Справа № 758/16581/19
Апеляційне провадження №22-ц/824/12182/2023
19 жовтня 2023 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Яворського М.А.
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року у справі за первісним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», про визнання недійсним кредитного договору,
У грудні 2019 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було укладено кредитні договори № 010/0227/82/0053644 від 20.06.2013 року та № 014/0245/82/0624577 від 26.07.2017 року з публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль». На підставі договорів відступлення прав вимоги № 20171128 від 28.11.2017 року між позивачем та публічним акціонерним товариством «Комерційний індустріальний банк» та № 1 від 10.05.2018 року між позивачем та публічним акціонерним товариством «Оксі Банк» право вимоги за договорами № 010/0227/82/0053644 від 20.06.2013 року та № 014/0245/82/0624577 від 26.07.2017 року перейшло до позивача. Крім того, відповідачем з метою отримання кредиту було подано до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» заяву № 4011567604 від 23.12.2016 року, про приєднання до умов отримання кредитів та інших послуг. На підставі договору відступлення права вимоги № 20190626 від 26.06.2019 року, укладеним між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень», право вимоги за кредитним договором № 4011567604 від 23.12.2016 року перейшло до.
Оскільки відповідач у добровільному порядку не сплачує наявну заборгованість за кредитними договорами, позивач звернувся до суду та просив стягнути заборгованість у загальному розмірі 99 301, 75 грн., а також судовий збір.
У квітні 2021 року відповідач ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву. Просила визнати кредитний договір 4011567604 від 23.12.2016 року недійсним в частині нарахування щомісячної комісії за управління кредитом, у зв'язку з тим, що вказана комісія нараховується за послуги, що супроводжують кредит, що є незаконним, не відповідає вимогам справедливості та суперечить вимогам ч. 1ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Також зазначила, що нарахована сума комісії перевищує суму отриманого нею кредиту за договором.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року первісний позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором в розмірі 99 301, 75 грн.; стягнуто з ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір в розмірі 1 921, 00 грн.; в задоволені зустрічного позову - відмовлено.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням, 30.06.2023 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення зустрічного позову та змінити оскаржуване рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості.
25.07.2023 року до Київського апеляційного суду від ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» надійшов відзив на апеляційну скаргу.
26.07.2023 року до Київського апеляційного суду від ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» надійшло клопотання про долучення доказів.
В судове засідання 19.10.2023 року сторони по справі не з'явились, про розгляд справи належним чином повідомлялись, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надали.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, що не з'явились.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.
В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідач уклала з публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» кредитний договір № 010/0227/82/0053644 від 20.06.2013 року (а.с. 8-25).
За договором відступлення права вимоги № 114/48F від 28.11.2017 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» передало публічному акціонерному товариству «Комерційний індустріальний банк» права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників (а.с. 28-29).
Відповідно до договору про відступлення права вимоги № 20171128 від 28.11.2017 року, право вимоги до відповідача за кредитним договором № 010/0227/82/0053644 від 20.06.2013 року отримав позивач (а.с. 30-32). Загальна сума заборгованості за договором № 010/0227/82/0053644 станом на 16.04.2018 року складає 18 606,30 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості та витягом з реєстру боржників від 24.12.2019 року (а.с.26-27, 33).
26.07.2017 року відповідач уклала з публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» кредитний договір № 014/0245/82/0624577 (а.с. 36-43).
За договором відступлення права вимоги № 114/58F від 03.05.2018 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» передало публічному акціонерному товариству «Оксі банк» права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників (а.с. 45-46).
Відповідно до договору про відступлення права вимоги № 1 від 10.05.2018 року, право вимоги до відповідача за кредитним договором № 014/0245/82/0624577 від 26.07.2017 року отримав позивач (а.с. 47-49). Загальна сума заборгованості за договором № 014/0245/82/0624577 станом на 15.06.2019 року складає 39 638,68 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості та витягом з реєстру боржників від 24.12.2019 року (а.с. 44, 50).
Відповідач уклала з публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» кредитний договір № 010/0227/82/0053644 від 20.06.2013 року (а.с. 8-25).
23.12.2016 року відповідачем з метою отримання кредиту було подано до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» заяву № 4011567604 про отримання кредиту, а також заяву про приєднання до умов отримання кредитів та інших послуг, які разом з умовами отримання кредитів та інших послуг становлять кредитний договір (а.с. 53-56, 61-62).
На підставі договору відступлення права вимоги № 20190626 від 26.06.2019 року, укладеним між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень», право вимоги за кредитним договором № 4011567604 від 23.12.2016 року перейшло до позивача (а.с.68-70). Загальна сума заборгованості за договором № 4011567604 станом на 26.06.2019 року складає 41 056,77 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості та витягом з реєстру боржників від 24.12.2019 року (а.с. 65, 71).
Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач у встановленому порядку не відмовлялася від виконання умов кредитних договорів та не інформувала кредитора про неможливість виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, не висловлювала будь-яких заперечень, щодо умов, на яких було видано кредитний договір, натомість користувався наданими кредитними коштами. Відмовляючи у задоволені зустрічного позову суд першої інстанції виходив із того, що зі змісту кредитного договору вбачається, що жодної з умов, які законом визнаються несправедливими, до договору внесено не було.
ОСОБА_1 оскаржує рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та відповідного корегування суми стягнення з неї заборгованості, відтак апеляційним судом оскаржуване рішення переглядається саме у вказаній частині.
Основною підставою для оскарження рішення суду першої інстанції апелянт зазначає невідповідність з її точки зору вирішення судом першої інстанції вимоги про визнання недійсним кредитного договору щодо права банку нараховувати плату за дії, які фактично не є кредитною послугою, тобто за дії, вчинені банком у власних інтересах, а саме плати за управління кредитом. Відмовляючи у задоволені зустрічного позову в цій частині та стягуючи з відповідача вказану заборгованість, суд першої інстанції виходив із того, що сторонами було погоджено всі умови договору, відтак підстав для недійсності цього пункту немає.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 23.12.2016 року було підписано заяву про приєднання до умов отримання кредиту та заяву №4011567604 від 23.12.2016 на отримання кредиту, чим було укладено з ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» кредитний договір. Згідно умов вказаного договору, сторони погодили сплату відсотків за ставкою 11,99% річних. Крім того, вказаним договором було встановлено «щомісячні платежі», які за своєю суттю є саме платою за управління кредитом, про що прямо зазначив банк в своєму позові та розрахував заборгованість, вимагаючи стягнути з ОСОБА_1 12 462, 91 грн. простроченої плати за управління кредитом.
Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина перша цієї статті у редакції, чинній на час укладення кредитного договору).
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Застосування наведених приписів під час вирішення питання про недійсність (оспорюваність, нікчемність) умови про плату (комісію) за управління кредитом (за обслуговування кредиту), інші подібні платежі у договорах про споживчий кредит треба здійснювати на підставі сукупного аналізу законодавства, чинного на момент укладення відповідного договору, з урахуванням його неодноразової зміни:
З 13 січня 2006 року почали діяти нові редакції:
- статті 18 Закону № 1023-XII, яка визначила підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Такі умови є несправедливими тоді, якщо всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача(частина друга статті 18 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV). Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п'ята вказаної статті);
- статті 19 Закону № 1023-XII про заборону нечесної підприємницької практики - будь-якої підприємницької діяльності або бездіяльності, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції (пункт 14 статті 1 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV). Поняттям такої практики охоплюється, зокрема, будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману (пункт 2 частини другої статті 19). За змістом абзацу першого частини другої цієї статтіпідприємницька практика вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б. Така практика вводить в оману, зокрема, стосовно ціни або способу розрахунку ціни, потреби у послугах (пункти 3 і 4 частини другої статті 19 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV, чинній до 10 грудня 2019 року включно). Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору (абзац восьмий частини другої вказаної статті у редакції Закону № 3161-IV, чинній до 10 грудня 2019 року включно). Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними (частина шоста статті 19 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV).
10 травня 2007 року Правління НБУ прийняло постанову, якою затвердило Правила № 168, що набрали чинності 5 червня 2007 року. Згідно з пунктом 3.6 цих Правил банки не мали права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Ці Правила втратили чинність 10 червня 2017 року.
16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон № 3795-VI. Згідно з абзацом дев'ятим пункту 8 розділу І цього Закону частину четверту статті 11 Закону № 1023-XII було доповнено новим абзацом третім такого змісту: «Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною». Наведені приписи у такій редакції діяли до 10 червня 2017 року, коли набрав чинності Закон № 1734-VIII.
З наведеного вище вбачається, що умови кредитних договорів, укладених у вищевказаний період про встановлення на користь банку платежів за дії, які банк здійснював на власну користь, є нікчемними в силу положень закону, і не потребують окремого визнання недійсними.
Вищевказана позиція кореспондується з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17.
Зважаючи на вищевикладене, вимога зустрічного позову про визнання оспорюваної частини договору недійсним не підлягає до задоволення, оскільки визнання нікчемного правочину недійсним законом не передбачено, так як нікчемним правочин є в силу закону (стаття 215 Цивільного кодексу України). Вказана позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17
В той же час банк не мав права нараховувати та стягувати плату за управління кредитом в силу нікчемності вказаної договірної умови.
Як вбачається із матеріалів справи, суд задовольнив вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача плати за управління кредитом у розмірі 12 462, 91 грн. Крім того з розрахунку заборгованості вбачається, що кредитор безпідставно отримав від ОСОБА_1 ще 7 318, 08 грн. плати за управління кредитом. За таких умов, сума стягнення підлягає коригуванню (зменшенню) на вищевказані суми.
Згідно положень ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 99 301, 75 грн., в той час, як апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість суми стягнення у розмірі 79 520, 76 грн. Відповідним чином має бути змінений і розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Зокрема, стягненню підлягає судовий збір у розмірі 1 538, 34 грн.
У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення серед іншого є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року в частині вирішення вимоги про стягнення з ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд.30, код ЄДРПОУ 35625014) заборгованості за кредитним договором та стягнення судового збору змінити, встановити суму стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 79 520 (сімдесят дев'ять тисяч п'ятсот двадцять) гривень 76 коп., а суму стягнення за судовим збором - 1 538 (одна тисяча п'ятсот тридцять вісім) гривень 34 коп.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
М.А. Яворський