31 жовтня 2023 року місто Київ
справа № 761/38555/21
апеляційне провадження № 22-ц/824/11898/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,
за участю секретаря судового засідання: Осінчук Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва у складі судді Пономаренко Н.В. від 13 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання незаконним звільнення, визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_1 про визнання незаконним звільнення, визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтовано тим, що 8 листопада 2019 року між сторонами укладено безстроковий трудовий договір про прийняття його на посаду комірника.
11 лютого 2021 року відповідачем в усній формі було оголошено позивачу про те, що він звільнений з роботи, однак причини звільнення вона не повідомила, наказ про звільнення не був вручений, а на відповідне письмове звернення позивача щодо надання копії наказу про звільнення, якщо таке відбулось, - жодної відповіді не отримав.
У квітні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі (справа № 761/13288/21). ФОП ОСОБА_1 подала зустрічний позов про стягнення з ОСОБА_3 безпідставно отриманих грошових коштів, з
якого йому стало відомо про звільнення з 1 лютого 2021 року на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України у зв'язку із втратою довіри.
Посилаючись на те, що позивач не вчиняв жодних винних дій, які б давали підстави для втрати до нього довір'я з боку роботодавця і що б могло стати підставою для звільнення, просив суд визнати звільнення незаконним; визнати наказ про звільнення від 1 лютого 2021 року № 1 незаконним; поновити його на посаді комірника у ФОП ОСОБА_1 з 1 лютого 2021 року; стягнути з ФОП ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 60 865 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 березня 2023 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано незаконним наказ № 1-к від 1 лютого 2021 року про звільнення ОСОБА_3 з посади комірника у ФОП ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_3 на посаді комірника у ФОП ОСОБА_1 з 1 лютого 2021 року. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 60 865 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1 816 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді комірника у ФОП ОСОБА_1 з дня звільнення - з 1 лютого 2021 року.
Рішення суду мотивовано тим, що звільнення позивача на підставі пункту 2 частини 1 статті 41 КЗпП України відбулося з порушенням трудового законодавства, оскільки між сторонами не було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, в наказі про звільнення не наведено конкретно-визначених підстав для видачі такого наказу, не зазначено в чому саме проявилися дії працівника, які призвели до втрати довір'я до працівника з боку роботодавця. Оскільки відповідачем було незаконно звільнено ОСОБА_3 , то на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу. Разом з цим, вимога про звільнення незаконним не підлягає задоволенню, оскільки належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є визнання незаконним наказу про звільнення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У поданій апеляційній скарзі представник ФОП ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Скаржник зазначає, що рішення суду є необґрунтованим, суперечить обставинам справи, а тому не може вважатися законним. Суд не врахував, що підставою звільнення позивача стала його безпосередня участь в протиправних діях, а саме 11 лютого 2021 року використовуючи протиправну реєстрацію за собою права власності на підставі підроблених документів, колишній чоловік ОСОБА_1 , працівники охоронної фірми, співробітники Бучанського РУ ГУНП в Київській області проникли на належну їй земельні ділянку та намагалися потрапити до будинку де знаходилася ОСОБА_1 , при цьому ОСОБА_3 за допомогою електродриля здійснював висвердлювання замка до будинку. Такі дії позивача і є втратою довіри до нього.
Су першої інстанції також неправильно розрахував середній заробіток за час вимушеного прогулу, оскільки середньоденна заробітна плата має розраховуватися з фактично виплачених коштів (без врахування податків) - у даному випадку 5 433 грн. 75 коп., а тому середньоденна заробітна плата позивача становила 265 грн. 06 коп., а не 329 грн. як зазначив суд.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 зазначає, що у відповідача не було підстав для звільнення позивача на підставі пункту 2 частини 1 статті 41 КЗпП України, а тому суд дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
ФОП ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції підтримали апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просили її задовольнити.
Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом установлено, що 8 листопада 2019 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено трудовий договір, відповідно до умов якого ОСОБА_3 зобов'язався виконувати роботу за штатною посадою комірника. В цей же день виготовлено відповідний наказ № 12-к (а.с.7-10, 87).
Наказом від 1 лютого 2021 року № 1-К ОСОБА_3 звільнено з посади комірника на підставі пункту 2 частини 1 статті 41 КЗпП України у зв'язку із втратою довіри (а.с. 89).
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Статтею 43 Конституції України гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
У частині 1 статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці,
необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до частини 3 статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.
Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини 1 статті 41 КЗпП України).
Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір'я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.
Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає обов'язкового настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов'язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір'я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).
Відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці другому пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", звільнення з підстав втрати довір'я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. ін.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я.
Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини 1 статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення
позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з'ясувати: чи становить виконання операцій, пов'язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов'язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року № 6-100цс16.
Відповідно до пункту 2.1.6. трудового договору від 8 листопада 2019 року, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , працівник зобов'язаний дбайливо ставитися, вживати заходів для відвернення заподіяння шкоди та забезпечувати збереження матеріальних цінностей переданих (ввірених під опіку) йому роботодавцем для виконання посадових обов'язків та для продажу (відпуску) споживачам отриманих від споживачів платежів. Працівник перед початком роботи підписує договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність та бере на себе повну індивідуальну матеріальну відповідальність за незабезпечення схоронності матеріальних цінностей, ввірених йому роботодавцем, грошових коштів, отриманих у споживачів.
Установивши, що позивач не підписував договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, в наказі про звільнення не наведено конкретно-визначених підстав для видачі такого наказу, не зазначено в чому саме проявилися дії працівника, які призвели до втрати довір'я до працівника з боку роботодавця, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що звільнення у зв'язку із втратою довіри є незаконним.
Доводи апеляційної скарги щодо причин звільнення позивача відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджені жодними доказами та загалом не можуть бути підставою для звільнення працівника на підставі пункту 2 частини 1 статті 41 КЗпП України.
Посилання у апеляційній скарзі на те, що розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу розрахований невірно не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду. Аргументи апеляційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Твердження скаржника не відповідають Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є хибними.
Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 березня 2023 року залишити без змін.
Поновити дію рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 березня 2023 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Судді: