Справа №752/28137/21
Провадження № 2/752/1746/23
Іменем України
31.05.2023 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді - Колдіної О.О.
З участю секретаря - Ящука Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої злочином,
позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення з відповідача моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення в розмірі 180000 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є потерпілим у кримінальному провадженні № 12020105010000806 від 22.09.2020 р. за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК України.
17.09.2020 р. близько 17 год. 55 хв за адресою: м.Київ, пр.-т Глушкова, 9-в відбувся конфлікт на проїжджій частині дороги між автомобілістами, в результаті чого ОСОБА_2 вчинив хуліганські дії та почав стріляти зі зброї у ОСОБА_1 , погрожуючи йому фізичною розправою. Всі ці дії відбулись на очах людей, життя яких ОСОБА_2 також поставив під загрозу.
Позивач посилається на те, що внаслідок хуліганських дій ОСОБА_2 йому була завдана моральна шкода, що полягає у завданні негативних наслідків від усвідомлення загрози вбивства під час нападу, для відновлення нормального психологічного стану йому необхідний тривалий час, спогади змушують його переживати, з моменту нападу він відчуває емоційне напруження.
Моральну шкоду позивач оцінює в 180000 гривень, яку просить стягнути в судовому порядку з відповідача, а також стягнути витрати за проведення експертизи та витрати на правничу допомогу.
19.11.2021р. на підставі ухвали Голосіївського районного суду м.Києва відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву.
21.11.2022 р. відповідачем подано відзив на позовну заяву,відповідно до якого він просить відмовити у задоволенні позову в зв'язку із закриттям кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, а визнання позивача потерпілим не свідчить про заподіяння йому будь-якої шкоди.
21.11.2022 р. судом закрито підготовче провадження.
Представником позивача подана заява про розгляд справи у його відсутність та відсутність позивача.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, посилаючись на закриття кримінального провадження за відсутністю складу кримінального правопорушення.
Вислухавши представника відповідача, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Судом встановлено, що 22.09.2020 р. були внесені відомості за № 12020105010000806 про кримінальне правопорушення, передбачене ч.1ст.296 КК України за фактом вчинення грубого порушення громадського порядку ОСОБА_2 , що мало місце 17.09.2020 р. о 17 год. 55 хв за адресою: м.Київ, пр-т Глушкова, 9-Є.
Позивача було визнано потерпілим у кримінальному провадженні.
Позивач, звертаючись до суду, просить відшкодувати йому моральну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням.
Згідно з ч. 1, ч. 7 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Цивільним позивачем може бути, як фізична так і юридична особа, яка визнана потерпілою в конкретному кримінальному провадженні.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 31.03.1989 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна», у разі закриття справи з передбачених законом підстав цивільний позов не розглядається. Вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди у цьому разі можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
На підставі ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, а також в зв'язку з пошкодженням майна.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до роз"яснень викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди" під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Позивач пред'явив вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення відносно нього кримінального правопорушення.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України 2Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Судом встановлено, що 10.05.2022 р. дізнавачем відділу дізнання Голосіївського УП ГУ НП у м.Києві прийнято рішення про закриття кримінального провадження № 12020105010000806 на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України.
У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно статей 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Верховний Суд у постанові від 02 червня 2022 року у справі №602/1455/20 вказав, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України).
З боку позивача суду не надано доказів на підтвердження обставин, що викладені в позовній заяві, позивач не довів вчинення відносно нього кримінального правопорушення з боку відповідача, наявність в його діях вини, причинного зв'язку між його діями та шкодою, що є обов'язковою умовою настання цивільно-правової відповідальності.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки не є доведеними.
На підставі ст.141 ЦПК України, в зв'язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати не підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 354 ЦПК України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої злочином відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя