28 листопада 2023 р. Справа № 440/8159/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2022, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 15.11.22 по справі № 440/8159/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У липні 2021 ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач-1, ГУ ПФУ в Чернівецькій обл.), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідч-2, ГУ ПФУ в Полтавській обл.), в якій просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відповідача-1, прийняте за результатом заяви від 06.05.2021 про призначення пенсії;
- зобов'язати відповідачів призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. б, ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) з 06.05.2021.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2022 позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Чернівецькій обл., прийняте за результатами розгляду заяви від 06.05.2021 ОСОБА_1 про призначення пенсії.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Чернівецькій обл. призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. "б" ст. 13 Закону №1788-XII з 06.05.2021.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Чернівецькій обл. на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач-1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив суд рішення скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в задоволенні в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що позивачка звернулася із заявою від 06.05.2021 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Дана заява, відповідно до екстериторіального розподілу єдиної черги завдань, розглядалася ГУ ПФУ в Чернівецькій обл., за результатом розгляду якої прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком.
Звернув увагу, що прийняте Головним управлінням рішення про відмову в призначенні пенсії в рамках екстериторіального опрацювання заяв та прийняття рішень, перевірялось Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області (саме цим управлінням прийняте рішення остаточно переведено в статус "відмовлено").
Повідомив, що за результатами розгляду заяви та доданих до неї документів було встановлено, що страховий стаж позивачки складає 29 років 19 днів, в тому числі 19 років 6 місяців 14 днів стаж роботи за Списком № 2. Станом на день звернення (06.05.2021) її вік становить 50 років 1 місяць 20 днів. Вважає, що на день звернення із заявою про призначення пенсії, позивачка не досягла віку, встановленого п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.09.2003 (далі - Закон №1058-IV), у зв'язку із чим, в неї відсутнє право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, що і стало причиною відмови в призначенні даного виду пенсії.
Вважав, що у Головного управління був відсутній вибір між більш чи менш сприятливим для позивачки законом, як про це зазначається в позові, оскільки спірні правовідносини на час їх виникнення регулював один Закон №1058-ІV.
Позивачка правом на подання відзиву не скористалася.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджено копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 .
06.05.2021 позивачка звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (Список №2), яка, відповідно до екстериторіального розділу єдиної черги завдань, розглядалася ГУ ПФУ в Чернівецькій обл.
За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів відповідачем-1 прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з огляду на недосягнення нею пенсійного віку - 55 років.
Вважаючи протиправним рішення відповідача-1 щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що при розгляді заяви ОСОБА_1 щодо призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 відповідач мав керуватись саме п. б ст. 13 №1788-XII, оскільки позивачка досягла віку 50 років, загальний стаж роботи складає 29 років 19 днів. спеціальний стаж складає 19 років 6 місяців 14 днів, що є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом №1058-IV.
03.10.2017 Верховною Радою України ухвалено Закон №2148-VIII, що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-1, який містить п. 2 ч.2 ст. 114 такого змісту: "На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".
За приписами ст. 12 Закону №1788 право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, згідно з пунктом "б" статті 13 Закону №1788-XII (у редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.05.2015 № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом №213-VIII, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом "б" ст. 13 Закону №1788-XII вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
Згідно з п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII.
Пунктом 3 резолютивної частини цього Рішення встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до положень ст. 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 Конституційним Судом України визнано неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (п. 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
У зв'язку з цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в Рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 (зразкова справа) дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному.
Верховний Суд у зразковій справі №360/3611/20 зазначав, що таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України). У цьому випадку, за висновками суду у зразковій справі №360/3611/20, застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням свого правового висновку, викладеного в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56), зауважила, що застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
При цьому, слід звернути увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та № 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що:
- по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника;
- по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування;
- по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону".
В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
Тобто, вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України. Таке застосування вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Враховуючи ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та № 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), найбільш сприятливим для позивачки є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини.
Колегія суддів звертає увагу, що у даному спірному випадку мотиви спірного рішення відповідача не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь позивачки.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на момент звернення до пенсійного органу із заявою від 06.05.2021 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №2 досягла 50-річного віку.
Враховуючи вище зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що відмова ГУ ПФУ в Чернівецькій обл. в призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, яка на час звернення із заявою досягла 50 років, з посиланням на недосягнення нею необхідного пенсійного віку, визначеного п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV, є протиправною.
Крім цього колегія суддів враховує, що відповідачем-1 не заперечується наявність у позивачки загального стажу роботи тривалістю 29 років 00 місяців 19 днів та спеціального стажу (робота за списком №2) тривалістю 19 років 06 місяців 14 днів, що є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. "б" ст. 13 Закону №1788-XII.
Посилання пенсійного органу на відсутність підстав для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах колегія суддів вважає необґрунтованими, враховуючи вище згадане.
На підставі вище викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Щодо доводів апелянта про те , що прийняте Головним управлінням рішення про відмову в призначенні пенсії в рамках екстериторіального опрацювання заяв та прийняття рішень, перевірялось Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області (саме цим
управлінням прийняте рішення остаточно переведено в статус "відмовлено"), колегія суддів зазначає.
В межах спірних правовідносин колегія суддів враховує, що 30.03.2021 набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16.03.2021 за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі постанови правління ПФУ №25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01.04.2021.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку №22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи вимоги Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивачки від 06.05.2021 про призначення пенсії, є ГУ ПФУ в Чернівецькій обл.
Колегія суддів зауважує, що чинним законодавством не передбачено право перевіряти рішення одного Пенсійного органу іншим. Крім того, жодних належних доказів, що рішення прийнято саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області відповідачем до суду не надано.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року по справі № 440/8159/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін