КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 760/3337/19 Головуючий у І інстанції Усатова І.А.
Провадження №22-ц/824/8543/2023 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
УХВАЛА
Іменем України
22 листопада 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Писаної Т.А.,
за участі секретаря Спис Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Танцюри Юлії Борисівнина рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2019 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва із зазначеною позовною заявою до відповідача, в якій просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь грошові кошти в розмірі 1 290 924,56 грн, що згідно офiцiйного курсу НБУ гривні до долара США становить 46 486 доларів США 30 центів, а також 3 відсотки річних в розмірі 138 677,13 грн та судові витрати.
В обґрунтування позову зазначав, що 03 березня 2015 року ОСОБА_3 отримала від позивача в позику грошові кошти в розмірі 46 486 доларів США 30 центiв строком до 03 липня 2015 року, про що було складено відповідну розписку.
16 січня 2019 року позивач направив на адресу відповідачки претензію (вимогу кредитора) про повернення грошових коштів у розмірі 46 486 доларів США 30 центів шляхом перерахування коштів на рахунок позивача у національні валюті України - гривні - за офіційним курсом на дату платежу. Відповідно до електронного сервісу ПАТ «Укрпошта» «Відстежити» відповідачкаособисто отримала претензію (вимогу кредитора) позивача 22 січня 2019 року.
Однак, на момент звернення до суду з позовом, вимога позивача щодо повернення коштів відповідачкою не виконана, кошти у повному обсязі не повернуті, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 02 лютого 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
З апеляційною скаргою на рішення Солом'янського районногосуду м. Києвавід 02 лютого 2023 року також звернулась ОСОБА_1 , яка не брала участі у справі у суді першої інстанції, однак вважає, що оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання про її права, інтереси та обов'язки.
Так, в доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначила, що вона не була стороною договору позики від 03.03.2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , однак цей правочин прямо стосується її майнових прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки вона є дружиною позивача, із якою позивач перебував у офіційно зареєстрованому шлюбі станом на дату укладення договору позики від 03.03.2015 року.
Охоронюваний законом інтерес ОСОБА_1 , як дружини позивача, полягає у тому, що грошові кошти, які були предметом зазначеного правочину і є предметом спору у даній справі, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя і її право на спільне розпорядження цими коштами було порушене, оскільки вона не надавала своєї згоди на укладення такого договору позивачем.
Таким чином, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не взяв до уваги відсутність у позикодавця необхідного обсягу повноважень на самостійне розпорядження коштами, що перебувають у спільній сумісній власності подружжя, що у даному випадку говорить про наявність підстав вважати вказаний правочин недійсним.
Скаржник наполягає на тому, що наявні підстави для залучення її у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволення позовних вимог з підстав недійсності договору позики, вказавши на необхідність застосування наслідків недійсності такого правочину.
14 листопада 2023 року представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Фещенко І.С. направив до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник відповідача зазначив, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір позики не потребував письмової згоди іншого з подружжя, оскільки не потребував ні нотаріального посвідчення, ні державної реєстрації, крім того, така згода могла надаватися дружиною позикодавця усно.
Вказує, що апелянтом до апеляційної скарги не додано доказів, які підтверджують те, що кошти, які є предметом оскаржуваного договору позики від 03.03.2015 року в сумі 46 486,30 доларів США є спільним майном, набутим подружжям під час шлюбу.
Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що визнання недійсним договору позики та застосування наслідків недійсності правочину має бути самостійним предметом позову, з яким ОСОБА_1 не зверталася.
Вимога апеляційної скарги про визнання недійсним правочину не була предметом розгляду суду першої інстанції, тому вимоги апеляційної скарги не можуть бути прийняті та розглянуті в даному провадженні, у зв'язку із чим просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Воронцова Ю.В. підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Білоконь І.В. проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 не заперечувала.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Фещенко І.С. заперечував проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , посилаючись на доводи, викладені ним у відзиві на апеляційну скаргу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 з огляду на наступне.
Статтею 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), які суд враховує на підставі частини четвертої статті 263 ЦПК України).
Звертаючись з апеляційною скаргою на рішення Солом'янського районногосуду м. Києвавід 02 лютого 2023 року у даній справі, ОСОБА_1 посилалась на те, що порушене право/охоронюваний законом інтерес її полягає у тому, що вона не надавала своєї згоди на укладення її чоловіком ОСОБА_2 договору позики від 03.03.2015 року та передачу грошових коштів ОСОБА_3 , а рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 фактично узаконює укладення вказаного правочину позивачем, і більше того, встановлює наявність обставин, за яких позичальник не повинна повертати суми позики.
Вважає, що при перегляді даної справи, суд апеляційної інстанції наділений повноваженнями визнати недійсним договір позики від 03.03.2015 року та застосувати наслідки недійсності правочину.
Колегія суддів апеляційного суду з такими доводами не погоджується.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції встановив, що відповідач порушивумови договору позики, який оформлено у виді боргової розписки, датованої 03 березня 2015 року, оскільки на час звернення позивача до суду відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором позики, грошові кошти позивачу не повернув, тому вимоги позивача щодо повернення суми боргу, а також 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язанняє обґрунтованими. Однак, враховуючи заяву представника відповідача про застосування строків позовної давності, суд дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, який сплив 03.07.2018року.
Відповідно до частини першої статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України).
Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об'єктивний підхід, оскільки він не пов'язує виникнення обов'язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов'язаною особою, якщо об'єктивно цей договір було укладено в інтересах сім'ї та одержане майно було використано в інтересах сім'ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц, від 15 вересня 2023 року у справі № 466/10235/18.
Таким чином, правочин, укладений одним із подружжя без письмової згоди другого з подружжя, не є автоматично неукладеним та/або недійсним (нікчемний правочин). При цьому частини 3 і 4 статті65 СК України передбачають можливість визнання недійсним договору, укладеного одним із подружжя без згоди іншого з подружжя, однак недійсність такого договору може бути встановлена на основі судового акта, який набув законної сили, і тільки за умови доведення позивачем наявності умов його недійсності.
Недійсність укладеного між сторонами договору позики не була предметом розгляду у даній справі.
Відмовивши у задоволенні вимог про стягнення боргу за договором позики, суд першої інстанції не вирішував питання про права та законні інтереси ОСОБА_1 , яка не позбавлена права звернутись до суду із самостійним позовом, якщо вважає, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір позики порушує її законні права щодо спільного сумісного майна подружжя.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд першої інстанції вирішив про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 , є необґрунтованим та не можуть бути взяті до уваги.
Відповідно до пункту 3 статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року в справі № 412/1277/2012 (провадження № 61-3704св19) зроблено висновок, що у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 13 січня 2021 року у справі № 227/2835/16-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 1506/1177/2012, від 02 грудня 2020 року у справі № 0541/4463/2012.
З огляду на вказане та керуючись ст.ст. 259, 268, 352, 362, 367, 374, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Закрити апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Танцюри Юлії Борисівни на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач Таргоній Д.О.
Судді: Голуб С.А.
Писана Т.А.