Справа № 132/2348/23
Провадження №1-кп/132/355/23
Вирок
Іменем України
27 листопада 2023 року місто КАЛИНІВКА
КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Вінницької області, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023021420000040 від 06 березня 2023 року, за обвинувальним актом, складеним у відношенні:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Фронтівка Оратівського району Вінницької області, українця, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, неодруженого, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, стрільця-кухаря 3-го відділення 2-го взводу оперативного призначення 2-го роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 3-го батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, старшого солдата, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України,
за участі сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
ВСТАНОВИВ:
Обвинувачений ОСОБА_6 будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, старшим солдатом, перебуваючи на посаді стрільця-кухара 3-го відділення 2-го взводу оперативного призначення 2-го роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 3-го батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, діючи всупереч інтересам служби та вимог статей 11, 16, 49, 127-128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 3-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України, за наступних обставин. Так, старшому солдату ОСОБА_6 - 02.03.2023 року о 18год.00хв., після завершення робочого дня, було надано дозвіл на залишення розташування військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, та останній зобов'язаний був прибути до військової частини о 08год.00хв. 03.03.2023 року. Проте, у старшого солдата ОСОБА_6 , який 03.03.2023 року приблизно о 07год.00хв. перебував у місті Вінниця Вінницької області (більш точної адреси під час досудового розслідування не було встановлено), виник злочинний умисел направлений на нез'явлення на службу до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка дислокується в АДРЕСА_2 , без поважних причин, з метою тимчасового ухилення від виконання обов'язків військової служби. Реалізуючи даний злочинний умисел, будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, старший солдат ОСОБА_6 поїхав 03.03.2023 року до своєї матері ОСОБА_7 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_3 . Перебуваючи за вказаною адресою, старший солдат ОСОБА_6 із особистих мотивів, з метою тимчасово ухилитись від виконання обов'язків військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, залишився за місцем проживання своєї матері, і 03.03.2023 року о 08год.00хв., не з'явився до розташування військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. З цього моменту, старший солдат ОСОБА_6 проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, допоки 13.03.2023 року не прибув до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. За час відсутності у військовій частині, старший солдат ОСОБА_6 обов'язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також причини нез'явлення його вчасно на службу, не повідомляв та проводив час на власний розсуд.
Обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні при розгляді вказаної справи, свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю, зазначивши, що дійсно він є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, має військове звання «старший солдат», та перебуває на посаді стрільця-кухара 3-го відділення 2-го взводу оперативного призначення 2-го роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 3-го батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. Так, 02.03.2023 року о 18год.00хв., після завершення робочого дня, він отримав дозвіл на залишення розташування військової частини НОМЕР_1 , та зобов'язаний був прибути на службу о 08год.00хв. 03.03.2023 року. Проте, перебуваючи на зйомній квартирі в місті Вінниця, у нього виник умисел на тимчасове ухилення від військової служби. З цією метою, він направився до своєї матері, яка проживає в АДРЕСА_3 , в будинку якої пробув до 13.03.2023 року, допоки нез'явився до військової частини НОМЕР_1 . За період відсутності у військовій частині, він та/або члени його сім'ї (родини) не хворіли, в безпорадному стані не перебували, його допомоги не потребували, за допомогою не зверталися. Обов'язки військової служби не виконував усвідомлено, без поважних причин, проводив час на власний розсуд, при цьому розумів, що ухиляється від військової служби. Після з'явлення до військової частини, на пропозицію надати докази поважності причин відсутності на військовій службі, зазначив, що таких доказів не має, оскільки не мав бажання з'являтися до військової частини та виконувати обов'язки військової служби.
Враховуючи те, що обвинувачений не оспорював фактичні обставини справи і судом було встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності його позиції, заслухавши думку учасників судового розгляду та роз'яснивши їм положення ч.3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження інших доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Оцінюючи викладене, суд приходить до висновку, що винність ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведені повністю, а його дії за ч.5 ст.407 КК України, а саме нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, правильно кваліфіковані органами досудового слідства.
Положення частини 2 статті 50 КК України встановлюють, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належать, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання.
Відповідно до змісту статті 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують та обтяжують.
Згідно пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (стаття 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Прокурор ОСОБА_8 у своїй промові, під час виступу у судових дебатах, просив визнати ОСОБА_6 винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі, яке він має відбувати реально.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом'якшують і обтяжують його покарання.
Обвинувачений ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України відноситься до тяжкого злочину.
З матеріалів кримінального провадження № 42023021420000040 від 06.03.2023 року слідує, що ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Фронтівка Оратівського району Вінницької області, має середньо-спеціальну освіту, неодружений, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 , виданого 10.05.2016 року ІНФОРМАЦІЯ_3 , та наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ОСОБА_9 від 06.01.2023 року № 2, ОСОБА_6 є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, має військове звання «старший солдат», та перебуває на посаді стрільця-кухара 3-го відділення 2-го взводу оперативного призначення 2-го роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 3-го батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Згідно інформації, наведеної в довідці, виданій 26.02.2022 року військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 ; медичній характеристиці, виданій 15.03.2023 року начальником медичної служби військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України підполковником медичної служби ОСОБА_10 ; листі Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону підполковником медичної служби від 08.03.2023 року № 6700/14-01-04/23; листі Комунального некомерційного підприємства «Центр терапії залежностей «Соціотерапія» Вінницької обласної ради від 07.04.2023 року № 1136; листі Комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня імені академіка О.І.Ющенка» Вінницької обласної ради від 07.04.2023 року № 29/2536; листі Департаменту охорони здоров'я та реабілітації Вінницької обласної військової адміністрації від 31.03.2023 року № 13-1959, ОСОБА_6 за висновком військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 був визнаний придатним до військової служби. За час проходження військової служби у військовій частині Національної гвардії України за медичною допомогою не звертався. На лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону не перебував, військово-лікарську комісію у вищезазначеному закладі не проходив. До Комунального некомерційного підприємства «Центр терапії залежностей «Соціотерапія» Вінницької обласної ради та Комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня імені академіка О.І.Ющенка» Вінницької обласної ради, не звертався, у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. За медичною допомогою у період часу з 06.03.2022 року по теперішній час в лікувально-профілактичні заклади міста Вінниці та Вінницької області, не звертався.
За висновком службової характеристики, виданої 30.03.2023 року військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України, старший солдат ОСОБА_6 за своїми професійними, діловими і моральними якостями відповідає займаній посаді, однак характеризується з негативної сторони.
Відповідно до відомостей персонально-довідкового обліку, отриманих з Єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України про притягнення осіб до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України від 04.04.2023 року вбачається, що ОСОБА_6 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, судимостей не має.
Згідно положень статті 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім як у випадках зміни судом правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Пунктом 5 частини 1 статті 368 КПК України передбачено, що суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання обвинуваченого, і які саме.
За пунктом 4 частини 1 статті 91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Обов'язок доказування перелічених обставин згідно зі статтею 92 КПК України покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках, на потерпілого.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що органом досудового розслідування обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_6 визначено: щире каяття та активне сприяння в розкритті кримінального правопорушення. Обставин, які обтяжують його покарання, під час досудового розслідування не встановлено.
З урахуванням вимог статей 66, 67 КК України, роз'яснень щодо застосування його норм, викладених у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 року у справі № 156/98/18 (номер провадження 51-9408км18) та рекомендацій, наведених в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд ретельно дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про можливість визнання обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_6 , визначених органом досудового розслідування в матеріалах кримінального провадження, та доведених прокурором під час розгляду кримінального провадження.
Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_6 , судом не встановлено.
Частина 5 статті 407 КК України визначає, що самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез'явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, - карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
З урахуванням даних про особу обвинуваченого, беручи до уваги характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, наявність обставин, що пом'якшують покарання, та врахувавши всі обставини кримінального провадження, суд керуючись принципом справедливості та індивідуалізації покарання, приходить до висновку, що ОСОБА_6 необхідно призначити покарання у мінімальній межі, установленій у санкції ч.5 ст.407 КК України.
Відповідно до частини 1 статті 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Згідно частини 1 статті 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Отже, як вбачається із зазначених положень закону, призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ч.1 ст.69 КК України), та звільнення від відбування покарання з випробуванням (ч.1 ст.75 КК України), не застосовується у випадку засудження за кримінальне правопорушення, передбачене статтею 407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану.
З урахуванням цього, звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України, або призначення більш м'якого покарання, ніж передбаченого законом на підставі статті 69 КК України, не є можливим.
Як встановлено судом, старший солдат ОСОБА_6 всупереч інтересам військової служби та вимог ст.ст.11, 16, 49, 127-128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.3-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він зобов'язаний був прибути о 08год.00хв. 03.03.2023 року до розташування військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка дислокується в АДРЕСА_2 , діючи з особистих мотивів та з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, з метою тимчасового ухилення від військової служби, 03.03.2023 року о 08год.00хв., після завершення дії дозволу командира на залишення військової частини, нез'явився на службу до її розташування, та перебував поза її межами без поважних причин до 13.03.2023 року, тобто понад три доби.
