КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2023 року місто Київ
Справа № 759/1694/21
Апеляційне провадження № 22-ц/824/12093/2023
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Желепи О. В.
суддів: Мазурик О. Ф., Немировської О.В.
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року (ухвалене у складі судді Петренко Н. О.)
у справі за позовом Приватного акціонерного товариства СП «Партнер» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, пені та індексу інфляції, 3% річних внаслідок не виконання грошового зобов'язання за договором
ВСТАНОВИВ
У січні 2021 року ПрАТ СП «Партнер» звернулось до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути з ОСОБА_1 основний борг в сумі 15 600 грн, інфляційні втрати в сумі 1 733 грн 64 коп., загальну суму 3% річних 469 грн 23 коп., пеню у розмірі 27 714 грн 75 коп., а також стягнути судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 24 травня 2006 року між СП «Партнер» та ОСОБА_1 був підписаний договір № 3481 на експлуатацію, обслуговування та зберігання автомобіля. Згідно з умовами договору позивач взяв на себе обов'язки по зберіганню автомобіля автовласника марки Шевроле випуску 2005 р. № кузова НОМЕР_1 державний № НОМЕР_2 в авто гаражі № НОМЕР_3 на автостоянці 5, за адресою АДРЕСА_2, а відповідач взяв на себе обов'язок своєчасно вносити плату за вказану послугу. Зазначає, що Відповідач грубо порушує Правила зберігання автотранспортних засобів на автостоянках і з січня 2016 року не сплачує обов'язкові щомісячні внески у повному обсязі за отримані послуги, у зв'язку із чим утворилася заборгованість, яка станом на 10.01.2021 року становить 15 600 грн. Також вказує, що починаючи з 11 січня 2020 року по 11 грудня 2020 року на підставі п. 6.2. Договору нараховується пеня, яка за вказаний період складає 27 714 грн 75 коп.
У зв'язку з викладеним позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за Договором № 3481 на експлуатацію, обслуговування та зберігання автомобіля від 24 травня 2006 року за період з 01 січня 2016 року по 10 січня 2021 року у розмірі 45517 грн. 62 коп., з яких основний борг - 15 600 грн, інфляційні втрати 1 733 грн 64 коп., 3 % річних - 469 грн 23 коп., пеня - 27 714 грн 75 коп., а також судовий збір у розмірі 2 270 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 4 500 грн, а загалом - 52 287 грн 62 коп.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва 27 квітня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ СП «Партнер» борг за спожиті послуги по зберіганню і охороні автомобіля автовласника в розмірі 15 600 грн 00 коп., 3 % річних у розмірі 469 грн 23 коп., пеню у розмірі 15 600 грн 00 коп., судовий збір у розмірі 2 270 грн 00 коп., витрати на правничу допомогу у розмірі 4 500 грн, а всього 40 172 грн 87 коп.
Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_1 16 червня 2023 року подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року і направити справу для розгляду до суду першої інстанції за встановленою підсудністю.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права через те, що суд першої інстанції належним чином не повідомив його про розгляд справи, оскільки направлений на його адресу конверт повернувся до суду із відміткою поштової установи «за закінченням терміну зберігання».
Вказує, що розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також грубим порушенням вимог статей 128-130, 223 ЦПК України.
Київський апеляційний суд ухвалою від 01серпня 2023 року відкрив апеляційне провадження у справі та надав учасникам справи 5-ти денний строк з моменту отримання ухвали для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
27 вересня 2023 року від ПрАТ СП «Партнер» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі через необґрунтованість викладених у ній доводів, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
11 жовтня 2023 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, у якій він просить не брати до уваги відзив позивача на апеляційну скаргу, а апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у ній.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За правилами ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції від 27 квітня 2021 року вказаним вимогам закону не відповідає з огляду на таке.
