Провадження № 2/760/5186/23
Справа № 760/18226/22
28 листопада 2023 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва в складі головуючого судді - Зуєвич Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Універсал Банк» /далі - АТ «Універсал Банк»/ (код ЄДРПОУ: 21133352, адреса: 04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19) до ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса, вказана позивачем: АДРЕСА_1 ; остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості,
Рух справи
01.12.2022 до Солом'янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, датована 21.11.2022, за підписом представника позивача - Сербіної А.О. (діє на підставі довіреності), в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 10.12.2019 у розмірі 18 333,80 грн станом на 15.09.2022.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2022 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л.
Судом в порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 24.03.2023 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 ЦПК України/).
Обґрунтування позову
В позові вказується, що 10.12.2019 ОСОБА_1 (далі - Клієнт) звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 10.12.2019, положеннями якої визначено, що анкета-заява разом з Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг (далі - Договір). Підписавши Анкету-заяву Відповідач підтвердила, що ознайомилась та отримала примірники у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають Договір та зобов'язується виконувати його умови.
Окрім того, зі слів позивача, в Анкеті Позичальник підтверджує, що усе листування щодо цього Договору просить здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали, відповідно до умов Договору (п. 11).
Отже, як зазначається в позові, 10.12.2019 між АТ «Універсал Банк» та відповідачем укладено Договір, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у гривні у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі до 100 000,00 грн, з можливістю його коригування, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3,2% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом (38,4% річних), зі сплатою збільшених відсотків за користування кредитом у розмірі 6,4% на місяць на суму простроченої заборгованості за кредитом (76,8% річних).
У позові наголошується, що AT "Універсал Банк" свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Звертається увага на те, що відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору (не сплатив щомісячні мінімальні платежі), що має відображення у Розрахунку заборгованості за Договором.
Як наголошує позивач, у порушення умов кредитного договору а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав.
За твердженнями позивача, у відповідача прострочення зобов'язання із сплати щомісячного мінімального платежу за Договором сягнуло понад 90 днів, у зв'язку з чим, на підставі положення п.п. 4.16 п. 4 Розділу II Умов і правил обслуговування в АТ «Універсал Банк», відбулось істотне порушення Клієнтом зобов'язань, вся заборгованість за кредитом стала простроченою.
Позивач зазначає, що 15.09.2022 Банк направив повідомлення "пуш" про істотне порушення умов Договору та про необхідність погасити суму заборгованості, проте відповідач на контакт не виходив та не вчинив жодної дії, направленої на погашення заборгованості в зв'язку з чим та відповідно до п. 5.18, 5.19 кредит став у формі «на вимогу».
При цьому, позивачем вказується, що на залишок простроченої заборгованості Банк нараховував неустойку, передбачену Тарифами за карткою Monobank.
На підставі зазначеного, позивач підсумовує, що загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 перед АТ "Універсал Банк" за Договором станом на 15.09.2022 становить 18 333,80 грн, в тому числі:
- загальний залишок заборгованості за наданим кредитом - 18 333,80 грн;
- загальний залишок заборгованості за відсотками - 0,00 грн;
- заборгованість за пенею та комісією - 0,00 грн.
Щодо правової позиції відповідача
Станом на день винесення рішення відзив на позовну заяву не надійшов.
Судом в порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особі - відповідача.
З довідки Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом'янської РДА від 06.02.2023 (а.с. 44) вбачається, що місце проживання відповідача ( ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ), з 18.12.2017 по 20.10.2022 було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .
За змістом ч. 11 ст. 128 ЦПК України відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
За змістом ч. 1 ст. 131 ЦПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV громадянин України зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Відповідно до ч. 10 ст. 6 цього Закону реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Кореспонденція суду є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи - адресатом.
Суд надіслав копію ухвали про відкриття провадження з копіями позовної заяви та доданих до неї документів на останню відому адресу реєстрації відповідача. Таким чином, суд виконав покладений на нього обов'язок інформувати учасників справи про її розгляд.