Такі дії, в умовах воєнного стану, коли інші військовослужбовці виконують свій військовий обов'язок безпосередньо у регіонах ведення бойових дій, ризикуючи своїм життям, захищаючи суверенітет України, є недопустимими, а тому звільнення військовослужбовців, які ухиляються від виконання таких обов'язків, від відбування покарання з випробуванням або призначення їм більш м'якого покарання, ніж передбаченого законом, демотивує та знижує рівень військової дисципліни і боєготовність підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань, що є неприпустимим наслідком такого правозастосування.
Таким чином, ОСОБА_6 необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі на строк - п'ять років, яке він має відбувати реально.
Виходячи з положень частини 1 статті 62 КК України, строк даного покарання не може бути замінений на тримання у дисциплінарному батальйоні.
Частиною 4 статті 52 КК України передбачено, що до основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених цим Кодексом.
За положеннями статті 54 КК України, особа, засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
Порядок призначення покарання, передбаченого статтею 54 КК України, характеризується певними особливостями, зокрема, призначення цього покарання обмежено законом ступенем тяжкості вчиненого злочину, оскільки можливе при засудженні особи лише за тяжкий чи особливо тяжкий злочин; воно може бути призначене тільки як додаткове покарання; це додаткове покарання не передбачене в жодній із санкцій статей (санкцій частин статей) Особливої частини цього Кодексу і тому в усіх випадках призначається на підставі статті 54 Загальної частини КК. Отже, призначення цього додаткового покарання є правом, а не обов'язком суду, який застосовує його на свій розсуд з урахуванням конкретних обставин справи та особи винного.
Крім того, це покарання є спеціальним і тому застосовується не до будь-якого суб'єкта злочину, а лише до тих, які на момент постановлення вироку мали військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, котрі були присвоєні їм у встановленому законом порядку.
Як вбачається з розділу «Присвоєння військових звань та класу за спеціальністю» військового квитка серії НОМЕР_2 , виданого 10.05.2016 року ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 має військове звання «старший солдат».
Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_6 додаткового покарання, передбаченого ст.54 КК України, суд врахувує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України, є тяжким злочином, обставини кримінального провадження, характер скоєного ОСОБА_6 кримінального правопорушення, а також дані про його особу.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення військового звання «старший солдат».
Визначене основне та додаткове покарання ОСОБА_6 , на переконання суду, відповідатиме вимогам кримінального та кримінального процесуального законодавства України, є відповідним вчиненому ним кримінального правопорушення, а за своїм видом та розміром - необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими військовослужбовцями.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 374 КПК України, в разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку, з-поміж іншого, зазначається початок строку відбування покарання.
Як вбачається з матеріалів справи, під час досудового розслідування та судового розгляду, заходи забезпечення кримінального провадження, зокрема у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 не застосовувались.
З урахуванням цього, оскільки фактичне виконання судового рішення, яким особу засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі, починається з моменту затримання особи на виконання вироку суду, а тому в резолютивній частині вироку необхідно вказати, що початок строку відбування покарання необхідно рахувати з моменту затримання особи на виконання вироку.
До набрання вироком законної сили, запобіжний захід відносно ОСОБА_6 не обирати.
Кримінальним правопорушенням матеріальна шкода не завдавалась.
Потерпілі в кримінальному проваджені відсутні, цивільний позов не заявлявся.
Витрати на залучення експертів відсутні.
Відповідно до частин 1, 2 статті 374 КПК України, вирок суду складається зокрема зі вступної частини, у якій зазначаються дата та місце його ухвалення.
Згідно роз'яснень викладених в узагальнені Верховного Суду України від 01.08.2004 року «Про якість складання й оформлення судових рішень у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення», суди повинні керуватися положенням про те, що датою постановлення вироку є день його підписання складом суду, незалежно від тривалості часу, протягом якого відбувалася нарада суддів, а місцем його постановлення - місто чи інший населений пункт, де це фактично мало місце.
Оскільки днем підписання вироку є 27 листопада 2023 року, то датою його постановлення є саме цей день.
Керуючись ст.ст.349, 368, 370, 374, 376, 392, 395 КПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
ОСОБА_3 визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.5 ст.407 КК України, та призначити йому покарання у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ст.54 КК України позбавити ОСОБА_6 військового звання «старший солдат».
Початок строку відбування покарання рахувати з моменту затримання ОСОБА_6 на виконання вироку.
До набрання вироком законної сили, запобіжний захід відносно ОСОБА_6 не обирати.
Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
З підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час розгляду і дослідження яких було визначено судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку.
Роз'яснити засудженому, що він має право подати та/або заявити клопотання про помилування, про ознайомлення із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Копію цього вироку негайно після його проголошення вручити під розписку засудженому та прокурору.
Суддя