28 листопада 2023 року Справа № 280/5746/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Ковтун Владислава Ігоровича (вул. Незалежної України, 66/90, м. Запоріжжя), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057) та Головного управління ПФУ в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
21.07.2023 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Ковтун Владислава Ігоровича, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною дію суб'єкта владних повноважень відповідача 1, яка полягає у незаконній відмові у призначенні пенсії за віком позивачу;
- зобов'язати відповідача 1 зарахувати позивачу до загального стажу період з 04.07.1996 по 04.01.1997, а до пільгового стажу - період роботи з 18.08.2000 по 09.04.2001, з 10.04..2001 по 31.01.2002, з 01.10.2004 по 19.06.2007, з 02.02.2009 по 11.02.2009, та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Крім того, просить стягнути з відповідача 1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 3600 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач (представник позивача) зазначив, що за будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення, як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (зокрема, закону, який не повинен суперечити принципу верховенства права, є доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм). Протиправна дія суб'єкта владних повноважень, а саме ГУ ПФУ в Запорізькій області, полягає у не зарахуванні до загального стажу ОСОБА_1 періоду діяльності позивача з 04.07.1996 по 04.01.1997, а до пільгового стажу - періодів роботи з 18.08.2000 по 09.04.2001; з 10.04.2001 по 31.01.2002; з 01.10.2004 по 19.06.2007; з 02.02.2009 по 11.02.2009, а також у відмові на підставі цього у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах. Крім того, в зв'язку з порушенням його прав, позивач був змушений звернутись за правовою допомогою, орієнтовний розрахунок якої становить 3600 грн. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою від 26.07.2023 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.
02.08.2023 від представника позивача до суду надійшла заява на виконання ухвали суду.
Ухвалою від 08.08.2023 відкрито спрощене позовне провадження у справі, залучено до участі в справі як другого відповідача Головне управління ПФУ в м. Києві (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в м.Києві). Справа призначена до розгляду без виклику сторін. Встановлено відповідачам п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання суду відзиву на позовну заяву.
24.08.2023 від відповідача 2 надійшли матеріали пенсійної справи позивача.
30.08.2023, через систему «Електронний суд», від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві ГУ ПФУ в Запорізькій області заперечило проти позовних вимог та на обґрунтування заперечень зазначило, що оскільки позивач станом на дату звернення з питання призначення пенсії за віком на пільгових умовах в порядку, визначеному Законом №1058, не мав підтвердженого необхідними документами у встановленому порядку страхового (25 років) та пільгового стажу 10 років), то ГУ ПФУ в м.Києві не мало підстав для призначення цього виду пенсії. Оскільки органом Пенсійного фонд не допущені порушення при здійсненні владних повноважень відносно позивача, то підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Також вважає, що призначення пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. На думку відповідача 1, суд може лише зобов'язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії, вказавши на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення. Крім того вважає, що вимога щодо відшкодування відповідачем витрат на правничу допомогу є документально не підтверджена, не співмірна, що є підставою для відмови у її задоволенні. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
14.09.2023 від представника позивача надійшла відповідь на відзив аналогічна за змістом позовній заяві.
18.09.2023 від відповідача 2 надійшов відзив на позов. У відзиві зазначено, що відповідно наданих до заяви документів про стаж (ідентифікаційний код, трудова книжка, військовий квиток, довідка про навчання, диплом, довідки про стаж), загальний страховий стаж позивача складає 21 рік 6 місяців 28 днів. Пільговий стаж за Списком №1 складає 3 роки 8 місяців. Громадянину ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.п.1 пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового (10 років) та загального стажу (25 років).
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
28.06.2023 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області з заявою про призначення пенсії за віком пільгових умовах, згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Органи Пенсійного фонду України з 01.04.2021 застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунки пенсій бек-офісами територіальних органів Фонду в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де прийнято заяву та де проживає пенсіонер.
В зв'язку з чим, заява була передана до ГУ ПФУ в м.Києві.
Рішенням ГУ ПФУ в м. Києві від 06.07.2023 №083950017273, позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку з відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу роботи.
У рішенні від 06.07.2023 за №083950017273 зазначено, що «Відповідно наданих до заяви документів про стаж (ідентифікаційний код, трудова книжка, військовий квиток, довідка про навчання, диплом, довідки про стаж), загальний страховий стаж складає 21 рік 6 місяців 28 днів.
До загального страхового стажу не враховано період безробіття з 04.07.1996 по 04.01.1997, оскільки неможливо ідентифікувати дату наказу про закінчення виплати.
Пільговий стаж за Списком №1 складає 3 роки 8 місяців.
