних положеннях, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн на місяць, передбаченому постановою №168 у первинній редакції.
Також, виходячи з встановленої Конституцією України забороною на застосування зворотної дії в часі законами та іншими нормативно-правовими актами, та враховуючи, що Постанова від 08.10.2022 №1146 вплинула на розмір додаткової винагороди та погіршила становища позивача в частині прав на отримання таких виплат, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо неможливості застосування положень Постанови від 08.10.2022 №1146 з 1 вересня 2022 року.
У період до 08.07.2022 постанова №168 передбачала виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень саме щомісячно, а не пропорційно в розрахунку на місяць.
З урахуванням того, що до 08.07.2022 приписи постанови №168 визначали певний розмір та умови виплати цієї додаткової винагороди, відсутність наказів командирів (начальників) щодо виплати цієї винагороди фактично може свідчити про допущення протиправної бездіяльності, а не про відсутність права на таку винагороду.
З огляду на вищевказані редакції постанови №168, у період з 06.03.2022 по 07.07.2022 (включно) розмір додаткової винагороди, зокрема для осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, був фіксованим та становив 30 000 грн. щомісячно.
Однак, вже у період з 08.07.2022 року (день набрання чинності постановою №794) по 18.07.2022 року розмір такої винагороди становив 30 000 грн. та виплачувався пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
З 19.07.2022 року (день набрання чинності постановою №793) по 17.10.2022 року додаткова винагорода вплачувалась у розмірі до 30 000 грн. пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць, а порядок і умови її виплати мають визначатися керівником відповідного органу.
Щодо посилання апелянта на те, що характер виконуваної позивачем роботи не передбачає призначення їй додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168, колегія суддів зазначає, що положення Постанови №168 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які залучені до виконання завдань, передбачених Указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), або особам, які несуть службу у складі наряду чергової частини, блокпосту, оперативно-пошукової групи, групи швидкого реагування; несусть службу у нічний час; несуть гарнізовану та вартову службу, тощо.
Щодо посилань апелянта, що у кошторисі видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою №168, після її прийняття та внесення змін, не затверджувались, колегія суддів зазначає наступне.
Керуючись ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-VI суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і практику ЄСПЛ як джерело права.
За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Також, Верховний Суд України вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі №21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі №21-44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Отже, відсутність коштів на даний час та наказу про виплату, на яку позивач набув право за приписами Постанови №168, не може бути підставою відмови у захисті порушеного права.
Щодо дискреційних повноважень відповідача в частині виплати допомоги та її обчислення, та посилання апелянта на те, що позивач перебувала у відпустці без збереження грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Як зазначалось, за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, отже, передбачено виплату додаткової винагороди на місяць пропорційно відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Так, у цьому зв'язку колегія суддів у підтвердження цього, звертає увагу на постанову Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 420/6607/22, у якій висловлена позиція щодо застосування пункту 1 Постанови № 168 у ситуації, коли поліцейський не виконував (не виконувала) службових обов'язків, які витікають із завдань і повноважень поліції. Зокрема у цій постанові написано таке: «Системний і цільовий способи тлумачення пункту 1 Постанови № 168 у його взаємозв'язку з нормами статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» і приписами Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» дає Верховному Суду підстави для висновку, що додаткова винагорода є видом грошового забезпечення поліцейського, яке виплачується йому за період проходження служби під час дії воєнного стану. Ця винагорода має тимчасовий характер, а її виплата зумовлена виконанням службових обов'язків в обставинах військової агресії Російської Федерації проти України. Тому статус поліцейського сам по собі автоматично не забезпечує особі права на отримання додаткової винагороди. Обставини, які унеможливлюють нарахування й виплати поліцейському зазначеної винагороди можуть бути різними, проте мають бути пов'язаними із фактичним невиконанням службових обов'язків без поважних причин».
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року справа № 420/16628/22
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 13.02.2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 року у справа № 461/2579/17, від 20.03.2018 року у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі "Брайєн проти Об'єднаного Королівства" (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria № 38780/02).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційними повноваженнями є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
На підставі викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про зобов'язання Державну установу «Центр пробації» Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити на користь позивача додаткову винагороду, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 у спірний період.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись ст. 315, 316, 321, 325 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2023 р. у справі № 200/5154/22 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2023 р. у справі № 200/5154/22 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати підписання та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано 30 листопада 2023 року
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді І.В. Геращенко
А.А. Блохін