Справа № 758/12571/19
Апеляційне провадження №22-ц/824/9451/2023
12 жовтня 2023 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості,
В жовтні 2019 року позивач звернулась до суду з позовом про стягнення суми заборгованості.
В обґрунтування позову зазначила, що відповідно до договору позики, укладеного між нею та ОСОБА_2 від 22.12.2010, ОСОБА_2 отримав від неї у борг суму у розмірі 320000 грн., що на момент передачі коштів є еквівалентом 40 000 дол. США, що підтверджується розпискою, складеною ОСОБА_2 .
У день передачі коштів, ОСОБА_2 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3 , придбав квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 14.11.2017 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , було визнано об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4
Таким чином, кошти в сумі 320 000 грн, отимані за розпискою від 22.12.2010 для придбання квартири, визнаної рішенням суду спільною власністю подружжя, є також спільною власністю відповідачів.
У зв'язку з тим, що кошти у розмірі 320 000 грн., отримані ОСОБА_2 в інтересах сім'ї для придбання квартири, у ОСОБА_3 також виникло зобов'язання за розпискою.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на його користь 320 000 заборгованості за договором позики від 22.12.2010.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22 вересня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
12.07.2023 року до Київського апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи без його участі.
В судове засідання 12.10.2023 року відповідачі не з'явились, про розгляд справи належним чином повідомлялись, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надали.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, що не з'явились.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
В ході розгляду справи судом встановлено, що 22.12.2010 ОСОБА_2 було складено розписку, відповідно до якої він отримав кошти від своєї сестри ОСОБА_6 в сумі 320 000 грн (еквівалент на 22.12.2010 складає 40 000 дол. США) для придбання квартири, за що взамін подарував ОСОБА_1 1/3 частини квартири по АДРЕСА_2 . Кошти отримав у повному обсязі, претензій до ОСОБА_1 не має. У випадку звернення до суду з його сторони, або зі сторони його близьких зобов'язується виплатити моральну та матеріальну шкоду в повному обсязі в сумі 340 000 грн., що станом на 22.10.2010 еквівалентно 45 000 дол. США (а.с. 6).
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що надана позивачем розписка не є доказом того, що між сторонами було укладено договір позики, оскільки не містить обов'язку ОСОБА_2 повернути отримані кошти, а лише вказує на факт отримання їх від ОСОБА_1 , при цьому умовами розписки передбачено, що ОСОБА_2 взамін на отримані кошти дарує ОСОБА_1 1/3 квартири.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із таким висновком суду першої інстанції.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Зважаючи на наведене, у апеляційного суду відсутній обов'язок повторного зазначення тих висновків, які суд першої інстанції поклав в основу свого рішення, і з якими в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Суть доводів апелянта полягає в незгоді з оцінкою обставин справи судом першої інстанції. В той же час, як вбачається з основного доказу позивача - розписки ОСОБА_2 , останній отримав грошові кошти, при цьому жодного зобов'язання на повернення цих коштів на себе не приймав, оскільки взамін отриманих коштів подарував ОСОБА_1 1/3 частини квартири по АДРЕСА_2 .
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такий висновок суду узгоджується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 08.07.2019 у справі № 524/4946/16-ц.
З урахуванням обставин справи, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції, стосовно того, що суть правовідносин, що виникли між сторонами, не свідчить про наявність боргового зобов'язання, оскільки взамін отримання коштів відповідач погодився передати позивачу частину майна. При цьому той факт, що договір дарування є односторонньою угодою, жодним чином не може свідчити про неможливість попереднього отримання дарувальником певних благ.
Зважаючи на наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення. Апелянтом не було відповідним чином доведено наявності передбачених законом підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції, відтак апеляційна скарга до задоволення непідлягає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
М.А. Яворський