Порядок повідомлення учасників справи про судове засідання та вручення судових повісток про виклик регулюється ст. 128 ЦПК України.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема:день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У п. 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Право на публічний розгляд, передбачене п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «TRUDOV v. RUSSIA»).
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи від 27.01.2021 р. (а. с. 59), за відомостями Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської РДА, ОСОБА_1 станом на день її видачі зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
За вказаною адресою судом першої інстанції направлявся супровідний лист із копією ухвали про відкриття провадження у справі та позовною заявою з додатками.
Проте, конверт повернувся без вручення з відміткою установи поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання», що не свідчить про відмову відповідача від одержання повістки чи про його незнаходження за зареєстрованою адресою.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, не врахував, що матеріали справи не містять відомостей про належне повідомлення відповідача про розгляд справи в суді.
Розгляд даної справи в спрощеному провадженні не свідчить про те, що суд в даній справі виконав свій процесуальний обов'язок, щодо повідомлення учасника про відкриття такого провадження та надав йому процесуальну можливість захищатись від висунутих позовних вимог.
За обставинами даної справи, апеляційним судом встановлено, що відповідач не був належним чином повідомлений судом про розгляд даної справи в спрощеному провадженні тобто було порушено його конституційне право на доступ до суду.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Оскільки судом першої інстанції не було виконано процесуальний обов'язок щодо здійснення такого повідомлення, і оскільки відповідач ОСОБА_1 обґрунтовує свою апеляційну скаргу розглядом судом справи за його відсутності без повідомлення належним чином, рішення від 27квітня 2023 року підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України.
Судом встановлено, що у відповідності до Рішення Київської міської ради № 138 від 09.03.1992 року земельна ділянка відведена позивачу для експлуатації та обслуговування напів підземних гаражів на 250 автомобілів згідно норм проектування, за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.17).
Комунальне підприємство Київтранспарксервіс, в особі виконувача обов'язків директора Касапчука Валентина Анатолійовича, який діє на підставі розпорядження Київського міського голови від 27.02.2017 № 93, надалі іменоване «Сторона-1» з однієї сторони та Приватне акціонерне товариство ПрАТ СП «Партнер», в особі генерального директора Телецького Валерія Тадеушевича, який діє на підставі статуту, надалі іменоване «Стороною-2» з другої сторони (в подальшому разом іменуються «Сторони») керуючись рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 № 1051 «Про Правила благоустрою м. Києва» уклали договір ДНП -2017-05/01 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування (а.с. 42-44).
24.05.2006 року між СП «Партнер» та ОСОБА_1 був підписаний договір № 3481 на експлуатацію, обслуговування та зберігання автомобіля (а.с. 18).
Відповідно до п.1.1 укладеного між сторонами договору на експлуатацію та обслуговування Підприємство взяло на себе обов'язки по зберіганню і охороні автомобіля автовласника на автостоянці № 5 в автогаражі № 4, належному Автовласнику, а Автовласник зобов'язаний своєчасно проводити оплату за охорону автомобіля.
Позивач зазначає, що внаслідок невиконання відповідачем своїх обов'язків щодо вказаного договору, у останнього утворилась заборгованість.
На підтвердження вищезазначеного, позивач надає взаєморозрахунок заборгованості за період з 01.01.2014 р. по 31.01.2021 р., відповідно до якого заборгованість відповідача за спожиті послуги складає 15 600 грн 00 коп. (а.с. 19-20).
Оспорюючи розмір заборгованості відповідачем були надані копії квитанцій, з яких вбачається, що ним здійснювалася оплата у розмірі 250 грн. за січень 2018 року, а також за період з березня 2018 року по грудень 2020 року (а. с. 78-87).
Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що усі платежі, квитанції які надані відповідачем як додатки до апеляційної скарги, були враховані при визначенні розміру заборгованості, а тому наданий розрахунок є вірним та відповідає обставинам справи.
Перевіряючи доводи позивача про відсутність в нього боргу, колегія суддів встановила.
