27 листопада 2023 року Справа № 280/6192/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощенного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ФОП ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про скасування вимоги,
03 серпня 2023 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ФОП ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі по тексту - відповідач), в якому позивач просить суд:
- скасувати повністю вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області м. Запоріжжя від 12 листопада 2020 року № Ф. 17118-13 У - як нараховану помилково;
- покласти усі судові витрати на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона є Фізичною особою підприємцем, працюючим на загальній системі оподаткування, тому не є платником податку ЄСВ. Відповідачем винесена вимога проспату боргу (недоїмка) від 12.11.2020 № Ф 171118-13 У в сумі 14 353,48 грн з якою вона не згодна. У контролюючого органу були відсутні підстави для нарахування позивачу єдиного внеску, як фізичній особі - підприємцю працюючого на загальній системі оподаткування та виставлення відповідної вимоги. Беручи до уваги вищезазначене, просить позовні вимоги задовольнити.
Справі за цією позовною заявою присвоєно № 280/6192/23 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Сацькому Р.В.
Ухвалою від 07 серпня 2023 року позовна заява залишена без руху, позивачу надано строк на їх усунення.
Позивачем усунені недоліки визначені в ухвалі суду від 07.08.2023, тому ухвалою суду від 08 серпня 2023 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Відповідачем 25.09.2023 за вх. № 42308 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено наступне. Позивач перебуває на обліку як фізична особа - підприємець з 31.01.2019 року по 14.07.2023 на загальній системі оподаткування, у зв'язку з чим йому і було нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Позивач має обов'язок щодо сплати ЄСВ. На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, у зв'язку з невиконанням зобов'язання щодо сплати єдиного соціального внеску за період з 2 кварталу 2019 року по 3 квартал 2020 року заборгованість складала - 14 356,48 грн (сума зазначена у вимозі ГУ ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2020 № Ф-17118-13). Тому вимога від 12.11.2020 є законною та підлягає виконанню в повному обсязі. Процедура оповіщення та вручення податкової вимоги відповідачем не порушена, про що підтверджують достовірні докази. Зважаючи на викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом НОМЕР_1 виданий Хортицьким РВ УМВС України в Запорізькій області від 21.01.2001, одержав реєстраційний номер облікованої картки платника податків НОМЕР_2 , що підтверджується карткою платника податків від 07.01.1997. Копії документів додані до матеріалів справи.
Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи- підприємця серія В02 №911896 від 18.121998 свідчить про те, що ОСОБА_1 займалась підприємницькою діяльністю, але відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань - 27.07.2009 діяльність припинила за власним рішенням. Копії вказаних документів містяться в матеріалах справи.
Після чого, 31.01.2019 ОСОБА_1 поновила ФОП про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань міститься запис 21030000000100758, з основним видом економічної діяльності: 56.10. Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, але відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань - 14.07.2023 діяльність припинила за власним рішенням. Копії вказаних документів містяться в матеріалах справи.
Головним управлінням ДПС у Запорізькій області винесено позивачу вимогу від 12.11.2020 № Ф- 17118-13-У на суму 14 353,48 грн, за заборгованість несплати податку ЄСВ. Так, відповідно до вимоги Копія вимоги міститься в матеріалах справи.
В інтегрованій картці платника податків ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) по коду класифікації доходів бюджету 71040000 (Для фізичних осіб-підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб які провадять незалежну професійну діяльність) рахується недоїмка в сумі 16 723,48 грн за наступними періодами:
- за 2 квартал 2019 року по строку 19.07.2019 - 2 754,18 грн (мінімальна заробітна плата 2019 року 4 173 грн х 22 відсотки = 918,06 грн в місяць, за 3 місяці відповідно 918,06 грн х 3 = 2754,18 грн);
- за 3 квартал 2019 року по строку 21.10.2019 - 2 754,18 грн (мінімальна заробітна плата 2019 року 4173 грн х 22 відсотки = 918,06 грн в місяць, за 3 місяці відповідно 918,06 грн х 3 = 2754,18 грн);
- за 4 квартал 2019 року по строку 20.01.2020 - 2 754,18 грн (мінімальна заробітна плата 2019 року 4 173 грн х 22 відсотки = 918,06 грн в місяць, за 3 місяці відповідно 918,06 грн х 3 = 2754,18 грн);
- за 1 квартал 2020 року по строку 21.04.2020 - 2 078,12 грн (мінімальна заробітна плата 2020 року 4 723 грн х 22 відсотки = 1 039,06 грн в місяць, за квартал, з урахуванням карантину з березня 2020 року, відповідно 1 039,06 грн х 2 = 2 078,12 грн);
- за 2 квартал 2020 року по строку 20.07.2020 - 1 039,06 грн (мінімальна заробітна плата 2020 року 4 723 грн х 22 відсотки = 1 039,06 грн за квартал, з урахуванням карантину);
- за 3 квартал 2020 року по строку 19.10.2020 - 3 178,12 грн (мінімальна заробітна плата 2020 року 4 723 грн х 22 відсотки 1 039,06 грн в місяць, відповідно за 2 місяці (липень -серпень) 1 039,6 грн х 2 = 2 078,12 грн та мінімальна заробітна плата 2020 року 5 000 грн х 22 відсотки = 1 100,00 грн за вересень, за квартал відповідно 2 078,12 грн + 1 100,00 грн = 3 178,12 грн);
- за 4 квартал 2020 року по строку 19.01.2021 - 2 200,00 грн (мінімальна заробітна плата 2020 року 5 000 х 22 відсотки = 1 100,00 грн в місяць, відповідно за жовтень - листопад 2 200,00 грн х 2 = 2 200,00 грн).
Крім того, згідно Рішення № 0053890425 від 28.10.2020 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності, передбаченої Законом. України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» було донараховано штрафну санкцію у сумі 170,00 грн. Таким чином, згідно зазначених вище відомостей відображених в інтегрованій картці платника податків ФОП ОСОБА_1 за період з 2 кварталу 2019 року по 3 квартал 2020 року заборгованість складала - 14 356,48 грн. Копія документу міститься в матеріалах справи.
Позивач, не погоджуючись з такими діями відповідача, не визнаючи винесеного акту відповідача та з вимогою вчинити певні дії, звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд виходить з того, що відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією в межах і відповідно до законів України.
Зокрема, статтею 8 Конституції України в Україні встановлено, що в країні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Тому, надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі також - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю працівник. Згідно з цією нормою це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Крім цього, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (надалі - Закон № 2464).
До вказаного Закону № 2464 з 01.01.2017 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII буливнесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.
Відповідно до підпункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно із підпунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Судом встановлено, що згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач з 31.01.2019 по 14.07.2023 зареєстрований як фізична особа - підприємець, номер запису 21030000000100758, КВЕД: 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (основний).
Відтак, в розумінні Закону № 2464 Позивач як фізична особа-підприємець є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з 31.01.2019 по 14.07.2023
Таким чином, фізичні осіб-підприємців які перебувають на загальній системі оподаткування та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у тому числі і Позивача, виник обов'язок визначати базу нарахування та сплачувати єдиний внесок.
Частиною третьою статті 9 Закону № 2464 встановлено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464 недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Пунктом 7 частини першої статті 13 Закону № 2464 визначено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Відповідно до положень частини першої - четвертої статті 25 Закону № 2464 рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Форма вимоги про сплату боргу (недоїмки) для платника єдиного внеску - фізичної особи затверджена наказом Міндоходів України від 20.04.2015 № 449 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Інструкція № 449) та наведена у додатку 7 до вказаної Інструкції.
Згідно із розділом VI Інструкції № 449 передбачено Порядок стягнення заборгованості з платників, яким передбачено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
- платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
- платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Сума боргу у вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками після коми.
Протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов'язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені.
У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.
Так, враховуючи наявність заборгованості по єдиному соціальному внеску, на виконання вимог п. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», згідно з п. 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та на підставі даних ІТС контролюючих органів, контролюючим органом правомірно сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску відносно позивача.
Водночас, за приписами ч. 16 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Згідно із абзацами 1-4 пункту 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Як зазначено у абзаці 6 пункту 3 розділу VI Інструкції, орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
Відповідно до абзацу 11 пункту 3 розділу VI Інструкції, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн.
Як передбачено абзацом 1 пункту 4 розділу VI Інструкції, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою відповідно до додатку 6 (для юридичної особи) або за формою відповідно до додатку 7 (для платника - фізичної особи).
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З огляду на предмет спору у даній справі та викладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
Так судом встановлено, що в інтегрованій картці платника податків ФОП ОСОБА_1 за період з 2 кварталу 2019 року по 3 квартал 2020 року заборгованість склала - 14 356,48 грн. Позивач оплату єдиного внеску не здійснював, докази сплати до суду не надавались.
Суд звертає увагу, що звільнення від обов'язку нарахування та сплати ЄСВ, або встановлення інших переваг, тобто пільг по нарахуванню/сплаті ЄСВ регулюється виключно Законом про ЄСВ.
Відповідно до частини 4 статті 4 Закону № 2464, що була чинна на час виникнення спірних правовідносин зазначено, що фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Під час розгляду справи в порядку ч. 1 ст. 77 КАС України позивачем не надано доказів його належності до категорій таких осіб, які мають пільги щодо нарахування/сплати ЄСВ (звільняються від обов'язку).
Відтак, позивач не є особою яка відповідно до Закону про ЄСВ має пільги по нарахуванню та сплаті ЄСВ як фізична особа - підприємець, тобто не звільняється від його сплати.
Позивачем належним чином не виконувались норми ст. 9 Закону України № 2464, а саме єдиний внесок на відповідні рахунки не сплачено.
Тому 12 листопада 2020 року ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11. 2020 № Ф-17118-13 У на суму 14 353,48 грн, яка була надіслана поштою боржнику.
Позивачем у позовній заяві про факт працевлаштування не повідомлялось, надані індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5) до суду не надавались, від так відсутні відомості про отримання позивачем доходів як найманим працівником.
Зважаючи на те, що згідно з даними Єдиного державного реєстру позивач з 31.01.2019 по 14.07.2023 був діючою фізичною особою - підприємцем, який не є звільнений від сплати ЄСВ з жодних підстав, то вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2020 № Ф-17118-13 на суму 14 353,48 грн сформована відповідно до частини четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 04.05.2018 № 469(449) є законною та обґрунтованою.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Ухвалюючи це судове рішення, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п. 41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За приписами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних дій відповідача на відповідність наведеним вище критеріям, суд, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, з мотивів та обґрунтування наведених судом вище.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з відмовою позивачу в задоволенні позову понесені ним судові витрати, пов'язані зі зверненням до суду, не відшкодовуються.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241 - 246, 250 та 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволені позовних вимог ФОП ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) про скасування вимоги - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 27 листопада 2023 року.
Суддя Р.В. Сацький