Відповідач кореспонденцію суду не отримав, а листи повернулися до суду за закінченням терміну зберігання (а.с. 55, 56).
Вживаючи всіх залежних від суду заходів задля повідомлення відповідача про розгляд даної справи, 13.09.2023 зробив оголошення для відповідача про розгляд даної справи на офіційному сайті судової влади (а.с. 53; https://sl.ki.court.gov.ua/sud2609/gromadyanam/111/1476020/).
Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі - Конвенція) держава має позитивні зобов'язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов'язку суду розглянути справу.
Однак з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.
Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п.п. 118, 123 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.
Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 130 ЦПК України особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення повістки-повідомлення з причин закінчення строку зберігання. В т.ч. жодними законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.
Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи (за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання а також шляхом оголошення через сайт судової влади), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.
Будь-яких письмових заяв від відповідача не надходило, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Разом з тим, як зазначено у постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 905/2382/17 відсутність відзиву на позов не є визнанням позовних вимог та не означає доведеність позовних вимог.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.
В матеріалах справи міститься копія анкети-заяви до договору про надання банківських послуг ОСОБА_1 від 10.12.2019 (а.с. 10) зі змісту якої вбачається, що відповідач просить позивача відкрити поточний рахунок у гривні на його ім'я та встановити кредитний ліміт на суму, вказану у додатку відповідно до умов Договору та анкети-заяви.
Зі змісту розрахунку заборгованості (а.с. 16-18) вбачається, що станом на 15.09.2022 сума заборгованості відповідача за договором від 10.12.2019 становить 18 333,80 грн та складається з заборгованості за тілом кредиту.
Також, позивачем до матеріалів справи долучено: звірену позивачем копію паспорта відповідача (а.с. 11-14); звірену позивачем копію ідентифікаційного коду відповідача (а.с. 15); роздруківку Умов і правил обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів, які набули чинності з 28.11.2019, яка підпису відповідача не містить (а.с. 19-31); роздруківку тарифів Чорної картки «Monobank», яка підпису відповідача не містить (а.с. 32-36); копію банківської ліцензії № 92 від 10.10.2011 (а.с. 37); виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо АТ «Універсал Банк» (а.с. 38) та витяг зі статуту ПАТ «Універсал Банк» (а.с. 39-40).
Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
У ч. 2 цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частинами 1-3 ст. 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Універсал Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно з ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією зі сторін має бути досягнуто згоди.
Як вказано у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Суд бере до уваги, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
При цьому, суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договір, на підставі якого заявлено позовні вимоги, у встановленому законом порядку оспорювався чи визнавався недійсним.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що позивач не надав підписаних відповідачем Умов обслуговування рахунків фізичної особи, Тарифів, Таблиці обчислення вартості кредиту та Паспорту споживчого кредиту, хоча вони повинні містити підпис позичальника, оскільки саме з цього моменту такі умови є складовою частиною укладеного між сторонами договору.
Як вбачається з копії анкети-заяви, остання не містить будь-яких даних про суму кредиту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії. Вказана анкета-заява взагалі не містить ніяких даних щодо обрання відповідачем банківських послуг, крім особистих даних та підпису відповідача.
АТ «Універсал Банк» не надало доказів на підтвердження видачі відповідачеві кредитної картки та розміру наданого кредиту, а тому перевірити правильність нарахування суми боргу відповідачу не є можливим, отже доводи позивача щодо розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами.
Так, з наданих позивачем документів вбачається, що доказів того, чи було задоволено заяву відповідача та відкрито поточний рахунок, чи було видано йому за цим договором платіжний інструмент (банківську картку) у спосіб, що дозволяє однозначно встановити отримання ним такої картки, та чи встановлено відповідний кредитний ліміт і на яку суму, вказану у додатку, матеріали справи не містять. Відсутні докази й щодо активізації картки відповідачем та здійснення будь-якого руху коштів по рахунку, який просив відкрити відповідач при підписанні анкети-заяви .
Отже, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання відповідачем кредитних коштів, їх розмір та розмір заборгованості по кредитному договору.
При цьому, суд бере до уваги правові висновки, наведені, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 333/5483/20 (провадження № 61-19321св21), а саме:
«Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).
Таким чином, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами».
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 194/329/15-ц (провадження № 61-3753св22) вказано, що:
«Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Суд має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти».
Сам по собі наданий стороною позивача розрахунок заборгованості не підтверджує наявність у відповідача заборгованості саме в сумі 18 333,80 грн.
Як зазначено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 703/3063/18, від 14.07.2021 у справі № 641/2207/18 наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу.
Суд наголошує, що у справі, що є предметом розгляду, ставлячи питання про стягнення з відповідача суми заборгованості позивач в якості єдиного доказу її існування у визначеному ним розмірі надає лише односторонньо складений самим позивачем документ - розрахунок заборгованості.
Водночас, суд звертає увагу на те, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов'язку та зміст цього обов'язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.
Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 757/37126/18 (провадження № 61-406св21) загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).
Як вказано у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.11.2023 № 204/5103/21 (61-7279св23), від 12.10.2023 у справі № 308/3956/15-ц (провадження № 61-8074св22), від 22.06.2022 у справі № 296/7213/15 (провадження № 61-10125св21): суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Натомість у справі, що є предметом розгляду позивачем належних та допустимих доказів, на яких ґрунтується наданий ним розрахунок заборгованості відповідача суду не надано, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості здійснити перевірку правильності здійснених нарахувань.
Пунктом 4 частини 2 ст. 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Частиною 1 ст. 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Разом з тим, суд зауважує, що відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положеннями ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Частинами 2, 4 статті 83 ЦПК України унормовано, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.11.2023 № 686/15112/22, провадження № 61-5229св23.
Згідно з ч. 1 ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Як зазначено у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.11.2023 у справі № 757/19682/18-ц (провадження № 61-11480св23), від 16.11.2023 у справі № 344/1404/22 (провадження № 61-5922св23), від 08.11.2023 у справі № 442/7748/20 (провадження № 61-4119св22), від 13.01.2021 у справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19): вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, суд повинен врахувати як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Суд повинен врахувати як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи (див. постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.06.2023 у справі № 205/7739/21 /провадження № 61-3175св23/, від 16.11.2023 у справі № 757/19682 /провадження № 18-ц (61-11480св23/).
Суд наголошує, що справа перебуває у провадженні суду з березня 2023 року, а отже у позивача (який є професійним учасником ринка фінансових послуг), у випадку добросовісного користування своїми процесуальними правами, було достатньо часу для того, щоб подати всі докази у справі, проте він, користуючись своїми правами на власний розсуд, необхідних доказів, в т.ч. тих, що мають виключне значення для розгляду даної справи протягом всього цього часу до суду не подав та про те, що такі докази з об'єктивних причин не можуть бути подані у встановлений законом строк, - суд не повідомляв, з клопотанням про витребування доказів до суду не звертався, з огляду на що суд вирішив спір за наявними матеріалами справи.
Натомість, процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді справи роз'яснювати необхідність вчинення певних процесуальних дій учасникам, оскільки це може призвести до порушення встановленого у ст. 6 ЦПК України принципу рівності перед законом і судом (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 443/1012/18 /провадження № 61-6304св22/).
За таких обставин, на підставі долучених до позову доказів, суд позбавлений можливості перевірити правильність здійснених позивачем розрахунків заборгованості, у зв'язку з чим, не вбачає правових підстав для задоволення позову.
Отже, з огляду на те, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження порушення боржником своїх зобов'язань та їх розміру, вимоги про стягнення заборгованості з відповідача задоволенню не підлягають.
При цьому, суд враховує, що як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 756/3115/17 (провадження № 61-18653св20) реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20.02.2014).
З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у справі покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд
У задоволенні позову акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
Суддя Л. Л. Зуєвич