До пільгового стажу згідно довідки №74 від 24.05.2022 не враховано періоди роботи: з 18.08.2000 по 09.04.2001, оскільки наявна перерва між атестаціями №243 від 19.07.1995 та №68 від 10.04.2001; з 10.04.2001 по 31.01.2002, оскільки постановою Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.1994, позиція 1040100а-11784 передбачені придверники, а не дверевий; з 01.10.2004 по 19.06.2007, у акті перевірки вбачається календарна невідповідність дати звільнення та дати наказу на звільнення (21.06.2009); з 02.02.2009 по 11.02.2009, у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату внесків у даний період. Також у довідки №74 від 24.05.2022 не зазначено накази на прийняття, переведення та звільнення.
Враховуючи вищевикладене, гр. ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.п.1 пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового (10 років) та загального стажу (25 років).».
Після винесення оскаржуваного рішення воно було направлено до ГУ ПФУ в Запорізькій області для долучення матеріалів електронної пенсійної справи позивача.
Про прийняте рішення позивача було повідомлено листом ГУ ПФУ в Запорізькій області від 07.07.2023 №0800-0207-8/43050.
Не погоджуючись з такими діями пенсійного органу, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Пенсійні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Частинами 1 та 2 статті 114 Закону №1058-ІV встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Аналогічні приписи містяться у п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами та доповненнями (далі - Закон №1788).
Відповідно до статті 62 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Отже, суд зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. І лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, від 16.05.2019 у справі №161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17, від 05.11.2020 у справі №607/6457/17, від 10.12.2020 у справі №195/840/17, від 25.02.2021 у справі №683/3705/16-а, від 24.06.2021 у справі №758/15648/15-а та інших.
Також, з 29.07.1993 діє Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за №58 (надалі по тексту також - Інструкція №58), відповідно до пункту 1.1 якої основним документом про трудову діяльність працівника так само є трудова книжка.
Таким чином, посилання пенсійного органу при обґрунтуванні рішення про відмову в призначенні пенсії на відомості, взяті з довідки №74 від 24.05.2023 року, за наявності трудової книжки позивача, є безпідставними та необґрунтованими.
Відповідно до п. 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383 (далі - Порядок №383) при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.
Згідно з п. 10 Порядку №383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену п. 20 Порядку №637.
Як вже зазначалось вище, пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або вислугу років, встановлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, в яких має бути зазначені періоди, що зараховуються до спеціального трудового стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, що зараховується до спеціального трудового стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, на підставі яких видана довідка.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, від 31.03.2020 у справі №678/65/17, від 10.12.2020 у справі №195/840/17, від 25.02.2021 у справі №683/3705/16-а, від 24.06.2021 у справі №758/15648/15-а та інших.
Судом встановлено, що позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться записи про відповідний трудовий стаж із відомостями, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження пільгового стажу.
Також, судом досліджена довідка №111 від 20.07.2023 року про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії ОСОБА_1 ..
Із вказаної довідки вбачається, що ОСОБА_1 працював повний робочий день в ПРАТ «Запоріжкокс» всі періоди виконував роботу у виробництві коксопродуктів, з 18.08.2000 по 31.01.2002 за професією дверевий коксового цеху, що передбачено Списком №1.
Також, із довідки №111 вбачається, що ОСОБА_1 працював за професією машиніст коксових машин коксового цеху, що передбачено Списком 1 з 01.10.2004 по 19.06.2007 та з 02.02.2009 по 17.09.2012.
Окрім цього, довідкою №111 від 20.07.2023 підтверджується, що посада «Дверевой», «Придверник» та «Двереві» - це тотожні назви однієї й тієї самої професії.
Щодо неврахування пільгового стажу в зв'язку з наявною перервою між атестаціями робочого місця, то до цього спору слід застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо атестації робочого місця.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах щодо атестації робочого місця у подібних правовідносинах, а саме:
« особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII.
Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник».
Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також подібна правова позиція викладена Верховним Судом, у постанові від 23 січня 2018 року в справі №732/2003/14, у постанові від 18 вересня 2018 року по справі №345/3301/17, у постанові від 23 жовтня 2018 року по справі №348/1079/17, постанові від 01 листопада 2018 року по справі №455/1053/16-а, у постанові від 05 березня 2019 року по справі №679/774/16-а, у постанові від 16 травня 2019 року по справі №161/17658/16-а, у постанові від 02 липня 2019 року по справі №348/2182/16-а та інших, в яких Верховний Суд зокрема зазначав, що атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації. Разом з цим, якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.
З огляду на це суд зазначає, що якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року №442 строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.
Щодо не враховано до загального стажу позивача період безробіття з 04.07.1996 по 04.01.1997, оскільки пенсійним органом не ідентифіковано дату наказу про закінчення виплати та до пільгового стажу за Списком №1 періоду з 01.10.2004 по 19.06.2007, оскільки у акті перевірки вбачається календарна невідповідність дати звільнення та дати наказу на звільнення (21.06.2009).
Слід зазначити, що з доданої до цієї позовної заяви трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 чітко вбачається дата видачі наказу №24 про припинення виплати, якою є 07.02.1997.
Також, згідно статті 62 Закону №1788 та підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а.
Відповідачем 2 не врахований вищезазначений стаж позивача, проте не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити стаж позивача.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист шляхом призначення пенсії.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
Щодо відсутності у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відомості про сплату позивачем внесків у період з 02.02.2009 по 11.02.2009.
Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону №1058-IV, відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Згідно зі статтею 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати.
Відповідно до статті 56 Закону №1788 до стажу роботи для призначення пенсії зараховується, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Суд зазначає, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 27 березня 2018 року у справі №208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі №199/1852/15-а, від 27 лютого 2019 року у справі №638/5795/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №683/1814/16-а, від 23 березня 2020 року у справі №535/1031/16-а та від 26 березня 2020 року у справі №299/3616/16-а та інших.
Отже сплата страхувальником страхових внесків до Пенсійного фонду України є кінцевим етапом, якому передує нарахування страхового внеску.
Зважаючи на те, що обов'язок щодо сплати страхового внеску так і обов'язок по його нарахуванню покладено саме страхувальника (роботодавця), а отже і відповідальність за ненарахування страхового внеску покладено також на страхувальника.
Таким чином, позивач не повинна відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов'язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків, а отже, ненарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивача у спірний період, не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії, заробітної плати з якої не нараховані страхові внески.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №560/4616/20 (провадження №К/9901/9083/21).
Виходячи з викладеного позивачу протиправно відмовили у зарахуванні стажу за період з 02.02.2009 по 11.02.2009.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що відповідач 2 протиправно не зарахував до загального стажу ОСОБА_1 період з 04.07.1996 по 04.01.1997, а до пільгового стажу - періоди роботи з 18.08.2000 по 09.04.2001, з 10.04.2001 по 31.01.2002, з 01.10.2004 по 19.06.2007 та з 02.02.2009 по 11.02.2009.
В зв'язку з чим протиправним є рішення відповідача 2 від 06.07.2023 за №083950017273, а не дії відповідача 1, як зазначив позивач в позові.
Щодо зобов'язання пенсійного органу призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.
Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17 зазначено, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов'язання відповідача призначити пенсію, оскільки відповідачем ще не вирішено питання щодо зарахування стажу позивача, з урахуванням даного рішення суду.
Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
За приписами частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акту суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, керуючись частиною другою статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача 2 зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 період з 04.07.1996 по 04.01.1997, а до пільгового стажу - періоди роботи з 18.08.2000 по 09.04.2001, з 10.04.2001 по 31.01.2002, з 01.10.2004 по 19.06.2007 та з 02.02.2009 по 11.02.2009 та повторно розглянути його заяву від 28.06.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду.
Щодо інших доводів сторін, то в даному випадку суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) заява №18390/91; пункт 29).
Інші доводи сторін не впливають на суть спору, а отже не потребують детальних відповідей.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1073,60 грн., який слід стягнути з суб'єкта владних повноважень яким прийнято протиправне рішення, а саме - ГУ ПФУ в м.Києві.
Що стосується судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу адвоката в сумі 3600,00 грн., то суд зазначає таке.
Так, положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Статтею 30 Закону №5076-VI визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Вказана правова позиція викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Разом із тим, чинне адміністративно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно положень частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень пунктів 1, 5 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.12.2021 у справі №520/11348/2020, від 13.05.2022 у справі №320/11366/20 та інших.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, враховуючи, що дана справа є справою незначної складності та не потребує значних зусиль для підготовки позовної заяви, розумним розміром витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню, є 2000,00 грн.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Ковтун Владислава Ігоровича (вул. Незалежної України, 66/90, м. Запоріжжя), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057) та до Головного управління ПФУ в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішенням Головного управління ПФУ в м. Києві від 06.07.2023 за №083950017273, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління ПФУ в м. Києві зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 період з 04.07.1996 по 04.01.1997, до пільгового стажу періоди роботи: з 18.08.2000 по 09.04.2001, з 10.04.2001 по 31.01.2002, з 01.10.2004 по 19.06.2007, з 02.02.2009 по 11.02.2009 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.06.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1076 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 (шістдесят) копійок та витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 (нуль) копійок за рахунок бюджетних Головного управління ПФУ в м. Києві.
У задоволенні іншої частини вимоги про стягнення витрат на професійну правничу (правову) допомогу - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення складено у повному обсязі та підписано «28» листопада 2023 року.
Суддя Р.В. Кисіль