Для обслуговування автостоянки та утримання її в належному стані, Позивачем було укладено договори з постачальниками електроенергії, здійснюється пропускний і внутрішній режим, постійна охорона автостоянки, оплата з врахуванням змін в нормативній базі, яка регулює правовідносини в оплаті праці, електроенергії, росту цін на матеріали та ремонт та інших заходів, що впливають на зміну вартості експлуатаційних витрат, сплачує рахунками по сплаті електроенергії, на підставі цього було складено калькуляцію вартості утримання одного машино місця, вартість послуг по утриманню якого станом на 01 лютого 2011 року згідно наказу № 6 від 28.01.2011 року, було затверджено розмір на відшкодування витрат по утриманню одного машино місця у розмірі 250 грн. А після чергового зростання цін та мінімальної заробітної плати, станом на 01 січня 2017 р., згідно наказу № 122 від 30.12.2016 р., затверджено розмір на відшкодування витрат по утриманню одного машино місця у розмірі 400,14 грн. З 2019 року згідно наказу № 122 від 30.12.2016р., Наказом Генерального директора (Наказ № 98) від 28.12.2018 р. затверджено розмір на відшкодування витрат по утриманню одного машино місця у розмірі 500,00 грн.
Калькуляція та відповідні накази містяться в матеріалах цивільної справи.
Відповідач регулярно користується послугами позивача, постійно платив за послуги частково не у повному обсязі у сумі 250 грн. та 500 грн.(оплатою за два місяці) що відображено детально у бухгалтерському взаєморозрахунку заборгованості (додаток № 9 позовної заяви) у зв?язку з чим, утворилась заборгованість. Таким чином, заборгованість склалась за рахунок регулярних недоплат. Відповідні накази про зміни тарифів відповідно до п.5.2 договору направлялись відповідачу з 2016 року рекомендованими листами та звичайною кореспонденцію, оскільки відповідач почав платити не у повному обсязі та оплати за 2016 р та 2017 р. не надходили навіть і часткові.
Відповідно до п. 5.1. Договору № 3481 автовласник зобов?язаний вносить грошові внески не пізніше 10 числа кожного місяця. Вартість послуг в період дії договору визначається підприємством виходячи з витрат на забезпечення схоронності транспортного засобу.
Згідно п. 5.2. Договору № 3481 розмір внесків на відшкодування витрат може змінюватися при зміні в нормативній та законодавчій базі, яка регулює правовідносини щодо зміни в оплаті праці, електроенергії, ставок земельного і комунального податку та інших, за якими працюють сторони цього договору, рості цін на матеріали, які використовуються для покращення в експлуатації автостоянки, зміні коефіцієнта інфляції.
Сторони договору погодили право позивача збільшувати вартість тарифу за умови настання відповідних обставин, а тому суд приходить до висновку, що позивач , збільшуючи тарифи у зв'язку зі зміною розміру мінімальної заробітної плати, тарифів на електроенергію та інші послуги, діяв правомірно в межах договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зч.1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 629 ЦК Українипередбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов'язків.
Таким чином, оскільки судом встановлено наявність заборгованості у відповідача за спожиті послуги, позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу є доведеними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом п. 6.2. підписаного сторонами Договору при затримці оплати наданих послуг Автовласник сплачує Підприємству, крім боргів, штрафні санкції у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення.
Позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 27 714 грн 75 коп. за період з 11.01.2020 р. по 10.01.2021 р., наводячи розрахунок у позовній заяві.
Задовольняючи позов в частині стягнення пені, суд першої інстанції не вірно застосував норми матеріального права.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України установлено карантин. Постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641 та від 09 грудня 2020 року № 1236продовжено на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 до 31 липня 2020 року, до 19 грудня 2020 року та до 30 червня 2023 року відповідно.
Згідно з підпунктом 4 пункту 3 розділу IIЗакону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)»від 17.03.2020 рокуна період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Із наданих позивачем Договору поставки № 112 від 22.01.2018 року (а. с. 32), Договору № 1/т про надання послуг по захороненню твердих побутових відходів на сміттєзвалищі від 26.01.2017 року (а. с. 33), Додаткової угоди від 23.12.2015 року до договору про постачання електричної енергії № ПЗ/УУ-071111/1068/НЮ від 25.05.2011 року (а. с. 36), Договору ДНП -2017-05/01 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування (а. с. 42-44) вбачається, що ПрАТ СП «Партнер» окрім охоронних послуг, фактично надавало і комунальні послуги ОСОБА_1 .
Таким чином, нарахована пеня у періоди з 18 березня 2020 року по 10 січня 2021 року не підлягає стягненню. Тобто з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за періоди з 11 січня 2020 року по 10 лютого 2020 року та з 11 лютого 2020 року по 10 березня 2020 року в повному обсязі, а саме у розмірі 1 914 грн 25 коп. та 1 863 грн 25 коп. відповідно, а також пеня за період з 11 березня 2020 року по 17 березня 2020 року включно, тобто 467 грн. 25 коп. (13 350 грн. 00 коп. * 0,5 % * 7 д.), а загалом 4 244 грн 75 коп.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 01.01.2016 р. по 10.01.2021 р., що у загальній сумі складає 469 грн 23 коп., а також інфляційні витрати за період з січня 2016 р. по січень 2020 р., що складають 1733 грн. 64 коп.
Оскільки позивачем було порушено виконання зобов'язання, то у відповідності до вимог ст. 625 ЦК України з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 469 грн 23 коп. 3% річних та 1733 грн. 64 коп. інфляційних втрат.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витратина професійну правничу допомогу.
Відповідно до квитанції про сплату юридичних послуг за договором про надання правової допомоги №07/19-04.02.2019 від 15.12.2020 року (а. с. 47), позивачем сплачено 4500 грн 00 коп. витрат на правничу допомогу.
Згідно з платіжним дорученням № 74 від 21 січня 2021 року (а. с. 1) позивачем сплачено судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 2 270 грн 00 коп.
Відповідно до фіскального чеку від 15 червня 2023 року (а. с. 76) та фіскального чеку від 26 липня 2023 року (а. с. 97) відповідачем сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції сукупно у розмірі 3 405 грн 00 коп.
Оскільки судом задовольняються позовні вимоги позивача частково у загальному розмірі 22 047 грн. 62 коп., що становить 48,4 % ( 22 047,62 / 45 517, 62 * 100 %) від ціни позову, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню: судовий збір у розмірі 1 098 грн. 68 коп. (2270*48,4%), а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 178 грн. 00 коп. (4500*48,4%), загалом - 3 276 грн. 68 коп.
Разом із цим, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 756 грн 98 коп. (3405*51,6 %).
Враховуючи, що стягненню з відповідача на користь позивача покладено більшу суму судових витрат, на підставі ч. 10 ст. 141 ЦПК України, суд зобов'язує відповідача сплатити різницю покладених судових витрат у розмірі 1 519 грн 07 коп. на користь позивача.У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов Приватного акціонерного товариства СП «Партнер'до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, пені та індексу інфляції, 3% річних внаслідок не виконання грошового зобов'язання за договором, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства СП «Партнер'заборгованість за спожиті послуги по зберіганню і охороні автомобіля автовласника в розмірі 15 600 грн. 00 коп., інфляційні витрати за період з січня 2016 р. по січень 2020 р., що складають 1733 грн. 64 коп., 3% річних у розмірі 469 грн. 23 коп., пеню у розмірі 4 244 грн 75 коп., судові витрати у розмірі 1 519 грн 07 коп., а всього 23 566 грн 69 коп. (двадцять три тисячі п'ятсот шістдесят шість гривень шістдесят дев'ять копійок).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ст. 389 ЦПК України.
Судді:О. В. Желепа
О. Ф. Мазурик
О.В. Немировська